Капітальні вкладення: структра та джерела фінансування

 

,      (1.5)

 

де Ф – фондовіддача, грн.:

Т – обсяг виручки від реалізації продукції, грн.,

С – середньорічна вартість основних фондів, грн.

Зростання фондовіддачі свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів.

Фондомісткість продукції є величина, зворотна фондовіддачі. Вона характеризує затрати основних засобів (в копійках), що авансуються на один карбованець виручки від реалізації продукції:

 

,     (1.6)

 

Де ФВ – фондомісткість продукції, коп.;

С – середньорічна вартість основних фондів, грн.;

Т – виручка від реалізації продукції, грн.

Зниження фондомісткості продукції свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів.

Показник фондовіддачі тісно пов'язаний з продуктивністю праці і фондоозброєністю праці, що характеризується вартістю основних фондів, що приходяться на одного робітника.

Маємо:

 

; (1.7)  ;  (1.8)

 

; (1.9)  ; (1.10)

 

;  (1.11)   ; (1.12)

 

де В – продуктивність праці, грн.;

R – чисельність робітників, чоловік;

ФВ – фондоозброєність праці, грн.;

Ф – фондовіддача основних фондів, грн.

Таким чином, основною умовою зростання фондовіддачі є перевищення темпів росту продуктивності праці над темпами росту фондоозброєності праці.

3. Ефективність використання нематеріальних активів вимірюється, як і використання основних фондів, показниками фондовіддачі і фондомісткості.

4. Ефективність використання капіталу в цілому наступна. Капітал в цілому являє собою суму оборотних коштів, основних фондів, нематеріальних активів. Ефективність використання капіталу найкраще  характеризується його рентабельністю. Рівень Рентабельності капіталу вимірюється відсотковим відношенням балансового прибутку до величини капіталу[14, с.83].

Рівень рентабельності капіталу може бути висловлений наступною формулою, що характеризує його структуру:

 

,    (1.13)

 

де Р – рівень рентабельності капіталу, %;

П – балансовий прибуток, грн.;

Т – виручка, грн.;

КО – коефіцієнт оберненості засобів, обертів;

Ф – фондовіддача основних фондів, грн.;

ФН – фондовіддача нематеріальних активів, грн.

Дана формула показує, що рівень рентабельності капіталу знаходиться в прямій залежності від рівня балансового прибутку на 1 грн. виручки, коефіцієнта оборотності оборотних коштів, фондовіддачі основних фондів, фондовіддачі нематеріальних активів[4, с.40].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Джерела та порядок фінансування капітальних вкладень на підприємстві

2.1 Джерела фінансування капітальних вкладень на підприємстві

 

За ринкових відносин важливе значення мають джерела фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів (рис. 2.1).

Джерела фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема:

• від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності;
• структури активів підприємства; стану ринку капіталу;
• відсоткової політики комерційних банків;
• рівня управління фінансовими ресурсами підприємства;
• суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо[15, с.175].

Рис. 2.1. Джерела фінансування капітальних вкладень

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення джерел може бути детальний аналіз:

• по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;
• по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов’язаного із подорожчанням капітальних витрат.

Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:

1) власні фінансові ресурси;

2) позичені фінансові ресурси;

3) кошти, отримані від продажу  цінних паперів, внески членів  трудових колективів;

4) кошти державного бюджету  та місцевих бюджетів;

5) кошти іноземних інвесторів.

Також до джерел фінансування капітальних вкладень можна віднести:

• централізовані фінансові ресурси;
• кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;
• кошти позадержавних бюджетних фондів;
• кошти благодійних фондів;
• власні фінансові ресурси;
• готівкові кошти засновників підприємства;
• фонди нагромадження за рахунок прибутку;
• резервні фонди;
• залучені та позичені фінансові ресурси;
• довгострокові кредити комерційних банків;
• кошти від емісії та реалізації цінних паперів;
• іноземні інвестиції;
• амортизаційні фонди;
• кошти від продажу власного майна;
• кошти від здавання власного майна підприємства в оренду, заставу;
• використання внутрішніх ресурсів у будівництві[17, с.328].

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності.

Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних засобів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів.

Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам, строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби.

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою:

М = (О - П) – (К1 – К2),     (2.1)

де О – очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового періоду;

П – планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду;

К1 – наявність кредиторської заборгованості на початок планового періоду;

К2 – перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

Якщо результат буде зі знаком «+», — це свідчить про мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак «–» — це іммобілізація оборотних коштів. У такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів.

