Вартість капіталу підприємства: економічний зміст і порядок визначення

Фонди спеціального призначення характеризують чистий прибуток, спрямований на виробничий розвиток і розширення підприємства, а також на заходи соціального характеру [30].

До інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в зв'язку з майбутніми великими витратами, що включаються в собівартість і витрати обігу. Субсидії і надходження утворяться в результаті спеціальних асигнувань з бюджету, позабюджетних фондів, інших організацій і фізичних осіб.

Усі власні засоби в тім чи іншому ступені служать джерелами формування засобів, використовуваних організацією для досягнення поставлених цілей.

В складі власного капіталу можуть бути виділені дві основні складові: інвестований капітал, тобто капітал, вкладений власниками в підприємство; і накопичений капітал, тобто капітал, створений на підприємстві поверх того, що спочатку авансовано власниками [9].

Інвестований капітал включає номінальну вартість простих і привілейованих акцій, а також додатково оплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. До даної групи звичайно відносять і безоплатно отримані цінності. Перша складова інвестованого капіталу представлена в балансі статутним капіталом, друга - додатковим капіталом (у частині отриманого емісійного доходу), третя - додатковим капіталом (у частині безоплатно отриманого майна) чи фондом соціальної сфери.

Накопичений капітал знаходить своє відображення у виді статей, що виникають у результаті розподілу чистого прибутку (резервний капітал, нерозподілений прибуток, інші аналогічні статті). Незважаючи на те, що джерело утворення окремих складових накопиченого капіталу одне - нерозподілений прибуток, цілі і порядок формування, напрямки і можливості використання кожної його статті істотно відрізняються [30].

Усі статті власного капіталу формуються відповідно до законодавства України, установчими документами й обліковою політикою. Чинне законодавство визначає обов'язок акціонерного товариства створювати два капітали - статутний і резервний. Іншого обов'язкового переліку капіталів, що повинне створювати підприємство, а також нормативи відрахувань у них, законодавство не містить. Питання використання резервного і інших капіталів товариства відносяться до виняткової компетенції ради директорів товариства.

Враховуючи ці особливості, необхідно розглянути механізм оцінки вартістю власного капіталу. До базових елементів такої оцінки вартістю власного капіталу належать [13]:

1. Вартість функціонуючого  власного капіталу.

2. Вартість нерозподіленого  прибутку останнього звітного  періоду.

3. Вартість додаткового  акціонерного капіталу, що залучається:

 – привілейованих  акцій;

 – простих акцій (додаткових  паїв).

1. Вартість функціонуючого  власного капіталу має найбільш  надійний базис розрахунку у  вигляді звітних даних підприємства. У процесі такої оцінки враховуються:

а) середня сума власного капіталу, що використовується   у    звітному

періоді за балансовою вартістю. Розрахунок цього показника здійснюється за

 методом середньої  хронологічної за декілька внутрішніх  звітних періодів;

 б) середня сума власного  капіталу, що використовується в  поточній ринковій оцінці.

в) сума виплат власникам капіталу у формі процентів, дивідендів тощо за рахунок чистого прибутку підприємства. У більшості випадків цю ціну визначають самі власники, установлюючи розмір відсотків або дивідендів на вкладений капітал у процесі розподілення чистого прибутку[22].

Вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді визначається за такою формулою:

 

                                                                                (1.2)

                                                                      

де ВКфз – вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у звітному періоді, %;

 ЧПв – сума чистого прибутку, виплачена власникам підприємства в процесі її розподілу за звітний період;

 ВК – середня сума  власного капіталу підприємства  у звітному періоді.

 Процес управління  вартістю цього елементу власного  капіталу визначається операційною  діяльністю підприємства. Він пов’язаний  із формуванням операційного  прибутку підприємства, а також  політикою розподілу цього прибутку.

