Агрогенетична характеристика грунтів (Господарство «Заповіт Ілліча» Валківського району Харківської області) та підвищення їх родючості

На сучасному етапі  розвитку суспільства перед землекористувачами стоїть завдання не просто відновлення ґрунтової родючості, а розширеного її відтворення в процесі окультурювання ґрунту.

Оскільки різні рослини  потребують різних умов і неоднаково можуть використовувати природну родючість  ґрунту, окультурювання повинно сприяти зміні важливіших агрономічних властивостей ґрунту та встановленню оптимального взаємовідношення між ґрунтом і головною екологічною групою вирощуваних на ньому культур.

Для ефективного окультурювання ґрунтів і підвищення їх родючості необхідно застосовувати цілий комплекс заходів, які повинні бути чітко узгоджені з особливостями кожного ґрунту і кожного поля. Головне - усунути негативну дію факторів що лімітують родючість ґрунту. Так, для підзолистого типу ґрунту основними заходами є вапнування, внесення органічних добрив, травосіяння, сидерація і т.ін.; для чорноземів – заходи з накопичення і збереження ґрунтової вологи та захисту їх від ерозійних процесів; для каштанових солонцюватих ґрунтів – гіпсування і вологонакопичення; для перезволожених – осушення; для торф'яних – підвищення ущільненості тощо.[3]

3.1.Підвищення  родючості грунтів, що утворилися  за дерновим типом грунтотворення.

На території господарства за дерновим процесом утворилися чорноземи  реградовані (45L, 46L, 52L, 53L, 54L),змиті (55L, 59L, 60L).

Чорноземні ґрунти добре реагують на внесення мінеральних добрив, особливо фосфорних. При наявності карбонатів значна кількість фосфору знаходиться в малодоступній формі. При систематичному внесенні органічних добрив поліпшуються агрофізичні властивості чорноземів, збільшується вміст гумусу. Розрахунки вчених показали, що для створення бездефіцитного балансу гумусу в чорноземах України необхідно вносити на 1 га площі сівозміни в Лісостепу 9–11 т, в Степу — 7–9 т гною. Ефек-тивність гною знижується в засушливі роки.

Для створення сприятливого водного  режиму чорноземів, особливо в зоні Степу, їх треба залишати на чорний пар. Крім того, чорний пар — ефективний засіб боротьби з бур’янами.

Чорноземи є найбільш структурними ґрунтами, проте внаслідок використання сільськогосподарської техніки — важких та колісних тракторів на пневматичному ходу — родючий шар чорноземів до глибини 60–70 см ущільнюється. Так, при багаторазових проходах трактора Т-150К щільність складення ґрунту виходить за верхню межу оптимальних параметрів 1,3–1,4 г/см3. При цьому структура стає брилуватою, зменшується пористість, вологоємкість чорноземів. Тому для ліквідації явищ агрофізичної деградації чорноземів рекомендують застосовувати сільськогосподарські машини невеликої маси, з низьким питомим тиском на ґрунт, зменшувати кількість проходів техніки по полю та інші заходи.

Перспективним засобом підвищення продуктивності чорноземів є зрошення, але воно має бути науково обґрунтованим і контрольованим відповідно до властивостей ґрунту. Практика застосування зрошення показала, що чорноземи швидко втрачають родючість при неправильному зрошенні.

Раціональне використання чорноземів без проведення заходів охорони  їх від водної та вітрової ерозії неможливе. Нині застосовується ґрунтозахисна технологія вирощування сільськогосподарських культур, що ґрунтується на системі безполицевого обробітку чорноземів.

Центральними питаннями підвищення ефективної родючості чорноземних  грунтів є накопичення вологи в грунті і раціональне її використання. Найбільш гостро ці питання стають в підзонах розповсюдження звичайних і південних чорноземів. Тому на перше місце серед агротехнічних прийомів повинні бути поставлені заходи, що забезпечують стислі терміни проведення весняних польових робіт і створення якнайкращого водного режиму.

До числа таких заходів відносяться  правильні прийоми обробки грунту, направлені на максимальне поглинання і збереження вологи в грунті: введення чистої пари, ранній глибокий зяб, прикочування і своєчасне боронування грунту, обробка упоперек схилів, осіннє борунування і вилуговування полів для поглинання талих вод і запобігання ерозії. Радикальним поліпшенням водного режиму звичайних і південних чорноземів є зрошування і, зокрема, поливи.

Виняткове значення, особливо в підзонах звичайних і південних чорноземів, має снігозатримання (посів куліс, захисні смуги і ін.), як один з головних прийомів відновлення в грунті необхідного запасу вологи до початку вегетаційного періоду.

