Фізична витривалість школярів

Метод строго регламентованої вправи зі стандартним безупинним навантаженням. Цей метод забезпечує стійке підвищення аеробної витривалості і сприяє створенню міцної бази для застосування різноманітних методів тренування. Тренувальні вправи, виконувані по методі строго регламентованої вправи, тривають від 10 до 30 хв., а ЧСС при даній інтенсивності роботи знаходиться в межах 150- 175 уд/хв. Такий режим виконання вправ забезпечує високі розміри ударного обсягу серця і рівень споживання кисню. Варто врахувати, що надмірно тривала робота, що не відповідає можливостям що займаються, веде до зниження розміру споживання кисню і негативно позначається на очікуваному тренувальному ефекті. Даний метод рекомендується широко використовувати на ранніх етапах розвитку витривалості [6].

Метод строго регламентованої вправи з інтервальним навантаженням. Тренування по цьому методу спрямований на підвищення функціональних можливостей серця, тому що фізіологічною основою методу є збільшення ударного обсягу серця під час пауз відпочинку щодо напруженої роботи.

При інтервальному тренуванні з метою удосконалювання аеробної витривалості необхідно дотримувати ряду методичних вимог. Тривалість роботи варто планувати в межах 1-3 хв. Інтенсивність роботи повинна сприяти росту ЧСС до 170-180 уд/хв. до кінця вправи. Тривалість відпочинку, що знижує ЧСС до 120-130 уд/хв, у залежності від тривалості роботи і рівня тренованості складає звичайно 45-90 с.

Найбільший тренувальний ефект при роботі з описаного методу спостерігається через 6-12 тижнів. Приріст аеробної продуктивності при цьому може досягати 10-30% [6].

Додатковим чинником в обох методах, що стимулює ріст аеробної витривалості, є зміна інтенсивності в процесі виконання вправи від ЧСС рівної 170 уд/хв. до кінця напруженого періоду роботи до 140 уд/хв. у низькоінтенсивній частині.

Методика удосконалювання анаеробної витривалості. Ця методика спрямована на підвищення рівня потужності двох основних шляхів енергозабезпечення в анаеробних умовах – алактатного і лактатного.

Раціональне використання навантаження анаеробного характеру сприяє збільшенню в м'язах змісту креатинфосфату і гликогену, росту активності ферментів анаеробного обміну, активізації інтенсивності гликолиза. У висококваліфікованих спортсменів ріст анаеробної витривалості протягом 8-12 тижнів досягає 15-20% [6].

Методика удосконалювання силової витривалості. Ця методика передбачає комплексний вплив на спроможність організму до ефективного використання кисню, на анаеробні й анаболічні процеси в м'язах, психологічну сталість спортсмена до хворобливих відчуттів, пов'язаним із значною концентрацією продуктів розпаду в працюючих органах.

Силова витривалість найбільше ефективно розвивається при виконанні спеціальних підготовчих вправ, що пред'являють підвищені вимоги до рабочих груп м'язів, що несуть основне навантаження в змагальній вправі. При доборі таких вправ варто керуватися принципом сполученого впливу, що передбачає створення умов їхнього виконання, близьких за структурою до змагальних вправ.

У якості основного режиму роботи м'язів рекомендується динамічний у сполученні з переборюючим і поступаючим характером роботи. У ряді випадків застосовують вправи в статичному режимі. Розмір обтяження в тривалих вправах субмаксимальної і великої потужності роботи коливається від 40 до 60% від максимуму. При виконанні вправ максимальної і короткочасної субмаксимальної потужності опір може досягати 70-100% від доступного в конкретній вправі.

Темп виконання вправ повинний бути близький до змагань. Тривалість виконання вправи обумовлюється підготовленістю тих, які займаються. Як правило, тривалість роботи знаходиться в межах від 30 із до 2 хв., в окремих випадках – до 5 – 10 хв. При роботі статичного характеру – від 10 до 30 с. Тривалість пауз залежить від тривалості роботи і її характеру. При короткочасних вправах (30 – 60 с), визначаючи тривалості пауз відпочинку, можна орієнтуватися на показник ЧСС. Чергова вправа варто виконувати, коли ЧСС відновиться до 110-120 уд/хв, в умовах водяного середовища – до 120 – 150 уд/хв.

У випадку значної тривалості вправи (до 2- 10 хв) інтервали відпочинку між повтореннями повинні забезпечити відновлення працездатності, близької до початкової. ЧСС у цьому випадку досягає робочого рівня або перевищує його на 3-5%.

