Фізична витривалість школярів

 

 

РОЗДІЛ ІII. Розвиток витривалості на уроках фізкультури.

 

3.1. Розвиток витривалості  в учнів молодших класів.

Введення в школі фізкультурно-оздоровчого режиму, широкий розвиток позаурочних форм, побудованих у значній мірі на ініціативі і самодіяльності учнів, викликають необхідність формування в них відповідних знань, навичок, умінь. Все це закладається на уроках. Тому урок вважається фундаментом шкільної фізичної культури.

Досвід передових шкіл показує, що резерви шкільного уроку фізичної культури далеко не вичерпані. Комплексна програма відкриває широкий простір для творчості вчителя, його пошуків у підвищенні ефективності навчального процесу, що у свою чергу забезпечує необхідні умови для того, щоб кожний учень опанував життєво важливими і необхідними знаннями, навичками й уміннями, навчився самостійно займатися фізичними вправами [5].

З огляду на кваліфікацію учителів фізичної культури і більш широку оснащеність шкіл методичними матеріалами, у програмі усунута зайва деталізація. Наприклад, не названі конкретні вправи, що необхідно засвоїти учням у тих або інших класах; не перераховуються конкретні рухливі ігри. Вправи і гри вчитель буде підбирати з урахуванням задач уроку, основного навчального матеріалу, віку і підготовленості учнів, умов проведення занять. Загальнорозвиваючі вправи, можуть бути засобом розвитку основних рухових якостей, правильного подиху, формування постави, удосконалювання рухових навичок і умінь.

Рухливі ігри в початкових класах варто включати в кожний урок. Як правило, вони входять у його основну частину.

Надаючи велике значення розвитку рухових якостей, у кожному розділі поряд із навичками й уміннями передбачене використання вправ, що сприяють підвищенню рівня фізичних якостей, що необхідні для кращого оволодіння видами програмних рухів. Для кожного класу такий розділ озаглавлений: «Навички, уміння, розвиток рухових якостей». Це ще раз підкреслює тісний взаємозв'язок набуття рухових навичок і розвитку рухових якостей. Кожна вправа не тільки удосконалює техніку, але і розвиває відповідні рухові якості. Проте це не виключає використання вправ, що мають переважну спрямованість на розвиток тієї або іншої рухової якості [5].

У програмі по фізичній культурі, як і по інших загальноосвітніх предметах, матеріал, пройдений у попередніх класах, відповідно до встановлених принципів, у наступних не повторюється. Проте вчитель повинен в обов'язковому порядку передбачати повторення і закріплення в кожному класі найбільше важливих видів фізичних вправ (підтягування, виконання різних вправ з легкої атлетики, біг на лижах, ковзанах, елементів різноманітних спортивних ігор, подолання перешкод з кросового бігу і т.д.).

З іншого боку, у програмі спеціально подано ряд важливих вправ, що повторюються у всіх класах. Наприклад, стрибки у висоту і довжину з розбігу тими самими засобами. Пояснюється це, по-перше, тим, що організм школяра знаходиться в постійному розвитку: із віком збільшується маса і довжина тіла, змінюються силові можливості, підвищуються швидкісні якості, удосконалюється система керування прямуваннями. І отже, той самий засіб стрибка виконується по-різному, тобто при однакової в основному схемі прямувань параметри цієї дії щораз інші. Звідси і різний рівень результатів. По-друге, умови шкільного уроку не дають можливості включати в програму зниження моторної щільності уроку, можна відразу виправляти помилки що припускаються школярами, вносити необхідні корективи. Щільність уроку не самоціль, а один з засобів рішення його завдань [5].

Одна з найважливіших вимог сучасного уроку фізичної культури - комплексний підхід до рішення основних завдань предмета, тобто на уроці вчитель повинний у комплексі навчати, розвивати і виховувати школярів.

Прості вправи (загальнорозвиваючі, ходьба, біг, вправи в рівновазі, у змішаних видах і упорах) часто школярі засвоюють відразу після показу і пояснення, практичного виконання. Більш складні (стрибки, метання, лазіння по канату, акробатичні вправи, вправи на гімнастичних снарядах) потребують застосування різноманітних методів і прийомів навчання.

При навчанні руховим діям необхідно пам'ятати: чим більший руховий досвід учнів, тим легше і швидше формуються в них нові рухові навики; тим швидше і якісніше формуються рухові навички.

Рухові навики успішно формуються на основі раніше вироблених. При цьому в навчанні важлива послідовність – від відомого до невідомого, від простого до складного [5].

Тому необхідно зацікавити школярів, пробудити в них творчу активність, наприклад, шляхом використання ігрового методу, методу змагання.

