Економічна природа й призначення міжнародних фінансів

Зміст

1. Призначення міжнародних фінансів……………………………… ……….2

 

2. Місце і роль міжнародних фінансів у сучасній світогосподарській системі 5

 

3. Формування світових фінансових центрів…………………………………11

 

4. Висновок ……………………………………………………………………17

 

5. Список використаної літератури…………………………………………..19

 

6. Тестові завдання

 

7. Творче завдання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                        

1. Призначення міжнародних  фінансів

 

Зарубіжна фінансова наука  трактує фінанси взагалі досить широко, не

обмежуючись конкретними  чіткими рамками: де існують товар  і гроші, там є

й фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси постають

як категорія економічного життя, що випливає з об'єктивних процесів у

економіці та є невід'ємною  частиною ринкової економіки.

Саме таке розширене трактування  переноситься і на категорію "міжнародні

фінанси". Так, за визначенням  Дж. Менвіла Херріса, міжнародні фінанси  —

це економічна сукупність часу і невизначеності щодо рішень, які

стосуються декількох  різних країн з урахуванням того, що кожна суверенна

держава має власну валюту, свої закони бізнесу і політичні  системи.

У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів — держави,

підприємств, громадян, виділяються наднаціональні суб'єкти — міжнародні

організації і міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного

поділу деякі вітчизняні автори дають досить звужене трактування

міжнародних фінансів, вважаючи, що вони відображають тільки діяльність

міжнародних організацій  і фінансових інститутів.

Насправді міжнародні фінанси  сьогодні є досить розгалуженою структурою з

множинністю державних, приватних  і власне міжнародних елементів, через

які здійснюються координація  і регулювання міжнародних фінансових

зв'язків.

Суб'єктами міжнародних фінансів виступають приватні юридичні особи, які

беруть участь у кредитно-фінансових операціях: наданні банками кредитних

ресурсів, одержанні кредитів, у операціях на міжнародних валютних ринках

та ринках цінних паперів.

Співробітництво тієї чи іншої  країни з міжнародними кредитно-фінансовими

структурами здійснюється через  міжнародні організації універсального

характеру системи ООН; міжнародні кредитно-фінансові інституції, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ) та група Світового банку (СБ); міжнародні організації регіонального характеру — регіональні банки розвитку та ін.

Крім того, активний процес регулювання міжнародних фінансів здійснюється

сьогодні через щорічні  наради "великої сімки" (нині— "велика вісімка"),

яка приймає найбільш важливі  стратегічні рішення; Паризький клуб, який

об'єднує державних кредиторів, котрі регулюють і уніфікують підходи

кредиторів до того чи іншого боржника; Лондонський клуб, який об'єднує

найбільших приватних  кредиторів, котрі виробляють спільну  політику

приватних комерційних банків стосовно боржників і т. ін.

З наукової точки зору, фінанси можна поділити, з певним ступенем

умовності, на національно-державні та міжнародні, причому не тільки

залежно від простору їх функціонування, а й від природи їх суб'єктів.

Так, національно-державні, як правило, не виходять за межі території

однієї держави, не залучають  іноземних суб'єктів, здійснюються на основі

національного законодавства  і мають виключно внутрішньонаціональний

характер. До них можна  віднести внутрішні міжбанківські  перекази,

розрахунки між підприємствами, внутрішньодержавні кредити тощо.

Міжнародні включають  міждержавні й транснаціональні кредитно-фінансові

відносини і характеризуються участю в них іноземного елементу. Причому

міжнародні фінанси не можна розглядати як наслідок відносин у цій сфері

абстрактних держав як монолітних блоків. Це співробітництво з метою

раціональної розстановки  внутрішніх сил для вироблення раціональних

зовнішньоекономічних і  політичних рішень.

Таким чином, фінансові відносини  реалізуються у двох діалектичних

формах: національно-державній і міжнародній. І хоч об'єктивно

національно-державна виступає як первинна стосовно до міжнародної, все ж

міжнародна форма може розглядатись як більш висока, досконала та краще

системно структурована. Проте це твердження має дискусійний  характер.

