Фінансові джерела санації підприємств

- контроль;

- аналіз  відхилень.

Важливою  складовою організації дієвого  менеджменту санації є створення  ефективної системи контролінгу, головним завданням якого є визначення стратегічних і тактичних цілей  санації та орієнтація процесу управління на досягнення цих цілей. Однак вирішальним  при цьому є створення системи  інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб.

Безперечно, що кожен випадок фінансової кризи  потребує індивідуального підходу  до управління процесом її подолання

Рішення про проведення санації може прийматися в таких  основних випадках.

- з ініціативи  суб’єкта господарювання, який перебуває  в кризі - якщо існує загроза  неплатоспроможності та оголошення  його банкрутом в недалекому  майбутньому. Рішення про санацію  приймається до звернення кредиторів  в арбітражний суд із заявою  про оголошення банкрутом даного  підприємства (досудова санація);

- після  того як боржник з власної  ініціативи звернувся до арбітражного  суду із заявою про порушення  справи про своє банкрутство  (якщо підприємство стало фінансово  неспроможним або існує реальна  загроза такої неспроможності). Одночасно  з поданням заяви боржник має  подати до арбітражного суду  план санації та (або) проект  мирової угоди. Зрозуміло, що  рішення про санацію приймається  лише у разі, якщо підприємство  доведе кредиторам, що воно є  санаційне спроможним;

- по закінченні  місячного терміну з моменту  опублікування в офіційному друкованому  органі Верховної Ради чи Кабінету  Міністрів України оголошення  про порушення справи про банкрутство  даного підприємства - якщо надійшли  пропозиції від фізичних чи  юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення їхніх претензій арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження у справі про банкрутство та про здійснення фінансової санації юридичної особи;

- з ініціативи  фінансово-кредитної установи. Згідно  із Законом України «Про банки  та банківську діяльність »  установа банку має право відносно  клієнта, оголошеного неплатоспроможним,  застосувати комплекс заходів  щодо його санації, у тому  числі: передати оперативне управління  даним підприємством адміністрації,  сформованій за участю банку;  реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; спрямувати на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції;

- з ініціативи  заставодержателя цілісного майнового  комплексу підприємства. У разі  невиконання зобов’язань, забезпечених  іпотекою цілісного майнового  комплексу підприємства, заставодержатель  має право здійснити передбачені  договором заходи щодо оздоровлення  фінансового стану боржника, включаючи  призначення своїх представників  у керівні органи підприємства, обмеження у праві розпоряджатися  випущеною продукцією та іншим  майном відповідного суб’єкта  господарювання. Якщо санаційні  заходи не привели до поновлення  платоспроможності підприємства, то  заставодержатель має право звернутися  до арбітражного суду із заявою  про стягнення майна, яке перебуває  в іпотеці;

- з ініціативи  Державного органу з питань  банкрутства, якщо йдеться про  державні підприємства.

З ініціативи Національного банку України - якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації  є превентивним заходом впливу НБУ  на комерційний банк перед застосуванням  санкцій, передбачених Законом України  «Про банки та банківську діяльність».

Складання та погодження плану фінансової санації  підпримств.

Розробка  плану фінансового оздоровлення здійснюється, як правило, фінансовими  та контролінговмми службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, незалежними аудиторськими та консалтинговими  фірмами. Об’єктами планування є  фінансові, виробничі та трудові  ресурси підприємства, процеси господарської  діяльності тощо.

Для розроблення  плану досудової санації державного підприємства утворюється робоча група  на чолі з керівником підприємства, до складу, якої входить також представник  уповноваженого органу та можуть залучатися кредитори за їхньою згодою. У разі надходження пропозицій від потенційних  інвесторів план досудової санації  розробляється за їхньою участю у місячний термін з дня прийняття рішення щодо її проведення і подається на затвердження уповноваженому органу.

Згідно  з положенням про проведення досудової  санації державного підприємства, план досудової санації повинен містити:

- реквізити  підприємства (повна назва, юридична  адреса, організаційно-правова форма, орган управління);

- відомості про фінансово-господарський стан;

- заходи  з відновлювання платоспроможності  (реструктуризація дія підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття  нерентабельних виробництв, відчуження  основних засобів, передання майна  в оренду, відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів на довготермінові, скорочення чисельності працівників тощо) і терміни їх виконання;

- розрахунок  необхідних коштів для реалізації  заходів;

- визначення  джерел, фінансування заходів (зобов’язання  інвесторів, кредиторів щодо погашення  боргу або надання фінансової  допомоги, кошти державного бюджету,  кошти, отримані від оренди  майна, відчуження основних засобів,  погашення дебіторської заборгованості, кредити банків тощо);

- умови  участі інвесторів і кредиторів  у проведенні досудової санації (набуття права власності на майно підприємства відповідно од законодавства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів через переведення боргу у або його частини на інвестора тощо);

- очікувані  наслідки виконання плану досудової  санації

Основні принципи складання санаційного  плану: завершеність, змістовність, правильність, ясність.