Для освоєння складних рухових навичок можна використовувати програмоване навчання, що містить у собі: ретельний аналіз навчального матеріалу й оформлення його в логічну і методичну послідовність актів навчання, що втілюються в так звану навчальну програму; підвищення самостійності й активності того, якого навчають, у процесі засвоєння навчального матеріалу (розумне ущільнення робочого часу); ефективне керування навчальною діяльністю учнів і безпосередній зв'язок подальшого навчання з успішним засвоєнням навчального матеріалу; відому (у розумних межах) індивідуалізацію навчання в сполученні з колективною роботою учнів; застосування і використання сучасного устаткування (технічних засобів) для раціоналізації й інтенсифікації діяльності учнів і вчителя [5].

В ході навчального процесу вчитель може визначити стан витривалості того чи іншого учня з цією метою можна запропонувати контрольні вправи, які можна представити в вигляді п‘яти основних груп:

1) виконання безупинного  специфічного дозованого навантаження  «до відмови». Контрольні вправи  цієї групи частіше проводяться  в лабораторних або природних  умовах із використанням різноманітних лідируючих пристроїв;

2) виконання безупинного  навантаження змагального типу, який відрізняється від основного по ряду параметрів. Тести цієї групи характерні для використання в єдиноборствах і спортивних іграх. Необхідне конкретне тренувальне навантаження створюється за допомогою моделювання ігрових і бойових ситуацій, серій технічних елементів і т.п.;

3) повторні виконання  специфічного, дозованого по величині  навантаження зі строго обмеженими  паузами відпочинку. Наприклад, дане  завдання провести максимальну  кількість ударів, кидків «опудала», комбінацій і т.п. за зазначений час;

4) виконання тренувального  контрольного завдання по досягненні  найбільшої потужності роботи  за визначений відрізок часу. Тести цієї групи, як правило, застосовуються в лабораторних  умовах на ергометричних пристроях;

5) використання змагального методу.

У роботі з дітьми велике значення має гарне знання вчителем індивідуальних особливостей своїх учнів. Вчитель повинен добре знати стан здоров'я і фізичний розвиток кожного учня. Для цього він знайомиться з даними, наявними в особистій справі кожного учня, і з результатами медичного огляду. Дуже багато чого дає вчителю ознайомлення з домашніми умовами дітей, а також особистий контакт із батьках. Все це доповнюється уважним спостереженням за дітьми в процесі всієї учбово-виховної роботи [5].

У кожному класі учні мають різну фізичну підготовку. Слабко підготовлені діти часто соромляться своїх товаришів, тому неохоче займаються або уникають виконання вправ. У цих випадках учитель повинний бути особливо уважним, іноді полегшувати умови виконання, вселити надію і впевненість. Для таких учнів не варто створювати на уроці особливої обстановки, не зупиняти на них увага класу, але працювати з ними індивідуально.

Індивідуального підходу потребують також діти, що мають гарну підготовку. Якщо вправи для них. легкі, то вони виконують їх недбало і неохоче. До таких учнів необхідно пред'являти підвищені вимоги при виконанні завдань і частково ускладнювати вправи. Крім того, добре підготовленим учням варто доручати надання допомоги товаришам і залучати їх до показу вправ. Проте в будь-яких умовах учителю не варто виділяти таких учнів.

При індивідуальному підході обов'язково треба враховувати стан здоров'я дітей. Вчитель може по необхідності обмежувати кількість вправ і число повторень; полегшувати умови виконання; проводити на уроках спеціальні вправи, що рекомендуються лікарем; приділяти необхідну увагу техніці виконання і кількісних показників [5].

 

 

 

3.2. Розвиток витривалості  в учнів старших класів.

В старших класах коло задач з розвитку витривалості значно розширюється. Поряд із завданням підвищення аеробних можливостей і організму на перший план виходить завдання підвищення аеробної продуктивності. По мірі вікового дозрівання збільшується значення комплексного впливу на всі фактори, які обумовлюють витривалість. Однією з основних завдань стає забезпечення неухильного та домірного підвищення функціональних можливостей, лімітуючих здатність протистояти втомі при різних видах рухової діяльності.

Для розвитку витривалості у старшокласників на шкільних уроках фізкультури використовується більшість відомих методів, за виключенням інтервального: безперервного рівномірного та перемінного, повторного, змагального. Інтервальний метод може використовуватись у позакласних формах заняття [5].

У старших класах більше, ніж раніше, використовується перемінний метод. Якщо в середніх класах він використовувався в основному для розвитку аеробних здібностей, то в старших класах використовується і для підвищення анаеробної продуктивності. Завдання в перемінному бігу обумовлюють загальну відстань або час бігу, основну швидкість (мала та помірна інтенсивність), кількість прискорень, їх тривалість та інтенсивність.

