Капітальні вкладення: структра та джерела фінансування

Кошти, що призначені для фінансування капітальних вкладень та обліковані на відповідних рахунках в установах банків, використовуються за цільовим призначенням. Бюджетні асигнування і кошти позабюджетних фондів, що виділяються на фінансування державних централізованих капітальних вкладень, витрачаються на оплату виконуваних обсягів цих капітальних вкладень під контролем відповідного органу і банку.

Власні кошти інвесторів, що призначені для фінансування капітальних вкладень, витрачаються під контролем інвестора на оплату розрахункових документів за виконані проектні, будівельно-монтажні й інші роботи, поставлене устаткування й фінансування інших витрат, що належать до будівництва. Установи банків в обов'язковому порядку не контролюють цільове використання власних коштів інвестора на капітальні вкладення. Проте на прохання інвестора на договірних засадах і за окрему плату банки можуть здійснювати такий контроль.

У разі фінансування державних централізованих капітальних вкладень за рахунок бюджетних асигнувань і власних коштів інвесторів крім розмежування їх обліку в банку існують особливості їх використання. У цьому разі спочатку витрачаються власні кошти, а потім бюджетні асигнування[8, с.358].

Довгостроковий кредит підприємствам і організаціям незалежно від їх форм власності може надаватися на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення виробництва, нове будівництво об'єктів виробничого і невиробничого призначення, придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництва.

Позики підприємств видаються банками на підставі кредитного договору, в якому обумовлюються розмір кредиту, що видається, термін і порядок його використання та повернення, процентні ставки за користування кредитом, обов'язки і майнова відповідальність сторін, а також форми забезпечення обов'язків. Довгострокове кредитування оформляється банком на підставі поданих позичальником документів, перелік яких визначається кредитним договором, який діє протягом періоду користування кредитом.

Потреба в довгостроковому кредиті визначається або повною вартістю витрат по об'єкту (заходу), якщо кредит є єдиним джерелом фінансування, або як різниця між вартістю цих витрат і власних коштів позичальника, що спрямовуються на цей об'єкт.

Довгостроковий кредит видається банками тільки кредитоспроможним позичальникам, що можуть повернути його у встановлені строки і сплатити відсотки за користування ним. Кредитоспроможність позичальника оцінюється банком до підписання кредитного договору на основі аналізу його фінансового стану та ефективності заходу, що кредитується.

Кредит, що видається, використовується на оплату поставлених на будівництво машин та устаткування, будівельних конструкцій, деталей, блоків і матеріалів, а також виконуваних будівельно-монтажних, проектних та інших робіт[6, с.47].

Погашення кредиту починається, як правило, з наступного кварталу після введення в експлуатацію кредитованого об'єкта, що кредитується, за рахунок власних обігових коштів позичальника.

Підприємство, яке бажає отримати довгостроковий кредит за рахунок ресурсів Національного банку України, розробляє відповідну цільову програму, затверджує її у відповідному міністерстві, складає календарний план робіт з цієї програми, кошторис витрат і подає до комерційного банку, що обслуговує його, заявку на довгостроковий кредит з обґрунтуванням потреби в ньому й ефективності наміченої програми.

Після вивчення поданої підприємством заявки і відповідних документів до неї, вирішення питання з Національним банком про кредитні ресурси комерційний банк визначає можливість видачі кредиту позичальнику.

Довгостроковий кредит видається позичальнику тільки на мету, передбачену його кредитною заявою, і в межах коштів, перерахованих комерційному банку Національним банком для цільового кредитування.

Контроль за цільовим використанням кредиту комерційними банками здійснює Національний банк і його регіональні управління, а за цільовим використанням кредиту позичальниками — комерційні банки. У разі виявлення фактів нецільового використання кредиту Національний банк (регіональні управління Національного банку) стягує з комерційного банку штраф у розмірі 5 % суми кредиту, використаного не за призначенням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Шляхи поліпшення використання капітальних вкладень

 

На рівень ефективності використання капітальних вкладень впливає значна кількість чинників, у тому числі тих, що визначають структуру та тривалість відтворювальних процесів і спроможність економічних методів управління ними. Високий рівень ефективності капітальних вкладень забезпечується прогресивністю технологічної та відтворювальної структури. Чим вища частка вкладень в активну частину основних фондів, тим більша віддача капітальних вкладень. Проте ця частка вимагає ретельного економічного обґрунтування, і дії мають бути цілеспрямованими для оптимізації її структури.

Підвищення ефективності капітальних вкладень найчіткіше виявляється у збільшенні обсягу валової продукції підприємства, підвищенні продуктивності праці й зниженні собівартості продукції.

