Капітальні вкладення: структра та джерела фінансування

Структура капітальних вкладень за формами власності - це розподіл капітальних вкладень державним, орендним, акціонерним, колективним підприємствам, кооперативам тощо[12, c.148].

Залежно від форми власності розрізняють: 

• державні капітальні вкладення;
• капітальні вкладення власників (акціонерних товариств, інших товариств)[16, c.35].

Ілюстрацією технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень, що фактично склалась на підприємствах різних галузей промисловості України протягом багатьох років, зображена на (Рис. 1.1).

За результатами спеціальних досліджень і оцінкою фахівців, оптимальним (або близьким до нього) можна вважати співвідношення витрат на просте і розширене відтворення основних фондів, яке дорівнює відповідно 35 і 65% від загального обсягу валових капітальних вкладень. Саме в такому напрямку впродовж останніх років змінюється відтворювальна структура валових капітальних вкладень в підприємства різних сфер і галузей економіки України. Співвідношення часток від загальної суми чистих капітальних вкладень, що спрямовуються в окремі форми розширеного відтворення основних фондів, становить орієнтовно: технічне переозброєння і реконструкція діючих промислових підприємств — 50 - 60%; розширення підприємств — 15 - 20%; нове будівництво — 20 - 35%.

Рис. 1.1. Пересічна елементно-технологічна і відтворювальна структура капітальних вкладень на підприємствах різних галузей   промисловості України

Це пересічні цифри по індустрії України в цілому. По окремих же групах галузей спостерігаються істотні відмінності в структурі чистих капітальних вкладень. Зокрема на технічне переозброєння, реконструкцію та розширення діючих підприємств припадає: у металургійному, машинобудівному і хіміко-лісному комплексах України — приблизно 80 - 82%, будівельному — 65 – 70%, а паливно-енергетичному — всього 35 - 40%.

Переважне спрямування капітальних вкладень на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення існуючих підприємств залишиться на найближчу перспективу розвитку народного господарства країни. Будівництво нових підприємств буде здійснюватись: коли необхідний кількісний і якісний приріст виробничих потужностей не можна забезпечити за рахунок реконструкції і нових наукомістких виробництв, освоєнні проривних технологій тощо.

 

1.2. Формування і використання капітальних вкладень на підприємстві

 

 

 Капітальні вкладення - це використання фінансових ресурсів на відтворення (просте й розширене) основних засобів виробничого і невиробничого призначення, на створення нових, реконструкцію і розвиток наявних основних засобів, включаючи об'єкти соціальної сфери (будівництво житла, заклади культури, охорону здоров'я тощо)[9, с.258].

Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» джерелами формування майна підприємства і, отже, джерелами капітальних вкладень можуть бути:

• власні фінансові ресурси (власний капітал), в тому числі прибуток, одержаний від реалізації продукції, робіт, послуг, а також від інших видів господарської діяльності;
• амортизаційні відрахування на повне відтворення основних засобів;
• бюджетні асигнування;
• кредити комерційних банків та інших юридичних осіб;
• безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;
• інші джерела, не заборонені законодавчими актами.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємствам усіх форм власності надане право протягом року включити до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів (поточний, середній, капітальний ремонт, реконструкція, модернізація), на суму, що не перевищує п'яти відсотків сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок року. Отже, частина витрат на капітальні вкладення у вигляді витрат на реконструкцію та модернізацію основних засобів може бути включена до складу валових витрат. Це — суттєва податкова пільга підприємствам, які здійснюють такі витрати[5, с. 231].

В умовах ринкової економіки найбільша питома вага у складі джерел фінансування капітальних вкладень (у тому числі у підприємств державної форми власності) належить власним фінансовим ресурсам підприємств. Це головним чином прибуток, амортизаційні відрахування та інші кошти підприємств, які мають назву децентралізованих джерел капітальних вкладень. До складу децентралізованих належать також капіталовкладення за рахунок банківських кредитів, якщо вони надаються на основі кредитних угод між підприємствами і комерційними банками.

