Розвиток спритності у футболістів

Розвиток специфічної  футболісту спритності гравцям команди  слід приділяти більше уваги в  учбово-тренувальному процесі. Футбол - один з тих видів спорту, який вимагає координованого прояву всіх рухових здібностей в постійно змінних  ситуаціях. Відомо, що число рухових  локомоцій у футболістів велике. Йдеться про складні структури  і їх творчі комбінації з виключно великою варіативністю. Цим пояснюється  необхідність розвитку координаційних здібностей як одного з найважливіших  аспектів фізичної підготовки.

Основна вимога полягає  в тому, щоб багато разів пропонувати  спортсмену ситуації з різним руховим  рішенням, в яких він сам повинен  швидко знайти оптимальний вихід. Безумовно, це веде до розширення так званого  рухового досвіду. У міру успішного  рішення ситуативних задач, слід прагнути до нової, оригінальнішої рухової  структури, що виконується в ускладнених  ситуаціях, які пред'являються в  мінливих умовах, а також обмежених  для виконання тимчасових відрізках. Все це безперервно пропоноване  в учбовому процесі, викликає позитивні  зрушення функціональних можливостей (як рухової, так і управляючої  системи) і, отже, є основною базою  спеціальної спритності.

Враховуючи те, що вимоги до індивідуальних дій, як в обороні, так і в атаці підвищуються (простір, час виконання і протидія суперника), нові схеми і комбінації неодмінно повинні наситити зміст  тренувального процесу.

Варіативність використовуваних завдань не обмежена. Одночасно не можна використовувати і для  розвитку як загальних, так і спеціальних  рухових здібностей, а також при  освоєнні і вдосконаленні ігрових  дій футболістів в тренуваннях  техніко-тактичної спрямованості.

На початку 80-х років  такі дослідники як В. Б.Пагієв, В.В. Корольов, Г. М. Римашевський обґрунтували підходи  до вимірювання і розвитку швидкості, витривалості і сили. Спритність же залишалася маловивченою, не дивлячись  на те, що саме від неї, на думку багатьох фахівців, в значній мірі залежить ефективність ігрових дій футболістів, тобто якість рішення більшості  техніко-тактичних завдань гри  у футбол. Головною причиною маловивченості спритності очевидно є трудність  її вимірювання.

Що ж є спритність? Н.А. Бернштейн (1935; 1947; 1960); А.Д. Новіков (1949); Н.Г. Озолін (1949); В.С. Фарфель (1959); Л.П. Матвєєв (1959) вважали, що спритність - це всякий довільний рух, направлений  на рішення якої-небудь конкретної задачі (стрибнути якомога вище, зловити м'яч, підняти штангу і  т.п.). Складність рухового завдання визначається багатьма причинами, зокрема вимогами до узгодженості одночасно і послідовно виконуваних рухів. В.М.Заціорський (1970) вважає, що першим мірилом спритності є координаційна складність рухових  дій. В.М. Заціорський, М.А. Годік (1980) указують, що вимірниками спритності є:

координаційна складність завдання;

точність його виконання (або час, необхідний для оволодіння належним рівнем точності, або мінімальний  час від моменту зміни обстановки до початку руху у відповідь, коли детальна характеристика руху наперед  невідома).

Ми бачимо, що спритність - це складна, комплексна якість, що не має єдиного критерію для оцінки. У кожному окремому випадку (залежно  від умов) необхідно вибирати того або іншого вимірника. Напевно саме ці умови вимірювання "відлякували" дослідників від пізнання суті спритності, без якої дії футболіста на полі стають непередбачуваними.

Таким чином, викладене  вище зумовлює актуальність теми дослідження.

Об'єктом дослідження  курсової роботи є теоретичні засади підготовки футболістів.

Предмет дослідження - методика розвитку спритності у футболістів.

Метою курсової роботи є  дослідження методики розвитку спритності у футболістів.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

дослідити структуру спеціальної  підготовленості і розвиток фізичних якостей кваліфікованих футболістів;

виявити особливості методики розвитку спритності футболістів;

охарактеризувати методи вимірювання і вдосконалення  спритності.

Методи дослідження: для  розв'язування поставлених завдань  використано такі методи наукового  дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження, бесіда.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані у  підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробки матеріалів конференцій, спецкурсів.

Структура роботи. Курсове  дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Бібліографія налічує 31 джерело.

Розділ 1. Структура  спеціальної підготовленості і  розвиток фізичних якостей кваліфікованих футболістів

Спортивне тренування включає  в тій чи іншій мірі всі основні  або відносно самостійні сторони: технічну, фізичну, тактичну, психічну і інтегральну. Така структура упорядковує уявлення про складові спортивної майстерності, дозволяє до певної міри систематизувати  засоби і методи їх вдосконалення, систему  контролю і управління процесом спортивного  вдосконалення (Заціорський В.М., 1970 р.; Матвєєв Л.П., 1997 р.; Платонов В.Н., 1997 р.; Зеленцев А.М.; Лобановський В.В., 1989 р.; Лисенчук Г.А.; 2003 р. та ін.)

