Джерела формування фінансових ресурсів і шляхи удосконалення цього процесу

        Також слід зазначити, що за напрямками використання фінансові ресурси часто поділяють на три групи:

1. поповнення фонду відшкодування;
2. формування фонду споживання;
3. формування фонду нагромадження [11,22].

        За  формою реалізації А.Г. Загородній та Г.О. Партин фінансові ресурси поділяють на матеріальні (вкладені у запаси, основні засоби, виробництво тощо), нематеріальні (вкладені у нематеріальні активи) та фінансові (вкладені у фінансові активи).

        Звернемо увагу на те, що підприємство використовує фінансові ресурси за багатьма напрямками з метою виконання певної фінансової роботи. Основними серед даних напрямків є:

1. забезпечення процесу виробництва фінансовими ресурсами;
2. спрямування коштів на розширення виробництва, технічне переозброєння;
3. підвищення ефективності виробництва;
4. організація раціонального використання наявних основних та оборотних фондів;

      5) інвестування ресурсів у цінні папери інших фірм, а також залучення фінансових ресурсів інших суб’єктів господарювання для продовження та розширення власної господарської діяльності [9,21];

      6) здійснення розрахунків із організаціями фінансово-банківської системи, іншими суб’єктами господарювання, бюджетом у зв’язку з виконанням перед ними певних зобов’язань;

      7) спрямування ресурсів на утворення грошових фондів різного характеру;

     8) використання ресурсів на добродійні цілі, спонсорування;

9) здійснення контролю за використанням ресурсів, а також оцінка та аналіз ефективності їх використання.

        На сучасному етапі розвитку суспільства саме підприємства виступають основною ланкою економіки. Адже вони здійснюють комерційну, виробничу, інноваційну, науково-дослідну роботу, у результаті якої і створюються нові види продукції. Але потрібно звернути особливу увагу на те, що також постає нова проблема, яка полягає в організації управління фінансовими ресурсами.

        Сьогодні проблему управління формуванням та використанням фінансових ресурсів слід розглядати від первинного суб’єкта господарювання до безпосередньо держави. Для ефективного управління не тільки господарською, а й фінансовою діяльністю підприємства необхідно, щоб кожен суб’єкт господарювання сформував власну стратегію управління фінансами [21,150]. Саме завдяки правильно організованій діяльності по управлінню та використанню фінансових ресурсів можна забезпечити зростання прибутків підприємств, що в свою чергу приведе до збільшення добробуту не тільки власників та акціонерів, а й споживачів, потреби яких будуть краще задовольнятись.

Отже, можемо констатувати, що фінансові ресурси являють  собою кошти, які знаходяться  у розпорядженні підприємства і  призначені для виконання певних фінансових зобов’язань. Також ми з’ясували, що фінансові ресурси бувають  різних видів, залежно від специфіки їхнього формування, використання, призначення.  

2. Джерела формування фінансових ресурсів підприємства

 

 

Фінансові ресурси як джерела  формування активів підприємства відображаються у пасиві балансу, а засоби, в тому числі й грошові кошти, – у активі балансу [6,124]. Звернемо увагу на те, що існує тісний зв'язок між фінансовими ресурсами і грошовими коштами, який полягає в тому, що грошові кошти є матеріальним вираженням фінансових ресурсів. Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди і та частина грошових коштів, яка використовується у нефондовій формі.

Фінансові ресурси формуються у процесі створення підприємств  і реалізації їхніх фінансових відносин при здійсненні фінансової діяльності. Джерела їх утворення різноманітні та залежать від форми власності, на основі якої створюється підприємство.

За ринкових відносин дуже важливе значення набуває вибір оптимальної структури джерел фінансування підприємства, яка залежить від багатьох факторів:

1. рівня оподаткування доходів підприємства;
2. темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності;
3. структури активів підприємства;
4. стану ринку капіталу;
5. відсоткової політики комерційних банків [14,168];
6. рівня управління фінансовими ресурсами підприємства, тощо.

Зазначимо, що сьогодні у теорії фінансового менеджменту виділяють два основні види мобілізації фінансових ресурсів: залучення грошових фондів за рахунок зовнішнього та внутрішнього фінансування. За джерелами формування або за правовим статусом інвесторів фінансові ресурси найчастіше поділяють на власні, позичені та залучені.

Під внутрішнім фінансуванням  розуміють таке фінансування, за якого  кошти генеруються всередині  фірми. До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять такі: чистий прибуток, забезпечення майбутніх витрат і платежів, амортизаційні відрахування, тощо.

Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, яке  пов’язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи закритій формі [26,23]. Під тезаврацією прибутку розуміють його спрямування на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності. Слід звернути увагу на те, що амортизаційні відрахування не відносять до самофінансування.

  Зовнішніми джерелами фінансування підприємств можуть бути комерційні банки, небанківські фінансові установи (страхові компанії, довірчі товариства, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, пенсійні фонди), приватні фірми, урядові і регіональні програми, продаж акцій, кошти родичів і друзів та ін. [23,126].  

  Власні та позичкові кошти підприємства можуть формуватися як за рахунок внутрішнього, так і за допомогою зовнішнього фінансування. Тобто, існують структурно-логічні взаємозв’язки між окремими формами фінансування (рис.1.2) [26,26].

