Страховий ринок у системі ринкових відносин в Україні

Нинішній етап переходу до ринкової економіки вимагає жорсткого  додержання дисциплінарних процедур, які ще недостатньо розроблені та слабо функціонують. Необхідно створити професійні стандарти як для рівнів страхування (страхування - перестрахування - ретроцесія), так і для ієрархії службових функцій (агент - брокер - андерайтер). Державна служба нагляду повинна створювати в регіонах своєрідний фільтр, що не допускатиме на страховий ринок „кишенькові” і „тіньові” компанії.

Сприяти розвиткові фінансового ринку можна за допомогою реформування пенсійної системи, як елементу соціального страхування. Стає очевидною нагальна потреба переходу до накопичувальних пенсійних схем, коли виплати здійснюються за рахунок раніше накопичених коштів.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова практика пенсійного забезпечення громадян показує, що обов'язкове пенсійне забезпечення, здійснюване за рахунок держави, як правило, гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більш високий прожитковий рівень забезпечується додатковим пенсійним забезпеченням.

3. Історичний аспект страхового ринку України

До 1988 року в Україні, як і в республіках СРСР, існувала монополія двох державних страхових компаній: Держстраху та Індержстраху, діяльність яких носила державно — регульований характер, що передбачав значні надходження від страхових платежів до бюджету та виділення з бюджету, у випадку необхідності, коштів на виплату страхових відшкодувань. Функції страховика на території нинішньої України в той час виконувала система Укрдержстраху, в якій працювало майже 14 тисяч спеціалістів та 29 тисяч позаштатних страхових агентів. Початок демонополізації страхової справи в колишньому СРСР поклав Закон “Про кооперацію”, прийнятий Верховною Радою СРСР 26 травня 1988 року. Цим законом встановлювалось, що кооперативи можуть страхувати своє майно та майнові інтереси в органах державного страхування, а також створювати кооперативні страхові установи, визначати умови, порядок та види страхування.

Більш значну роль в процесі  створення недержавних страхових  організацій відіграли: затверджене 19 червня 1990 р. Радою Міністрів СРСР Положення про акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю та Постанова “Про заходи щодо демонополізації народного господарства”, затверджена 16 серпня 1990 р. Дані нормативні акти прямо дозволяли займатися страховою діяльністю і конкурувати між собою державним, акціонерним, взаємним та кооперативним товариствам. Демонополізація відбувалась і в системі Держстраху. Вона стверджувалась, перш за все, в наданні страховим організаціям республік права проводити регіональні види майнового та особистого страхування, які не є єдиними по країні. Починаючи з 1991 року, після припинення існування СРСР, Україна стала самостійно вирішувати всі питання стосовно організації страхової діяльності.

Отже, розвиток страхового ринку України в 1991- 2001 роках відбувався в умовах формування страхового законодавства  в рамках правової бази вже незалежної держави і умовно його можна поділити на два періоди:

1 період: з 1991 року  по 1996 рік – період створення  перших законодавчих актів щодо  регулювання діяльності на страховому  ринку. Страховий ринок України  функціонував на базі нормативних  документів, що регламентували діяльність господарських товариств, взагалі, не враховуючи особливостей даної галузі. Проте, в цей час приймається загальне законодавство про підприємницьку діяльність, зокрема, Закони України “Про банки і банківську діяльність” (20 березня 1991 року) та “Про цінні папери і фондову біржу” (18 червня 1991 року) тощо.

Цей факт, а також відсутність  органу, що контролює діяльність страхових  компаній, призвело до того, що страхування  стало сферою застосування зусиль для  шахраїв та аферистів. З метою упорядкування діяльності страхових організацій та захисту інтересів страхувальників 10 травня 1993 р. видається Декрет КМУ “Про страхування”, а в липні 1993 р. - Постанова КМУ “Про ліцензування страхової діяльності”. Ці два документи передбачали створення системи державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю, включаючи реєстрацію страхових організацій та ліцензування цієї діяльності, створення відповідного органу виконавчої влади - Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю.

Декрет припинив існування  Державної комерційної страхової  організації і на її базі була створена НАСК “Оранта”, головним акціонером якої залишилась держава. Кількість страховиків  на страховому ринку України зросла до 700, причому більшість з них  будувала свою діяльність або по принципу “фінансових пірамід”, або за рахунок інфляційних процесів (на зразок трастових та банківських установ). Багато страхових компаній опинились на грані банкрутства, в основному через малий статутний фонд та відсутність сформованих належним чином страхових резервів, чималу роль при цьому відіграло і некваліфіковане керівництво.

