Оцінка ефективності фондового портфеля

8

 

2.2.  Оцінка ризиків  фондових портфелів

Обсяг та цілі інвестицій постійно змінюються в залежності від наявності у корпорації вільних грошових коштів, часу, на який корпорація збирається інвестувати кошти і відношенням до ризику. Якщо корпорація планує використовувати кошти протягом 12 місяців, то їх доцільніше інвестувати в облігації строком погашення до одного року, ніж в акції.

Більшість інвесторів намагаються отримати великий доход, в той же час підприємства, що створюють доход для інвестора, заінтересовані у зростанні свого бізнесу.

Щоб вкласти свій капітал в будь-який фінансовий інструмент (цінний папір), для отримання очікуваного доходу і формування інвестиційного портфелю, інвестор повинен визначити основні фактори, які будуть негативно впливати на доходність вкладень. Такими основними факторами являються : ризики, інфляція, час, вартість кредиту, ставка оподаткування прибутку та інш.

Під інвестиційним ризиком розуміють вірогідність виникнення непередбачуваних втрат (зниження прибутку, доходів, втрати капіталу і т.д.) в ситуації невизначеності умов вкладення (інвестування) капіталу в конкретні фінансові інструменти.

При оцінці розміру можливих фінансових втрат розрізняють абсолютний розмір фінансових втрат ( сума прямих втрат (збитку), що спричинені інвестору в результаті настання негативних обставин) і відносний розмір фінансових втрат ( співвідношення суми втрат до визначеного базового показника – сума очікуваного доходу, тощо).

В теорії фінансового менеджменту виділяють велику кількість інвестиційних ризиків (економічні, політичні, соціальні і т.д.), серед яких виділяють ризики, пов’язані з фінансовим інвестуванням в цінні папери :

1) необміркований вибір  фінансового інструменту;

2) фінансові труднощі  чи банкрутство партнерів по  інвестуванню певного проекту;

3) непередбачувані зміни  умов інвестування;

4) різке погіршення кон’юнктури  ринку (фондового ринку чи ринку, де реалізуються товари по  інвестиційному проекту);

5) систематичні і несистематичні  ризики (будуть розглянуті в розділі 3);

9

 

6) процентний ризик –  зі збільшенням процентних ставок  зменшуються курси цінних паперів, і навпаки;

7) ризик ліквідності –  неможливість продати за готівкові  грошові кошти наявний інвестиційний  інструмент в необхідний момент  за певну ціну і т.д.

В інвестиційній практиці прийнято, що доход від капіталу, що інвестований, пропорційний ризику вкладення : невисокий ризик зв’язаний з невисоким доходом, і навпаки – високий доход пов’язаний з високим ризиком.

Інвестор, вкладаючи свій капітал, повинен розрахувати бар'єрну ставку доходу, нижче якої він не повинен отримувати свій доход. Бар’єрна ставка – відсоткова ставка, яка визначає фінансову віддачу, яку інвестор очікує від своїх інвестицій, і яка складається з вільної від ризику ставки ( мінімальний доход від інвестицій при відсутності всіх практичних ризиків ) і страхової премії - премії за ризик ( необхідна норма доходу, як плата за надання інвестицій). Оцінка віддачі вкладеного капіталу являється визначаючим фактором при визначенні доцільності інвестування.

 

2.3. Оцінка прибутковості фондового портфеля

Формуючи фондовий портфель, його власник (інвестор) повинен розташовувати методикою для оцінки інвестиційних якостей цінних паперів. Їх оцінюють за допомогою методів фундаментального і технічного аналізу.

Основне завдання такої оцінки - виявлення серед безлічі цінних паперів тій частині, в яку можна вкласти свої грошові кошти, не піддаючи вкладення високому фінансовому ризику.

На практиці існує пряма залежність між прибутковістю і рівнем ризику емісійних цінних паперів. За ступенем ризику мінімальний його рівень мають вкладення в грошові активи, але вони найменш дохідні і схильні знецінення в результаті інфляції. Другими за ступенем мінімізації ризику є державні облігації та цінні папери надійних комерційних банків. Треті - за ступенем ризику - вкладення в акції відомих акціонерних компаній паливно-енергетичного комплексу, зв'язку та низки інших базових галузей народного господарства Росії. Четвертими є фінансові інвестиції в акції та облігації інших акціонерних підприємств, які не належать до паливно-енергетичному комплексу та зв'язку.

Акціонерні підприємства (товариства) і недержавні фінансові посередники отримують такі види доходів за цінними паперами:

 

10

• дивіденди і відсотки у формі поточних виплат по ним;
• доходи від збільшення курсової вартості фінансових активів, що у фондовому портфелі (реалізуються при їх перепродажі на організованому фондовому ринку у вигляді різниці між ціною продажу і ціною покупки);
• премії та різниці при вкладенні коштів у виробничі фінансові інструменти (опціони і ф'ючерси);
• комісійні винагороди, що виникають при управлінні портфельними інвестиціями в порядку довірчого управління, при розміщенні емісійних цінних паперів перших випусків і ін.