На легких чорноземних грунтах, схильних до вітрової ерозії, добрі результати дає безвідвальна осіння обробка, при якій стерня, що зберігається, сприяє накопиченню снігу і оберігає грунти від видування.

Чорноземні грунти, не дивлячись  на високу їх потенційну родючість, ефективно  озиваються на вживання добрив. При цьому треба враховувати властивості і особливості підтипів чорноземів. Якнайкращу чуйність на добриво мають чорноземи лісостепу, оскільки тут найбільш сприятливо складаються умови зволоження. На звичайних і південних чорноземах максимальний ефект від вживання добрив досягається при проведенні зволожувальних заходів. При вживанні азотних добрив в межах кожного підтипу треба мати у вигляді, що їх ефективність підвищується від глинистих і важкосуглинкових грунтів до легкосуглинкових і супіщаним. Це пояснюється кращою нитрифікаційної здатністю чорноземних грунтів важкого механічного складу унаслідок їх великого багатства перегноєм і кращай агрегатний стан.

При вживанні азотних добрив необхідно  враховувати на наголошеній вище можливості інтенсивного вимивання нітратів осінньо-весняними осіданнями на чорноземах лісостепової зони.

У чорноземних грунтах (за виключенням  добре нагноєних чорноземів) переважають  малорухливі форми фосфатів (органічні  сполуки, з'єднання з кальцієм і  полуторними оксидами). Тому всі чорноземи добре озиваються на вживання фосфорнокислих добрив. На опідзолених і вилуговуваних чорноземах, що мають високу гидролітичну кислотність, ефективне вживання фосфоридної муки.

Універсальним добривом на чорноземних  грунтах є гній, особливо на чорноземах легкого механічного складу і перш за все під зернові (пшениця, кукурудза), цукровий буряк і картоплю. Ефективність гною знижується від чорноземів лісостепу до південних чорноземів унаслідок погіршення умов зволоження. Тому у районах чорноземної зони з явно вираженим дефіцитом вологи (звичайні і південні чорноземи) для підвищення позитивної дії гнойових добрив велике значення мають вживання добре гною, що розклався, глибоке його закладення і проведення зволожувальних заходів.

Велике значення в чорноземній зоні має створення захисних лісових смуг, як комплексного засобу поліпшення мікроклімату і водного режиму та засобів боротьби з водною і вітровою ерозією. При проведенні робіт по полезахисному лісонасадженню необхідно враховувати особливості лесорастительных властивостей різних чорноземних грунтів. Чорноземи лісостепу — опідзолені, вилуговувані і типові — придатні під посадку дуба і інших лісових культур без спеціальних меліоративних заходів.[17: c.43-46]

3.2. Підвищення  родючості грунтів, що утворилися за підзолистим типом грунтотворення.

На території господарства за підзолистим типом утворилися темно-сірі опідзолені (15L, 16L, 2L), чорноземи опідзолені (18L, 19L, 3L)

Для підвищення родючості опідзолених  грунтів дуже важливо накопичення  вологи і раціональне її використання. Тому на перше місце серед агротехнічних прийомів повинні бути поставлені заходи, що забезпечують стислі терміни проведення весняних польових робіт і створення найкращого водного режиму.

До таких заходів належать: введення чистих парів, рання глибока оранка, прикочування і своєчасне боронування грунту, обробка упоперек схилів, осіннє боронування і щілювання полів для поглинання талих вод і запобігання ерозії. Найскладнішою проблемою є зрошення опідзолених грунтів. Найбільш ефективно воно на ділянках з гарним природним дренажем. При цьому зрошення повинно бути додатковим до природного зволоження для підтримки вологості грунту не нижче 70-75% ППВ в період вегетації.

Для того, щоб родючість ґрунтів  не зменшувалася, необхідно вносити  ті речовини, які були вилучені рослинами. З цією метою в ґрунт додають  добрива.[3]

3.3. Підвищення  родючості грунтів, що утворилися  за болотним типом грунтотворення.

На території господарства за болотним типом грунтотворення сформувалися болотні (100) та лучно-болотні грунти (97)

Болотний процес розвивається при  надмірному зволоженні. В таких умовах формується торфовий горизонт і відбувається оглеєння мінеральної частини профілю. Залежно від рельєфу, рослинності та інших умов формуються верхові, низинні та перехідні болота.

Болотні грунти мають невичерпні запаси органічної маси, яка є величезною цінністю для сільсьгосподарського виробництва.

Заболочені грунти в природному стані є малопродуктивними угіддями. Їх використовують як сіножаті, але сіно на них здебільшого низької якості.