Практичне здійснення таких дій зв'язане з вирішенням двох головних завдань:

1) збільшення відносного обсягу інвестицій у відшкодування (просте відтворення) вартості машин та устаткування від усієї суми накопиченого амортизаційного (реноваційного) фонду;

2) встановлення раціональних  пропорцій чистих капітальних вкладень у різні форми розширеного відтворення основних фондів і формування необхідних виробничих потужностей підприємств.

Основними заходами, внаслідок яких можна забезпечити підвищення ефективності, є:

- забезпечення  комплектності й пропорційності капітальних вкладень. Необхідно зберігати раціональну відповідність між вкладеннями в сільськогосподарську техніку і в заходи з поліпшення родючості землі. У тваринництві має існувати раціональне співвідношення затрат на будівництво приміщень із затратами на формування основного стада, а також на впровадження комплексної механізації.

Для забезпечення комплексності, раціональності й пропорційності капітальних вкладень потрібно, щоб вони були науково обґрунтовані, з використанням прогресивних нормативів капітальних вкладень;

- скорочення  вартості будівництва виробничих об'єктів, якого можна досягти з допомогою використання дешевих матеріалів місцевого виробництва, прогресивних методів ведення будівельно-монтажних робіт, поліпшення проектування сільськогосподарських об'єктів і зниженням кошторисної вартості проектно-конструкторських робіт;

- скорочення  розриву в часі між капітальними вкладеннями й освоєнням основних фондів. Середній нормативний термін будівництва сільськогосподарських об'єктів не повинен перевищувати двох років. Однак часто будівництво розтягується на термін у 2-3 рази більший. Це пов'язано як зі слабкою потужністю будівельних організацій, так і з недостатньою концентрацією капітальних вкладень, їх розпорошеністю;

- реконструкція будівель і споруд внаслідок чого можна ущільнити забудову. Блокування виробничих приміщень з допоміжними об'єктами в єдиний комплекс дає змогу знизити приведені затрати в молочному тваринництві в розрахунку на одну корову до 8-10 %, а затрати на реконструкцію скуповуються в 2-2,5 разу швидше порівняно з вкладеннями у нове будівництво;

- матеріальне  стимулювання працівників за поліпшення якості й економічного ведення будівельно-монтажних робіт, що сприяє скороченню термінів капітальних вкладень[9, с.272].

Чи не найбільші можливості підвищення ефективності використання капітальних вкладень зумовлюються організацією сучасної проектно-кошторисної справи і забезпеченням завдяки цьому високої економічної ефективності проектних рішень. Саме у процесі розробки проектів розширення та реконструкції діючих і спорудження нових виробничих об'єктів (підприємств) мають бути використані найновітніші досягнення в галузі техніко-технологічних та організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій, просторового розміщення будівель (споруд). Обґрунтовані і прийняті для розрахунків зменшені проти минулого періоду та інших аналогічних об'єктів питомі капітальні вкладення. А також реальна кошторисна вартість усього обсягу робіт за відповідною формою відтворення основних фондів(Рис. 3.1).

 

 

Рис.3.1. Основні організаційно-економічні чинники підвищення ефективності капітальних вкладень.

Великим і досі маловикористовуваним резервом підвищення ефективності капітальних вкладень є значне скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу — від проектування до освоєння введених в дію виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфраструктури. Як свідчить аналіз фактичного стану справ на підприємствах багатьох галузей народного господарства України, тривалість реконструкції (розширення) діючих і спорудження нових виробничих об'єктів перевищує існуючі нормативи в середньому в два рази, а проектування та освоєння — приблизно в півтора рази. До цього треба додати, що чинні в Україні нормативи тривалості окремих стадій інвестиційного циклу вже й так є істотно більшими, ніж у багатьох зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою[10, с.192].

Здійснювані з метою збільшення віддачі з кожної грошової одиниці капітальних вкладень технічні, технологічні та організаційні заходи не можуть забезпечити досягнення очікуваних результатів, якщо вони не будуть супроводжуватись дійовими економічними методами управління інвестиційними процесами в цілому.

Відтак варто наголосити, що: ці методи не застосовуються ізольовано (самостійно), а мають бути складовою частиною впроваджуваного загального механізму ринкових відносин між усіма суб'єктами господарювання. Першочергового вдосконалення потребують методи визначення необхідного обсягу та оцінки економічної доцільності капітальних вкладень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

В результаті виконання мною даної курсової роботи я можу зробити наступні висновки:

Капітальні вкладення — це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних фондів.