Дохід інвестора від володіння фінансовими активами залежить від курсової вартості і поточного доходу. Повний дохід інвестора від фінансових активів складається з двох величин - поточного доходу і доходу від зміни Ціни активу, тобто приросту капіталу:

ПД = ПД + Дзц,

де ПД - повний дохід інвестора; ПД - поточний дохід інвестора; Дзц - дохід від зміни ціни фінансового активу.

Приріст капіталу може бути і негативною величиною, якщо вартість фінансового активу знижується.

Повний дохід - це важливий показник, використовуваний для оцінки інвестиційної привабливості фондового портфеля, але він не характеризує ефективності інвестицій у фінансові активи. Для їх характеристики використовують відносну величину, рівну відношенню повного) доходу до початкового об'єму інвестицій (у річному інтервалі):

ПФІ = (ПД: Іпо) х100,

де ПФІ - прибутковість фінансових інвестицій,%; ПД - повний дохід інвестора; Іпо - Початковий обсяг інвестицій.

Інвестор прагне вкласти свої грошові кошти в найбільш дохідні фінансове активи. Однак невизначеність майбутніх доходів вимагає врахування можливих відхилень від очікуваного значення, тобто обліку ризику, пов'язаного з вкладенням грошей в даний фінансовий актив.

Інвестиційної портфель має обмеження по терміну життя, а також за мінімальною і максимальною сумою інвестицій. Його прибутковість визначають трьома величинами: очікуваною, можливою і середньою.

Очікувана (мінімальна) дохідність являє собою величину, яка буде отримана після закінчення найменш сприятливого обставини.

11

Можлива (максимальна) прибутковість - це величина, одержувана при найбільш ймовірному позитивному розвитку подій. Більш висока прибутковість пов'язана з підвищеним ризиком для інвестора. Тому в процесі інвестування слід враховувати обидва фактори, які порівнюють із середньоринковими рівнем дохідності.

Для виміру сукупної прибутковості фондового портфеля рекомендують використовувати наступну формулу:

ДІП=

де ДІП - дохідність інвестиційного портфеля,%; ОДВ - отримані дивіденди і відсотки; РКП - реалізований курсовий прибуток; НКП - нереалізований курсовий прибуток; ПІ - початкові (вихідні) інвестиції у фондовий портфель; ДК - додаткові кошти, вкладені в портфель; M1 - число місяців перебування коштів у портфелі; М2 - число місяців відсутності грошових коштів у портфелі; ВК - витягнуті з портфеля грошові кошти.

Дана формула включає як реалізовані (поточні надходження в сумі з приростом курсової вартості цінних паперів), так і нереалізовані доходи в результаті приросту курсової вартості за рік. Внесені додаткові суми і витягнуті кошти зважують по числу місяців, коли вони були вкладені в портфель.

Значення показника прибутковості інвестиційного портфеля, отримане в результаті фінансових обчислень, можна використовувати для аналізу його прибутковості, скоригованої з урахуванням параметрів фондового ринку. Такий порівняльний аналіз зручний для інвестора, так як дозволяє встановити, наскільки позитивно зарекомендував себе конкретний портфель щодо ринку цінних паперів в цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

12

3.Проблеми оцінки ефективності фондового портфелю

На сьогоднішній день найбільш розповсюджені 2 моделі визначення характеристик портфеля: модель Марковіца та модель Шарпа. Обидві моделі створені і успішно працюють в умовах, що склалися у відносно стабільних західних фондових ринків. Нажаль, до їх числа український фондовий ринок поки що не входить. Через це була розпочата спроба створити модель, яка здатна успішно функціонувати в умовах фондового ринку, що формується, розвивається та реорганізується, яким є фондовий ринок України. Створена модель отримала назву Квазі-Шарп. Кожну модель буде розглянуто окремо.

Модель Марковіца. Модель базується на тому, що показники прибутковості різних цінних паперів взаємопов'язані: із зростанням доходності одних паперів спостерігається одночасне зростання і по іншим паперам, треті залишаються без змін, а в четвертих, навпаки доходність знижується. Такий вид залежності не детермінований, тобто однозначно визначений, а є стохастичним, і називається кореляцією.

За моделлю Марковіца доходність портфеля цінних паперів — це середньозважена доходність паперів, його складових, яка визначається формулою:

 

       (3.3)

 

де: N - кількість цінних паперів, які розглядаються;

Wi — процентна частка  даного паперу в портфелі;

ri — доходність даного  паперу.

 

Модель Шарп на відміну від моделі Марковіца, яка розглядає взаємозв'язок доходності цінних паперів, модель Шарпа розглядає взаємозв'язок доходності кожного цінного папера з доходністю ринку в цілому.

