Контрольная работа по "Финансам"

Зміст

 

1. Діяльність НБУ з обслуговування уряду.Забеспечення касового виконання бюджету.Роль НБУ в управлінні зовнішнім та внутрішнім боргом.

2. Цілі,методи та розвиток механізмів рефінансування банків.Рефінансування банків в умовах кризи та економічного зростання.

Література 

1.Діяльність НБУ з обслуговування уряду.Забеспечення касового виконання бюджету.Роль НБУ в управлінні зовнішнім та внутрішнім боргом.

 

Центральний банк, виступаючи у ролі банкіра і фінансового агента уряду, тісно взаємодіє з органами державної влади.

Відповідно до Закону України  “Про Національний банк України” під

час виконання своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.

Головним критерієм успішності проведення грошово - кредитної політики є підтримання у середньостроковій  перспективі (від 3 до 5 років) низьких  стабільних темпів інфляції, що вимірюються  індексом споживчих цін. Річний показник приросту індексу споживчих цін у 2013 –2014 роках має стабілізуватися в діапазоні 4 – 6%, а починаючи з 2015 року – утримуватися в межах 3–5%.

Таким чином, згідно із Законом  України "Про Національний банк України" НБУ є:

o центральним банком держави,  основною функцією якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

o емісійним центром;

o валютним органом;

o органом банківського  нагляду;

o банком банків;

o банком уряду;

o організатором міжбанківських  розрахунків.

Сутність касового виконання державного бюджету полягає у прийнятті розрахункових документів на виплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету, зарахуванні доходів на рахунки відповідних бюджетів, зберіганні грошових коштів бюджету, видаванні цих коштів на заходи, передбачені бюджетом, та веденні відповідного обліку й звітності. Отже, касове виконання бюджету – це організація та здійснення відповідних розрахунково-касових операцій.

У світовій практиці використовуються різні системи касового виконання  державного бюджету: банківська, казначейська, змішана. В Україні згідно із Законом  «Про банки і банківську діяльність»  касове виконання державного бюджету  організовує Національний банк України.

Казначейська система  касового виконання державного бюджету, запроваджена в Україні в 1997 р., передбачає, що Головне управління Державного казначейства доводить до головних розпорядників бюджетних коштів затверджені обсяги фінансування за підрозділами бюджетної класифікації. У свою чергу, головні розпорядники на основі отриманих даних складають розподіл бюджетних коштів по областях за підвідомчими установами, організаціями, а також розділами, параграфами і статтями бюджетної класифікації. Головне управління Державного казначейства, отримавши від розпорядників розподіл бюджетних коштів, переказує гроші своїм територіальним управлінням, щоб забезпечити фінансування видатків державного бюджету.

Казначейська форма виконання  бюджету базується на принципі роботи єдиного казначейського рахунка.

Єдиний казначейський  рахунок - це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідним балансовим рахунком, на які зараховуються податки, збори, інші обов'язкові платежі Державного бюджету та надходження з інших джерел, встановлених законодавством України, і з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб'єктів господарської діяльності, які виконали роботи та/або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів.

Прийняття Бюджетного кодексу легалізувало казначейське обслуговування бюджетів та розпорядників бюджетних коштів.

У зв'язку з набуттям Державним  казначейством України з 2001 року статусу учасника системи електронних  платежів Національного банку України (далі - СЕП НБУ) і розгортанням роботи розрахункових палат Державного казначейства була розроблена нова система  бухгалтерського обліку та звітності, прийнята нова бюджетна класифікація та план рахунків щодо виконання бюджетів.

26 червня 2002 р. Державне  казначейство України затвердило  «Положення про єдиний казначейський  рахунок». Згідно з Положенням  єдиний казначейський рахунок  — це рахунок, відкритий Державному  казначейству України в Національному  банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у Системі електронних міжбанківських переказів (СЕМП) НБУ. У Національному банку України територіальним управлінням. Державного казначейства рахунки не відкриті, оскільки безпосереднім учасником СЕМП НБУ виступає Державне казначейство України.  
У 2003 р. Державне казначейство України за погодженням з НБУ забезпечило переведення територіальних управлінь у 17 регіонах України на розрахунки через консолідований казначейський рахунок за восьмою моделлю обслуговування через Систему електронних міжбанківських переказів НБУ.