При цьому слід враховувати, що кожна із сторін підготовленості  залежить від ступеня досконалості інших її сторін, визначається ними і, своєю чергою, визначає їх рівень (Платонов В.Н., 1987 р.; Коц Я., 1986 р.; Дж. Уїлмор Д.Л., 1997 р. та ін.)

Кількість різних проявів  окремих рухових якостей у  футболі вельми велика, тому розвиток і ефективне вдосконалення кожного  з них вимагає належного наукового  обґрунтування. В процесі гри  у футбол постійно виникає проблема швидкого реагування на несподівані  дії суперників, прояв високих  швидкісних і силових якостей  при виконанні окремих технічних  прийомів гри, швидкості орієнтування, здійснення переміщень, атакуючих і  захисних дій в умовах строгого дефіциту часу, складної взаємодії з партнерами по команді.

Останніми роками гра у  футбол значно інтенсифікувалася, що, зрештою, ускладнює процес спеціальної  фізичної підготовки і викликає необхідність реалізації такої методики, яка дозволила  б спортсмену не тільки мати достатньо  високі показники розвитку профільних фізичних якостей, але й забезпечувати  здатність до їх реалізації у взаємозв'язку з технікою і тактикою гри і  між окремими гравцями команди (Качалін  Г.Д., 1986 р.; Зеленцов А.М., Лобановський В.В., 1989 р.; Лисенчук Г.А., 1987 р.; Пшибильський В., Лисенчук Р., 1999 р., 2003 г; Шамардін В.Н.; Савченко В.Г., 1997 г.; Лисенчук Г.А., 2003 р. та ін.)

Дослідженню різних сторін спеціальної фізичної підготовленості  футболістів присвячений ряд  робіт (А.М.У. Кардосо, 1985 р.; Бойченко В.Ф., 1986 р.; Бутов Е.С.; Сухачов С.Г., 1989 р., та ін.)

Проте наявні наукові дослідження  в цій області були направлені, як правило, на вивчення окремих сторін підготовленості або рухових  здібностей в різній мірі впливаючих на рівень спортивних досягнень у  футболі. Так, деякими з наведених  авторів досліджувалися показники  швидкості, стрибучості, різних видів  витривалості. Проте систематизувати  і використовувати наявні відомості  їх різноплановості практично неможливо. Крім того, більшість досліджень відносяться  до 70-80 років і проводилися із залученням контингенту дорослих спортсменів  високої кваліфікації або дітей  шкільного віку. При цьому, як показує  аналіз методичних матеріалів і досвіду  практики фізична підготовка юних футболістів, в основному, спирається на рішення  оздоровчих і загальноосвітніх задач, часто без урахування специфіки  змагальної діяльності, і раціонального  співвідношення в розвитку рухових  якостей [4].

У зв'язку з викладеним, дослідження структури фізичної підготовленості кваліфікованих футболістів (1 спортивний розряд - кандидати в  майстри спорту) і формування на цій основі шляхів оптимізації тренувального  процесу по розвитку фізичних якостей, що визначають рівень спортивних результатів  у футболі, є актуальним.

Аналіз науково-методичної літератури, узагальнення практичного  досвіду підготовки спортсменів  свідчать про значну роль фізичної підготовленості в досягненні вищих  спортивних результатів у футболі  і, зокрема, футболістами, що доводить необхідність подальшого вивчення її структури, змісту і методології  вдосконалення.

Підводячи підсумки, необхідно  відзначити, що питання структури  підготовленості спортсменів висвітлені у фундаментальних наукових працях (Платонов В.Н., Лисенчук Г.А.). Одночасно  необхідно відзначити, що ряд питань проблеми юнацького футболу, що вивчається, практично не знайшли свого вирішення. Зокрема, не освітлені питання рівня  розвитку фізичних якостей юних футболістів, взаємозв'язку фізичних якостей, взаємозв'язку фізичних якостей і рухових умінь.

