Фінансові російської думки на початку ХХ ст

Зміст

 

Запровадження

 

1 Становлення фінансової  науки як науки про фінансах  держави

 

2 Формування російської  школи фінансової думки

 

3 Фінансові російської  думки на початку ХХ ст.

 

Укладання

 

Список літератури

 

 

Запровадження

 

Становлення фінансів сприймається як як розвитку фінансової науки, що у своє чергу дозволяє встановлювати закономірність фінансових установ, відкривати причинную залежність всіх еволюції. Фінансова теорія, оперуючи фактами історії фінансового господарства держав, з'ясовує причини переходуoт одних форм оподаткування нафтопереробки і бюджетного устрою решти. Історичний метод у фінансовому науці виконує особливу роль,т.к. її становлення був із економістами різних епох.

 

Тому нині основне мета роботи – показати вплив економістів та його внесок у розвиток фінансової науки. Завданнями роботи є підставою: відбити західних і росіян економістів у межах розвитку фінансів. Так, актуальність роботи у тому, що ні зрозумівши історичне становлення фінансів загалом, вкладу економістів, не можна зрозуміти майбутнє фінансів.

 

Певні віхи в прорив фінансової науки пов'язані із конкретними  іменами західних економістів -К.Pay (Німеччина),Ж.Сигмояди (Швейцарія), К.Маркса (Німеччина),А.Вагнера (Німеччина),Л.Штейна (Німеччина),Э.Сакса (Австрія),Л.Косса (Італія).Ф.Ниттн (Італія),М.Панталеоне (Італія),А.Маршала (Англія),Э.Селигмана (США).

 

Обгрунтування російської школи фінансової думки зажадало чіткої періодизації її становлення та розвитку. Наукові політико-економічні і фінансові роботи з'явилися торік у Росії лише початку ХІХ ст. У становленні та розвитку російської фінансової науки було закладено основи, пов'язані із конкретними іменами Н.І. Тургенєва, М.М. Сперанського, М. Ф. Орлова,И.Я. Горлова. Далі, Росія зобов'язана трудам В.А. Лебедєва, І.І.Янжула, І.Х.Озерова, М.А. Алексєєнко, С.І.Иловайского, Л. В.Ходского, А.А. Ісаєва,П.П.Мигулина. Н.П.Ясопольского. З молодих учених, які розвивали традиції національної школи, треба назватиМ.И. Фрідмана, Л. Н.Яснопольского,П.П. Гензеля,М.И.Боголепова, В.М.Твердохлебова. Потім, праці Г.І.Болдирева, К.Ф. Шмельова, С.Д. Шалімова,П.В.Микеладзе, О.Л. Вайнштейна, А.А.Тривуса та інших.

 

Теоретичною базою до розгляду зазначених проблем послужили праці  класичною та неокласичної школи  політекономії XVIII-ХІХ ст. і основи економічних шкіл XX в. (кейнсіанської  і неокласичної (>неконсервативной)). Це роботиЖ.Бодена,У.Петти,П.Буагильбера,Ф.Кене, О.Мірабо,А.Тюрго, Д.Рікардо,Д.С.Милля,Ж.Б.Сея, К.Маркса,К.Менгера,Ф.Визера,Э.Сакса,К.Викселя,М.Панталеоне,А.Маршалла,Э.Селигмана,Д.М. Кейнса,П.Самуельсона,С.Фишера,Р.Дорнбуша,Р.Шмалензи,К.Р.Макконнелла,С.Л.Брю,П.Хейне,Я.Корнай. З російських представників політичної економії -А.Шторх,А.А.Исаев,Л.В.Ходской, І. Іванюків, із німецьких фінансових письменників -Ф.Юсти,И.Зонненфельса,К.Г.Pay,А.Вагнера,А.Шеффле,Л.Штейна, французьких -П.Леруа-Болье,Р.Стурма, М.Канара, американських - Еге.Селигмана та інших.

