Сучасний стан розвитку валютного ринку

структура свтової  валютної системи

 

Валютна система – це сукупність валютно-економічних відносин, що історично склались на засадах інтернаціоналізації господарських зв'язків та закріплена національним законодавством з врахуванням норм міжнародного права. Розрізняють національну, регіональну і світову валютні системи.

Національна валютна система  – це складова частина грошової системи країни, яка є відносно самостійною і виходить за національні  кордони.

Світова валютна система  – це закріплена міжнародними угодами  форма організації міжнародних  валютних відносин, що склались на засадах розвитку світової системи господарювання.

Світова валютна  система базується на функціональних формах світових грошей. Світовими  називають гроші, які обслуговують міжнародні відносини (економічні, політичні, культурні). Світова валютна система сьогодні базується на кількох національних валютах провідних країн (резервних валютах) та міжнародних валютних одиницях (напр. СДР). СДР - міжнародний актив, призначений для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом запису на спеціальних рахунках країн в Міжнародному валютному фонді.

Елементами  валютної системи є умови, які  забезпечують функціонування тієї чи іншої валютної системи. До елементів  національної валютної системи належать:

назва національної грошової (валютної) одиниці;

обсяг і склад  резервів валютних цінностей, тобто  офіційні запаси іноземної валюти і  банківських металів у центральному банку, фінансових органах країни та у закордонних банківських установах;

паритет і курс валюти, механізм їх визначення;

наявність (відсутність) валютних обмежень, їх форми та методи;

умови конвертації (обміну) національної грошової одиниці;

форми та режим  кредитних інструментів, які використовуються країною у міжнародних розрахунках;

статус органів  та установ, які регулюють валютні відносини країни;

умови функціонування валютного ринку.

Елементами  світової та регіональних валютних систем є:

назви міжнародних  платіжних засобів;

режим обміну валют (валютні паритети, валютні курси, умови конвертації валюти);

механізм забезпечення валютно-платіжними засобами міжнародних потреб обігу товарів і послуг;

регламентація та уніфікація форм міжнародних розрахунків;

режим міжнародних  валютних ринків;

міжнародні  організаційні інститути та законодавство, які забезпечують функціонування валютних інструментів;

статус міждержавних інститутів, які регулюють валютні  відносини, а також мережа міжнародних  і національних банківських установ, які здійснюють міжнародні розрахунки та кредитні операції.

еволюція европейської валютної системи

 

 
Європейська валютна система(ЄВС)  є результатом координації валютної політики країн Західної Європи з метою стимулювання процесу західноєвропейської економічної та валютної інтеграції і захисту фінансових ринків країни ЄЕС у 1972 - 1979 рр. використовували режим спільного коливання валютних курсів – своєрідну форму валютного коридору. Ця система отримала назву "європейської валютної змії" - режим валютних курсів, які разом коливаються при вузьких межах їх взаємних коливань.

ЄВС є регіональною валютною системою. З 1 січня 1999 р. одинадцять держав ЄС жорстко зафіксували курси своїх національних валют щодо євро і ввели його у безготівковий обіг. Єдина валюта почала використовуватись для проведення банківських операцій, розміщення державних цінних паперів і в операціях ЄСЦБ. Функції валютного регулювання перейшли від національних центральних банків до ЄЦБ. Але, функція карбування банкнот і монет залишилася у національних центральних банках, які володіють необхідним технічним обладнанням. Цілі створення ЄВС: встановити підвищену валютну стабільність всередині Співтовариства; стати головним елементом стратегії росту в умовах стабільності; спростити конвергенцію процесів економічного розвитку та надати новий імпульс європейському процесу; забезпечувати стабілізуючий вплив на міжнародні економічні та валютні відносини.

Головну роль у  забезпеченні економічної координації  ЄВС відіграє Рада міністрів економіки  і фінансів. Головним її робочим  органом є Економічний і фінансовий комітет. ЕФК слідкує за розвитком  економічної і фінансової ситуації в країнах-членах і в Спільноті загалом, регулярно представляє звіти Раді, доповідає про стан фінансових взаємовідносин ЄС з третіми країнами і міжнародними організаціями, а також бере участь у підготовці сесій Ради міністрів економіки і фінансів. Для вирішення специфічних питань, які стосуються лише учасників валютного союзу, створено додатковий орган – Рада зони євро, що включає міністрів фінансів країн валютного союзу. Рішення, що приймаються Радою зони євро не мають обов’язкової сили, однак, слугують базою для рішень Ради міністрів економіки і фінансів.