Незалежно від джерел фінансування децентралізованих капітальних вкладень підприємства до початку фінансування витрат розробляють і затверджують титульні списки (перелік об'єктів, що підлягають фінансуванню), проектно-кошторисну документацію, залучаючи в разі необхідності до цієї роботи спеціалізовані проектно-конструкторські інституції. Самостійно підприємства визначають і спосіб ведення будівельно-монтажних робіт — підрядний чи господарський.

За підрядного способу ведення робіт доручається одній або кільком спеціалізованим будівельно-монтажним організаціям. Найчастіше підрядниками виступають будівельні трести, будівельні управління, пересувні механізовані колони та ін. В основі взаємовідносин між підприємством-замовником і підрядником лежить договір підряду, невід'ємною частиною якого є графіки виконання робіт.

Замовник сплачує вартість витрат, пов'язаних із проведенням робіт підрядними організаціями, безпосередньо зі свого розрахункового рахунку в комерційному банку, використовуючи, як правило, форму розрахунків платіжними дорученнями. Вони виписуються й передаються до банку на підставі двосторонніх актів про виконання робіт. Банки не контролюють ці розрахунки, як не контролюють і оформлення фінансування й хід будівництва, тобто всю відповідальність за цільове та ефективне використання коштів  на  капітальні  вкладення   несуть самі  учасники процесу,   що   відбувається   за   рахунок децентралізованих джерел.

Господарський спосіб ведення будівельно-монтажних робіт передбачає проведення, робіт власними силами й засобами самого підприємства, тобто без залучення сторонніх підрядних будівельних організацій. При цьому способі виконання робіт джерелом капітальних вкладень можуть бути ресурси, які мобілізуються в самому будівництві. До таких джерел належать економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, зменшення запасів нормованих активів, інші кошти.

Підприємство - інвестор, що проводить роботи господарським способом, з банківського рахунку сплачує всі витрати на будівництво, включаючи придбання будівельних матеріалів, устаткування, деталей, блоків, конструкцій, одержує кошти на виплату заробітної плати робітникам і службовцям тощо. Якщо у складі підприємства є відділ капітального будівництва (ВКБ), що має власний поточний рахунок у банку, між ВКБ і підприємством виникають розрахунки за виконані будівельно-монтажні роботи: кошти з поточного рахунку основної діяльності підприємства переносяться на рахунок ВКБ. Всі ці грошові розрахунки також не підлягають банківському контролю[9, с.264 ].

Під централізованими капітальними вкладеннями розуміють витрати, які здійснюються за рахунок централізованих джерел фінансування — коштів державного бюджету або тих, які надаються підприємству в системі внутрішньогалузевого перерозподілу відповідними органами управління.

Ці кошти мають дедалі меншу питому вагу в загальному обсязі капіталовкладень діючих підприємств; вони направляються головним чином на будівництво нових підприємств та об'єктів соціального призначення.

Обсяги цих капіталовкладень, титульні списки, проектно-кошторисна документація, джерела фінансування централізованих капіталовкладень визначаються і затверджуються міністерствами, відомствами, іншими органами управління.  Банки фінансують централізовані капіталовкладення, виходячи з планів фінансування, зі спеціально відкритих для цієї мети рахунків. При цьому вони здійснюють контроль за виконанням усіх параметрів плану фінансування.

Формування капітальних вкладень у ринкових умовах також здійснюється за допомогою використання не лише власних коштів підприємства, й залучених. Залучені ресурси такі:

- кредити банків;

- вклади учасників акціонерних  товариств;

- надходження від продажу акцій;

- державне фінансування.

Найпоширенішим джерелом залучених коштів є банківський кредит. Кредитування означає надання аграрним підприємствам грошових коштів на умовах суворого збереження принципів кредитування: забезпечення, цільового характеру, терміну, повернення, оплати. Аграрні підприємства несуть відповідальність за ефективне використання кредитів, не допускається їх використання не за призначенням. Для цього встановлюється фінансовий контроль банком. У ринкових умовах аграрні підприємства мають змогу отримати кредити від комерційних банків, хоча їх використання призводить до серйозних труднощів, оскільки визначений термін порівняно короткий, а відсоткові ставки на кредит високі[5, с.246].

