Сучасний стан розвитку валютного ринку

Сучасний стан розвитку валютного ринку

Валютний (грошовий) ринок є ринком цінних паперів (зобов’язань) тривалістю до один рік. Суб'єкти валютного ринку:

-валютні біржі в більшості  країн створюються як некомерційні  установи, оскільки головна мета  їх діяльності полягає не в забезпеченні високих прибутків, а в організації валютного ринку;

-комерційні банки формують міжбанківський  валютний ринок через здійснення  всього спектра операцій з  іноземною валютою;

-центральні банки формують стратегію  і тактику валютної політики, управління валютними резервами, вплив на головні чинники курсоутворення через валютні інтервенції, регулювання рівня облікової ставки тощо;

-підприємства, фінансові установи, які здійснюють зовнішньоекономічні  операції і мають постійний  попит на іноземну валюту та створюють її пропозицію залежно від спрямованості експортно-імпортних потоків;

-підприємства, міжнародні корпорації, фінансові установи, які здійснюють  іноземні вкладення активів і  працюють на міжнародних валютних  ринках;

-фізичні особи здійснюють операції неторговельного характеру з приводу купівлі-продажу готівкової іноземної валюти, у сфері туризму, переказу заробітної плати, гонорарів, пенсій, добровільних внесків тощо;

-валютні брокерські фірми переважно,  працюють з біржами та банками, виконують функції посередників на замовлення своїх клієнтів за кредитно-депозитними, конверсійними чи дилінговими операціями.

Види валютних ринків залежно від  обсягу, характеру валютних операцій і набору валют, які використовують: Міжнародні – операції з валютами, які широко використовують у міжнародному платіжному обороті. Регіональні – банки проводять операції лише з обмеженою кількістю вільно конвертованих валют. Національні – сукупність операцій, що здійснюються банками, розташованими на території даної країни, з валютного обслуговування своїх клієнтів, серед яких можуть бути компанії, приватні особи, а також банки, які не спеціалізуються на проведенні міжнародних валютних операцій.

Залежно від рівня організації  валютного ринку розрізняють  біржовий ринок (який представляють валютні біржі) та позабіржовий, або міжбанківський (який представляють банки, фінансові установи, підприємства та організації).

Особливості сучасних валютних ринків:

1. Посилення інтернаціоналізації  валютних ринків на базі інтернаціоналізації господарських зв'язків, широкого використання електронних засобів зв'язку і здійснення операцій та розрахунків за ними;

2. Операції здійснюються безперервно  протягом доби в усіх частинах  світу;

3. Техніка валютних операцій  уніфікована, розрахунки здійснюються на кореспондентських рахунках банків;

4. Широкий розвиток електронних  операцій з метою страхування  валютних і кредитних ризиків;

5. Обсяги спекулятивних і арбітражних  операцій набагато перебільшують  валютні операції, пов'язані з  комерційними угодами; кількість їх учасників різко зросла і включає не тільки банки і ТНК, але й інші юридичні і навіть фізичні особи;

6. Нестабільність валют, курс  яких часто має свої тенденції,  які не залежать від фундаментальних  економічних факторів;

7. Інтенсивний розвиток ринку євровалют;

8. Лібералізація національних валютних  законодавств і зміцнення внутрішніх  валютних ринків тощо.

Проблеми регулювння платіжних  балансів

Платіжний баланс (ПБ) - це вартісний  вираз всього комплексу світогосподарських зв'язків країни у формі співвідношення надходжень і платежів. ПБ має такі основні розділи:

торговий баланс, тобто співвідношення між вивозом і ввозом товарів;

баланс послуг і некомерційних  платежів (баланс "невидимих" операцій);

баланс руху капіталів і кредитів.

Співвідношення експорту та імпорту товарів утворює торговий баланс. Баланс послуг містить платежі і надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний, телеграфний, телефонний, поштовий та інші види зв'язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, утримання дипломатичних, торгових та інших представництв за кордоном, передання інформації, культурні і наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, ярмарки тощо, їх значення і вплив на обсяг і структуру платежів та надходжень постійно зростають.

Баланс руху капіталів і кредитів відображає співвідношення вивозу і  ввозу державних і приватних  капіталів, наданих і отриманих  міжнародних кредитів. За економічним  змістом ці операції ділять на дві  категорії: міжнародний рух підприємницького і позичкового капіталу.

Підприємницький капітал містить  прямі закордонні інвестиції (придбання  і будівництво підприємств за кордоном) і портфельні інвестиції (купівля цінних паперів закордонних  компаній).

Міжнародний рух позичкового капіталу класифікується за ознакою тривалості. Довгострокові і середньострокові операції - це державні і приватні позики і кредити, які надаються більше ніж на рік.  Короткострокові операції - це міжнародні позики терміном до року, поточні рахунки національних банків в іноземних банках (авуари), переміщення грошового капіталу між банками.

