Бюджетний дефіцит та методи його фінансування

 

Ще одними прикладами позитивного впливу дефіциту є економіка країн, у яких добре розвинений ринок державних цінних паперів величина бюджетного дефіциту має менш відчутний вплив на стан економіки в даному періоді, але його наявність обов'язково буде впливати на господарське життя в майбутньому(характерний ефект «Робін Гуду») [13]. Економіка цих країн спрямована тільки на прийняття бездефіцитного бюджету,адже, отримане значення бюджетного дефіциту/профіциту обов’язково спричинить  витрати в майбутньому.

Іноді утворення дефіциту в країні може бути спричинене непередбаченими подіями або обставинами. Звертаючись до бюджетної класифікації, таким прикладом є стійкий дефіцит бюджету, що має місце в довгостроковому періоді та тимчасовий дефіцит, який викликаний непередбачуваними обставинами або тимчасовими касовими розривами. У цей період держава вживає відповідні заходи та методи подолання існуючої ситуації.

Звичайно, не можна однозначно оцінювати негативні наслідки перевищення витрат над доходами навіть одного обсягу, що зафіксовані в різних соціально-економічних умовах. Крім того, для врахування впливу бюджетного дефіциту на економічну динаміку важливо також брати до уваги його тривалість, стабільність тенденцій (зростання чи скорочення) тощо [14].

Наявність бюджетного профіциту також своєрідно впливає на економіку країни. Він є дуже рідким станом економіки для країн, адже постійна економічна не стабільність, різні політичні та надзвичайні ситуації, збільшення державного боргу постійно потребують відповідних джерел фінансування [15, c 360]. Якщо ж в країнах існує бюджетний профіцит, то фінансування відповідних ланок бюджету може призвести до нарощування результатів виробництва, насамперед предметів споживання, збільшення продуктивності праці, створення нових технологій(наприклад, якщо було зроблено інвестування в розвиток наукової діяльності) й таке інше. До негативних наслідків відноситься високе значення податків серед населення, яке вони могли використати для задоволення своїх потреб.

Світова практика розрізняє два види бюджетного дефіциту, які також по–різному впливають на економіку, а саме: структурний та циклічний.

Структурний дефіцит – ілюструє якими повинні бути доходи, видатки та дефіцит при потенційнім об’ємі національного виробництва(при суттєвій схемі оподаткування в умовах повторної зайнятості);

Циклічний дефіцит – характеризує вплив циклічних коливань на доходи, видатки та дефіцит і визначається як різниця між фактичним та структурним дефіцитом [16].

Сучасний стан економіки України знаходиться в дуже тяжкому стані,адже економічний спад і інфляція є прямим наслідком кризового стану господарства, а весь бюджетний дефіцит можна охарактеризувати як структурний. Рекомендоване Верховною Радою нормативне значення показника в межах 3% на 2014 рік буде значно більше [17]. В цих обставинах вкрай необхідна політика уряду, спрямована на подолання вищенаведених негативних явищ,створення чіткої і обґрунтованої концепції виходу з кризового стану і розроблення у відповідності з нею бюджетну стратегію.

 

1.3. Джерела, методи фінансування та особливості узгодження бюджету з дефіцитом та профіцитом

 

Державні позики ілюструють взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Фінансова політика уряду кожної країни щодо подолання бюджетного дефіциту повинна бути виважена і спрямована на збільшення доходної та зменшення видаткової частин бюджету держави.

Теорія фінансів визначає два основні джерела покриття (фінансування) бюджетного дефіциту: державні позики і емісія грошей. Економічно виправданим і доцільним для вживання вважаються державні позики,адже, забезпечуючи вирішення проблеми балансування бюджету, позики супроводжуються значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового звернення країни в порівнянні з грошовою емісією,яка може спричинити інфляцію в країні [18].

Спираючись на частину 1 статтю 15 Бюджетного кодексу України джерела фінансування бюджетного дефіциту представлені у таблиці 1.4.

 

Таблиця 1.4.

Основні джерела фінансування бюджетного дефіциту

 

Номер	Характеристика
1	2
1	Засоби від державних (місцевих) запозичень
Закінчення таблиці 1.4.
1	2
2	Засоби від приватизації державного майна (включає інші надходження, які безпосередньо пов'язані з процесом приватизації) відносно Державного бюджету
3	Повернення бюджетних коштів з депозитів і надходження в результаті продажу / пред'явлення цінних паперів
4	Вільний залишок бюджетних коштів

 

Розглянемо кожне з джерел фінансування дефіциту бюджету та його особливості окремо.

Право на здійснення місцевих позик мають певні суб’єкти. Ці позики будуть здійснюватися в межах, які зазначені в рішенні «Про державний бюджет», а саме:

1) по внутрішнім позикам: міські ради та верховна рада  АРК;

2) по зовнішнім позикам, зокрема отримання кредитів від  міжнародних фінансових організацій: усі міські ради;

3) інші зовнішні позики  – міські ради з чисельністю населення більш ніж 300 000 осіб;

4) від приватизації державного  майна:  на підставі «Закону  України про приватизацію державного  майна» № 2163- XII від 4 березня 1992 року – прописано порядок розміщення тимчасово вільних коштів з ЄКС(Єдиного Казначейського Рахунку) шляхом придбання облігацій внутрішніх позик; проілюстровано порядок розміщення тимчасово вільних коштів ЄКС та засобів на депозитних рахунках [19].

