Історичне значення фінансів в економічному розвитку суспільства

Інтереси  ФПГ (Фінансово-промислових груп)

Ситуація на світових ринках, де представлена продукція вітчизняних  ФПГ в поточному році значно складніша, ніж в минулому. Це також стало  однією з причин, чому більшість  з них проводять модернізацію не достатньо активно, або взагалі  її не проводять.

Для того, щоб втриматися на світових ринках ФПГ знову будуть просити допомоги у держави, погрожуючи зупинкою виробництва. В даному контексті  знецінення гривні є досить вагомим  інструментом державної підтримки.

Девальвація національної валюти створює додатковий ресурс цінової  конкурентоспроможності та очищає внутрішній ринок від конкурентів. Але в даному питанні справа полягає не лише в лобізмі урядом інтересів потужних експортерів, а й в об’єктній підтримці національного виробника.

Враховуючи той факт, що 55% ВВП України формує експорт, держава  має запобігати тенденціям зміцнення  національної валюти.

В Україні ж через незрозуміле  бажання уряду та НБУ тримати  номінальний курс на стабільному  рівні при високій інфляції, реальний курс гривні за 2010-2012 укріпився на 15-18%, що погіршує позиції вітчизняного експорту.

Для відновлення конкурентоспроможності вітчизняної продукції рано чи пізно  уряд буде вимушений піти на девальвацію, яку він штучно стримував протягом останніх років.

Наявність значних кредитних зобов’язань  в іноземній валюті

До кінця року НБУ та уряд мають віддати частину боргів перед МВФ, ЄБРР, Світовим банком та іншими кредиторами держави. Проте у Кабміну досить вузькі можливості для того, аби рефінансувати або реструктуризувати ці борги, скільки через недовіру до України приватні інвестори не купують валютних ОВДП, а міжнародні організації відмовляються мати справи з урядом через регулярне невиконання ним взятих на себе зобов’язань. Як наслідок, віддавати борги в іноземній валюті Україна буде із власних золотовалютних резервів.

Невирішеність питання щодо ціни на газ

Нинішній уряд так і  не зміг домовитися з РФ щодо зниження ціни на газ. На імпорт газу припадає чверть всього імпорту України. За перше  півріччя держава витратила на закупівлі "блакитного палива" майже 10 мільярдів  доларів. Відсутність прогресу в газовому питанні відчутно впливає на стабільність національної валюти, оскільки саме через цей канал з України вимивається колосальний обсяг іноземної валюти. Спроба уряду різко зменшити обсяг споживання газу, перевівши ТЕЦ на використання вугілля дасть ефект лише в середньостроковій перспективі - за 2-3 роки.

Досить вагомі економічні чинники роблять девальвацію  гривні фактично невідворотною. Сьогодні вже добре помітні перші симптоми майбутніх проблем на валютному  ринку.

По-перше, це власне сам дефіцит  валюти на міжбанку, чого не спостерігалося в попередні місяці навіть тоді, коли на ринок виходили представники НАК "Нафтогазу України" для того, аби придбати мільярд доларів для розрахунків за газ.

По-друге, це зростання ставок за депозитами у гривні. Окремі банки  вже пропонують вкладникам до 28% річних. Банки мобілізують гривню з метою  конвертації її у валюту в очікуваннях  різкого зростання американського долару.

По-третє, про девальваційні  очікування свідчить втрата інтересу у інвесторів до державних цінних паперів, деномінованих у гривні.

Таким чином, девальвація  гривні - це питання найближчого  часу, і єдине що залишається незрозумілим, яку тактику в такій ситуації обере НБУ. Планомірна девальвація  менш болюча, проте потребує значних  золотовалютних резервів, яких в Україні  просто не має.

За такої ситуації ймовірним  є варіант різкого знецінення валюти, коли громадян просто поставлять перед фактом.

 

 

3. Проблеми фінансування соціальних зобов'язань держави

 

Ряд причин, які пояснюють  неефективність фінансування сфери  соціального захисту та соціального  забезпечення в Україні, логічно розглядати в межах окремих груп (за формами соціального захисту), до яких пропонуємо віднести:

1. пільги ,
2. субсидії ,
3. соціальні та компенсаційні виплати,
4. соціальні послуги.

