Фізична культура на Запорізькій Січі

Січова школа функціонувала під безпосереднім проводом козацької старшини. Для керування школою призначався один із ченців Покровського монастиря.

В Січовій школі поряд з вправами для вдосконалення володінням вогнепальною зброєю застосовувались спеціальні фізичні вправи для уміння володіти холодною зброєю, правити човном, швидко плавати.

Серед молодиків Січової школи, які були кандидатами на церковні посади, велася спеціалізована фізична підготовка військової спрямованості, - "бували випадки, коли одна і та сама особа декілька разів міняла рясу на козацьку зброю". І нерідко священики ставали на чолі козацьких загонів . Отже, під час навчання в Січовій школі органічно поєднувалися елементи фізичного гарту, військовий вишкіл з освітньою підготовкою майбутніх лицарів.

21  Звичайно, одна лише Січова школа не в змозі задовольнити потреби запорізького війська в повноцінному поповненні. Таким чином, Січові школи, стоячи глибоко на національних традиціях українського народу, були своєрідними військово-освітянськими, навчально-виховними закладами, де реалізувалася прогресивна європейська ідея гармонійного розвитку особистості.

Щодо особливостей цілеспрямованої спеціальної фізичної підготовки, то у козацькому війську не було звичаю проводити систематичну муштру. В цьому слід вбачати волелюбний характер українських козаків.

Після шкільних занять відводився час для рухливих ігор та забав, В ігрових ситуаціях учні моделювали бойові дії козаків: наступ на ворога, оборону; влаштовували змагання, демонстрували фізичну силу.

Кожну весну вище Дніпровських порогів козаки влаштовували змагання з веслування поперек бурхливої річки. Перемагав той, чий човен фінішував на протилежному березі точно проти місця старту.

Часто проводились змагання з пірнання у воду. Для цього старшина впускала люльку в річку і молоді козаки пірнали, щоб дістати її із дна. Особливо почесно вважалося взяти люльку з річкового піску без допомоги рук: одними зубами і так винести її на поверхню.

22. Початківцем, піонером запровадження спеціалізованої фізичної підготовки у козацькому війську був Євстафій Ружинський. Змолоду Є.Ружинський перебував у Німеччині і Франції, де займався різними науками, зокрема опанував і військову справу. Саме це спричинилося до того, що в історію козаччини він увійшов як реформатор, який і розпочав своє гетьманство з формування воєнної організації козаків.

Ще більшого розвитку цілеспрямована фізична підготовка козацького війська набуває під час гетьманства П.Сагайдачного. Петро Конашевич-Сагайдачний, по закінченні Острозької Академії, пройшов воєнну школу в походах до Молдови та Лівонії (1600-1601 рр.) під керівництвом Самійла Кішки.

П.Сагайдачний, перебуваючи на чолі війська, систематично проводив його реорганізацію, почавши з того, що очистив військо від всяких захожих елементів, що нищили військову дисципліну.

Завівши у війську сувору дисципліну, Сагайдачний почав впроваджувати елементи постійної військової підготовки. Ядром армії при ньому стали вишколені, вимуштрувані полки. 10-лттнс гетьманство, Г.І. Сагайдачною (1611-1621 рр.) спричинилося до того, що Українська козацька армія стала набувати сталого досвіду, у ній почали вдосконалюватися національні традиції військово-фізичного вишколу козаків.

23  Військово-спортивна підготовка запорожців виступає як системно завершена педагогічна структура, в якій можна виділити наступні компоненти:

початковий відбір, де першочергового значення надавалось рівню розвитку тілесних і моральних якостей;

традиційно-народний здорови й спосіб життя з чітко окресленими народними звичаями використання сил природи (водні процедури, очищення і загартування водою, сон на свіжому лові грі, поміркованість у харчуванні та вживанні алкоголю, дотримання постів);

національні за своїм змістом специфічні засоби та метод військово-фізичної підготовки (герці, народні фізичні вправи. народна боротьба, двобій навкулачки).

24  В системі військово-фізичної підготовки переважали ігрові та змагальні форми використання народних фізичних вправ, часто у поєднанні з пісенним і музичним супроводом. Спрямованість військово-фізичної підготовки козаків окреслювалась досягненням досконалості у гармонійному розвитку моральних і фізичних якостей, вдосконаленні життєво необхідних рухових навичок у плаванні. бігу, їзді верхи, а також майстерному володінні різноманітними видами зброї.

Важливою рисою систематичної військово-фізичної підготовки запорожців є практична реалізація принципу гармонійного виховання особистості, яка найповніше може бути простежена в діяльності Січової школи, де поруч із загальноосвітніми дисциплінами багато уваги надавалось фізичному вихованню майбутніх козаків.

З часу свого виникнення (XV століття) Січ була осередком, звідки починалися всі виступи проти поневолювачів України.

