Страховий ринок у системі ринкових відносин в Україні

 

Зміст……………………………………………………5

Вступ…………………………………………………………..6

Розділ І. Страховий ринок, як одна з провідних ланок фінансової системи України…………………………………9

1.1. Страховий ринок: сутність, принципи та функції………………………9

1.2. Інфраструктура страхового ринку України……………………………...12

1.3. Історичний аспект страхового ринку України…………………………...13

Розділ ІІ. Аналіз сучасного стану страхового ринку України……………………………………………………….19

2.1. Аналіз пропозиції страхових послуг……………………………………..19

2.2. Аналіз попиту страхових послуг………………………………………….24

Розділ ІІІ. Сучасні проблеми страхового ринку України…30

3.1. Досвід функціонування страхових ринків зарубіжних країн……...........30

3.2. Недоліки сучасного ринку страхування в Україні……………………..33

3.3. Напрями та перспективи підвищення ефективності страхової діяльності в ринковому середовищі……………………………………………………….40

Висновки…………………………………………………………………….48

Список літератури………………………………………………………..51

 

ВСТУП

Послідовний перехід  нашої країни до ринкової економіки  об’єктивно зумовлює зростання потреби у страховому захисті усіх суб’єктів ринку. Саме наявність такої потреби та реальна можливість її задоволення характеризують ступінь розвитку економіки тієї чи іншої країни, дають уявлення про рівень захищеності її юридичних і фізичних осіб. Реформування усієї системи економічних відносин, соціальні перетворення та трансформаційні зрушення, що відбуваються в Україні, надають особливої ваги розв’язанню проблеми страхового захисту, спонукають до пошуку дійових механізмів акумуляції ресурсів страховиків і страхувальників та їх ефективного використання для усунення негативних наслідків страхових подій.

Досконала система страхового захисту є підґрунтям забезпечення більш високого рівня стабільності народногосподарського відтворювального процесу, досягненням соціальної злагоди, гарантом високого рівня життя населення. Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприємців, держави, підтримання соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг.

Страховий ринок формується в ході становлення товарного господарства і являє собою його невід`ємний і важливий елемент. Умовою виступає суспільний розподіл праці та існування різних відокремлених товаровиробників. Страховий ринок — це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу.

Український страховий  ринок перебуває сьогодні на порозі поступового інтегрування у світовий. Страхову галузь визнано однією з найважливіших, вона забезпечує дієву систему захисту майнових прав та інтересів усіх громадян і підприємств, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки й потужним джерелом акумулювання коштів для їх подальшого довготермінового інвестування в народне господарство.

Страхова діяльність належить до найприбутковіших видів світового бізнесу. У більшості економічно розвинених країн держава істотно впливає на національний страховий ринок через законодавство й уповноважені страхові організації, в яких вона володіє, як правило, значним пакетом акцій. Завдяки цьому вдається якомога повніше використовувати місткість страхового ринку й забезпечувати безпосередній державний контроль за можливими каналами відпливу валюти за кордон.

У розвинених країнах  страхування є одним із найважливіших  секторів національної економіки і  забезпечує перерозподіл 8—12 % валового внутрішнього продукту. Загальний обсяг  надходжень до бюджетів цих країн  від страхової галузі порівнянний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій. Український страховий ринок порівняно з провідними країнами, де він розвивається протягом кількох століть, ще молодий і перебуває у стадії формування. Тому його частка у вітчизняній економіці ще доволі мала.

Саме тому тема „Страховий ринок у системі ринкових відносин в україні вступ до курсової ” є актуальною на даному етапі розвитку держави. Актуальність її полягає ще й в тому, що протягом останніх років відбувається активне становлення страхової справи в Україні, але існує багато чинників як економічного так і законодавчого характеру, що стримують її розвиток.

Мета курсової роботи дослідити розвиток страхового ринку України, з’ясувати об’єктивну необхідність виникнення та етапи його розвитку, розкрити сутність, функції, принципи та роль страхового ринку в умовах переходу до економіки ринкового типу, визначити стуктурну будову страхового ринку, висвітлити питання щодо організації та напрямків розвитку, та удосконалення страхового ринку.

На сучасному етапі  потенційна роль і необхідність всебічного розвитку страхування є особливо важливим, оскільки для усунення наслідків  реалізації прямих та опосередкованих збитків саме відшкодування останніх через систему страхування має позитивні макроекономічні наслідки.

Створення дієвої системи  захисту інтересів громадян, підприємців, держави, підтримка соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг із широким спектром усіх його галузей та видів.

Завданням даної курсової роботи є детальне вивчення наступних  питань тенденцій розвитку страхування, страхового ринку України, а також  факторів впливу на страхову діяльність.

 

РОЗДІЛ I.

СТРАХОВИЙ РИНОК, ЯК ОДНА З ПРОВІДНИХ ЛАНОК ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

 

1. Страховий ринок: сутність, принципи та функції

У відповідності із законом  України «Про страхування», страхування  — це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у випадку настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинного законодавства, за рахунок грошових фондів, сформованих шляхом сплати громадянами і юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування, як економічна категорія, являє собою економічні відносини, які зумовлені рухом  грошової форми вартості при формуванні і використанні відповідних цільових фондів грошових коштів в процесі перерозподілу грошових прибутків і накопичень між його учасниками для відшкодування матеріальних і інших втрат.