Вимірювання сальдо ПБ - це одне з головних завдань складання платіжного балансу. Загальновизнаний метод визначення дефіциту чи активу платіжного балансу  – це поділ його на основні і збалансовані статті. Сальдо основних статей називають "сальдо платіжного балансу", а залежно від того, позитивна ця величина чи негативна, - активом чи дефіцитом платіжного балансу. Його покривають за допомогою збалансованих статей.

6. Економічні фактори, що впливають на стан платіжного балансу.

1) Нерівномірність економічного  і політичного розвитку країн,  міжнародна конкуренція.

2) Циклічні коливання економіки.

3) Зростання закордонних державних  витрат.

4) Мілітаризація економіки і  військові витрати.

5) Посилення міжнародної фінансової  взаємозалежності.

6) Зміни в міжнародній торгівлі.

7) Вплив валютно-фінансових факторів  на платіжний баланс.

8) Негативний вплив інфляції  на платіжний баланс.

9) Надзвичайні обставини - неврожай, стихійні лиха, катастрофи тощо негативно впливають на платіжний баланс

 

Банківська система  як складова міжнародної банківської  справи

Валютний курс,  сутність. види , функції

 

Валютний курс - це "ціна" грошової одиниці однієї країни, виражена в іноземних грошових одиницях або міжнародних валютних одиницях. Зовнішньовалютний курс є для учасників обміну коефіцієнтом перерахунку однієї валюти в іншу, що визначається співвідношенням попиту і пропозиції на валютному ринку.

Валютний курс може бути номінальним та реальним. Крос-курс — це співвідношення між двома валютами, яке випливає з їх курсів щодо третьої валюти.

На курс валюти впливають дві групи чинників:

1) структурного  характеру (відображають стан  економіки даної країни)

2) кон 'юнктурні (постійно змінюються під впливом  тенденцій внутрішнього та світового ринків) Валютний курс у більшості країн встановлюється центральними банками.

 

 

 Міжнародний ринок боргових цінних паперів.

 

Традиційно виділяють два види ринків боргових цінних паперів: первинний  і вторинний. На первинному відбувається розміщення нових емісій, а вторинний ринок лише перерозподіляє фінансові вимоги, термін платежу за якими ще не настав, від одного кредитора до іншого. На світовому ринку цінних паперів використовуються різноманітні інструменти, зокрема, банківські казначейські й комерційні векселі, банківські акцепти, депозитні сертифікати, облігації, акції. На євроринку широко поширені депозитні сертифікати — письмові свідоцтва банків про депонування грошових коштів, які підтверджують право вкладника на отримання внеску й відсотків.

Ринок міжнародних облігацій являє  собою одне з найпотужніших джерел середньо- і довгострокового інвестування у міжнародній сфері. Міжнародні облігації — це спосіб боргового  корпоративного й міждержавного  фінансування шляхом продажу облігацій із середнім строком погашення 3—10 років під заклад корпоративного або особистого майна. При цьому облігації можуть або просто погашатися з настанням терміну платежу, або трансформуватися у борг чи акції компанії. На ринку міжнародних облігацій обертаються облігації з фіксованим відсотком (займають близько 75% всього ринку), облігації з плаваючими процентними ставками, облігації зі змінним процентом.

На ринку іноземних облігацій  основними інвесторами є страхові компанії, ощадні банки та пенсійні фонди. Водночас доступ позичальників на ринки іноземних облігацій є дещо складнішим порівняно з ринками єврооблігацій і регулюється законодавством країни-емітента.

Ринок єврооблігацій — це важливе  джерело фінансування середньострокових  і довгострокових інвестицій. Держава використовує єврооблігаційні позики для покриття дефіциту бюджету й рефінансування попередніх позик. Емітентами єврооблігацій є транснаціональні компанії, міжнародні фінансові інститути, уряди країн, великі банки, що прагнуть залучити більший обсяг коштів, приймаючи на себе кредитні та валютні ризики. Єврооблігаційна позика має низку особливостей: емісія здійснюються банківським консорціумом або міжнародною організацією; вона розміщується одночасно на ринках декількох країн; єврооблігації купуються інвесторами різних країн на основі котирувань їх національних бірж.

Ринок єврооблігацій має специфічні риси, які зумовлюють його привабливість  для інвесторів. Так, він не має  конкретного географічного місцезнаходження, є фактично нерегульованим і мультивалютним, тому позичальники мають змогу обрати як одну валюту, так і валютний кошик для випуску облігацій. Єврооблігації випускаються на пред'явника, що забезпечує високий ступінь анонімності і надає інвесторові можливість отримати повну величину поточного доходу та спекулятивний прибуток від зміни вартості облігацій. Відносно невеликі строки єврооблігацій є способом мінімізації ризику коливання процентних ставок.