Російський царизм прагнув знищити Запорізьку Січ, яка завжди була і є для українців символом нескореності.

25  Складові системи оздоровлення запорозьких козаків

2.1 Вправи на розтягування  тіла

Центральною лінією фізичних вправ козаків проходив метод розтягування тіла. Системи розтягування тіла козаки виконували  виключно на природі, а не в приміщенні, незалежно від пори року. Для того, щоб розтягуватись за правильною схемою, вони вико­ристовували природні чинники - скелі, луки, дерева. У скелях  козаки знаходили розщілини і ставали так, щоб тіло розташувати повністю за схемою цієї роз­щілини. Затримуючись статично в цьому положенні, вони молилися до вищих сил,  просили, щоб ті дали їм здоров'я.

 На дерева козаки  вилазили  за схемою, за якою  гілки дерева розходяться в  різні боки. Так вони розміщували  своє ті­ло - у кожному дереві  по-різному. Це да­вало їм змогу  фізично розтягнути тіло у  різних напрямках. Звичайно, козаки  зверталися до дерева з проханням, щоб воно дало їм здоров'я, та  силу,  якою саме володіє. Так  само вони використовували будь-яку  місцевість - низини, горби тощо.

Таким чином, крім суто фізичного розтягування, залучався і психологічний чинник.

26   2.2 Дихальні вправи

Козаки, які постійно займа­лися вдосконаленням свого фі­зичного і психофізичного стану, оволодівали специфічними ди­хальними   вправами, подібно до йогів. Д.І.Яворницький писав: «У них у Січі серед інших богатирів жив Васюринський козарлюга: то був такий силач, що коли він причащався, то 4 чоловіки підтримували свяще­ника, щоб він не впав від од­ного духа богатиря тому, що як тільки він дихне, як від того подиху людина падала з ніг. А коли руйнували Січ, то там був такий силач, котрий одним подихом міг убити людину».

Таке явище дослідники спо­стерігають у китайських цигунів, японських   кіко, секрет сили яких - у роботі з внут­рішньою енергією через дихальні вправи. Козаки багато століть тому чудово знали методи дихання,  й те, як воно міняється в залежності від положення сонця, місяця і зірок. Вони могли  дихати по черзі кожною ніздрею.

27 2.3 Вода та змагання на воді

Важливу роль у системі оздоровлен­ня і фізичної підготовки козаків відігравала вода. Протягом кален­дарного року вони купалися у во­доймах, загартовуючт організм.  Козаки зверталися до ангелів води, занурюю­чись у воду, і не просто занурювались, а ще й просили, щоб ці ангели води та ан­гели повітря сприяли їм бути здоровими, енергійнішими і т.д.

Часто проводились змагання в пірнанні у воду. Для цього старшина впускав прокурену люльку у річку, і молоді козаки наввипередки   пірнали,   щоб дістати її із дна. Особливо почесно вважалося взяти люльку з річного піску без допомоги рук: одними зубами, і так винести її на поверхню

Щовесни вище дніпровських порогів козаки влаштовували змагання з веслування поперек бурхливої річки. Перемагав той, чий човен фінішував на проти­лежному березі точно проти місця старту.

Найбільш відповідальним ви­пробуванням для молоді було по­долання дніпровських порогів, і тільки тоді вони отримували звання «істинного» запорозького козака. Подолати пороги було спра­вою дуже тяжкою і небезпечною.

Запорожці уміли довгий час перебувати під водою і вчили цьому мистецтву юнаків: «...Виріже собі очеретину, простро­мить у колінці її дірочку і, взявши у рот, поринає у воду з головою. Краєчок очеретини, вистром­лений з води поміж очеретом та осокою, зовсім був непоміт­ний, а проте козак через нього дихав і міг досидіти під водою, поки татари відходили далі»

28  2.4 Рухливі ігри та змагання

Козацька молодь систематич­но розвивала свої природні за­датки, вдосконалювала тіло й душу в іграх, танцях, хороводах, різних видах змагань і боротьби. Ігри козацьких дітей були рух­ливими, різноманітними, дина­мічними.

Дозвілля козаків заповнюва­лось різноманітними фізичними вправами: змагання з плавання, бігу, веслування, боротьби, бої навкулачки тощо. Традиційними були змагання на конях: «Козак без коня - не козак».

На свята, під час народних ігор молодь, бувале козацтво та се­ляни, змагалися на силу,  пруд­кість, спритність, винахідливість, точність попадання в ціль (козаки мистецьки володіли всіма видами тогочасної зброї, іноземці свідчили, що під час тренувань зі стрільби козаки «кулею гасять свічку»).

У свят­кові дні запорожці часто розва­жали себе кулачними боями: для цієї мети вони збирались увечері на січову площу, розділялись на дві лави або партії, з яких одна складалась із верх­ніх, друга - із нижніх куренів, і вступали в бій; у цих боях вони часто розлючувалися до того, що наносили один одному страшні каліцтва і навіть один одного вбивали.