Склад і структура капітальних вкладень мають велике значення для обліку, аналізу і в кінцевому рахунку для підвищення ефективності капітальних вкладень. Знання складу і структури капітальних вкладень дозволяє представити їх більш детально, отримувати об'єктивну інформацію про динаміку капітальних вкладень.

Формування капітальних вкладень в умовах багатоукладної економіки, як засвідчує досвід зарубіжних країн, повинно здійснюватись з використанням і власних коштів підприємств, і кредитів банків, і за державного фінансування.

Вкладення капіталу повинно бути ефективним. Тому щоб дізнатися ефективність використання капітальних вкладень застосовується ряд показників, таких як:

• оберненість оборотних коштів;
• коефіцієнт завантаження засобів в обороті;
• фондовіддача;
• фондомісткість продукції, та інші.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень є:

1) власні  фінансові ресурси;

2) позичені фінансові ресурси;

3) кошти, отримані від продажу  цінних паперів, внески членів  трудових колективів;

4) кошти державного бюджету  та місцевих бюджетів;

5) кошти іноземних інвесторів.

Фінансування і кредитування капітальних вкладень має здійснюватися через установи банків. У цьому зв'язку у відповідних банках необхідно концентрувати кошти, що виділяються на фінансування капітальних вкладень. Кошти бюджетів, позабюджетних фондів, а також довгостроковий кредит, що виділяються на фінансування капітальних вкладень, обліковуються в банках на окремих рахунках.

Основними заходами, внаслідок яких можна забезпечити підвищення ефективності, є:

- забезпечення  комплектності й пропорційності капітальних вкладень;

- скорочення  вартості будівництва виробничих об'єктів, якого можна досягти з допомогою використання дешевих матеріалів місцевого виробництва;

- скорочення  розриву в часі між капітальними вкладеннями й освоєнням основних фондів;

- реконструкція будівель і споруд внаслідок чого можна ущільнити забудову;

- матеріальне  стимулювання працівників за поліпшення якості й економічного ведення будівельно-монтажних робіт, що сприяє скороченню термінів капітальних вкладень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Закон України «Про підприємства в Україні», від 27 березня 1991 року № 887-XII
2. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР
3. Азаренкова Г.М. «Фінанси підприємств»: навч. посіб. для самост. вивчення дисципліни – 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Знання-Прес, 2006. - 287 с.
4. Балабанов И. Т. «Основы финансового менеджмента». – М.: Финансы и статистика, 1998.
5. Бандурка О. М., Коробов М. Я. та ін. «Фінансова діяльність підприємства» – 2-ге вид., - К.: Либідь, 2003. – 384с.
6. Власова Н.О., Круглова О.А., Безгінова Л. І. «Фінанси підприємств». К.: Центр учбової літератури, 2007 271 с.
7. Гетьман О.О., Шаповал В.М. «Економіка підприємства». - К., 2006р.
8. Головачов А. С. «Економіка підприємства»  2ч. Ч. 1: навчальний посібник - Мінськ: Обчислюємо. шк., 2008. - 447с.
9. Горбонос Ф.В. «Економіка підприємства»: підручник / Ф.В. Горбонос, Г.В. Черевко, Н.Ф. Павленчик.- К: Знання, 2010. – 463с.
10. Ільїн А. І., Касько С. В. «Економіка підприємства» Короткий курс - 2-е вид., Испр. - К.: знання, 2008 - 236с.
11. Кірейцева Г. Г. «Фінанси підприємств» / під ред. Г. Г. Кірейцева – К.: Либідь, 2001. – 322 с. 
12. Лещіловскій П. В., Гусаков В. Г., Ківейша Є. І.  «Економіка підприємств і галузей АПК»: підручник /. - 2-е вид., Перераб. і доп. - Мінськ: БГЕУ, 2007. - 574с. 
13. Лобан Л. А., Пико В. Т.  «Економіка підприємства»: навчальний комплекс - Мн.: Місанта, 2008. - 264с. 
14. Любенко Н.М. «Фінанси підприємств» К.: Центр учбової літератури 2009. 264 с
15. Поддєрьогін А. М. «Фінанси підприємств»: Підручник  - 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.
16. Подшіваленко Г. П. «Інвестиції»: Підручник. М., 2008. 
17. Покропивного С. Ф. «Економіка підприємства»  – К.: КНЕУ, 2001.– 528 с. 
18. Філімоненков О.С. «Фінанси підприємств» Навч. посіб. - 2-ге вид., переробл. і допов. — К.: МАУП, 2004. – 328 с.