 

 

 

2. Фінансові джерела санації підприємств

 

2.1 Внутрішні та зовнішні фінансові  джерела санації підприємств

 

Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства спрямована насамперед на підвищення його платоспроможності  та ліквідності. Цього можна досягти  збільшенням обсягів вхідних  грошових потоків або в результаті скорочення вихідних грошових потоків.

Класифікація  вхідних та вихідних грошових потоків  є підставою для розробки заходів, спрямованих на мобілізацію внутрішніх джерел фінансової санації. У літературі з питань фінансової санації розрізняють  два види реакції підприємств  на фінансову кризу:

- захисна стратегія, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін і (або) обсягів реалізації продукції;

- наступальна  стратегія передбачає активні  дії: модернізацію обладнання, упровадження  нових технологій та ефективного  маркетингу, підвищення цін, пошук  нових ринків збуту продукції,  розробку та реалізацію прогресивної  стратегічної концепції контролінгу  та управління.

Внутрішні джерела фінансової санації - це та частина фінансових ресурсів підприємства, джерелом формування якої є операційна та інвестиційна діяльність і яка  не пов’язана із залученням ресурсів на ринку капіталів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає іншу не тільки подолати внутрішні причини неспроможності підприємств, а й значно зменшує  залежність ефективності проведення санації  від залучення зовнішніх фінансових джерел.

Щоб збільшити  обсяги реалізації, слід максимально  активізувати збутову (маркетингову) політику підприємства. Стимулювати збут можна  як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін, а також застосуванням масованої реклами.

Першим  симптомом фінансової кризи на переважній більшості підприємств є зменшення  рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм  успіху санації суб’єкта господарювання. Саме тому заходи щодо активізації  збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.

Усі заходи щодо збільшення виручки мають базуватися на системі короткострокових прогнозів  обсягів збуту з урахуванням  динаміки цін та відповідних їм обсягів  реалізації.

Ця група  санаційних заходів пов’язана зі зміною структури та .складу активів  балансу. У рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види санаційних заходів:

- мобілізація  прихованих резервів здійснюється  через реалізацією окремих, об’єктів  основних та оборотних засобів,  які безпосередньо не пов’язані  з процесом виробництва та  реалізації продукції (будівлі  та споруди невиробничого призначення,  корпоративні права інших підприємств,  боргові цінні папери, нематеріальні  активи, по наднормові запаси  сировини та матеріалів тощо);

- використання  зворотного лізингу (господарська  операція, що передбачає продаж  основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг цього об’єкта нерухомості.

Залежно від обраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог  внутрішньогосподарських санаційних заходів, тобто тих, які беруть свій початок на підприємстві і не пов’язані  з фінансовою участю третіх сторін (власників, кредиторів, держави). Використовуючи внутрішні фінансові резерви, підприємство може не тільки подолати внутрішні  причини кризи, а й значною мірою зменшити залежність ефективності санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.

Проте на підприємствах, які перебувають  у фінансовій кризі, повністю вичерпуються такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація. Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства спрямована насамперед на підвищення (або відновлення) його платоспроможності та ліквідності. Цього можна досягти збільшенням обсягів вхідних грошових потоків (наприклад, за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів, рефінансування дебіторської заборгованості) або в результаті скорочення вихідних грошових потоків (зменшення витрат, які відносяться на собівартість продукції чи покриваються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства).

Особливе  місце у процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що постають у процесі мобілізації  та використання внутрішніх і зовнішніх  фінансових джерел оздоровлення підприємств. За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками. Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю у ній сторонніх осіб, зокрема та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Тобто фінансова  санація може здійснюватись як за рахунок внутрішніх так і зовнішніх  джерел фінансування.

Фінансова гетерономна санація може здійснюватись  з допомогою залучення коштів таких суб’єктів, як :

а) власники підприємств: акціонери, пайовики.

б) кредитори  підприємства:

- банки  та інші фінансово-кредитні установи;

- постачальники  предметів та засобів праці 

- споживачі  готової продукції (авансування  одержаної продукції);

• працівники підприємства (заборгованість з оплати праці);
• державні органи (заборгованість щодо розрахунків із бюджетом та за позабюджетними платежами тощо).

в) персонал підприємства.

З метою  санації статутний фонд, як правило, збільшують, щоб мобілізувати фінансові  ресурси та підвищити фінансову  стійкість підприємства. Ще один важливий мотив - збільшення капіталу, за яким власники несуть відповідальність перед кредиторами, завдяки чому підвищується кредитоспроможність  підприємства.

Статутний фонд збільшують трьома методами:

- збільшення  кількості акцій існуючої номінальної  вартості;

- збільшення  номінальної вартості акцій;

• обмін облігацій на акції.

Реальне надходження фінансових ресурсів на підприємство відбувається лише в разі здійснення додаткових внесків інвесторів в обмін на корпоративні права  суб’єкта господарювання. Ця операція пов’язана з додатковою емісією  таких прав.

При збільшенні номінальної вартості акцій акції  попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної вартості, відповідно до кількості акцій, якими  володіє акціонер. Збільшення статутного фонду АТ збільшенням номінальної  вартості акцій є підставою для  анулювання реєстрації попередніх випусків акцій, тому потрібно зареєструвати  випуск акцій нової номінальної  вартості.