Система електронних платежів НБУ дозволяє:

- одержувати інформацію  про здійснення операції в  будь-який час;

- здійснювати міжбанківські  платежі протягом 10-15 хвилин;

- негайно відобразити  у бухгалтерському обліку проведені операції;

- складати щоденний баланс  бюджету, використовуючи єдину  інформаційну базу Державного  казначейства.

Структура єдиного казначейського рахунку об'єднує:

- субрахунок, який відкритий  у Державному казначействі України  (центральний рівень);

- субрахунки, що відкриті  управлінням Державного казначейства  в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Безпосереднім учасником  СЕП НБУ є тільки Державне казначейство України, тому на його балансі відкритий  відповідний єдиний казначейський  рахунок. Територіальним управлінням  Державного казначейства рахунки в  НБУ не відкриваються.

Для відображення операцій, що проводяться через СЭП протягом дня, Державному казначейству України  та територіальним управлінням відкриваються  технічні рахунки. Державне казначейство щодня формує оборотно-сальдовий баланс рахунків, що і є основою для одержання інформації про фактичні надходження доходів в бюджет.

Роль НБУ в  управлінні внутрішнім та зовнішнім  боргом.

Основними складовими державного боргу, які відображають сфери розміщення державних боргових зобов'язань, виступають зовнішній та внутрішній борги. Але, якщо поява внутрішнього боргу приходиться безпосередньо на час появи державного боргу, то поява категорії "зовнішній борг" приходиться на час, коли держава була не здатна задовольняти власні потреби за рахунок подальшого збільшення внутрішнього боргу внаслідок обмеженості внутрішніх ресурсів країни чи інших причин.  
Однак, в умовах постійної інтернаціоналізації економічного життя, яка проявляється у зростанні руху капіталів між країнами, підвищенні міжнародних валютно-фінансових та грошово-кредитних відносин, динамічний розвиток будь-якої національної економіки за сучасних умов значною мірою залежить від здатності використовувати саме зовнішні джерела фінансових ресурсів, ефективної участі в роботі міжнародних ринків фінансів та капіталів, активної інтеграції до діючих структур кредитного сприяння, а залучення фінансових коштів зарубіжного походження може відіграти стабілізуючу роль не лише на ринку валют, а й у монетарній сфері.

Роль НБУ в обслуговуванні зовнішнього боргу України 

До основних методів фінансування внутрішнього державного боргу за участю центрального банку слід віднести:

здійснення емісії грошей;

надання прямих кредитів центрального банку уряду;

залучення внутрішніх позик.

Найпростішим методом  фінансування державного боргу є  емісія грошей центрального банку, внаслідок  якої збільшується обсяг доходів  бюджету за рахунок різниці між номінальною вартістю грошей та фактичними затратами на їх виготовлення (сеньйораж). Недоліком цього методу є посилення інфляції та знецінення грошей внаслідок зростання кількості засобів платежу в обігу, незабезпечених реальними активами.

Надання прямих кредитів центральним  банком уряду є досить простим  способом покриття дефіциту державного бюджету. За своєю суттю надання прямих кредитів не відрізняється від емісії грошей і використання цього методу в розвинутих країнах або заборонене взагалі, або здійснюється в межах чітко визначених параметрів (наприклад, для кредитування тимчасового «сезонного» розриву між видатками та надходженнями бюджету). Широкого поширення надання прямих кредитів уряду для покриття дефіциту державного бюджету набуло в країнах, що розвиваються .

Активне застосування цих  двох методів не є доцільним, особливо при значній питомій вазі зовнішнього державного боргу, оскільки сплачувати його слід у іноземній валюті.