Основні припущення моделі Шарпа:

• як доходність цінного папера береться математичне очікування доходності;

13

• існує деяка безризикова ставка доходності Rf, тобто доходність якогось цінного папера, ризик якого завжди мінімальний у порівнянні з іншими цінними паперами;

• взаємозв'язок відхилень доходності цінного папера від безризикової ставки доходності (далі відхилення доходності цінного папера) з відхиленням доходності ринку в цілому від безризиковоі ставки доходності (далі: відхилення доходності ринку) описується функцією лінійної регресії;

• під ризиком цінного папера слід розуміти ступінь залежності змін доходності цінного папера від змін доходності ринку в цілому;

• вважається, що дані минулих періодів, які використовуються при розрахунку доходності та ризику, відображають повною мірою майбутні значення доходності.

Крім того, модель Шарпа має особливість: існує небезпека, що оцінюване відхилення доходності цінного папера не належатиме побудованій лінії регресії. Цей ризик називають залишковим ризиком. Залишковий ризик характеризує ступінь розбросу значень відхилень доходності цінного папера навколо лінії регресії.

Основний недолік моделі — необхідність прогнозувати доходність фондового ринку та безризикову ставку доходності. Модель не враховує ризик коливань безризикової доходності. Крім того, при значній зміні співвідношення між безризиковою доходністю та доходністю фондового ринку модель дає похибки. Таким чином, модель Шарпа може застосовуватися при розгляді великої кількості цінних паперів, що описують велику частку відносно стабільного фондового ринку.

Як зазначалося раніше, модель Марковіца та Шарпа були створені та успішно працюють в умовах західних фондових ринків, яким притаманні стабільність і порівняна прогнозованість. У країнах з перехідною економікою фондові ринки перебувають на етапі становлення і розвитку. Відбувається постійна реорганізація. Фондовий ринок України не є винятком. У таких умовах застосування моделей Марковіца і Шарпа приводить до похибок, пов'язаних із нестабільністю котирування цінних паперів та фондового ринку в цілому.

Модель Квазі-Шарп ґрунтується на взаємозв'язку доходності кожного цінного папера з деякого набору N цінних паперів з доходністю одиничного портфеля з цих паперів.

 

14

Основні припущення моделі Квазі-Шарп полягають у наступному:

• за характеристику доходності цінного папера береться математичне очікування доходності;

• під одиничним портфелем цінних паперів слід розуміти портфель, що складається з усіх цінних паперів, що розглядаються, взятих у рівній пропорції;

• взаємозв'язок доходності цінного папера і доходності одиничного портфелю описується лінійною функцією;

• під ризиком цінного папера слід розуміти ступінь залежності змін доходності цінного папера від змін доходності одиничного портфеля;

• вважається, що дані минулих періодів, використані при розрахунку доходності та ризику, відображають повною мірою майбутнє значення доходності.

На сучасному етапі розвитку фондового ринку України при оптимізації фондового портфеля можна користуватися моделями Марковіца, Шарпа та Квазі-Шарп. Застосування комп'ютерної техніки для обробки даних (зокрема, програм Markoviz, Sharp та Qsharp) значно полегшує та прискорює процес оптимізації, дозволяє моделювати різні сценарії розвитку подій.

Модель Марковіца раціонально використати при стабільному стані фондового ринку, коли бажано сформувати портфель з цінних паперів різного характеру, що належать різним галузям. Основний недолік моделі — очікувана доходність цінних паперів приймається рівній середньої доходності за даними минулих періодів.

Модель Шарпа застосовується в основному при розгляді великої кількості цінних паперів, що описують велику частину фондового ринку. Основний недолік моделі — необхідність прогнозувати доходність фондового ринку та безризикову ставку доходності. Не враховується ризик коливань безризикової доходності. Крім того, при значній зміні співвідношення між безризиковою доходністю та доходністю фондового ринку модель дає похибки.

Модель Квазі-Шарп раціонально застосовувати при розгляді порівняно невеликої кількості цінних паперів, що належать до однієї чи кількох галузей. З допомогою її добре підтримувати оптимальну структуру вже існуючого портфеля. Основний недолік моделі — розглядається окремий сегмент

 

15

фондового ринку, на якому працює агент фондового ринку, без урахування глобальних тенденцій.

Лауреат Нобелівської премії Гаррі Марковіц у своїй статті «Портфельний вибір» взяв за основу золоте правило інвестування, розглянувши задачу оптимізації фондового портфеля в координатах «дохідність - ризик». Якщо портфель моделюється багатовимірної випадковою величиною очікуваної дохідності його активів, то можна виділити параметри середньої прибутковості (прибутковість), розрахункового відхилення від середнього (ризик) і побудувати кореляційний матрицю стохастичною взаємного зв'язку активів портфеля. Тоді задача оптимізації фондового портфеля - це а) завдання максимізації прибутковості портфеля при фіксованому рівні його ризику або б) завдання мінімізації ризику портфеля при фіксованій необхідної середньої прибутковості портфеля.