Наприкінці 1993 р. стало  зрозуміло, що Декрет “Про страхування” визначив лише контури нормального  страхового ринку і перед страховиками України постало завдання виробити цивілізовані законодавчі норми, насамперед, з точки зору надійності і гарантованості для страхувальників. Так почалась робота над проектом Закону України “Про страхування”. У вересні 1994 р. був розроблений проект майбутнього закону, який пройшов узгодження в Міністерстві освіти України, в Мініністерстві економіки України, в НБУ та інших міністерствах і відомствах, а також експертизу західних фахівців. Після цього проект півроку знаходився на опрацюванні в КМУ, а з лютого 1995 р. у Верховній Раді України.

2 період: з 1996 року  по 2001 рік – започаткований прийняттям 7 березня 1996 р. Верховною Радою  України Закону України “Про  страхування”, необхідність якого  була очевидна, бо старе страхове  законодавство не могло вже  ефективно регулювати діяльність страхових організацій та інших учасників страхового ринку.

Але наприкінці другого  тисячоліття зазначений Закон значною  мірою також вичерпав себе і став стримувати подальший розвиток страхової  системи в Україні. Набрання чинності Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським співтовариством, а також рішучі дії учасників страхового ринку спонукали Міністерство фінансів до спільної підготовки низки проектів нових нормативно-правових актів та внесення змін до діючих. Уперше на більш тривалий строк Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2001 року № 98 була затверджена Програма розвитку страхового ринку України на період 2001 - 2004 роки, а активна та конструктивна робота Комітету з питань фінансів та банківської діяльності Верховної Ради України забезпечила якісну та відкриту підготовку нової редакції Закону України “Про страхування”.

В основу нової редакції Закону України ''Про страхування'' покладено  систематизований підхід щодо створення, діяльності, реорганізації і ліквідації страхових компаній, з урахуванням законодавства України, міжнародних стандартів і практики регулювання страхової діяльності, а також закладено низку нових принципів щодо правового регулювання діяльності страхових компаній.

Пріоритетами державної політики щодо розвитку страхового ринку вже стає:

• розвиток соціально-значимих видів страхування, пов’язаних у першу чергу із життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією фізичної особи;
• підвищення ефективності державного регулювання страхової діяльності та створення окремого органу нагляду за небанківськими фінансовими установами;
• створення конкурентного середовища серед страховиків та страхових посередників;
• наближення організації вітчизняного страхового ринку до світових стандартів;
• реалізація вимог щодо обов'язковості страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, зареєстрованих на території України;
• забезпечення умов конкурентної діяльності страхових компаній у системі загальнодержавного обов’язкового соціального страхування.

Крім цього, саме на цей  період припадає основна кількість  актів законодавства, зокрема прийняття  Законів України “Про державне регулювання  ринку цінних паперів в Україні” (жовтень 1996 року), “Про лізинг” (16 грудня 1997 року), “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (10 грудня 1997 року), “Про Національний банк України” (20 травня 1999 року), “Про банки і банківську діяльність” (нова редакція від 7 грудня 2000 року), “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” (15 березня 2001 року), “Про обіг векселів в Україні” (5 квітня 2001 року), “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” (5 квітня 2001 року).

До основних факторів, які визначали  розвиток регулювання страхового ринку та нагляду за діяльністю страхових організацій у 1991 – 2001 роках, можна віднести:

1. Перехід до ринкових  механізмів регулювання в економіці  держави.

2. Зменшення бюджетного фінансування  і перехід до комерційного  фінансування реконструкції економіки.

3. Запровадження масштабної приватизації  і пов‘язані з нею: 

• розміщення приватизаційних цінних паперів;
• розміщення акцій приватизованих підприємств;
• поява комерційних страхових організацій з обслуговування приватизаційних процесів;
• розміщення цінних паперів новими суб’єктами господарської діяльності;
• запровадження практики фінансування дефіциту державного бюджету і поява облігацій внутрішньої державної позики.

РОЗДІЛ II.

АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

2.1. Аналіз пропозиції страхових послуг

Правовою основою розвитку страхової  діяльності є Закон України «Про страхування», введений в дію постановою Верховної Ради № 86/98-ВР від 07.03.96, який регулює відносини в сфері  страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, організацій та громадян, що в повній мірі відноситься і до всіх сфер АПК. При цьому предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. По формах страхування поділяється на обов’язкове та добровільне.

Класифікація по видах страхування  включає особисте страхування, майнове  страхування та страхування відповідальності і перестрахування.

На страховому ринку України  найбільшого розповсюдження набув  прямий продаж страхових послуг, який здійснюється через страхові компанії різного типу.

Страхова компанія — історично визначена суспільна форма функціонування страхового ринку, яка являє собою обособлену структуру, що здійснює укладання договорів (угод) страхування та їх обслуговування, тобто бере на себе зобов’язання відшкодувати страхувальнику збитки при настанні страхового випадку. Прикладом може бути Державна акціонерна страхова компанія з надання екстренної медичної допомоги іноземцям (м.Київ) і частково Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», як правонаступниця Укрдержстраху.

Як відомо, об’єктом страхового ринку  є специфічний товар — страхова послуга.

Під впливом попиту і пропозиції на ринку на конкурентній основі складається  ціна страхової послуги. При цьому, ціна є об’єктом договору і рухається в певних межах. Нижня межа ціни визначається принципом еквівалентності у страхових відносинах, яке являє собою рівність між надходженнями платежів від страхувальників і виплатами страхового відшкодування та страхових сум. Верхня межа визначається потребами страховиків. Якщо ціна страхової послуги досить висока, то страховик може опинитися в невигідному становищі порівняно з конкурентами і може втратити клієнтів на ринку або зробити свою послугу недоступною для більшості страхувальників. Ціна послуги конкретного страховика залежить від розміру і структури його страхового портфеля, очікуваного прибутку, якості інвестиційної діяльності, розміру управлінських витрат.

Розвиток страхового ринку відбувається в умовах дальшого зниження валового внутрішнього продукту та спаду виробництва  промислової і сільськогосподарської  продукції. На страхову діяльність значно вплинули інфляційні процеси та зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют.

При аналізі розвитку страхового ринку  використано матеріали Укрстрахнагляду  про стан та тенденції розвитку страхового ринку України за 1995-1998 р.р. (Україна – Business №18 за 1998 рік і №15 і №17 за 1999р).

За даними Укрстрахнагляду, сума надходжень страхових платежів в 1998 р. в усіх видах страхування склала 789,2 млн. грн., або збільшилася на 193% проти  рівня 1997р.

Виплати страхових сум та страхового відшкодування в 1998 р. склали 178 млн. грн, що на 138% перевищує показник 1987 року. Середній рівень виплат (відношення виплат до платежів у %) становив у 1998 р. 22,5% проти 31,7% в 1997 році.

Середній статутний фонд на компанію, перерахований в ЕКЮ (ЄВРО) за діючим за звітну дату курсом, знизився з 252 тис. ЕКЮ станом на 01.01.98 до 151 тис. ЄВРО станом на 01.01.98 р. За курсом ЕКЮ, станом на 01.01.99 р. тільки у 92 страховиків статутний фонд перевищував 100 тис. ЄВРО, тобто у 36,2% страховиків, тобто на страховому ринку України поки що мало фінансово міцних страхових компаній, а більшість є невеликими компаніями з обмеженим переліком надаваних страхових послуг. Цей висновок підтверджується також даними про те, що в 1998 р. доля перших страховиків за надходженнями страхових платежів становила 678,5 млн. гривень, або 86% до загального надходження. При цьому частка НАСК “Оранта” (Київ) в загальних надходженнях страхових платежів становили 11,5%, АТ “АКВ Гарант” (Київ) – 9,5%, Української нафтогазової СК (Кременець) – 7,3%, ЗАТ АСК “Омега”(Київ)—6,3%, “Захід-Резерв” (Коломия) – 5,8%, ЗАТСК “Кредо-Класік”(Київ) – 3,7%, ВАТ Українська СК “Гарант-АВТО” (Київ) – 3,7%, УАСК “АСКА” (Донецьк) – 3,1%. Коливання питомої ваги в надходженнях страхових платежів серед 50 страховиків становили від 0,37% в “Грантсервіс”(Харків) – до 11,53  в НАСК “Оранта” (Київ).