У результаті тренування по описаній методиці підвищення силової витривалості досягається внаслідок збільшення в м'язах утримання скорочувальних вивірок, числа капілярів і миоглобина, удосконалювання функції передачі кисню від гемоглобіну до м'язових клітин, спроможності переносити високий рівень кисневого голоду за рахунок збільшення анаеробних спроможностей організму і психічної усталеності до змін у внутрішньому середовищі організму [6].

 

 

3.4. Засоби розвитку  витривалості у дітей молодшого  віку.

Витривалість – це спроможність організму протистояти стомленню при будь-який діяльності. Розрізняють витривалість загальну і спеціальну. Загальна витривалість – це спроможність до безупинної рухової діяльності з помірною напругою протягом тривалого часу (наприклад, тривала ходьба., біг, пересування на лижах, ігри). Спеціальна витривалість-витривалість у визначеній діяльності. У спорті, наприклад, може бути швидкісна витривалість, у якій поєднуються якості швидкості і витривалості (наприклад, у бігу на коротку дистанцію), силова витривалість-сполучення сили і витривалості (наприклад, багатократне виконання присідання, підтягування на руках). Засобами для розвитку витривалості можуть служити різноманітні фізичні вправи, що потребують помірної напруги, але виконуються вони тривалий час (ходьба, чергування ходьби і бігу, біг, пересування на лижах, стрибки зі скакалкою, рухливі ігри та ін. [7].

Лазіння і перелазання

Ці вправи мають прикладне значення. Вони проводяться у всіх класах школи.

Вправи в лазіння і перелазанні сприяють розвитку сили, спритності, витривалості. Завдання навчання лазінню і складаються в тому, щоб навчити школярів найбільше зручним і раціональним засобам пересування по гімнастичній стінці, ослонові, східцю і т.д.

З огляду на, це вправи в лазіння і перелазанні виконуються на снарядах на деякій висоті, учителю необхідно забезпечити особливо чітку організацію занять. Підхід до снарядів і відхід від них, початок виконання вправ і закінчення їх повинні бути пояснені і показані з граничною точністю, особливо вправ, що мають вплив на формування постави. Вправи в лазіння і перелазанні важкі для дітей. Це зобов'язує вчителя поступово переходити від вправ щодо простих до більш складного.

Для проведення лазіння учні розбиваються на групи по числу наявних прольотів гімнастичної стінки або гімнастичних ослонів. Кожна група стає в колону по одному і займає місце проти прольоту стінки або проти ослона. Спочатку вправи виконуються по групах. Перша група виконує вправу, а інші спостерігають. Пізніше, коли діти набудуть навичок і необхідної організованості, учитель проводить вправи потоком, але з дотриманням визначених інтервалів. Наприклад, другий учень починає прямування по ослоні лише після того, як перший досягне середини ослона і т.д.

Для навчання лазінню і використовуються гімнастична стінка, ослони, колоди, канати, бум, кінь, інші снаряди [7].

Переповзання.

Переповзанням називається пересування по землі (по гімнастичному снаряду) на четвереньках або лежачи.

При виконанні вправ у переповзанні втягуються в роботу значні м'язові групи, відбувається позитивний вплив на серцево-судинну і дихальну системи.

Переповзання сприяє розвитку таких рухових якостей, як швидкість, спритність, витривалість, а також формуванню правильної постави. Вправи в переповзанні широко застосовуються в практиці роботи з фізичного виховання в дошкільних закладах і молодших класах школи.

У фізичному вихованні учнів біг займає одне з головних місць. Біг сприяє розвитку м'язів, дуже впливає на серцево-судинну і дихальну системи, підвищує обмін речовин. При заняттях бігом розвиваються швидкість, витривалість, координація рухів виховуються наполегливість, витримка. У процесі навчання бігу вчитель повинен забезпечити виконання двох задач: навчити дітей правильно бігати і використовувати біг як засіб гігієнічного впливу на організм.

На уроках діти повинні навчитися бігати м'яко, у чергуванні з ходьбою, один за одним і назустріч один одному, із гарною поставою, змінюючи темп, в одному напрямку і зі зміною напрямку, із подоланням найпростіших перешкод, із різноманітною довжиною кроків, прямолінійно, із високого старту.

При навчанні бігу, дітей варто ознайомити з узвичаєними в легкій атлетиці визначеннями — «толчкова нога», «махова нога». Це потрібно для того, щоб під час занять можна було давати необхідні вказівки, користуючись відповідними термінами. Толчковою називається нога, що стикається з землею, махова – та, що уже відіпхнулася від землі.