Кожна із зазначених груп має  свої особливості фінансування за рахунок  коштів державного бюджету та державних  цільових позабюджетних фондів, а  також розрахунку показників фінансової забезпеченості.

Фінансування  соціальних та компенсаційних виплат

Видатки на фінансування більшості  видів соціальних та компенсаційних виплат є адресними і розраховуються відповідно до кількості облікованих  одержувачів тієї або іншої соціальної виплати згідно з передбаченим у  чинному законодавстві розміром соціальної чи матеріальної допомоги, компенсації тощо. Так, щороку Законом  про державний бюджет встановлюється розмір одноразової грошової допомоги при народженні дитини або разова грошова допомога ветеранам війни. Крім того, кожного року визначаються основні соціальні стандарти, на основі яких розраховуються певні види допомоги – наприклад, встановлюється рівень прожиткового мінімуму для розрахунку призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України “ Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям ”.

Окремі види соціальних виплат розраховуються з урахуванням загальної  суми сукупного доходу їх одержувачів (що включає суму доходів кожного  одержувача зокрема), яка враховується при прийнятті рішення про  призначення соціальної/грошової допомоги. До таких видів допомоги відносяться:

1) державна соціальна  допомога малозабезпеченим сім’ям;

2) субсидія для відшкодування  витрат на оплату житлово-комунальних  послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого побутового  палива (далі – житлова субсидія);

3) щомісячна грошова допомога  малозабезпеченим особам, що проживають  разом з інвалідами I чи II групи  внаслідок психічного розладу,  які, за висновком лікарської  комісії медичного закладу, потребують  постійного стороннього догляду,  на догляд за ними;

4) допомога на дітей  одиноким матерям та допомога  по догляду за дитиною до  досягнення нею 3-річного віку.

Проте окремі види соціальних виплат надаються без  урахування доходу сім’ї.

До таких видів допомоги відносять, наприклад, окремі види державної  соціальної допомоги сім’ям із дітьми:

1. допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;
2. допомога при народженні дитини;
3. допомога при усиновленні дитини;
4. допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування.

Фінансування  пільг

Планування бюджетних  коштів на фінансування пільг окремим  категоріям громадян залежить не від  кількості пільговиків та вартості послуг, а від фінансових можливостей  держави.

Через відсутність реальних даних про кількість осіб, які  мають право на пільги, та вартість надання тих або інших видів  пільг впровадження уніфікованих підходів до визначення загального обсягу видатків державного бюджету на фінансування пільг суттєво ускладнюється. Відшкодування  вартості наданих впродовж року пільг здійснюється в межах фінансових можливостей держави на відповідний рік; а через це знижується якість послуг, які надаються на пільгових умовах, та порушується порядок їх надання.

Організація надання пільг  фактично полягає у відшкодуванні  витрат підприємствам, які надають  певні послуги пільговим категоріям громадян, і вартість наданих таких  послуг, зазвичай, залежить від тарифної політики надавачів послуг, а не від державного регулювання розрахункової  вартості пільги.

Видатки на надання  пільг практично плануються не органами місцевого самоврядування, яким делеговано повноваження щодо фінансування пільг, а центральними органами виконавчої влади.

Наприклад, щороку при складанні  бюджету на рівні міста обласного  значення визначається прогнозна кількість  пільговиків та, виходячи з  розрахункової  вартості надання тих або інших  пільг, розраховується вартість кожного  виду пільг. На цій основі розраховується сума необхідних видатків для покриття витрат на надання різних видів пільг. Інформація надсилається у головне  фінансове управління відповідної  обласної державної адміністрації, де й обробляється. Після цього  головне фінансове управління обласної державної адміністрації надсилає міському управлінню праці та соціального  захисту коефіцієнт, за яким коригується  сума видатків на надання пільг за попередній рік в розрізі кожного  виду пільг. Цей коефіцієнт розраховується, виходячи з реального фінансового  ресурсу, що спрямовується у якості субвенції на надання пільг на рівень області. Таким чином, органам  місцевого самоврядування, які в  дійсності є саме тою ланкою, що безпосередньо здійснює призначення  та надання пільг громадянам, просто доводяться відповідні показники, розраховані  “ згори ”. З іншого боку, видатки на надання пільг делеговані з державного до місцевих бюджетів, і органи місцевого самоврядування не зацікавлені у будь-якій їх оптимізації. Адже кінцева сума на фінансування кожного виду пільг планується з урахуванням наявних коштів державного бюджету і не повністю залежить від запланованих показників чисельності пільговиків у кожній окремій громаді.

