Фінанси державних підприємств та організацій

Четверта група – оперативні грошові фонди підприємства створюються ним періодично. Два рази на місяць, як правило, на підприємстві формується Фонд виплати заробітної плати.

Для забезпечення вчасної виплати зарплати на рахунку підприємства повинні накопичуватися необхідні грошові кошти, а при їх відсутності підприємство звертається до банку за кредитом на виплату зарплати. Велике значення при цьому має визначення оптимальних строків виплати зарплати і кількості днів, необхідних для цього. Періодично підприємство організовує фонд для платежів у бюджет різноманітних податків. Несвоєчасні платежі до бюджету підприємством тягнуть за собою штрафні санкції (додаток А).

Спроможність підприємства досягнути успіху на ринку залежить від ефективності управління його фінансовими ресурсами. Добре організоване управління є необхідною складовою для їх успішної роботи в умовах жорсткої ділової конкуренції.

Механізм управління фінансами державних підприємств в умовах перехідної економіки лише починає формуватись. Тому дослідження методологічних питань цього управління, визначення форм його взаємодії з державною фінансовою системою дуже актуальні на сучасному етапі. Ця актуальність визначається і тим, що без докорінної зміни механізму управління фінансами державних підприємств на ринкових засадах не можна розраховувати на підвищення результативності їхньої діяльності, ефективне виконання їхніх функцій як учасників ринкових відносин в Україні, вихід з економічної кризи в цілому.

Проблеми методології управління фінансами державних підприємств потребують попереднього розгляду категорій "фінанси підприємства" та "фінансові відносини підприємства", які, з одного боку, мають визначити сутнісний бік предмета цього управління в умовах перехідної економіки, а з другого — особливості його змісту стосовно підприємств із державним капіталом.

Фінанси державних підприємств характеризують систему економічних відносин щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на підприємствах з державним капіталом для забезпечення ефективного розвитку їх на всіх стадіях життєвого циклу.

Розгляд сутності фінансів державного підприємства та їхнього місця в системі державних фінансів дає змогу перейти до висвітлення системи фінансових відносин цих підприємств.

Відповідно до раніше з'ясованої сутності фінансів державного підприємства можна сказати, що фінансові відносини державного підприємства характеризують особливі форми його внутрішніх та зовнішніх фінансових зв'язків, які генерують фінансові потоки, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням його фінансових ресурсів.

Розгляд сутності фінансів державного підприємства та системи його фінансових відносин дає змогу безпосередньо перейти до дослідження принципів організації фінансів державних підприємств [20 – c.43].

 

 

1.3. Принципи організації  фінансів державних підприємств

 

 

До основних принципів організації фінансів належать такі:

• демократичний централізм;
• плановість;
• господарський (комерційний) розрахунок;
• самофінансування.

Демократичний централізм у галузі фінансів виявляється в централізації державою частини доходів підприємств у централізовані фонди шляхом стягнення різних податків і платежів, які встановлюються державою, а розраховуються і сплачуються безпосередньо платниками під контролем держави; у проведенні єдиної політики оподаткування, фінансування, кредитування і розрахунків, з одного боку, і в господарській самостійності здійснення підприємствами виробничо-фінансової діяльності, розподілу і використання отримуваних доходів і накопичень — з іншого.

Плановість у галузі фінансів виявляється в розробці на основі виробничих показників фінансових планів з визначенням у них фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для виконання планів економічного і соціального розвитку підприємств.

Господарський розрахунок — основний метод господарювання підприємств, який базується на порівнянні витрат з результатами діяльності, що передбачає відшкодування витрат за рахунок власних доходів, а також забезпечення рентабельності виробництва.

Комерційний розрахунок на підприємствах упроваджується шляхом реалізації його принципів:

• господарсько-оперативної самостійності;
• самоокупності;
• матеріального зацікавлення і матеріальної відповідальності;
• контролю гривнею за результатами діяльності.

Найважливішим принципом госпрозрахунку є самоокупність. Він передбачає покриття витрат підприємства власними доходами і отримання накопичень, необхідних для сплати відповідних податків у бюджет, вирішення соціальних питань і матеріального стимулювання працівників підприємства за результатами їхньої праці [14 – c.56].