Наведемо приклад розрахунку (вихідні дані — за табл. 2.1).

З таблиці бачимо, що найсприятливішим варіантом визначення мобілізації внутрішніх ресурсів у будівництві є перший. За вищенаведеною формулою визначаємо мобілізацію внутрішніх ресурсів у будівництві, яке здійснюється господарським способом[15, с.178]:

М = (90 – 75) – (41 – 56) = 15 + 15 = +30 тис. грн.

Менш сприятливим для визначення мобілізації внутрішніх ресурсів є другий варіант:

М = (210 –196) – (87 – 76) = +3 тис. грн.

 

 

 

Таблиця 2.1

Вихідні дані для визначення мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (дані умовні)

Показник, тис. грн.	В а р і а н т и
	І	ІІ	ІІІ
1. Очікувана наявність оборотних  активів у капітальному будівництві  на початок планового періоду (О)	90	210	150
2. Очікувана кредиторська заборгованість  на початок планового періоду (К1)	41	87	62
3. Планова потреба в оборотних  коштах будови на кінець планового  періоду (П)	75	196	160
4. Перехідна кредиторська заборгованість  на кінець планового періоду (К2)	56	76	54

Хоч потреба будови в оборотних коштах на кінець планового періоду зменшується, що дає змогу вивільнити частину коштів за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів, але водночас зменшення перехідної кредиторської заборгованості на кінець планового періоду порівняно з очікуваною кредиторською заборгованістю на початок планового періоду потребує додаткових коштів для погашення кредиторської заборгованості в плановому періоді.

Третій варіант свідчить, що у будови в плановому періоді збільшується потреба в оборотних активах і водночас передбачається зменшення кредиторської заборгованості, що призводить в цілому до іммобілізації внутрішніх ресурсів будови, тобто до потреби в додаткових фінансових ресурсах:

М = (150 – 160) – (62 – 54) = –10 – 8 = –18 тис. грн.

Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і враховують у джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будівництва в розмірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості будівельно-монтажних робіт досягається в результаті здійснення заходів для зниження планової  собівартості будівництва.

Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.

До позичених та залучених коштів належать:

• довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств;
• кошти від випуску векселів та інших боргових зобов’язань;
• кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству;
• фінансування з благодійних засобів; іноземні інвестиції[7, с.61].

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об’єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Порядок фінансування і кредитування капітальних вкладень

 

Відтворення основних фондів за рахунок капітальних вкладень фінансується з різноманітних джерел.

Фінансування капітальних вкладень — це забезпечення фінансовими ресурсами витрат щодо відтворення основних фондів[18, с.136].

Джерела фінансування капітальних вкладень формуються двома методами: безповоротним (метод фінансування) і поворотним (метод кредитування).

Безповоротний метод фінансування передбачає надання інвесторам фінансових ресурсів на капітальні вкладення в порядку прямого їх виділення та без наступного повернення. У такому порядку використовуються бюджетні асигнування, кошти спеціальних позабюджетних фондів, власні й залучені кошти інвесторів.

Поворотний метод забезпечення капітальних вкладень ресурсами передбачає надання інвестору кредитів у тимчасове користування на чітко визначений термін за плату і умов повернення та цільового використання. Кредитування підприємств на капітальні вкладення більш повно відповідає умовам переходу до ринку. Воно має стимулювати підприємства до підвищення ефективності капітальних вкладень, здійснюваних за рахунок кредитів банку.

Фінансування і кредитування капітальних вкладень має здійснюватися через установи банків. У цьому зв'язку у відповідних банках необхідно концентрувати кошти, що виділяються на фінансування капітальних вкладень. Кошти бюджетів, позабюджетних фондів, а також довгостроковий кредит, що виділяються на фінансування капітальних вкладень, обліковуються в банках на окремих рахунках.

Власні кошти інвесторів, призначені на фінансування капітальних вкладень, зберігаються, як правило, на основних поточних рахунках підприємств. Водночас на прохання підприємств на договірній основі і за відповідну плату банки можуть відкривати їм окремі рахунки для обліку надходжень та використання власних коштів, призначених для фінансування капітальних вкладень. Розмежування у інвесторів власних коштів, що виділяються на фінансування капітальних вкладень на окремому рахунку, здійснюється і при змішаному фінансуванні, тобто якщо поряд з бюджетними асигнуваннями використовуються відповідні кошти інвесторів.