Бізнес-план в системі фінансового планування підприємства

Розрахунок коефіцієнта  загальної ліквідності проводиться за формулою:

К_зл= Оборотні активи / Поточні зобов’язання,             (1.1)

Згідно балансу:

 ,                                            (1.2)

де Ф.№1 - «Баланс».

Оптимальним значенням  даного коефіцієнта вважається 1,5-2,5, але не менше 1. Однак на його рівень впливає галузева належність підприємства, структура запасів, стан дебіторської заборгованості, тривалість виробничого циклу й інші фактори.

Коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт швидкої ліквідності) - показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів – грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та кредиторської заборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобов’язань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами. Розраховується за формулою:

 

К_пл= (Оборотні активи – запаси) / поточні зобов’язання,      (1.3)

 

Згідно балансу:

,             (1.4)

Теоретично значення коефіцієнта вважається достатнім, якщо воно перевищує 0,6.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності дозволяє визначити частку короткострокових зобов’язань, що підприємство може погасити найближчим часом, не чекаючи оплати дебіторської заборгованості й реалізації інших активів. Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається за формулою:

 

К_АЛ = Грошові активи/Поточні зобов’язання,              (1.5)

 

Згідно балансу:

 

,                              (1.6)

 

Теоретично значення коефіцієнта вважається достатнім, якщо воно перевищує 0,2-0,3.

Чистий оборотний капітал  необхідний для підтримки фінансової стійкості підприємства, оскільки перевищення  оборотних коштів над короткостроковими  зобов'язаннями означає, що підприємство не тільки може погасити свої короткострокові зобов'язання, але і має резерви для розширення діяльності.

Розраховується за формулою:

 

ЧОК = Поточні активи – Поточні пасиви,                       (1.7)

 

Згідно балансу:

ЧОК= Ф.№1 р.260 - Ф.№1 р.620,                              (1.8)

 

Рекомендовані значення - більше нуля. Значне перевищення чистого  оборотного капіталу над оптимальною  потребою свідчить про нераціональне  використання ресурсів підприємства [10].

Всі активи підприємства в залежності від ступеня їх ліквідності, тобто від швидкості обертання в грошові кошти, умовно поділяються на наступні групи:

1. Найбільш ліквідні  активи (А1) — це суми за всіма  статтями коштів та їх еквівалентів, тобто гроші, які можна використати  для поточних розрахунків. До  даної групи належать також  короткострокові фінансові вкладення, цінні папери, які можна прирівняти до грошей ( Ф.№1р. 150, 220, 230, 240 ).

2. Активи, що швидко  реалізуються (А2) — це активи, для  перетворення яких на гроші  потрібний певний час. В зазначену  групу включають дебіторську заборгованість (Ф.№1 р. 160 до 220). Ліквідність цих активів є різною і залежить від суб’єктивних та об’єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, платоспроможності платників, умов видачі кредитів покупцям тощо.

3. Активи, що реалізуються  повільно (А3), — це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (Ф.№1 р. 100 -140 вкл., а також р. 250). Запаси не можуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси потребують додаткової обробки для того, щоб їх можна було продати, а на все це потрібен час.

4. Активи, що важко  реалізуються (А4), — це активи, які  передбачено використовувати в  господарській діяльності протягом  тривалого періоду. Включають  усі статті 1-го розділу активу  балансу («Необоротні активи»).

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення  зобов’язань групуються так:

1. Негайні пасиви (П1) —  це кредиторська заборгованість (Ф.№1 р. 530 - 610 вкл.), розрахунки за  дивідендами, своєчасно не погашені  кредити. 

2. Короткострокові пасиви (П2) — це короткострокові кредити банків (Ф.№1 р. 500), поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (Ф.№1 р. 510), векселі видані (Ф.№1 р. 520).

3. Довгострокові пасиви (П3) — це довгострокові зобов’язання  — 3-й розділ пасиву балансу. 

4. Постійні пасиви (П4) — це статті 1-го розділу пасиву балансу («Власний капітал») — (Ф.№1 р. 380, а також р. 430, 630).

Баланс буде абсолютно  ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови:

А1 ≥ П1

А2 ≥ П2                                              (1.9)

А3 ≥ П3

А4 ≤ П4,

Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то обов’язково виконується й остання умова, оскільки це свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, що забезпечує його фінансову стійкість [14].

Розглянемо методику розрахунку показників платоспроможності підприємства.

Фінансова стабільність підприємства – це його надійно-гарантована платоспроможність у звичайних умовах господарювання й випадкових змін на ринку.

Кількісну оцінку платоспроможності  підприємства можна виконати за допомогою  системи фінансових коефіцієнтів, які  дозволяють зіставити вартість поточних активів, що мають різний ступінь  ліквідності із сумою поточних зобов’язань. До них належать:

1. Коефіцієнт автономії(платоспроможності);

2. Коефіцієнт фінансової  залежності

3. Коефіцієнт фінансування;

4. Коефіцієнт забезпечення  власними оборотними засобами;

5. Коефіцієнт маневреності власних коштів;

6. Коефіцієнт ефективності використання власних коштів;

7. Коефіцієнт використання фінансових ресурсів усього майна [25].