       Власні фінансові ресурси – це фінансові ресурси, які складаються з власних та прирівняних до них джерел фінансування. Вони можуть утворюватися під час організації підприємства при формуванні його статутного капіталу [18,14]. Або ж у процесі виробничо-господарської діяльності, коли власні фінансові ресурси підприємства поповнюються завдяки отриманню прибутків, що залишаються у розпорядженні підприємства; надходжень від амортизаційних відрахувань; виручці від реалізації майна, що вибуло; мобілізації внутрішніх резервів; за рахунок стійких пасивів; цільових внесків членів трудового колективу; безповоротного цільового фінансування тощо.

Кругооборот капіталу (основного чи оборотного) розпочинається з авансування. Авансування – це спрямування грошових коштів на організацію чи розширення підприємницької діяльності, яка приносить організатору прибуток у грошовій формі. Авансування – необхідна передумова організації будь-якого виробництва товарів і надання послуг. Тому кожен підприємець-початківець повинен знайти джерела коштів, необхідних для авансування в оборот. Це можуть бути власні, позичені чи залучені фінансові ресурси. 

 

      

 

                 

 

Рис. 1.2. Форми та джерела фінансування підприємств.

        Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, одним із найістотніших і найважливіших показників власних джерел фінансових ресурсів.

Власний капітал – це частина фінансових ресурсів, вкладених  у виробництво, які приносять  прибуток із завершенням виробничого  циклу [9,15].

       До власного капіталу підприємства належить статутний капітал, додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток), неоплачений капітал, вилучений капітал.

       Статутний капітал – це капітал, який формується за рахунок внесків власників і учасників підприємства, в основному під час формування підприємства.

     Додатковий вкладений капітал відображає наявність і рух у акціонерних підприємствах так званого емісійного доходу, тобто різницю між реальною  і номінальною вартістю випущених акцій [14,41].

         Інший додатковий капітал – це капітал, сформований внаслідок дооцінки необоротних активів, вартості активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних чи фізичних осіб, та інших видів додаткового капіталу.

        Нерозподілений прибуток – це залишок одержаного підприємством прибутку, не витраченого за відповідними напрямками на дату складання звіту [1,43].

        Неоплачений капітал – це сума заборгованості власників (акціонерів, учасників) господарських товариств будь-якого типу за внесками до статутного капіталу.

         Резервний капітал утворюється на підприємствах за рахунок чистого нерозподіленого прибутку на умовах, зафіксованих в установчих документах.

Слід звернути особливу увагу  на те, що фінансування може відбуватися  і за рахунок страхових відшкодувань, які при одержанні підприємством  прирівнюються до власних фінансових ресурсів [3,100].

Страхові відшкодування  – це грошова сума, яка виплачуються страхувальнику за умови настання страхового випадку.

        Фінансування підприємства за рахунок власних джерел має ряд переваг, а саме:

• відсутність затрат при мобілізації коштів;
• кошти, які використовуються для забезпечення діяльності підприємства, не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними;
• підвищується фінансова незалежність підприємства;
• не виникає необхідність надавати кредитне забезпечення;
• зростає кредитоспроможність підприємства.

        Важливе значення також відіграють залучені фінансові ресурси. До яких належить безповоротна фінансова допомога, залучений додатковий пайовий і акціонерний капітал, кредиторська заборгованість [24,16].

        Кредиторська заборгованість – це заборгованість, яка виникає в розрахунках з іншими юридичними і фізичними особами, постачальниками, покупцями, бюджетом, органами соціального страхування, позабюджетними фондами, а також  у розрахунках з робітниками і службовцями підприємства [5,38].

Ряд вчених до залучених  коштів відносять стійкі пасиви. Але  є й такі, хто розглядає їх як позичкові кошти.

Стійкі пасиви – це залучені (позикові) обігові кошти, які не належать підприємству, але за умови  господарського обігу постійно знаходяться  у його розпорядженні, наприклад, заборгованість персоналу по заробітній платі, резерв майбутніх платежів, що утворюються  для оплати відпусток, тощо. У певних межах їх прирівнюють до власних  і включають в розрахунок фактичної  наявності власних обігових і  прирівняних до них коштів.

Під безповоротною фінансовою допомогою визначають суму коштів, яка передана суб’єкту господарювання згідно з договором дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів, чи без укладення  таких угод.

Одним із видів фінансової допомоги є бюджетне субсидіювання. Субсидія – це фінансова (грошова) допомога, що надається державою за рахунок  коштів бюджету, а також спеціальних  фондів юридичним особам, для підтримки виробництва, переробки, продажу, тощо

        Позичкові кошти підприємства в основному формуються за рахунок кредитів банків, довгострокових фінансових зобов’язань, на які нараховуються відсотки. Але існують і інші джерела їх формування (додаток А).

Виходячи із  економічної  сутності зобов’язань, бухгалтерський облік виділяє такі види зобов’язань:

1. довгострокові зобов’язання;
2. поточні зобов’язання;
3. забезпечення майбутніх витрат і платежів;
4. непередбачувані зобов’язання;
5. доходи майбутніх періодів.

Під довгостроковими зобов’язаннями слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців.

       Під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу [2,68].

Значне місце у розвитку підприємств належить такому виду мобілізації фінансових ресурсів як фінансування їх діяльності за рахунок кредитів.

Кредит – це форма позичкового  капіталу, що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних  відносин між тими, хто надає кредит, і тими, хто його отримує [19,127].