Відповідно, вартість функціонуючого власного капіталу в плановому періоді визначається за формулою:

 

ВКфп = ВКфз х ПВт,                                                                       (1.3)

 

де ВКфп – вартість функціонуючого власного капіталу підприємства в плановому періоді, %;

ВКфз – вартість функціонуючого власного капіталу підприємства у

звітному періоді, %;

ПВт – плановий темп росту виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятковим дробом.

2. Вартість нерозподіленого  прибутку останнього звітного  періоду Нерозподілений прибуток  є тією капіталізованою її  частиною, що буде використана  в наступному періоді. Отже, ціною  сформованого нерозподіленого прибутку  виступають плановані на її  суму виплати власникам, яким  вона належить[29].

 Такий підхід щодо  оцінки нерозподіленого прибутку  заснований на тому, що якби  він був виплачений власникам  капіталу при його розподілі  за результатами звітного періоду, то вони інвестували його в  будь-які об’єкти, одержали б  певний прибуток, який був би  ціною цього інвестованого капіталу.

З урахуванням такого підходу вартість нерозподіленого прибутку (ВНП) прирівнюється до вартості функціонуючого власного капіталу підприємства (ВКфп) у плановому періоді:

 

ВНП = ВКфп   ,                                                                               (1.4)

 

 Отже, коли вартість  функціонуючого власного капіталу  в плановому періоді і вартість  нерозподіленого прибутку в цьому  ж періоді рівні, при оцінці  середньозваженої вартості капіталу  в плановому періоді ці елементи  капіталу можуть розглядатися  як єдиний підсумований елемент.

3. Вартість додаткового  акціонерного капіталу, що залучається, розраховується в процесі оцінки  диференційовано за привілейованими  акціями та за простими акціями[14].

 Вартість залучення  додаткового капіталу за рахунок  емісії привілейованих акцій  визначається з урахуванням фіксованого  розміру дивідендів, що за ним заздалегідь визначений, вартість додаткового капіталу, що залучається за рахунок емісії привілейованих акцій розраховується за формулою:

 

ВВКпр = ,                                                              (1.5)

 

де  ВВКпр – вартість власного капіталу, що залучається за рахунок емісії привілейованих акцій, %;

 Дпр – сума дивідендів, передбачених до виплати відповідно до контрактних зобов’язань емітента;

 Кпр – сума власного капіталу, що залучається за рахунок емісії привілейованих акцій;

 ЕВ – витрати щодо  емісії акцій, виражені десятковим  дробом відносно суми емісії.

 Вартість залучення  додаткового капіталу за рахунок  емісії простих акцій потребує  врахування таких показників:

 а) суми додаткової  емісії простих акцій або суми  паїв, що додатково залучаються;

 б) суми дивідендів, виплачених  у звітному періоді на одну  акцію або суми прибутку, виплаченої  власникам на одиницю капіталу;

 в) планованого темпу  росту виплат прибутку власникам  капіталу у формі дивідендів  або відсотків;

 г) витрат щодо емісії  акцій, що плануються, або залученню  додаткового пайового капіталу.

Розрахунок вартості додаткового капіталу, що залучається за рахунок емісії простих акцій, здійснюється за такою формулою:

 

ВВКпа = ,                                                               (1.6)

 

де ВВКпа – вартість власного капіталу, що залучається за рахунок емісії простих акцій, %;

 Kа – кількість додатково емітованих акцій;

Дпа – сума дивідендів, виплачених на одну просту акцію у звітному

 періоді або виплат  на одиницю паїв, %;

 ПВт – плановий  темп виплат дивідендів, виражений  десятковим дробом;

 Кпа – сума власного капіталу, залученого за рахунок емісії простих акцій або додаткових паїв;

 ЕВ – витрати на  емісію акцій, виражені в десятковому  дробі відносно суми емісії  акцій або додаткових паїв.

 Процес управління  вартістю залучення власного  капіталу за рахунок зовнішніх  джерел є складним і потребує  високої кваліфікації виконавців. Це управління здійснюється шляхом  розробки та реалізації емісійної  політики підприємства, а також  його дивідендної політики або  політики розподілу прибутку.