Мінімальний рівень рентабельності, який забезпечує підприємствам отримання прибутку, необхідних для їх роботи на принципі самоокупності, за розрахунками економістів, має становити 8-15 % собівартості проданої продукції, наданих послуг. Це означає, що на кожні 100 грн. витрат підприємство має отримати 8-15 грн. прибутку.

Важливим принципом організації фінансів підприємств є також самофінансування, яке виявляється в забезпеченні розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників і вирішенні соціальних питань підприємств за рахунок власних фінансових ресурсів (прибутку, амортизаційних відрахувань тощо).

При самофінансуванні не лише відшкодовуються витрати на виробництво і продаж продукції, вносяться платежі до бюджету, вирішуються питання соціального розвитку підприємства і матеріального стимулювання працівників, як при самоокупності, а й фінансуються капітальні вкладення, приріст власних оборотних активів та інші витрати з розширення виробництва за рахунок власних фінансових ресурсів. Водночас самофінансування не виключає (в разі нестачі власних фінансових ресурсів на фінансування розширення виробництва) залучення довгострокових кредитів банку на основі поворотності й платності.

Фінансування ж з бюджету цих підприємств на розширення виробництва не практикується. Для функціонування на умовах самофінансування підприємства, за розрахунками економістів, мають забезпечувати рівень прибутковості, який відповідає рентабельності 30-35 % собівартості реалізованої продукції, наданих послуг. Такий рівень рентабельності — величина відносна і залежить від віку й ступеня зносу основних фондів підприємства, що підлягають заміні [5 – C.23].

Отже, зі збільшенням обсягів заміщуваних основних фондів і їх розширенням підприємствам необхідно збільшувати обсяги накопичень як основного джерела фінансових ресурсів для їх фінансування, що спричинюється, як правило, до підвищення рівня рентабельності, і навпаки.

Розглядаються і дещо інші принципи організації фінансів, такі як наприклад:

1. самостійність у сфері фінансової діяльності;
2. зацікавленість у підсумках фінансово-господарської діяльності;
3. відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності;
4. контроль за фінансово-господарською діяльністю;
5. самофінансування.

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА СУЧАСНОГО ФІНАНСОВОГО СТАНОВИЩА ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ

 

 

2.1. Вплив та втручання держави у формування бюджетів державних підприємств

 

 

Переважаючу масу послуг у бюджетних установах становлять послуги соціально-культурного характеру. Вони виключно різноманітні і через це надаються споживачам як на платних засадах, так і безоплатних, а отже, мають різні джерела фінансування. Конкретний склад фінансових ресурсів, що скеровуються на задоволення соціально-культурних потреб, залежить перш за все від характеру самих потреб. Тут можна виділити такі три групи:

• потреби, що мають велике значення для всього суспільства, а тому їхнє задоволення не повинне залежати від рівня одержуваного кожним громадянином доходу і має гарантуватися Конституцією країни (наприклад, потреба громадян в початковій і середній освіті). Джерелом фінансування цих потреб виступають загальнодержавні фінансові ресурси, що виділяються з бюджетних і позабюджетних (соціального призначення) фондів;
• потреби, що мають суспільно важливий характер, але через обмеженість загальнодержавних ресурсів не покриваються ними лише в межах необхідного мінімуму на принципах часткового фінансування з рахунку коштів державного бюджету. Задоволення цих потреб понад встановлений нормативний рівень здійснюється завдяки іншим фінансовим джерелам, у тому числі і коштів населення. Прикладом таких потреб може служити мінімальний рівень медичного обслуговування населення, середній рівень освіти, встановлена норма соціального забезпечення громадян тощо;
• індивідуальні потреби громадян, пов'язані з їхнім відпочинком і охороною здоров'я, забезпеченістю житлом тощо. Вони не повинні покриватися завдяки суспільству, а тому фінансовими джерелами їхнього задоволення виступають кошти підприємств, організацій і населення.