 

Для досліджень бюджету та взагалі податків використовувалися  праці До.Эеберга (Німеччина),Э.Селигмана (США),Л.Косса (Італія),Ф.Нитти (Італія),Г.Жеза (Франція),Р.Стурма (Франція),А.Лориа (Італія),К.Гока (Австрія).

 

Основна теоретична база дослідження історії зарубіжній і російської фінансової науки - це - роботи російських учених. Так, вивчалися системні курси із питань фінансової науціИ.Я. Горлова, В.А. Лебедєва,И.И.Янжула,И.Х.Озерова,С.И.Иловайского,С.Ю. Вітте,M.M. Алексєєнко,Л.В.Ходского,М.И.Фридмана,ИМ.Кулишсри.Ф.А.Менькова,М.Н.Соболева,Я.Таргулова,А.И.Вуковсикого,Д.П.Боголепова.

 

 

1 Становлення фінансової  науки як науки про фінансах  держави

 

Фінансова практика на тисячоліття  старше фінансової науки. Існувало безліч фінансових господарств, що розвивалися, розширювалися, слабшали і помирали, не знаючи існуванні фінансової науки.

 

Фінансова наука виникла  б пізніше інших соціально-політичних наук, і його зародження належить до XVXVI ст. У стародавньому світі, попри значну фінансову діяльність держав, фінансової науки як такої був. Загальні думку про господарських предметах знаходять свій вияв у античному світі у класиків -Ксенофонта, Аристотеля. Фінансова наука виникає разом з політичної економією в XV столітті у містах північної Італії,переживавших економічний і культурне зростання. Під кінець середньовіччя торговий капіталізм створив як матеріальні умови до виникнення нова галузь громадського знання, а й нагальну потребу в розумному ставлення до фінансовому господарству. [>9,c.34]

 

Наприкінці XV в. починають  своєї діяльностіДиомедеКарафа (помер 1487 р.), який у своїй роботі жодну з чотирьох частин присвятив виключно питанням фінансового господарства. Д.Карафа повторив усе, що перед ним сказав Хома Аквінський, але це обставина, що він один час керував фінансовим господарством неаполітанського королівства приАльфонсеАррагонском, дало можливість вводити на науковий обіг раніше невідома матеріал й гордо поставити нові завдання. Він ділив державні Витрати групи: витрати на обороні країни, утримання государя, витрати на задоволенню надзвичайних потреб. Він вважає необхідним у час накопичувати вартість випадок війни. Як представник торгового класу, настійливо рекомендував скасування оподаткування вивезення товарів.    

 

У XVI в. зміцнюється зв'язок між фінансової теорією та практикою від, наука набуває більш помітне впливом геть фінансову практику.

 

Найбільш "видатною економістом XVI в. за широтою їхнього кругозору  й науковості поглядів за багатьма економічним і нашим фінансовим питанням є представник Франції Ж.Боден (1530-1597гг.). «Фінанси - нерви держави», - як і називав їх. Під час перебування систему фінансів включав сім джерел доходів государя: 1) домени, 2) військова видобуток, 3) подарунки дружніх держав,4)дань з союзників, 5) прибутки від торгівлі, 6) мита з вивезенню та ввезення товарів хороших і 7) данина з підкорених народів. [>9,c.36]

 

 У джерелах державних  доходів відсутні податки. Основою системи хороших фінансів Ж.Боден вважав прибутки від доменів і митне оподаткування. До податках, на думку Ж. Бодена, слід вдаватися лише у виняткових випадках. Він вважає податки небезпечним засобом,ссорящим короля з його підданими, що спонукає їх до повстань. Ведучи мову про витратах держави, він вважав, що зібрані ресурси слід витрачати утримання королівського двору, благодійність, зміст армії, будівництво фортець, міст і громадських споруд. На думку автора, заслуга раннього меркантилізму -від імені Ж. Бодена - у тому, що її зроблено перша спроба визначення предмета фінансової науки як науки про фінансах держави.