Тривалий перемінний біг у старших класах проводиться протягом 10—20 хвилин. Біг зі швидкістю 40—50% максимальної чергується з прискоренням зі швидкістю 70—90% максимальної (від 100 м до 600 м) на відрізках різної довжини; чим більша довжина відрізка, який пробігається з підвищеною швидкістю, тим більший час повільного бігу. Перемінний метод переноситься важче, ніж рівномірний та повторний і пропонувати його можна лише добре підготовленим старшокласникам.

До засобів перемінного методу можна віднести і крос по пересіченій місцевості з затягнутими підйомами та різними перешкодами [5].

Для дівчат перемінний метод може використовуватися як змішане пересування — чергування ходьби та бігу з різною інтенсивністю. У школі може знайти застосування і такий засіб, як «фартлек» — бігова гра. Суть її заключається в наступному: під час групового повільного бігу будь-хто з групи учнів без попереднього застереження робить прискорення. Всі, хто біжить за ним, повинні підкорюватися заданому темпу і підтримувати його стільки, скільки й лідер. Після закінчення ривка всі продовжують біг в повільному темпі, або біг підтюпцем, або очікують (чи готовляться) наступного прискорення. Відпочивши (за самопочуттям), знову без попередження будь-хто з групи бігунів робить прискорення. Кількість прискорень може бути такою ж, скільки й учасників або раніше обумовлена. Навантаження в цій біговій грі не може суворо дозуватись, але дуже емоційне і дозволяє виключити монотонність втомлювальної роботи на витривалість. Тривалість «фартлека» на шкільному уроці 5—8 хвилин.

Для розвитку анаеробної продуктивності в старших класах використовуються різні варіанти човникового бігу. Контрольний біг знаходить своє застосування у вигляді прикидок. Останні проводяться, як правило, на неповній дистанції, а якщо ж на всій, то не на повну силу [5].

Дихання в бігові з великою швидкістю — ротове, з акцентованим видихом.

Планування. При складанні програми розвитку витривалості на навчальний рік (чверть) необхідно враховувати рівень розвитку витривалості тих, хто займається (за результатми 6-хвилинного бігу), та організації самостійної роботи школярів. При високому рівні підготовленості (за даними тесту в 6-хвилинному бігу — добре і відмінно) та постійних 2—3 разових за тиждень самостійних тренуваннях в бігу з малою та помірною інтенсивністю, навчальний рік починається з 2—3 тижнів бігу зі швидкістю 41—45% максимальної. При постійній швидкості обсяг бігу може збільшуватись до 3—3,4 км. Після досягнення такого обсягу бігу збільшується швидкість бігу (у зоні великої інтенсивності). Через 2—3 тижні застосування безперервного рівномірного бігу з великою інтенсивністю пропонується почати чергувати його з повторним бігом спочатку на довгих, а потім на середніх відрізках зі збільшенням швидкості бігу від 70 до 90% максимальної на даному відрізку.

Через 6—8 тижнів такої програми можна застосувати перемінний біг. Збільшення навантаження при цьому відбувається за рахунок поступового збільшення довжини відрізків (прискорень), які пробігаються з великою швидкістю.

Через кожні 3—6 тижнів можна проводити прикидай — це дозволить контролювати та коректувати роботу з розвитку витривалості [5].

Для слабо підготовлених юнаків, а також для більшості юнаків на початку навчального року слід планувати змішане пересування (прискорення в ходьбі та повільний біг). Приблизне дозування: ходьба зі швидкістю кожні 100 м за 50—55 сек., біг — 100 м за 40 сек. Швидкість ходьби та бігу по мірі зростання тренованості підвищується, та через 4—6 тижнів учні виходять на рівень підготовленості, який дозволяє збільшити швидкість бігу до граничної 100 м за 31—33 сек. та використати повторний біг на довгих дистанціях (відрізках).

Усіх старшокласників слід привчати до самостійних занять оздоровчим бігом не менше 2—3 разів на тиждень по 20—30 хвилин.

Тижневий обсяг бігу на витривалість у учнів складає: у юнаків — 16—18 км, у дівчат — 13—15 км. На двох уроках в тиждень юнаки пробігають до 3—7 км, дівчата — до 5—6 км [5].

 

3.3. Методика удосконалення  різних видів витривалості (загальної, анаеробної, силової).

Методи удосконалювання аеробної (загальної) витривалості. З метою підвищення аеробної витривалості в практиці широко використовуються методи строго регламентованих вправ із стандартним безупинним і інтервальним навантаженням.