Важливим джерелом покриття дефіциту державного бюджету є внутрішні  державні позики, що мобілізуються  шляхом акумулювання тимчасово вільних  грошових коштів юридичних та фізичних осіб (банків, фінансових компаній, підприємств, населення) на певний термін на умовах виплати доходу й оформлюються борговими зобов'язаннями держави у безготівковій чи готівковій формі. Важливе значення при цьому має вид джерела фінансових коштів — чи цінні папери уряду розміщуються серед приватних суб'єктів, чи їх купує центральний банк.

При первинному розміщенні державних цінних паперів у центральному банку останній випускає в обіг додатковий обсяг незабезпечених засобів платежу, що призводить до інфляції. Така операція центрального банку є лише прихованою емісією і має ті ж негативні наслідки, що й попередні методи.

Зовнішній державний борг складається із заборгованості за кредитами (позиками) держави, залученими з іноземних джерел. Залежно від того, чи держава виступає позичальником чи гарантом погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками, зовнішній державний борг поділяється на:

прямий зовнішній державний  борг — формується через залучення  іноземних кредитів, безпосереднім  позичальником яких є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик;

умовний зовнішній державний  борг — формується за рахунок іноземних  кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії.

Зростання державного боргу і його обслуговування повинно супроводжуватися виробленням ефективної стратегії управління державним боргом. До найважливіших заходів у цій сфері відносять: вироблення стратегії державного запозичення, обслуговування накопиченого державного боргу, аналіз та прогнозування-обсягів боргу, оцінка впливу державних запозичень на макроекономічну ситуацію в країні (особливо щодо зовнішнього державного боргу). Управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України .

Національний банк як «банкір уряду» виступає у ролі обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету, і виконує функції платіжного агента уряду. НБУ виконує операції щодо обслуговування зовнішнього державного боргу з метою задоволення поточних потреб уряду в іноземній валюті для виконання зовнішніх фінансових зобов'язань. Окрім того, Національний банк здійснює моніторинг стану загальної зовнішньої довгострокової заборгованості країни і контролює дотримання ліміту державного зовнішнього боргу України, який за поданням Кабінету Міністрів затверджується Верховною Радою України.

Мета управління зовнішнім  боргом полягає у забезпеченні за рахунок зовнішніх позик економічного розвитку країни й уникненні при  цьому макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому. У світовій практиці оцінка рівня зовнішньої заборгованості країни здійснюється з погляду економічного розвитку держави у зіставленні з основними макроекономічними показниками.

Якщо державний борг зростає  швидше, ніж зростає ВВП, то обслуговування державного боргу фактично здійснюється за рахунок зниження життєвого рівня населення. Якщо ж державний борг зростає в умовах падіння ВВП, то наслідки для країни-боржника будуть більш негативними. Накопичення ж боргів з року в рік може спричинити до поступового сповзання країни в боргову кабалу і призвести до втрати країною політичних позицій у світовому співтоваристві.

Важливий напрямок управління державним боргом - це проведення погашення  одержаних коштів.

У світовій практиці використовуються декілька способів погашення державного боргу:

1. Проведення передбачених  умовами позик виплат основного  боргу в установлені строки.

2. Здійснення рефінансування  позик. 

3. Викуп боргу, або обмін  боргових зобов'язань на інші  активи, які знаходяться в державній  власності. 

4. Списання боргу повністю, або частково, яке проводиться  за ініціативою боржника та  за рішенням кредиторів.

5. Анулювання (повна відмова)від виплати боргу.

Рефінансування державного боргу — це погашення боргу за рахунок коштів, мобілізованих шляхом емісії і розміщення нових боргових цінних паперів або проведення реструктуризації позик. Кожний з названих способів рефінансування боргу має позитивні і негативні сторони. Залучення коштів в процесі розміщення нових боргових цінних паперів держави є більш сприятливим для кредиторів.

Разом з тим, такі операції є більш затратними для держави. Негативом в використанні цього  способу є і те, що відбувається накопичення боргу. В умовах здійснення незваженої політики управління боргом така тактика може привести до так  званої перевернутої піраміди, коли поточні борги погашаються за рахунок нових наростаючих емісій. В кінці-кінців цей спосіб може обернутися тим, що фінансування боргу стає нераціональним і навіть збитковим (в порівнянні з іншими способами) для держави.