Як свідчить Єфименко, «дуже поважалась у них сила, і вони думають, що для їх куреня велика честь, якщо на кулачному бою їм вдасться по­бити інший курінь. Коли не було війни, козаки постійно розважа­лись в свята кулачними боями. Почнуть діло жартома, сили про­бують, а закінчується часто тим, що інколи славного молодця як мертвого додому тягнуть. Буває і так, що все військо, всі 38 ку­ренів, розділяться на два табори, в одному верхні, в іншому нижні курені, і почалася веремія».

29  2.5 Системи єдиноборства

Серед запорозьких козаків значного поширення набули різ­номанітні системи єдиноборств. Найвідоміша з них лягла в основу ко­зацького танцю гопак.

Бойовий гопак - вид української національної боротьби, бойове мистецтво запорозьких козаків, яке трансформувалося в народний танець. У запальному і пристрасному, завихре­ному і відчайдушному, із склад­ними фізичними, навіть карко­ломними прийомами гопаку і сьогодні помітна його першоос­нова - бойовитість духу, віра у власні сили, порив до життя, на­пруження своїх духовних і фі­зичних сил, наступальність і обо­ронний характер дій та торже­ство перемоги.

Перщим дослідником бойового гопака є В.Пилат, який розкодував рухи танцю. За його  твердженням, у цій боротьбі виділяються  два головних компоненти: основи  фізичної і психофізичної підготовки козаків до особистого захисту і ураження супротивника. Прикладний характер цього бойового мистецтва полягав в оволодінні засобами і способами  ведення двобою. Арсенал техніки бойового гопака включав: стій­ки, пересування, приземлення, способи враження супротивника, прийоми захисту тощо.

30 Головними засобами пересу­вання під час двобою у «гопаку», були бойові кроки, біг, стрибки, повзунці.

Стрибки використовувалися з метою зближення із супротивником,  ухиляння від ударів,  для наступальних дій.  Існувало безліч варіантів приземлення - на спину,  груди, бік, ноги (з опорою на одну або обидві  руки, з блискавичним вставанням тощо). Для цього необхідно було тренувати вестибулярний апарат пластичність, гнучкість, швидкість). 

У пере­важній більшості біги відігравали таку ж тактично-бойову роль, як і кроки. Володіючи різноманітними  комбінаціями пересувань, можна було відволікати супротивника або  вводити його в оману щодо своїх намірів, вибирати слушний момент  для виконання дії.

Важливими у техніці бойово­го «гопака» були способи вра­ження супротивника. Вони поді­лялися на удари частинами тіла (руками, тулубом, ногами, головою) і предметами (палицею, бунчу­ком, списом, шаблею). У свою чергу удари одною або двома руками, виходячи з напрямку їх дій, поділялися на удари долонею, передпліччям, ліктем, плечем, які виконували­ся прямо, збоку, знизу і зверху. Вони спрямовувалися в голову, тулуб і ноги супротивника. Ба­гатий технічний арсенал мали способи ураження супротивника частинами долоні - «крижень»,  «ляпас,  «злич», «сікач», «чикольник», «гупан», «тумак», «зап'ясток», «дріль», «штик» тощо. Ці та інші способи давали змогу максимально вико­ристовувати довжину рук, ударні площини долоні і не підпускати до себе супротивника занадто близько.

31 Найбагатшою частиною бойо­вого «гопака» були способи ура­ження ногами. Становлячи осно­ви цього бойового мистецтва, ці способи диференціювалися в за­лежності від частини ноги, якою козак завдавав удару. Удари на­носились ступнею, гомілкою, ко­ліном, стегном однієї або двох ніг. Ці прийоми здійснювалися на місці або у стрибку в повітрі. До них належали: «повзунці» - способи ведення боротьби ногами проти нижньої частини тіла; «копняки» і «тинки» - способи враження середньої і верхньої частин тіла ударами ніг у стриб­ку в повітрі; «розніжка» - удар у стрибку обо­ма ногами в боки, «щупак» - удар у стрибку двома ногами вперед, «пістоль» - удар однією ногою у стрибку вбік, «чорт» - удар у стрибку з поворотом тіла на 360 градусів, «коза» - удар у стрибку в оберті та ін.

Складовою органічною части­ною техніки бойового «гопака» були способи захисту від ударів противника. У запорозьких ко­заків навчання техніки бойового мистецтва було поставлено так, що кожна наступально-атакуюча дія противника мала свою аль­тернативу, тобто ефективний за­хист. Виходячи з цього, при ви­вченні будь-якої атакуючої дії одночасно акцентувалася увага на основах техніки захисту від атакуючої дії. Ця техніка вклю­чала в себе способи ухилення від ударів, способи затуляння та відбивання їх. Способи ухилення від ударів,  у свою чергу, поділялися на відходи, відскоки, присідання.