Зовсім іншої цінності набувають  болотні грунти після меліорації, тобто осушення. Тоді вони виявляють  свою потенціальну родючість. При правильному застосуванні шорокого комплексу агротехнічних заходів на осушених болотних грунтах і торфовищах можна одержувати високі врожаї сільськогосподарських культур.

Болотні грунти після  осушення вимагають внесення калійних та фосфорних добрив. На осушених болотах єфективно діють з мідних добрив піритні або колчеданові недогарки, які підвищують урожайність зернових культур, а молібденові і кобальтові – льону та цукрових буряків.

Через недостатній доступ  у  грунт повітря торфово-болотні  грунти оглеюються і нижні горизонти збагачуються на закисні сполуки (отруйні для рослин речовини).

Оскільки у болотних грунтах деже повільно проходять  мікробіологічні процеси, для посилення  гуміфікації і прискорення розкладу торфу вносять бактеріальні добрива  – АМБ, якф срияють розкладу фосфорних органічних сполук. У результаті дії цих добрив грунти збагачуються на доступні зольні речовини і азот.

Для підвищення родючості  болотних грунтів, крім вище згаданих заходів та осушення і очищення від  чагарників, оранку треба проводити спеціальними болотними та болотно-чагарниковими плугами, щоб забезпечити доступ повітря вглиб для знищення закисних форм різних сполук, а також застосовувати обробіток фрезами та дисковими боронами.

Для посилення мікробіологічних процесів необхідно кислі грунти вапнувати і вносити калійні та фосфорні добрива.

Застосуванням меліорації боліт знижується та регулюється  рівень підгрунтових вод залежно  від потреб рослин, зміни повітряного  і теплового режимів грунту. Всі  ці заходи ефективно впливають на поліпшення мікробіологічних процесів і мобілізацію поживних речовин.

У сільському господарстві широко використовуються низинні болотні ґрунти, які містять  багато азоту, фосфору, інших зольних  елементів і мають слабкокислу  реакцію.

Основним меліоративним заходом на цих ґрунтах є зниження рівня ґрунтових вод.[11: c.134-135]

Використання болотних торф'яних грунтів  сільському господарстві може бути у  двох напрямах: як джерела органічних добрив як і об'єкта і освоєння і  перетворення на культурні високопродуктивні угіддя.

Після осушення, культур технічних  і агротехнічних заходів болотні  торф'яні грунту перетворені в  цінні сільськогосподарські угіддя.

При освоєння та наявності наступному використанні болотних низинних торф'яних грунтів першочергового значення має створення оптимального водно-повітряного режиму з допомогою правильно обраної норми осушення й підтримки рівня грунтових вод, на заданої глибині з огляду на вимоги окремих груп сільськогосподарських культур.[7: c.167-168]

3.4. Підвищення  родючості грунтів, що утворилися за солонцевим типом грунтотворення.

На території господарства солонцевий тип грунтотворення проявляється у  формуванні слабосолонцюватих грунтів (65L, 97)

Сівозміна з двома полями люцерни, внесення гною, соломи, застосування комбінованого  обробітку грунтів стримують  прояв солонцюватості і поліпшують фізичні властивості зрошуваних грунтів, забезпечують підвищення врожайності  сільськогосподарських культур. Роздільне внесення меліорантів (до і після основного обробітку) забезпечує розсолонцювання вторинно солонцюватих чорноземів.

Несприятливі агрономічні властивості  солонців— сильне запливання у разі зволоження й повільне підсихання — перешкоджають їх обробітку, затримують строки сівби на всьому полі. На солонцевих комплексах швидко настає дефіцит вологи. Культурні рослини розвиваються на солонцях погано і навіть у сприятливі щодо зволоження роки врожайність на них у 2—3 рази нижча, ніж на зональних несолонцюватих ґрунтах.[3]

Нині меліоративне поліпшення солонцевих ґрунтів здійснюється в трьох  основних напрямах: хімічна меліорація, покращення солонців за рахунок внутрішньо-ґрунтових запасів кальцієвих солей і меліорація за допомогою глибокого обробітку.

Із заходів хімічної меліорації найбільший розвиток одержало гіпсування. Ця проблема розглядається в двох аспектах: як основний захід меліорації глибокогіпсових та глибоко-карбонатних солонців і як допоміжний захід комплексної меліорації середньо- та багатонатрієвих висококарбонатних солонців. В останньому випадку гіпс використовується з метою усунення кірки та інтенсифікації самомеліорації за рахунок ґрунтових запасів карбонату кальцію.