 Коефіцієнт автономії (коефіцієнт концентрації власного капіталу) характеризує частку коштів, вкладених власниками підприємства в загальну вартість майна. Розрахунок коефіцієнта автономії проводиться за формулою:

 

К_АВ=Власний капітал / Валюта балансу,                   (1.10)

 

Згідно балансу:

,                                             (1.11)

 

Нормальне мінімальне значення коефіцієнта автономії орієнтовано  оцінюється на рівні 0,5, що припускає забезпеченість позикових коштів власними, тобто, реалізувавши майно, сформоване із власних джерел, підприємство зможе погасити зобов’язання [28].

Коефіцієнт фінансової залежності є зворотним до коефіцієнту автономії. Даний коефіцієнт характеризує, скільки одиниць сукупних джерел припадає на одиницю власного капіталу. Розраховується як:

 

К_ФЗ=Валюта балансу / Власний капітал,                 (1.12)

 

Згідно балансу:

,                                        (1.13)

 

Нормальним значенням  коефіцієнта залежності вважається < 2. Позитивною є тенденція зменшення показника [30].

Коефіцієнт фінансування характеризує структуру фінансових ресурсів підприємства. Цей коефіцієнт показує, якою мірою активи підприємства сформовані за рахунок власного капіталу, і наскільки підприємство незалежно від зовнішніх джерел фінансування. Розраховується як:

 

К_Ф= сума власного капіталу / сума позикових коштів,        (1.14)

 

Згідно балансу:

 

,                                   (1.15)

 

Рекомендоване значення коефіцієнта фінансування понад 1. Якщо величина коефіцієнта фінансування менше одиниці (більша частина майна підприємства сформована з позикових коштів), то це може свідчити про небезпеку неплатоспроможності і утруднити можливість одержання кредиту.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами показує, яка частина матеріальних оборотних  активів фінансується за рахунок  засобів чистого оборотного капіталу. Розраховується як:

 

К_ЗВЗ= Власні оборотні засоби / Оборотні активи,                  (1.16)

 

Згідно балансу:

,                                   (1.17)

Нормативне значення цього коефіцієнта > 0,1. Тенденція позитивних змін - збільшення[30].

Коефіцієнт маневреності власних коштів характеризує степінь мобільності використання власного капіталу, та визначається за формулою:

 

К_м= Власні оборотні кошти/ Власний капітал,                  (1.18)

 

Згідно балансу:

,                                     (1.19)

Коефіцієнт маневреності показує частку власних коштів, вкладених в оборотні активи. Чітких рекомендацій у значенні цього коефіцієнта немає, але вважається, що його значення повинно бути не менше 0,2 , що дозволить забезпечити достатню гнучкість у використанні власного капіталу. Для оцінки коефіцієнта маневреності необхідно порівняти його значення з рівнем минулих періодів, середньогалузевим значенням або рівнем у найближчих конкурентів.

Коефіцієнт ефективності використання власних коштів показує скільки  прибутку дає 1 грн. власних коштів.

Згідно балансу розраховується за формулою:

 

,                                               (1.20)

 

де Ф.№2 - «Звіт про  фінансові результати».

Теоретично, нормальним значенням  цього коефіцієнта є значення не менше 0,4.

Коефіцієнт використання фінансових ресурсів (усього майна) дає  змогу визначити, за який період одержаний  прибуток може компенсувати вартість майна.

Згідно балансу розраховується за формулою:

 

,                                           (1.21)

Нормативного числового  значення для цього коефіцієнта  немає, позитивним вважається збільшення цього коефіцієнта по відношенню до попереднього періоду [1].

Таким чином, у короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов’язаннями.

Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.

Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність  підприємства, є коефіцієнт автономії (фінансової незалежності); коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт платіжної готовності; коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт покриття (платоспроможності).

            1.3. Чинники, що впливають на зміну показників ліквідності та платоспроможності

 

На зміну показників ліквідності та платоспроможності підприємства впливає ціла низка чинників. З метою управління окремими з них, посилення чи послаблення їх впливу на фінансовий стан підприємства вцілому їх можна об’єднати в групи залежно від рівня виникнення та ступеня значущості.  
За рівнем виникнення виділяють внутрішні та зовнішні чинники.

Внутрішніми чинниками, які впливають на зміну показників ліквідності та платоспроможності  підприємства є:

- галузева належність  суб`єкта господарювання;

- структура продукції  (послуг), що випускається, її частка в загальному платоспроможному попиті;

- розмір сплаченого  статутного капіталу;

- розмір і структура  витрат, їх динаміка у порівнянні  з прибутком;

- стан майна і фінансових  ресурсів, включаючи запаси й  резерви.

Суттєво впливають на підприємство взагалі й на зміну показників ліквідності та платоспроможності такі чинники, як:

- економічні умови  господарювання;

- політична стабільність;

- техніка і технологія;

- платоспроможний попит  споживачів;

- економічна і фінансово  – кредитна законодавча база;

- соціальна і екологічна ситуація в суспільстві;

- податкова політика;

- рівень конкурентної  боротьби;

- розвиток фінансового  і страхового ринку [18].

Оскільки з різних причин виникають чинники, що впливають  на ліквідність та платоспроможність, то при виборі методів управління ними необхідно це врахувати. Якщо зовнішні чинники, що впливають на ліквідність та платоспроможність, викликані дією об’єктивних економічних законів і майже не залежать від діяльності підприємства, то внутрішнім чинникам властивий високий ступінь керованості, а характер їх зміни безпосередньо залежить від організації роботи самого підприємства. Отже, вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на ліквідність та платоспроможність підприємства може бути різним, яким потрібно і можливо управляти в певних межах [19].