Основи правильної техніки бігу такі: тіло бігуна злегка нахилено вперед (вертикальне положення або зайвий нахил тулуба несприятливі); голова і тулуб тримаються на одній лінії, плечі не піднімаються; толчкова нога ставиться на зовнішню сторону передньої частини стопи й у момент відштовхування цілком випрямляється; махова нога згинається в колінному суглобі, стегно рухається нагору і досягає найбільшої висоти в момент поштовху іншою ногою; зігнуті в ліктях (до 90) руки рухаються в тому же темпі, що і ноги, прямування перехресні (права рука і ліва нога); пальці напівзігнуті [7].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

У спортивній практиці розрізняють загальну і спеціальну витривалість. Загальна витривалість характеризується здатністю виконувати тривалу фізичну роботу в основному помірній інтенсивності. Спеціальна витривалість виявляється в обраних видах спорту і формується на базі загальної витривалості. Загальна витривалість служить базою для виховання спеціальної витривалості. Головний принцип виховання загальної витривалості полягає у використанні найбільш широкого кола рухових дій з поступовим збільшенням тривалості їхнього виконання. Це сприяє залученню в роботу найбільшої кількості м'язових груп спортсмена.

Засобами виховання загальної витривалості служать ходьба на лижах, крос, біг і плавання в спокійному темпі. Рівномірний метод – основний у вихованні витривалості. Розмаїтість обстановки при заняттях на відкритій місцевості (мінливий пейзаж, різна твердість ґрунту, рослинність, чисте повітря й ін.) сприяють розвиткові загальної витривалості. Вихованням і підтримкою загальної витривалості школяр займається протягом усього періоду своєї тренувальної діяльності.

Приріст показників, що характеризують рівень розвитку тієї або іншої рухової якості, у різні періоди (у межах шкільного віку) розрізнений, що, в основному, обумовлено природним ростом дитини і відповідного розвитку систем і функцій його організму.

Все це підтверджує необхідність своєчасного і раціонального застосування засобів і методів фізичного виховання школярів, що відповідають їхнім віковим особливостям, що позитивно відіб'ється на всебічному розвитку рухової функції. При цьому варто враховувати, що рухові якості тісно взаємозалежні. Не адекватні віку впливи на одну зі сторін моторики дітей можуть несприятливо відбитися на розвитку інших компонентів рухової функції.

Результати дослідження розвитку рухових якостей (швидкість, спритності, сили, гнучкості, витривалості) дітей шкільного віку дозволяють зробити такі висновки.

1. Цілеспрямований розвиток  рухових якостей (швидкість, спритності, гнучкість, сили і витривалості) повинно бути почате в шкільному  віці. Процес їхнього розвитку здійснюється з обов'язковим урахуванням морфологічних особливостей і функціональних можливостей організму, що росте, а також основних закономірностей окремих якісних сторін рухової функції школярів.

2. У процесі досліджень  виявлена загальна закономірність  розвитку швидкості, гнучкості, спритності, витривалості і м'язової сили  в дітей. Встановлено, що в шкільний  період відбувається інтенсивне  наростання всіх рухових якостей, проте Розвиток їх відбувається  гетерохронно. Найбільші щорічні темпи приросту більшості рухових якостей спостерігаються в період від 7 до 9 років у дітей обох статей

3. Різниця в прояві  рухової функції в дітей 7 років  різна стать у процесі розвитку  рухових якостей характеризується  в дівчинок у порівнянні з  хлопчиками:

- більшою частотою прямувань  кисті руки, а також більш коротким  латентним часом простого прямування;

- більш високими результатами  в усіх вправах, що характеризують  прояв якості спритності;

- більшою гнучкістю в  поперечному і тазостегновому  суглобах;

- великими результатами  в стрибках у довжину з місця  поштовхом однієї ноги.

У хлопчиків у порівнянні з дівчинками:

- велика швидкість бігу  на дистанціях 10, 20 і ЗО м;

- велика витривалість  до статичних зусиль;

- великі сила кисті  обох рук і результати в  метаннях набивного м'яча масою 1 кг в усіх вікових групах.

Відмінності в рівні розвитку рухових якостей між хлопчиками і дівчинками визначаються не тільки статевими особливостями, але і різноманітними рівнем їхньої рухової активності в повсякденному житті й інтересом до фізичних вправ і рухливих ігор.

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Богданов Г. П., Балашов А. В. Біг на уроках в початкових класах // Фізична культура в школі. - 1989. - № 8.

2. Бойко В.Ф., Данько Г.В. Управление и контроль в тренировочном процессе борцов: Метод, рекомендации. — К., 1997. — 50 с.

3. Данько Г.В. Проблемы индивидуализации тренировочного процесса в борьбе: Метод. рекомендации. — К., 1998. — 40 с.