Отже, формування капітальних вкладень в умовах багатоукладної економіки, як засвідчує досвід зарубіжних країн, повинно здійснюватись з використанням і власних коштів підприємств, і кредитів банків, і за державного фінансування. Зміни у формуванні джерел капіталовкладень відбуваються в напрямі їх децентралізації, зменшення частки державних інвестицій. Бюджетні кошти аграрним підприємствам в умовах самофінансування асигнують лише на вирішення особливо важливих завдань і для об'єктів, в яких зацікавлена держава і розв'язати які не в змозі одне підприємство (наприклад, створення об'єктів соціальної інфраструктури, нових науково-містких виробництв та ін.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Показники, що характеризують ефективність використання капітальних вкладень на підприємстві

 

Вкладення капіталу повинно бути ефективним. Під ефективністю використання капіталу розуміється величина прибутку на один карбованець вкладеного капіталу.

Йдеться про комплексне поняття, що включає в себе рух оборотних коштів, основних фондів, нематеріальних активів. Тому аналіз використання капіталу проводиться по окремим його частинам, після цього робиться зведений аналіз[11, с186].

1. Ефективність використання оборотних коштів характеризується передусім їхньою оберненістю. Під оберненістю засобів розуміється тривалість проходження засобами окремих стадій виробництва і обігу. Час, протягом якого оборотні кошти знаходяться в обороті, тобто послідовно переходять з однієї стадії в іншу, складає період обороту оборотних коштів.

Оберненість оборотних коштів обчислюється тривалістю одного обороту в днях (оборотність оборотних коштів в днях) або кількістю обертів за звітний період (коефіцієнт оберненості). Тривалість одного обороту в днях являє собою відношення суми середнього залишку оборотних коштів до суми одноденної виручки за період, що аналізується:

 

,      (1.1)

 

де Z – оберненість оборотних коштів, днів;

О – середній залишок оборотних коштів, грн.;

t – число днів періоду ,що аналізується (90, 360);

Т – виручка від реалізації продукції за період, що аналізується, грн.

Коефіцієнт оберненості засобів характеризує розмір обсягу виручки від реалізації в розрахунку на 1 грн. оборотних коштів. Він визначається як відношення суми виручки від реалізації продукції до середнього залишку оборотних коштів по формулі:

 

,      (1.2)

 

де КО – коефіцієнт оберненості, звороту;

Т – виручка від реалізації продукції за що аналізується період, грн.;

О – середній залишок оборотних коштів, грн.;

Коефіцієнт оберненості засобів - це фондовіддача оборотних коштів. Збільшення його свідчить про більш ефективне використання оборотних коштів. Коефіцієнт оберненості одночасно показує кількість обертів оборотних коштів за період, що аналізується, і може бути розрахований діленням кількості днів періоду, що аналізується на тривалість одного обороту в днях (оберненість в днях):

 

,     (1.3)

 

де КО – коефіцієнт оберненості засобів, обертів;

t – кількість днів періоду, що аналізується (90, 360);

Z – оберненості оборотних коштів, днів.

Важливим показником ефективності використання оборотних коштів є також коефіцієнт завантаження засобів в обігу. Коефіцієнт завантаження засобів в обігу характеризує суму оборотних коштів, що авансуються на 1 грн. виручки від реалізації продукції. Іншими словами, він являє собою оборотну фондомісткість, тобто затрати оборотних коштів (в копійках) для одержання 1 грн. реалізованої продукції (робіт, послуг). Коефіцієнт завантаження засобів в звороті являє собою відношення середньої остачі оборотних коштів до суми виручки від реалізації продукції:

 

,     (1.4)

 

Де КЗ – коефіцієнт завантаження засобів в обороті, коп.;

О – середній залишок оборотних коштів, грн.;

Т – виручка від реалізації продукції за період, що аналізується, грн.

Коефіцієнт завантаження засобів в звороті (КЗ) - величина, зворотна коефіцієнту оборотності засобів (КО). Чим менший коефіцієнт завантаження засобів, тим ефективніше використовуються оборотні кошти.

2. Ефективність використання основних фондів вимірюється показниками фондовіддачі і фондомісткості.

Фондовіддача основних фондів встановлюється відношенням обсягу виручка від реалізації продукції до середньої вартості основних фондів: