Фізична культура на Запорізькій Січі

На виступ

1. Фізична культура на Запорізькій Січі
2. План:

Вступ

1.Загальна характеристика системи оздоровлення запорозьких козаків;

2.Особливості народної фізичної культури українського народу;

3.Система військово-фізичної підготовки на Запорізькій Січі;

4.Складові системи оздоровлення запорозьких козаків;

Висновки

3. Вступ

Однією з найяскравіших сторінок літопису боротьби українського народу за свою незалежність був козацький рух. Козаки стали тією силою, яка впродовж століть пильно стояла на сторожі свободи і гідності України як незалежної, суверенної держави. М. Грушевський справедливо зауважує, що період існування Запорозької Січі - найбільш яскравий і цікавий період українського життя. Запорозька Січ майже безперервно вела важку збройну боротьбу за віру і незалежність свого народу. Запорозьке козацтво - гордість української нації, найвищий злет у її віковічному розвитку.

"У нас над усе  честь і слава, військова справа, щоб і себе на сміх не  дати, і ворогів під ноги топтати", - говорили козаки.

Козаки були середнього зросту, плечисті, міцні та сильні. За словами Г. Боплана, запорожці в своїй більшості були міцної статури, легко переносили голод, холод, спрагу й спеку; у війні невтомні, відважні, хоробрі. Французький посол в Константинополі барон де Сезі з захопленням писав: "Ці люди впевнено почувають себе на суші, у воді і в повітрі, скрізь вміють дати собі раду і взяти гору в усіх стихіях".

Слава запорозького війська була така велика, що багато істориків порівнювали козаків з найсильнішими і наймужнішими народами світу.

4.   Загальна характеристика системи оздоровлення запорозьких козаків

В Запорозькій Січі так само, як і в стародавній Греції, існував культ фізичного розвитку особистості. Січ стала  своєрідною школою  лицарства і мужності, яку проходило багато українців.

Система оздоровлення запорозьких козаків має не тільки історичне значення, її вивчення актуальне й зараз, оскільки це національна система  тіловиховання, яка довела свою ефективність і базується на використанні багатьох природних чинників.

5  Система фізичної  культури запорозьких козаків  стала вершиною українського  тіловиховання. Суворі історичні часи, екстремальні умови життя запорозьких козаків вима­гали напруження фізичних і пси­хофізичних сил, залізної дис­ципліни та витримки. Серед ко­заків на високому рівні був культ міцного, загартованого здоров'я і фізичної сили людини, її всебіч­ного розвитку, досконалості, адже сила, вит­ривалість, терпіння, наполегливісіь розвиваються тільки у важкій щоденній праці, завдяки, в першу чергу, фізичним вправам.

6 Аналіз історичних документів  свідчить про те, що в Запорозь­кій  Січі існував культ фізичної  досконалості людини. Це твердження  обґрунтовується такими основними  по­ложеннями:

1.Запорозькі козаки ніколи не обирали старшинами фізично недосконалих людей

2.Свій вільний час практично всі запорожці присвячували виконанню фізичних вправ.

3.Одним з основних критеріїв переходу молодика в «істинного» запорожця була його фізична підготовленість.

4.Посилене фізичне виховання дітей і молоді в січо­вих школах та школах джур

5.Велика кількість легенд та переказів про надпри­родні можливості козаків

7 Легендарний Петро Сагайдачний «змалку привчився натягати лук, зброї та коня з рук не випускав, з негодою боротися  витривалістю; легко переноси­ти всяку тяготу, голод, труд, не боятися ворога і в небез­пеці проявляти мужність».

8  Свій вільний час практично всі запорожці присвячували виконанню фізичних вправ. Усі вітчизня­ні і зарубіжні дослідники наголошують на тому, що навіть тоді, коли молодика приймали до «істинного» козац­тва, він не припиняв займатися фізичними вправами. Доз­вілля козаків заповнювалось різноманітними фізичними вправами: вправлялися у стрільбі, фехтували на шаблях, об'їжджали коней, зма­гались з плавання, бігу, веслування, боротьби тощо. Зок­рема, Д.І.Яворницький пише: «Хто об'їжджав коня, хто розглядав зброю, хто вправлявся в стрілянині...»

9 Одним з основних критеріїв переходу молодика в «істинного» запорожця була його фізична підготовленість. Досвідчені козаки, козацька старшина уважно і прискіпливо, з відповідальністю перевіряли фізичний стан новобранця, загартованість і витривалість  на спеку й холод, дощ і сніг, брак одягу і їжі.

10 Посилене фізичне виховання дітей і молоді в січо­вих школах та школах джур. Загартування здоров'я, національне (етнічне) тіловиховання, фізич­ний вишкіл дітей були стійкими традиціями в козацькому середо­вищі. Суворий курс фізичного  і військового  виховання хлопчики проходили в січових школах.  У школі вихованців привчали до оборон­но-військової справи. С.Сірополко, що досліджував систему виховання в січовій школі, писав: «...Молодиків у школі і поза школою вчили: Богу добре мо­литися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати й відбиватися, з рушниці гострозоре стріляти й списом добре колоти». Важ­ливе місце відводилося   також  форму­ванню в учнів умінь плавати,  веслувати, керувати човном. Ви­хованців вчили добре маскуватися в різних умовах, від чого часто залежало їх життя.

11 Після шкіль­них занять старші учні займа­лися військовою справою. В ігро­вих ситуаціях вони моделювали бойові дії козаків: наступ на во­рога, оборону тощо; влаштову­вали змагання, демонстрували фізичну силу. Така система навчання та виховання давала той обсяг знань та вмінь, які потрібні були коза­кові-воїну, вона розвивала у дітей спритність, силу, витрива­лість та інші важливі якості, необхідні у сповненому небезпеки козацькому житті.

В непрохідних дніпровських плавнях козацька молодь під на­глядом найбільш досвідчених за­порожців у постійній праці за­гартовувала своє здоров'я, силу і спритність. Цьому сприяло полю­вання, плавання, рибальство та постійні змагання з веслування.

12 У січових та козацьких школах перехід з одного класу до іншого супроводжувався козачими забавами, народни­ми іграми, різноманітними фізичними і психофізичними вправа­ми. Як і бувале козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор, змагалася на силу, спритність, винахід­ливість, точність. Все це фізично розвивало учнів, підносило їх дух, вселяло оптимізм, віру в свої сили, мож­ливості.

13 Велика кількість легенд та переказів про надпри­родні можливості козаків. З дитинства ми знаємо легенди, перекази та пісні про запорожців, які дивували ворогів своєю міццю настільки, що ті після смерті козаків з’їдали їх  печінку, аби й самим стати такими (наприклад,   відома легенда про Байду (Вишневецького).

14 Особливості народної фізичної культури українського народу.

Переважну більшість запорізького воїнства складали прості українські селяни. Отже, для ефективного виховання воїнів, необхідній був постійний військово-фізичний вишкіл. Безперервні набіги на Україну поневолювачів вимагали практично від усієї людності України певної обізнаності з військовим ремеслом. Складна військова ситуація сприяла поширенню військово-фізичної підготовки народу

Народна фізична культура в добу козаччини, крім інших соціальних функцій в першу чергу виконувала функцію військово-фізичної підготовки. Із самого раннього віку виховання юнаків орієнтувалось на виховання у них тих морально-психічних та фізичних якостей, які були необхідні військовій справі Домінуючу роль в системі фізичної культури відіграє національний ідеал духовної і тілесної досконалості. Суттєву роль у загальнонаціональному поширенні народної фізичної культури відігравав український фольклор. Народна пісня, легенда, дума формували національну систему виховання, результатом якої виступає легендарна, гармонійно розвинута особистість козака. Це у свою чергу, приводить до того, що елементи народної культури, і фізичної зокрема, поступово впроваджувались у професійну культуру, освіту. За часів козацької доби в Україні були поширені школи, які організовувались при кожній православній церкві. Особливо насичено, цікаво проходили свята переходу учнів з одного класу в наступний. Цікаво, що свята переходу від букваря до часослова, а від часослова до псалтиря, завжди супроводжувались дитячими забавами та рухливими іграми. Фізичне вдосконалення підростаючого покоління було цілорічним, так як величезна кількість народних рухливих ігор дітвори поділялась на весняні, літні і зимові.

15  В системі народної української освіти і в теорії і практиці переважав комплексний підхід до виховання, де поруч із вдосконаленням моральних якостей велике значення приділялось тілесному (фізичному) вихованню дітей.

Важливу роль у вихованні української молоді, особливо сільської відігравали парубоцькі громади - своєрідні об'єднанню неодружених юнаків. Найважливішою соціальною функцією українських молодіжних громад (існували дівочі, юнацькі та підліткові) була організація молоді з метою духовного, морального і тілесного виховання членів громади.