 

У XVII в. гостра потреба держав Західної Європи на податках активізувала фінансову думку. «У 17 столітті, з появою вчення про податки, настільки різкоохарактеризовавшего собою час, із тим податку і виникає фінансова наука.

 

З погляду автора дослідження найважливіші у розвиток фінансової науки ідеї були висловлені англійськими філософами і економістами Т.Гоббсом (>1588-1670гг.) і Д.Локком (1632-1704).

 

>Т.Гоббс в 1642 р. у  роботі «Левіафан» писав про  абсолютному праві государів  оподатковувати підданих податками, але з тим символізував необхідність дотримуватися зваженості і рівномірність у розподілі податків, віддаючи перевагу непрямим податках, що було панівним думкою в Англії. Д. Локк вважав, що замість різноманітних податків краще встановити один -поземельний. Такі висновки Д. Локка були близькі дофизиократической ідеї єдиного податку. Наприкінці XVII на століття під впливом Д. Локка у думці Англії відбувається поворот убік прямих податків.

 

У особливий ряд треба  поставити засновників класичної  політичної економіїУ.Петти (1623-1687) в  Англії, П.Буагильбера (1646- 1714) мови у Франції.

 

У.Петти робота «Трактат про податки і зборах» (1662) зробив новий крок у розвитку фінансової науки.Понятийно-економический аналіз політики та узагальнення практики оподаткування дозволили У.Петти досить системно викласти йому свої теоретичні погляди на держвидатки і податки. Обов'язковість податків він обгрунтовував необхідністю державних витрат. Труднощі стягування податків він пов'язував з сумнівом народу праві государя стягувати податки, тобто. символізував відсутність законодавчих основ оподаткування. Внесок У.Петти, у тому, що він вперше розглянув питання предметі фінансової науки у єдності державних витрат і доходів, не ставлячи ще податки як основне джерелагосдоходов. Його спроба до з'ясування принципів оподаткування дозволяє вважати, що У.Петти, як із засновників політичної економії, заклав підвалини загальної теоріїналогов[9,c.38]

 

>Ф.Юсти іИ.Зонненфельс  (1733-1817) систематизували панівні  фінансові погляди й побудували  загальну систему фінансовоїнауки.Книга Ф.Юсти «Державне господарство» (1752) використовувана задля потреб управління, і як предмет фінансової науки. Зміст фінансової науки Ф.Юсти розділив на частини: 1) основи державних надходжень та їх стягування; 2) витрати ікамеральное управління. Розглядаючи окремі статті державних доходів, він вважав, що й головними джерелами залишаються домени і регалії. Не надавав великого значення податках, хоча визнавав, що в багатьох країнах податки перетворилися на постійні й звичайні доходи держави. Відповідним є й визначення податків у Ф.Юсти. Податки - це «внески підданих з їхньої майна, надані при недостатності доходів від доменів і регалій, на необхідні витрати».

 

У 1768 р. було видано книжку міністра фінансів Австрії І.Зонненфелъса «Основні початку політики, торгівлі, і фінансів». Він визначав фінансову науку як збори правил для стягування державних доходів найвигіднішою чином. Він вважає, що вигода держави у тому, щоб доходів було чимало, а вигода підданих у цьому, щоб частка, гарантоване ними державі, була помірна. Обсяг державних доходів повинен регулюватися обсягом потреб держави, розміри яких немає повинні завдавати шкоди для населення й промисловості.

 

Значення німецькихкамералистов XVIII в. у тому, що вони заклали наукові  підстави формування у Німеччині в XIX ст. національної фінансової школи, яка зробила особливу лепту в перетворення фінансової науки на самостійну сферу наукових досліджень про. Праці Ф.Юсти і І.Зонненфельса надали великий вплив в розвитку фінансової науки витратило не лише у Німеччини, а й у інших країнах Західної Європи.

До. Маркс, Ф.Лассаль) і соціал-демократичний робоче рух. Це вплив знайшов свій вираження у розвитку соціально-політичного напрями, насамперед у Німеччини (Л.Штейн, А.Шеффле, А. Вагнер).