 

1.3.  Місце позикового  капіталу в розвитку підприємства  та оцінка його вартості (ціни)

 

Позиковий капітал товариства характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі кошти чи інші майнові цінності. Джерела позикового капіталу можна розділити на дві групи - довгострокові і короткострокові. До довгострокового в українській практиці відносяться ті позикові джерела, термін погашення яких перевищує дванадцять місяців. У закордонній практиці позикові джерела, що видаються на термін від одного до п'яти років, вважаються середньостроковими. До короткострокового позикового капіталу можна віднести кредити, позики, а також вексельні зобов'язання - з терміном погашення менш одного року; кредиторську і дебіторську заборгованості [10].

До позикових джерел капіталу необхідно віднести всі залучені підприємством засоби, незалежно від того, звідкіля вони отримані і за якою ціною. Позиковими джерелами капіталу є:

• банківські кредити;
• позики надані іншими інвесторами;
• фінансування з державного бюджету і тимчасово залучені засоби кредиторів.

Вони повинні відбиватися в обліку по поточній вартості на момент одержання засобів. Тимчасово залучені засоби (кредиторська заборгованість) виникають у рамках товарного кредиту, що утвориться, у залежності від умов оплати і сумлінності партнерів, а також при затримках в оплаті праці співробітників підприємства й ін. Даний вид джерел капіталу оцінюється по поточній вартості на момент виникнення. Безоплатно отримані підприємством засоби виявляються у формі фінансування з бюджетів різного рівня, а також у виді спонсорської допомоги від різних організацій, фінансової допомоги, отриманої від установ. Одне з основних джерел капіталу при організації бізнесу - внесок засновників (акціонерів) підприємства в статутний капітал. При визначенні вартості його навряд чи варто відносити до безкоштовних джерел капіталу для підприємства, тому що акціонерам нараховуються дивіденди на вкладені в підприємство засоби, а засновники розподіляють отриманий прибуток. Тому дане джерело, відносячись до власного капіталу засновників, у той же час є платним для підприємства. Джерело формування капіталу підприємства - авансований капітал - дає підприємству абстрактне право на розпорядження активами. При цьому по ознаці власності джерела капіталу підрозділяються на власні і позикові [2].

По формах інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, використовуваний для формування статутного капіталу підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їхніх статутних капіталів.

По об'єкту інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, що інвестований в усі види його необоротних активів. Оборотний капітал характеризує ту його частину, що інвестована в усі види його оборотних активів [23].

По формах власності виділяють приватний і державний капітал, інвестований у підприємство в процесі формування його статутного капіталу.

По організаційно - правових формах діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств - товариств з обмеженою відповідальністю, командитних і т.д.) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств - сімейних і т.д.).

Особливості оцінки вартості позикового капіталу в розрізі базових його елементів:

1. Вартість фінансового  кредиту:

 · банківського кредиту;

 · фінансового лізингу.

2. Вартість позикового  капіталу, що залучається за рахунок  емісії облігацій.

3. Вартість товарного (комерційного) кредиту:

 · у формі короткострокової  відстрочки платежу;

 · у формі довгострокової  відстрочки платежу, оформленої  векселем.

4. Вартість внутрішньої  кредиторської заборгованості.

1. Вартість фінансового  кредиту оцінюється в розрізі  двох основних джерел його  надання на сучасному етапі  – банківського кредиту і фінансового  лізингу[6].

 Вартість банківського  кредиту, незважаючи на різні  його види, форми і умови, визначається  на основі ставки відсотка  за кредит, що формує основні  витрати щодо його обслуговування.

 Вартість позикового  капіталу у формі банківського  кредиту оцінюється за такою  формулою:

 

ВБК = ,                                                                                 (1.7)

 

де ВБК – вартість позикового капіталу, що залучається у формі банківського кредиту, %;

 ПКб – ставка відсотка за банківський кредит, %;

 Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;