Об'єктивною основою становлення  і розвитку міжнародних фінансів виступають закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово вільні кошти, на іншому — постійно з'являється попит на них.

З одного боку, невідворотно "старіючий" з демографічної точки зору

розвинутий світ постійно шукає вигідні сфери вкладання заощаджень і

намагається максимально  диверсифікувати їх. З іншого боку, країни зі

всіх куточків земної кулі, традиційно зараховані до категорії "ринків,

що формуються", об'єднує  характерна риса — вони гостро страждають від

нестачі притоку довгострокових інвестицій. І саме сфера міжнародних

фінансів дає змогу  і розвинутим країнам, і тим, що розвиваються, а також

постсоціалістичним задовольнити тією чи іншою мірою свої нагальні

потреби.

 

Рух міжнародних фінансів здійснюється такими основними каналами:

 

• валютні операції;

• валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів

(у тому числі й особливого товару — золота);

• операції з цінними  паперами і різними фінансовими інструментами;

• зарубіжні інвестиції в основний і оборотний капітал;

• перерозподіл частки національного  доходу через бюджет у формі допомоги

бідним країнам та внесків держав до міжнародних організацій та ін.

 

Таким чином, визначаючи міжнародні фінанси як економічну категорію,

можна стверджувати, що це фонди  фінансових ресурсів, які утворилися на

основі розвитку міжнародних  економічних (ринкових) відносин і

використовуються для  забезпечення безперервності й рентабельності

суспільного відтворення  на світовому рівні та задоволення спільних

потреб, які мають міжнародне значення.

З інституційної точки зору — це сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об'єднань, через які здійснюється рух світових фінансових

потоків.

 

 

 

2. Місце і роль міжнародних  фінансів у сучасній

світогосподарській системі

 

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено  глобалізацією

економічних зв'язків, посиленням інтеграційних процесів у економічній,

політичній та соціальній сферах.

Міжнародна фінансова  система, з одного боку, обслуговує міждержавний рух

товарів, послуг та факторів виробництва, з іншого — відіграє самостійну

роль, яка виявляється  через функціонування міжнародних  фінансових

ринків.

Однією з новітніх тенденцій  у розвитку міжнародних фінансів останнього

часу є їх глобалізація, яка є складною, багатоаспектною  проблемою, у

зв'язку з чим породжує численні наукові дискусії. Саме тому проблема

глобалізації міжнародних  фінансів на сьогодні ще недостатньо

викристалізувалася для  того, щоб однозначно її тлумачити. За цим

поняттям стоїть багато реальних явищ і процесів, а також складних

проблем, які торкаються всього людства і які є вирішальною складовою

сукупності глобальних проблем  сучасності.

Значно активізували процеси  глобалізації міжнародних фінансових потоків

новітні технологічні інновації  у цій сфері. Так, сучасні новітні  засоби

зв'язку підвищили швидкість здійснення міжнародних фінансових операцій

та привели до швидкого зростання їх обсягів. Телекомунікації  дають змогу

банкам залучати заощадження  практично з усього світу і направляти засоби

позичальникам на умовах найвищого  прибутку і найнижчих затрат.

Інвестиційні банки мають  змогу укладати угоди як в облігаціях, так і в

іноземній валюті через систему  СВІФТ (Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій). Комерційні банки також можуть

направляти акредитиви через  електронні системи платежів зі своїх

штаб-квартир у закордонні представництва.

Такі зростаючі потоки міжнародного фінансового капіталу значно посилюють

фінансову конкуренцію між  країнами. Ця тенденція здійснює відповідний

тиск на уряди окремих  країн, примушуючи їх сприяти скороченню обсягів

втручання держави в діяльність внутрішніх валютно-фінансових ринків, та

приводить до подальшої лібералізації  міжнародного руху капіталу.