 

 

Перехід від абсолютизму  до конституційного правлінню, пов'язаному  з розглядом і затвердженням  бюджету народними представниками, зумовив необхідність розробки бюджетного права. Бюджет, фінансове управління економіки й контроль, які були відсутні у фізіократів й О. Сміта, перетворилися на важливі складові фінансовоїтеории[9,c56]

 

Головна заслуга в виділення  фінансової науки на самостійну наукову  дисципліну й у систематизаціїфинансово-научних  знань у в XIX ст. випадає частку німецьких учених». Вона пов'язана насамперед із ім'ямК.Г. Pay (1792-1870). Найважливіший працю До. Pay - три великих підручника: політична економія, політика народного господарства і фінансова наука, викладені їм у формі систематичного цілого під загальним заголовком «Підручник політичної економії». Заслуга Pay над проведенні якихось нових поглядів чи оригінальних ідей свого винаходи, а головним чином вибірці і систематизаціїматериала.К. Pay в такий спосіб підготував системну базу для досліджень своїх співвітчизників - А. Вагнеру, Л. Штейна, А.Шеффле - у цілому фінансової науці.

 

Розробки До. і Ф. Енгельса у сфері фінансової науки необхідно включити у її історію з двох причин. По-перше, ідеї марксизму надалисоциализирующее впливом геть розвиток фінансової науки. По-друге, марксизм протягом багато часу був офіційної доктриною СРСР і більш соціалізму, а запитання про ступінь розробленість До. Марксом фінансової теорії був перманентно дискусійним у радянській фінансової літературі.

 

Вони розробляли основні питання фінансової науки - податки, бюджет, державний борг, кредит тощо.

 

>Маржиналистское направлення у економічної науці справила значний вплив на становлення фінансової науки. Висновки австрійської школи були використані побудови загальної конструкції фінансової науку й аналізу сутності окремих фінансових явищ та інститутів, передусім - явища перекладу податків із погляду теорії граничною корисності.

 

Одне з видних представників  австрійської школиЭ.Сакс спробував розробити загальну теорію фінансової науку й фінансового господарства (1887).Э.Сакс вважав помилкою думка До.Менгера, що "фінансове наука - прикладна наука.Э.Сакс дійшов висновку, що "фінансове наука має стати такою ж точної наукою, як і політичний економія. Він вважав, що з політичної економію газу й фінансової науки і той ж метод, і якщо політична економія вся будується на законі граничною корисності, те й фінансова наука має бути тому ж базисі. То існували спробували створення чистої фінансової науки. Особливий поштовх дали в 1887 р., колиЭ.Сакс видав свою працю про основних засадах теоретичної фінансової економії. Найбільша заслуга Сакса у цьому, що він своєю роботою викликав широке спрямування області теоретичних досліджень.

 

З англійської фінансової літератури особливої уваги заслуговують роботи професораА.Пигу (1877-1959), як найбільш відомого представника англійської політичної економії початку XX в. Із робіт А.Пигу три причетні до фінансових проблем. Третя робота А.Пигу «Досвід за державними фінансів», де він зібрав воєдино свої окремі роботи з фінансів, складається з трьох часток: витрати, податки, позики. У міркуванні про витрати держави наголошував та обставина, що кілька зазначених витрат природного характеру перерозподілу капіталів всередині народногохозяйства[9,c.62]

 

Італійська фінансова  наука внесла гідну лепту у  дослідження предмета, забезпечення і структури науки про фінансах. Це насамперед Л.Косса, який виклав свої думки у книзі «Основи фінансової науки» (1896), виданої Росії у1900г. Фінансова наука - це теорія наразі державного майна. Вона навчає найкращим правилам, якими слід складати його, керувати й користуватися ним. Фінансова наука абсолютно не є, на думку Л.Косса, доповненням до політекономії, тобто. вона обмежується дослідженням про причини і економічних наслідків фіскальних заходів. Нарівні до основних засад політекономії джерелами науці про фінансах служать загальні принципи правничий та політики.