Що стосується структури ЄВС, то економічний та валютний елементи ЄВС органічно  взаємопов’язані і не можуть існувати окремо. Наприклад, критерії конвергенції традиційно відносяться до економічної  частини ЄВС. Вони, разом з тим, містять вимоги щодо необхідності дворічної участі країни в механізмі обмінних курсів ЄВС і використання уніфікованих правил незалежності національних центральних банків.

Міжнародні  валютні ринки і операції

 

Валютний (грошовий) ринок є ринком цінних паперів (зобов’язань) тривалістю до один рік. Суб'єкти валютного ринку:

валютні біржі  в більшості країн створюються  як некомерційні установи, оскільки головна  мета їх діяльності полягає не в  забезпеченні високих прибутків, а  в організації валютного ринку;

комерційні  банки формують міжбанківський валютний ринок через здійснення всього спектра  операцій з іноземною валютою;

центральні  банки формують стратегію і тактику  валютної політики, управління валютними  резервами, вплив на головні чинники курсоутворення через валютні інтервенції, регулювання рівня облікової ставки тощо;

підприємства, фінансові установи, які здійснюють зовнішньоекономічні операції і  мають постійний попит на іноземну валюту та створюють її пропозицію залежно від спрямованості експортно-імпортних потоків;

підприємства, міжнародні корпорації, фінансові установи, які здійснюють іноземні вкладення  активів і працюють на міжнародних  валютних ринках;

фізичні особи  здійснюють операції неторговельного  характеру з приводу купівлі-продажу готівкової іноземної валюти, у сфері туризму, переказу заробітної плати, гонорарів, пенсій, добровільних внесків тощо;

валютні брокерські фірми переважно, працюють з біржами  та банками, виконують функції посередників на замовлення своїх клієнтів за кредитно-депозитними, конверсійними чи дилінговими операціями.

Види валютних ринків залежно від обсягу, характеру  валютних операцій і набору валют, які  використовують: Міжнародні – операції з валютами, які широко використовують у міжнародному платіжному обороті. Регіональні – банки проводять операції лише з обмеженою кількістю вільно конвертованих валют. Національні – сукупність операцій, що здійснюються банками, розташованими на території даної країни, з валютного обслуговування своїх клієнтів, серед яких можуть бути компанії, приватні особи, а також банки, які не спеціалізуються на проведенні міжнародних валютних операцій.

Залежно від  рівня організації валютного  ринку розрізняють біржовий ринок (який представляють валютні біржі) та позабіржовий, або міжбанківський (який представляють банки, фінансові установи, підприємства та організації).

Особливості сучасних валютних ринків:

1. Посилення  інтернаціоналізації валютних ринків  на базі інтернаціоналізації  господарських зв'язків, широкого  використання електронних засобів зв'язку і здійснення операцій та розрахунків за ними;

2. Операції здійснюються  безперервно протягом доби в  усіх частинах світу;

3. Техніка валютних  операцій уніфікована, розрахунки  здійснюються на кореспондентських  рахунках банків;

4. Широкий розвиток електронних операцій з метою страхування валютних і кредитних ризиків;

5. Обсяги спекулятивних  і арбітражних операцій набагато  перебільшують валютні операції, пов'язані з комерційними угодами;  кількість їх учасників різко  зросла і включає не тільки  банки і ТНК, але й інші юридичні і навіть фізичні особи;

6. Нестабільність  валют, курс яких часто має  свої тенденції, які не залежать  від фундаментальних економічних  факторів;

7. Інтенсивний  розвиток ринку євровалют;

8. Лібералізація  національних валютних законодавств і зміцнення внутрішніх валютних ринків тощо.