Слабким місцем української  системи соціального захисту  є велика кількість задекларованих у чинному законодавстві пільг.

За різними оцінками, вартість всіх пільг, що повинні надаватися згідно з чинним законодавством, складає  від 19 до 29 млрд. грн. Проте лише незначна частина цих пільг реально  фінансується з державного бюджету.

На сьогодні щонайменше 58 законів України встановлюють певні  види пільг. Згідно з цими актами, право на отримання різних видів пільг мають близько 15 млн. громадян України.

Крім того, існують  певні колізії між спеціальним  законодавством у сфері соціального  захисту та соціального забезпечення і чинним бюджетним законодавством.

Ця проблема, наприклад, стосується соціального захисту дітей війни. Згідно із Законом України “ Про  соціальний захист дітей війни ”, їм щомісяця повинна виплачуватися  надбавка до пенсії у розмірі 30% від  мінімальної пенсії за віком, у 2007 році ці виплати було призупинено. З 2008 році їх відновили, але у меншому розмірі – 10% від мінімальної пенсії за віком. Тепер багато громадян, які мають статус “ дітей війни ”, звертаються до суду і в судовому порядку відсуджують додаткові 20%.

Зважаючи на те, що бюджетний  ресурс доволі обмежений позачергові  виплати призводять до невиконання  інших, чергових зобов’язань. Такі рішення  уряду та законодавців дестабілізують всю систему соціального захисту  та  соціального забезпечення і  процес бюджетного планування.

На відміну  від розвинутих країн світу, в  Україні пільги використовуються не лише для соціальної підтримки малозабезпечених чи інших соціально незахищених  категорій населення: багато пільг встановлено для громадян, які мають заслуги перед країною або ж для заохочення зайнятості у певних сферах чи в деяких галузях економіки.

В рамках чинного  законодавства у сфері соціального  захисту та соціального забезпечення, а також чинного бюджетного законодавства  деякі громадяни безпідставно користуються певними видами пільг. Оскільки чинним законодавством задекларовано багато видів пільг та велику кількість одержувачів цих пільг, державі дуже непросто контролювати їх надання. Така непрозорість системи дозволяє громадянам досить легко та без ризику користуватися певними пільгами, не маючи для того достатніх підстав. Ці зловживання, здебільшого лишаються безкарними.

Чинне законодавство  встановлює цілий ряд пільг, які  реально не фінансуються, замість  системи умовних грошових трансфертів, що успішно використовуються в інших  країнах.

У багатьох пострадянських країнах умовні трансферти надаються  великій кількості домогосподарств  для відшкодування вартості житлово-комунальних  послуг.

Основною причиною, що лежить в основі відшкодування вартості таких послуг є те, що малозабезпечені  категорії громадян, особливо пенсіонери, не можуть дозволити собі платити  вартість навіть базового рівня послуг (часто використовується термін “ життєво важливих послуг ”) щодо тепло-, водо- та електропостачання. Це особливо  актуально для тих країн, де розмір пенсій є стабільним, а тарифи на оплату житлово-комунальних послуг корегуються для того, щоб не застосовувати субсидії. Проблема труднощів сплати за житлово-комунальні послуги для малозабезпечених категорій громадян ускладнюється тим, що багато з них проживають у нещодавно приватизованих квартирах, де вони не можуть регулювати власне споживання енергії. В цих випадках уряд дає громадянам умовний грошовий трансферт, чітко прив’язаний до спроможності громадян сплатити вартість життєво важливих послуг – в даному випадку платежів щодо користування житлово-комунальними послугами.

Існуюча система  пільг і невідповідність основних механізмів розподілу наявних ресурсів інтересам соціально незахищених  категорій населення призводить до загальної неефективності діючої в Україні системи соціального  захисту та соціального забезпечення.