В цілому можна говорити про те, що серед багатьох чинників, що обумовлюють можливість досягнення високих спортивних результатів  в різних видах спорту (у тому числі і у футболі), одним з  основних є високий рівень фізичної і технічної підготовленості; процес формування спортивних рухів (технічна підготовка) і виховання фізичних якостей (фізична підготовка) хоча вони і є різними специфічними сторонами  рухової діяльності спортсмена, але  нерозривно зв'язані і зумовлюють один одного: спортивна техніка сприяє прояву фізичних можливостей спортсмена, а відповідний рівень розвитку фізичних якостей підвищує ефективність використання спортивної техніки; технічне вдосконалення  спортсмена і розвиток його фізичних якостей повинні здійснюватися  не ізольовано, а у взаємозв'язку один з одним. Причому питання  про оптимальні співвідношення цих  сторін рухової діяльності спортсмена і, зокрема, про те, як поєднувати технічну, фізичну і інші сторони підготовленості  футболіста, з'ясований недостатньо  повно і вимагає подальшого наукового  обґрунтування і практичного  рішення. При цьому витікає, що постановка мети і завдань тренувального процесу на конкретному етапі вдосконалення футболіста можливо на основі чіткого (бажано кількісного) представлення того, які якості, здібності і який рівень їх розвитку необхідні кожному конкретному спортсмену для досягнення відповідних спортивних результатів [17].

Аналіз спеціальної літератури дозволяє говорити про те, що рівень досягнень в спорті і, зокрема, у  футболі, залежить від технічної, фізичної, психологічної і тактичної підготовленості. При цьому для демонстрації заданого результату важливо не тільки досягнення певного рівня розвитку вказаних сторін підготовленості, але і забезпечення їх інтегрального прояву в конкретному  виді м'язової діяльності, спортивної спеціалізації, що є предметом. Таке розуміння підготовленості допомагає  створенню відносно чітких уявлень  про основні складові частини  спортивних досягнень, сприяє визначенню провідних напрямів спортивного  вдосконалення, систематизації методів  і засобів дії на організм спортсмена.

Разом з тим на даному етапі розвитку спорту для визначення структури підготовленості спортсменів  вже далеко не достатньо одних  логічних висновків і описових уявлень. Необхідне точне встановлення основних якостей і властивостей, що визначають рівень спортивних досягнень, виявлення  їх ролі залежно від спеціалізації  спортсмена, а також від його вікових  і кваліфікаційних особливостей, розробка методики кількісної оцінки ступеня розвитку цих якостей  і властивостей у кожного конкретного  спортсмена.

Проте ці завдання не можуть бути вирішені повною мірою до тих  пір, поки структура підготовленості  в різних видах спорту аналізуватиметься  тільки на основі таких понять, як технічна, тактична, фізична підготовленість. Річ у тому, що жодна з цих  сторін підготовленості не виявляється  і не може бути виміряна і врахована  в чистому вигляді.

У експериментальних дослідженнях багато разів доведено, що оволодіння раціональною технікою того або іншого виду спорту неможливе без відповідного розвитку основних рухових якостей: сили, швидкості, гнучкості, спритності і витривалості. Рівень розвитку вказаних якостей визначає раціональну форму  рухів, адекватний їй ступінь додатку  зусиль в різних їх фазах, координацію  рухів, швидкість. Оволодіння технічним  навиком, його стійкість і пристосовність до умов, що змінюються. З іншого боку, рівень розвитку сили, швидкості, можливості найважливіших функціональних систем самі по собі не забезпечать спортсмену ні прояву швидкісних можливостей, ні витривалості, якщо вони не базуються  на міцній технічній основі: раціональної формою і координаційній структурі, економній техніці.

Разом з тим, в структурі  підготовленості найважливішою  стороною є фізична підготовка, яка  направлена на розвиток рухових якостей - сили, швидкості, витривалості, гнучкості, координаційних здібностей.

Фізична підготовка спортсменів  підрозділяється на загальну і спеціальну. Деякі фахівці рекомендують також  виділяти допоміжну підготовку [17].

Раціонально організований  процес загальної фізичної підготовки направлені на різностороннє і одночасно  пропорційний розвиток різних рухових  якостей. Високі показники фізичної підготовленості служать функціональним фундаментом для розвитку спеціальних  фізичних якостей, для ефективної роботи над вдосконаленням інших сторін підготовленості технічної, тактичної, психічної.

Функціональний потенціал, набутий спортсменом в результаті загальної фізичної підготовки, є  лише необхідною передумовою для  успішного вдосконалення в тому або іншому виді спорту, але сам  по собі не може забезпечить досягнення високих спортивних результатів  без подальшої цілеспрямованої  спеціальної фізичної підготовки [30].

Допоміжна фізична підготовка будується на базі загальної фізичної підготовленості і створює спеціальну основу, необхідну для ефективного  виконання спортсменом великих  об'ємів роботи, направленої на розвиток спеціальних рухових якостей. Така підготовка сприяє підвищенню функціональних можливостей різних органів і  систем організму. При цьому поліпшується нервово-м'язова координація, удосконалюються  здатності спортсменів переносити великі навантаження і ефективно  відновлюватися після них.