Наразі для фінансування установ і організацій, що надають різноманітні послуги соціально-культурного характеру, використовуються такі джерела:

• бюджетні кошти, що виділяються установам і організаціям на основі встановлених нормативів. Нормативи бюджетного фінансування виконують роль ціни на ті роботи, які надаються державою споживачу. Нормативи мають бути орієнтовані на кінцеві результати діяльності соціально-культурних установ відповідного профілю, хоча сьогодні цього повністю реалізувати не вдалося: по школах – на утримання на одного учня, по лікарнях – на лікування одного хворого, по дитячих дошкільних установах – на утримання однієї дитини тощо;
• грошові кошти державних, приватних та громадських організацій, громадян, отриманих від виконання робіт (послуг), проведення заходів на платних засадах згідно з укладанням з юридичними особами договорів та замовленнями населення. Сюди відносяться, наприклад, надходження грошових коштів за надання наднормативних послуг в галузі медичного обслуговування громадян, за додаткові послуги у сфері освіти (особливо щодо підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення їхньої кваліфікації тощо). У договорах, що укладаються, визначаються обсяг, структура і якість послуг, порядок забезпечення установи матеріальними і фінансовими ресурсами, форми фінансування із коштів замовника тощо. При виконанні установою додаткових робіт сума виділених йому згідно з нормативом бюджетних асигнувань не зменшується, а одержані за договором або замовленням кошти збільшують фінансові ресурси установи;
• надходження від надання платних послуг населенню й іншим споживачам (від проведення різних оглядів, конкурсів, фестивалів, продажу квитків на видовища тощо) і продажу виробів власного виробництва (наприклад, лікарських засобів, медичних препаратів, продукції навчально-виробничих майстерень тощо). Платні послуги надаються споживачам відповідно до діючих прейскурантних та договірних цін; при цьому надання платних послуг не може здійснюватися замість діяльності, що фінансується з бюджету;
• виручка від здачі в оренду приміщень, споруд, устаткування;
• добровільні внески і безоплатно передані установам і організаціям матеріальні цінності, що надходять від державних підприємств та громадських організацій, добродійних та інших суспільних фондів, окремих громадян;
• інші грошові надходження.

Державні підприємства дуже залежать від фінансування з держбюджету, саме тому Уряд розробляє програми, які спрямовані на їх підтримку. Переважно Міністерство фінансів займається державними підприємствами та регулюванням їхніх бюджетів [24].

До сфери управління Міністерства фінансів України належать: державні комерційні підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" з виготовлення цінних паперів", Київська офсетна фабрика, Головний проектно-виробничий і сервісний центр комп’ютерних фінансових технологій, Управління з експлуатації майнового комплексу та казенні підприємства пробірного контролю – Центральне, Східне, Західне, Південне, Кримське, Донецьке, Дніпропетровське (далі – Підприємства).

Підприємства, що належать до сфери управління Мінфіну, є прибутковими, відрахування до бюджету та виплата заробітної плати проводиться своєчасно та в повному обсязі, справ про банкрутство станом на 01.07.2010 не порушено.

Свою виробничу програму Підприємства формують на підставі договорів, укладених із міністерствами, організаціями, банківськими установами та підприємствами, на базі чинного законодавства та за договірними цінами.

Загальна середньооблікова кількість штатних працівників Підприємств за звітний період становила 1 691 особу. Оплата праці на Підприємствах здійснюється за відрядно-преміальною і почасово-преміальною системами.

Витрати на оплату праці за 2 квартал 2010 року становили 22,6 млн. грн., що на 4,2 млн. грн. більше, ніж фактичні витрати відповідного періоду минулого року, темп росту фонду оплати праці – 122,8 відсотка. Середньомісячна заробітна плата на одного працівника з урахуванням компенсаційних та заохочувальних виплат дорівнювала 4 465 гривень.

Щоквартально директорами Підприємств подаються до Мінфіну звіти про виконання показників фінансового плану підприємства, ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану.

Аналіз фінансово-економічних показників, які характеризують діяльність Підприємств за ІІ квартал 2010 року, свідчить про таке:

Загальна сума доходів становила 148,2 млн. гривень, що на 1,2 млн. гривень, або на 0,8 відсотка менше, ніж планувалось.

Загальна сума витрат становила 138,1 млн. гривень, що на 0,5 млн. гривень, або на 0,4 відсотка більше, ніж було заплановано.

Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив 142,3 млн. гривень, що на 4,7 млн. гривень, або на 3,2 відсотка менше плану (96,8 % виконання), та  на 15,1 млн. гривень, або на 11,8 відсотків більше фактично досягнутого за відповідний квартал 2009 року.