Світовий фінансовий ринок

 

Світовий (міжнародний) фінансовий ринок є механізмом купівлі-продажу фінансових активів і відповідного задоволення попиту та пропозиції суб’єктів міжнародних економічних відносин на грошовий капітал. Система світового фінансового ринку включає такі підсистеми: грошові (валютні) ринки; ринки капіталів; ринки банківських кредитів. Кожна з підсистем має справу з певним типом цінних паперів, що відображає умови купівлі-продажу тимчасово вільних грошей.

Валютний (грошовий) ринок є ринком цінних паперів (зобов’язань) тривалістю до один рік. Ринок капіталів  — це ринок зобов’язань тривалістю більше одного року, тобто довгострокових цінних паперів (акцій, облігацій та їх похідних, векселів, виписаних на термін понад один рік). Ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов’язань, які, як правило, виключають існування вторинного ринку.

 

 

обшорні банківські фін. центри

 
Світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції переважно з нерезидентами в  іноземній для даної країни валюти, отримали назву офшорних фінансових центрів. Їх виникнення на периферії світового господарства, таких як Багами, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн, обумовлено існуванням тут низьких податків та малих операційних витрат, незначним державним втручанням, ліберальним валютним законодавством Офшорні фінансові центри слугують податковим укриттям, оскільки операції в них не оподатковуються і є вільними від валютних обмежень.  У офшорних фінансових центрів кредитні установи здійснюють операції з нерезидентами в іноземній для даної країни валюті; внутрішній ринок позичкових капіталів ізолюється від зовнішнього шляхом відокремлення рахунків резидентів від рахунків нерезидентів, надання останнім податкових пільг, звільнення їх від валютного контролю тощо. Таким чином, кредитні установи офшорних фінансових центрів лише користуються територією країни для проведення операцій поза її межами, не приймаючи участі у внутрішній економічній діяльності.

 

 

Світова криза заборгованості

Проблема вирішення  зовнішньої заборгованості пройшла  чотири етапи розвитку. На першому (1970-і роки) вважалося, що в розвинутих країнах акумульовано достатньо фінансових коштів для їх надання менш розвинутим країнам, які зможуть ефективно їх використати й розрахуватися за зовнішніми боргами. На другому етапі (1980-і роки) на центральний план висунулася проблема розробки механізмів забезпечення боргових платежів, які являли собою суміш засобів примушення та методів заохочення країн, що виконували свої зобов'язання.

На третьому етапі, наприкінці 1980-х років, основним механізмом вирішення боргової проблеми було визнано переніс строків платежів або довгострокову реструктуризацію боргів. Нарешті, на четвертому етапі, в середині 1990-х років, стало зрозумілим, що більшість країн-боржників ні за яких обставин не зможуть сплатити повний обсяг зовнішньої заборгованості, і єдиним виходом є списання її значної частини. У зв'язку з цим теорії зовнішнього боргу сконцентрувалися на механізмах та масштабах такого списання.

Реструктуризація  боргу — це узгоджені між кредитором і позичальником заходи, спрямовані на підтримку платоспроможності позичальників у середньо- і довгостроковій перспективі. Реструктуризація зовнішнього боргу може здійснюватися на основі переносу платежів на пізніший термін порівняно з початковими датами або скорочення суми боргу шляхом прямого списання, продажу боргу зі скидкою на вторинному ринку, конверсії у будь-які активи країни-боржника.

Рекапіталізація — обмін  боргів на облігації країн-боржників  чи надання нових кредитів із цільовим призначенням на сплату попередніх боргів. Наприклад, план Н. Брейді, у відповідності з яким країни, що розвиваються, можуть обміняти свої борги на облігації (Brady bonds), які б могли продавалися за ринковою ціною на світовому фінансовому ринку.

Пробачення (списання) боргу  використовується у виключних випадках на дво- і багатосторонній основі по відношенню до тих кран, які не можуть розрахуватися у середньостроковій перспективі за будь-яких сприятливих обставин.

міжнародні  фінанси, сутність призначення

 

Міжнародні  фінанси є підсистемою міжнародної  економіки. Це економічні відносини, пов’язані з міжнародним рухом грошових коштів. Можна виділити декілька сфер міжнародних фінансових відносин, які формують загальну систему міжнародних фінансів. Це валютні системи, світовий фінансовий ринок, вивіз капіталу та іноземні інвестиції, оподаткування в галузі зовнішньоекономічної діяльності, міжнародні розрахунки та баланси міжнародних розрахунків.

Функції міжнародних фінансів. Сутність розподільчої функції полягає  у тому, що через механізм міжнародних  фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту. Контрольна функція базується на тому, що міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту в грошовій, тобто універсальній (зіставлюваній), формі.