Згідно з  Декретом Кабінету Міністрів "Про  систему валютного регулювання  і валютного контролю", валютні  операції – це операції, пов'язані  з:

- переходом  права власності на валютні  цінності, за винятком тих, що здійснюються між резидентами у валюті України;

- використанням  валютних цінностей у міжнародному  обігу як засобу платежу, з  передаванням заборгованостей та  інших зобов'язань, предметом  яких є валютні цінності;

- ввезенням,  переказуванням і пересиланням по території України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за кордон валютних цінностей.

Валютні цінності - національна валюта, іноземна валюта, платіжні документи та цінні папери, виражені у валюті України та іноземній  валюті і монетарних металах, монетарні метали.

Класифікація  валютних операцій:

1. Конверсійні  операції.

2. Кореспондентські  відносини з іноземними банками.

3. Відкриття  та ведення валютних рахунків.

4. Неторгові  операції.

5. Операції із  залучення та розміщення валютних  коштів.

6. Міжнародні  розрахунки.

7. Інші операції.

Як правило, виділяють:

- поточні валютні  операції (перекази іноземної валюти, отримання І надання фінансових  кредитів на строк не більше 180 днів, переказ відсотків, дивідендів  та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо);

- валютні операції, пов’язані з рухом капіталу (прямі  інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання  й отримання фінансових кредитів  на строк понад 180 днів тощо).

У вузькому розуміння  валютні операції розглядаються  як вид банківської діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти. Переважна більшість валютних операцій у вузькому розумінні на світовому валютному ринку (близько 80 %) здійснюється на його міжбанківському сегменті, оскільки валютні біржі існують не в усіх країнах світу (наприклад, вони відсутні в англосаксонських країнах).

структура платіжного балансу

Платіжний баланс (ПБ) - це вартісний вираз всього комплексу  світогосподарських зв'язків країни у формі співвідношення надходжень і платежів. ПБ має такі основні розділи:

торговий баланс, тобто співвідношення між вивозом  і ввозом товарів;

баланс послуг і некомерційних платежів (баланс "невидимих" операцій);

баланс руху капіталів і кредитів.

Співвідношення  експорту та імпорту товарів утворює  торговий баланс. Баланс послуг містить платежі і надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний, телеграфний, телефонний, поштовий та інші види зв'язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, утримання дипломатичних, торгових та інших представництв за кордоном, передання інформації, культурні і наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, ярмарки тощо, їх значення і вплив на обсяг і структуру платежів та надходжень постійно зростають.

Баланс руху капіталів і кредитів відображає співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і отриманих міжнародних кредитів. За економічним змістом ці операції ділять на дві категорії: міжнародний рух підприємницького і позичкового капіталу.

Підприємницький капітал містить прямі закордонні інвестиції (придбання і будівництво підприємств за кордоном) і портфельні інвестиції (купівля цінних паперів закордонних компаній).

Міжнародний рух  позичкового капіталу класифікується за ознакою тривалості. Довгострокові  і середньострокові операції - це державні і приватні позики і кредити, які надаються більше ніж на рік.  Короткострокові операції - це міжнародні позики терміном до року, поточні рахунки національних банків в іноземних банках (авуари), переміщення грошового капіталу між банками.

Вимірювання сальдо ПБ - це одне з головних завдань складання  платіжного балансу. Загальновизнаний метод визначення дефіциту чи активу платіжного балансу – це поділ  його на основні і збалансовані статті. Сальдо основних статей називають "сальдо платіжного балансу", а залежно від того, позитивна ця величина чи негативна, - активом чи дефіцитом платіжного балансу. Його покривають за допомогою збалансованих статей.

6. Економічні  фактори, що впливають на стан  платіжного балансу.

1) Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

2) Циклічні коливання  економіки.

3) Зростання  закордонних державних витрат.

4) Мілітаризація  економіки і військові витрати.

5) Посилення  міжнародної фінансової взаємозалежності.

6) Зміни в міжнародній торгівлі.

7) Вплив валютно-фінансових  факторів на платіжний баланс.

8) Негативний  вплив інфляції на платіжний  баланс.

9) Надзвичайні  обставини - неврожай, стихійні лиха, катастрофи тощо негативно впливають  на платіжний баланс

Міжнародий  лізинг