Сьогодні міжнародний  фінансовий капітал може вільно, без  будь-яких

перешкод переміщуватися з внутрішнього на світовий фінансовий ринок і

навпаки. Фінансові інституції засновують свої філії у провідних

фінансових центрах для виконання функцій запозичення, кредитування,

інвестування та надання  інших фінансових послуг.

Потенційно сам процес глобалізації надає значні переваги як інвесторам,

так і позичальникам, оскільки, надаючи суб'єктам ринку максимально

різнорідний вибір, дозволяє укладати більш ефективні, з точки зору їхніх

потреб, угоди, а також  завдяки глибині й високій  ліквідності ринків

швидко переключатися  з одних операцій на інші, вчасно реагуючи на зміну

фінансового довкілля в режимі реального часу. Однак тут невідворотно на

повний зріст постає питання про адекватність премій, закладених у рівнях

прибутковості інструментів, які мають обіг на ринку, а також про ризик,

пов'язаний з цими вкладами. Мова йде про реальні економічні інтереси як

кредиторів, так і позичальників.

Таким чином, глобалізація міжнародних фінансів — явище далеко не

однозначне. Цей процес неминуче вступає в суперечність з діючими

національними режимами регулювання  і пов'язаний із серйозними

макроекономічними обмеженнями  і ризиками.

Крім того, в умовах вільного переміщення капіталів всякий відступ країни-емітента від суворої фінансової дисципліни жорстко карається чисто ринковими методами — перш за все відтоком засобів із фінансових активів, падінням їх котирувань і підвищенням вартості залучених у

майбутньому фінансових ресурсів. Це особливо небезпечно для країн зі

слабкими і неадекватними  системами регулювання і нагляду, з недостатньою

капіталізацією банківських  систем.

Міжнародні фінансові потрясіння останніх років (мексиканська

криза 1994—1995 pp., азійська 1998 p., події в Росії, згодом в Україні

та інших країнах СНД) безпосередньо були пов'язані з  різкими змінами

капітальних потоків. Характерно також і те, що ці події сталися  головним

чином у так званих трансформаційних ринкових економіках. Адже саме ці

економіки, виступаючи головними  центрами припливу іноземних інвестицій,

одночасно стали й основними  жертвами нагально наростаючої паніки, що

призвела до поспішної  втечі капіталів, кризи платіжних  балансів і

обмінних курсів, а також  до цілого ряду інших негативних наслідків.

Становлення сучасної міжнародної  фінансової системи було викликано  цілою

низкою об'єктивних економічних  факторів, найважливішим з яких є

інтернаціоналізація господарського життя. Стрибкоподібна активізація

економічних зв'язків між  країнами, національними компаніями, а також

зміцнення транснаціональних  корпорацій поставили на порядок  денний

необхідність відповідної  перебудови і банківських послуг.

Сьогодні найбільші банки  мають розгалужену мережу закордонних  філій та

відділень, через які вони контролюють фінансові операції на міжнародному

рівні. Це — транснаціональні банки (ТНБ), основною клієнтурою яких є

промислові транснаціональні корпорації (ТНК). Останні часто самі беруть

активну участь у міжнародних фінансових операціях. Важливе місце серед

учасників міжнародних фінансових операцій займають країни, які

виступають як у ролі кредиторів, так і позичальників. Ця діяльність

також здійснюється як через  національні, так і транснаціональні банки.

Крім того, існує ціла система міжнаціональних банківських  інституцій,

серед яких — група Світового банку (СБ), що спеціалізується на наданні

кредитів окремим країнам для економічного розвитку. Європейський банк

реконструкції та розвитку (ЄБРР) здійснює кредитну підтримку країн

Східної Європи. Банк міжнародних розрахунків (БМР) у Базелі відіграє

значну роль у вирішенні  проблеми взаємної заборгованості між  країнами.

Процес інтернаціоналізації  господарського життя приводить  до виникнення

своєрідних виробничих комплексів, національна належність яких переборює

державні кордони. Ці комплекси інтегруються в міцну транснаціональну

систему, в якій провідна роль переходить від торговельного і

промислового капіталу до фінансового капіталу. Одержуючи  прибуток зі