Головною умовою вступу у парубоцьку громаду був вік. До громади приймали хлопців 16-18 річного віку, причому громада особливу увагу звертала на зріст та фізичну силу нового товариша. В тому випадку, коли в сім'ї було двоє або більше синів, молодший брат мав право вступу до громади після того, як старший одружується. Виняток робили тоді, коли молодший брат був сильніший за старшого. Отже, фізичні якості вважалися одним із найважливіших критеріїв у соціальній оцінці людини. Парубоцькі громади високо цінували в своїх товаришах сміливість, кмітливість, а за порушення загальноприйнятих норм життя (пияцтво, крадіжки) ганебно проганяли з членів громади.

Під час народних свят та зібрань молоді, члени парубоцьких громад використовували різноманітні види народної боротьби, та інші, багато різновидів рухливих ігор.

При обранні отамана головними рисами претендента мали бути краса, високий зріст, фізична сила, розумові здібності. Кандидат в отамани виглядом мав викликати до себе довір'я.

16  Характерною ознакою колориту української землі того часу були мандрівні борці - молоді хлопці, які ходили по селах і мірялися силою з сільськими парубками  Перемога в таких імпровізованих поєдинках з мандрівними борцями дуже високо цінувалася серед молоді і дорослого населення, а переможець увінчувався вінком і довгий час вважався героєм парубоцької громади.

17   В Україні дуже поширеними були скачки і прогони, приурочені до Різдвяних свят Взимку, окрім перегонів, розповсюдженою серед молоді була їзда на санчатах з запряженими собаками. Серед найменших дітей популярним було ковзання на льоду. В довгі зимові вечори молодь випробовувала свої сили в грі у шахи, які були відомі в Україні ще з княжих часів.

У весняні та літні дні серед молоді поширеними були рухливі ігри з м'ячем та кулями. Суть гри в тому, що. підкидаючи дерев'яну кулю, на льоту намагаються попасти в неї короткими і товстими палицями.

В цей період доволі поширеними були ігрища, присвячені святам Івана Купала, початку хліборобського сезону, його завершенню, в яких використовувались народні рухливі ігри, танці, фізичні д вправи.

Важливу роль у військово-фізичній підготовці і надалі продовжує відігравати полювання. Свідчення про традиції полювання наводяться у "Поемі про полювання" - пам'ятці XVII століття. Цікаво описано способи полювання: "на нього, кабана, виходили цілим військом, використовували пастки, сітки, загорожі й засіки, мисливських хортів, рушниці, обухи, луки". Автор під креслює, що полювання особливо корисне для молоді, для якої це акт військового навчання, призначення до мужності, витривалості. Прикметним в поемі є опис діяльності мисливця, який безстрашно стрибав на кабана, сідлав його і вбивав.

18 Крім зазначених сфер функціонування, українська народна фізична культура відігравала також суттєву роль у прикладній професійній підготовці людей до умов тогочасної трудової діяльності. Наприклад, таке поширене в козацьку добу в Україні явище, як чумакування, потребувало високого рівня як психічної, так і фізичної підготовки.

Високий рівень розвитку народної фізичної культури як важливого компоненту всієї культури українського народу, сприяв вихованню здорового, міцного покоління людей. А це, в свою чергу, і великою мірою слугувало підйому військової функції Запорізької Січі.

19   Система військово-фізичної підготовки на Запорізькій Січі.

Суворе, аскетичне життя, яким жили козаки, викликало подив у очевидців, а право визнаватись запорізьким козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців. Багато хто з польських шляхтичів, а пізніше московських дворян, прагнули здобути військову освіту на славному Запоріжжі. Так. російський полководець М.Т.Кутузов отримав атестат "знатного товариша Щербінівського куреня" Запорізької Січі. Атестати знатних і почесних товаришів Запорізької Січі були видані багатьом військовим і політичним діячам того часу: київському генерал-губернатору Глібову. графу Паніну, князю Прозоровському, князю Потьомкіну.

  В.Антонович з цього приводу наголошував: "Запоріжжя було школою, де діставали виховання люди, які потім ставали на Україні полковниками та старшиною".

20 Аналіз існуючих документів, матеріалів, наукових праць дозволяє виділити основні компоненти фізичної культури запорожців, національної за своїм змістом, і однієї з найпрогресивніших за своєю ідейною спрямованістю у тогочасній Європі.

Як відомо, при церкві Святої Покрови, розташованої на терені Запорізької Січі, існувала Січова школа. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались на паламарів та дияконів - у цьому відділі було завжди ЗО учнів. Крім того був відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини, та Інші діти, їх було коло 50. Тут учили цих дітей грамоти, співу та військовому ремеслу.