Для категорії страхування  притаманні такі ознаки:

• виникнення грошових відносин, пов’язаних з перерозподілом страхового фонду, які зумовлені наявністю страхового ризику, негативними наслідками якого є матеріальні або інші збитки;
• перерозподільні відносини є замкнені між учасниками, пов'язані із солідарною розкладкою суми збитку в одному або декількох господарствах на всі господарства, залучені до страхування;
• перерозподіл збитку здійснюється як між територіальними одиницями, так і у часі;
• зворотність мобілізованих в страховий фонд страхових платежів. 
  Економічна сутність страхування проявляється в його функціях. Страхуванню притаманні такі функції:
• ризикова,
• превентивна,
• заощадження коштів,
• контрольна.

Ризикова функція є  головною, бо саме вона пов’язана з  основним призначенням страхування, що проявляється в захисті від ризиків, та відшкодуванні пов’язаних з ними витрат. Настання страхової події (ризику) веде за собою перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування.

Превентивна (попереджувальна) функція проявляється в тому, що страхова компанія зацікавлена попередити настання ризику, вжити заходи щодо його запобігання, тому за рахунок частини засобів страхового фонду фінансуються заходи щодо зменшення страхового ризику.

Ощадна функція страхування  пов’язана з заощадженням грошових сум за допомогою страхування. Вона проявляється, в основному, при довгостроковому страхуванні життя, де відбувається накопичування грошей. При цьому категорія страхування в найбільшій мірі зближається з категорією кредиту. Заощаджувати грошові суми за допомогою страхування на дожиття для населення часто вигідніше, ніж заощаджувати кошти у банках, бо страхова сума виплачуються з урахуванням інвестиційного доходу страховика в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.

Контрольна функція  страхування пов’язана з суворо цільовим використанням коштів страхового фонду.

Страхування ґрунтується на певних принципах, знання яких необхідне для всіх учасників страхування. До них відносяться наступні:

Принцип конкурентності – проявляється в тому, що держава  як страхувальникам, так і страховикам  гарантує вільний вибір видів  страхування (за винятком обов’язкового) та рівні можливості у здійсненні страхової діяльності.

Принцип страхового ризику полягає в тому, що не може бути укладено договору страхування, якщо не існує  жодного ризику, тобто несприятливого збігу обставин, для предмета страхування.

Принцип страхового інтересу пов'язаний із зацікавленістю юридичних  і фізичних осіб у збереженні об’єктів власності, життя і здоров’я та захисту  їх від наслідків настання несприятливих  подій і нещасних випадків.

Принцип максимального  ступеня довіри сторін полягає в тому, що страхувальник і страховик повинні повністю довіряти один одному, та не приховувати необхідну інформацію, яка стосується об’єкта страхування.

Принцип причинно-наслідкового зв’язку подій проявляється в  тому, що при настанні страхового випадку з'ясовуються причини його виникнення, де важливе значення має визначення саме фактичної причини. І на основі виявлених фактів виплачується, або ні страхове відшкодування страхувальникові.

Принцип виплати відшкодування  в межах реального збитку полягає в точному визначенні фактичного збитку, страхові відшкодування не повинні приносили страхувальникові прибутку, поліпшувати його фінансовий стан.

Франшиза – це визначена  договором страхування частина  збитку, яка не відшкодовується страховиком, а покривається за рахунок страхувальника. Розрізняють умовну та безумовну франшизу.

Принцип суброгації означає  можливість передання страхувальником  страховикові права на стягнення  заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

Принцип контрибуції полягає в праві страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Принцип диверсифікації полягає у територіальному та галузевому розосередженні взятих на страхування ризиків. Чим ширше диверсифікація, тим імовірність одночасного настання страхових подій, що можуть мати критичні наслідки для страховика, менша. Принцип диверсифікації використовується і при формування інвестиційного портфелю страхової компанії.

Принцип співстрахування  передбачає страхування об’єкта  за одним спільним договором кількома страховиками. Співстрахування сприяє проведенню страхування великих  ризиків (для страховиків воно є  вигідним, бо зберігається розмір страхової премії), але ускладнюється процедура його оформлення і виплати відшкодування.

Принцип перестрахування  передбачає, що страховик (цедент, перестрахувальник) на визначених договором умовах може застрахувати у іншого страховика (перестраховика) ризик невиконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

 

2. Інфраструктура страхового ринку України

Особливу роль у перерозподілі  грошових коштів на фінансовому ринку  України відіграють страхові компанії та організації, що належать до найбільше значних інституціональних інвесторів. У сукупності вони утворюють страховий ринок країни.

Процес становлення  інфраструктури страхового ринку на сучасному етапі відбувається нерівномірно. Поряд зі становленням і зміцненням одних страхових компаній спостерігається розпад, банкрутство чи відкликання ліцензії у інших.

Проблеми, з якими стикаються страхові компанії, спричинені об'єктивними  та суб'єктивними факторами. До об'єктивних належать такі: наявна, хоч і керована, інфляція, економічний спад, що триває; жорстка конкуренція, яка іноді буває потворних форм; відносно високий рівень безробіття, що провокує пожвавлення кримінальних елементів; використання застарілих, які містять значний відсоток ризику, економічно „брудних” технологій; недосконалі законодавчі акти тощо. Суб'єктивні фактори - це „захоплення” страховими компаніями ринку, що не узгоджується з рівнем їхньої реальної платоспроможності; недостатньо високий професіоналізм кадрів; відносно вузький діапазон ризиків, які страхуються (однорідний страховий портфель); відсутність реальної практики перестрахування.