Державні позики є взаємними відносинами між державою як позичальником(з одного боку) та юридичними і фізичними особами, урядами інших країн, міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами(з іншого) в процесі фінансування державних витрат. Ці операції є складовою частиною механізму керування відповідного бюджету, а також дає змогу отримання додаткових доходів бюджету.

Засоби від приватизації державного майна, який в тому числі знаходиться в державній власності, на якій розташовано об’єкт для приватизації на користь фізичних або юридичних осіб можуть бути покупцями відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» № 2163 – ХІІ від 4 березня 1992 року [19]. До цього джерела фінансування також відносяться інші надходження, які безпосередньо пов’язані з нарахування в Державний бюджет України у якості джерела фінансування.

Повернені кошти з депозитів та отримані кошти від продажу або пред’явлення цінних паперів є засобами єдиного казначейського рахунку. Порядок розміщення цих тимчасово вільних засобів і засобів від валютних рахунків державного бюджету на депозитних рахівницях здійснюється шляхом придбання облігацій. Загальний порядок їх здійснення затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 6 від 12 січня 2011 року [20].

Ще одним джерелом фінансування бюджетного дефіциту може виступати вільний залишок бюджетних засобів. Проте, його потрібно відрізняти від оборотного залишку бюджетних коштів.

Вільний залишок бюджетних коштів визначається як перевищення залишків загального фонду бюджету над оборотним залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду.

Оборотний залишок бюджетних коштів – це частина залишку загального фонду відповідного бюджету, який створюється для покриття тимчасових касових розривів [21]. Нормативне значення цього показника встановлюється у розмірі не більш ніж 2% від планових витрат загального фонду бюджету та затверджується в законі «Про Державний бюджет України».

Для покриття дефіциту за допомогою державних позик здійснюється таким чином, щоб на кінець року сума державного боргу не перевищувало граничне значення показника, який встановлений «законом України про державний бюджет». Станом на 2014 рік значення цього показника не повинно перевищувати 585,5 млрд. грн. [22].

На відмінну від представників класичної економічної теорії, більша частина сучасних економістів переконана, що державна політика повинна бути спрямована на регулювання розмірів дефіциту бюджету та зменшення обсягів зовнішнього та внутрішнього боргу. Саме тому питання щодо фінансування бюджетного дефіциту можливе з використанням різних засобів та методів. Основні методи фінансування представлені на рис. 1.4.

Рис.1.4. Методи фінансування бюджетного дефіциту

 

Кожен з цих методів фінансування має власні особливості та спричиняє різні наслідки на стан економіки країни. Розглянемо їх більш детально.

Кредитно-грошова емісія(монетизація) пов’язана з випуском в обіг додаткової маси грошей для фінансування саме бюджетного дефіциту [23]. Унаслідок випуску додаткової маси грошей в обіг, держава може отримати дохід від додаткового друкування грошей у вигляді сеньйоражу, але безконтрольна емісія грошей посилює інфляцію, погіршує стан грошового обігу, спричиняє тяжкі наслідки у сфері економічних та соціальних відносин.

У короткостроковому періоді ні швидкість обігу грошей, ні динаміка не зможуть компенсувати приріст грошової маси. У цьому випадку найшвидше реагують ціни, зростання яких не можливо уникнути. Так запускається механізм інфляції. Після утворення такої ситуації, у країні зростає своєрідний інфляційний податок, що виникає шляхом перерозподілу частини їх доходів на користь держави через які ціни зростають. Інфляційний податок — це втрата значної частини капіталу населення внаслідок інфляції. Такий метод фінансування є найбільш простішим але водночас й найбільш ризиковим розв’язанням проблеми.

Ще одним  шляхом покриття бюджетного дефіциту є боргове фінансування, яке здійснюється за рахунок державних запозичень, а також

випуску та реалізації державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів тощо) на внутрішньому та зовнішньому ринках за визначених умов. Боргове фінансування витісняє частину інвестицій із виробничого процесу, зумовлює зменшення чистого експорту, збільшенню ринкової ставки відсотка і зниження споживчих видатків [24, c. 124].

Покриття дефіциту за рахунок цінних паперів зменшують кількість грошових коштів населення та фінансових ресурсів підприємств, зокрема комерційних банків, які у зв'язку з цим виконують менше активних операцій,а саме обсяги кредитних та інвестиційних проектів. Грошовий ринок реагує на підвищення попиту на гроші зростанням відсоткової ставки, що призводить до скорочення приватних інвестицій та виникнення так званого ефекту витіснення. Цей ефект характеризується тим, що чим більше значення рівня дефіциту, тим вищий обсяг заощаджень, який використовується з метою фінансування державних видатків і тим меншою є величина коштів, доступних для фінансування інвестицій.

Отже, розширення масштабу використання державних цінних паперів для покриття бюджетного дефіциту має неоднозначний вплив на економіку. По-перше, цей процес зумовлює витіснення значної частини інвестицій із виробничого процесу фізичних осіб та юридичних осіб. Сьогоднішній рівень економіки України як ніколи раніше потребує залучення додаткових інвестицій. По-друге, посилюється фінансова дестабілізація, оскільки державні цінні папери стають вагомим сегментом грошового ринку, який не залишає можливостей для спрямування капіталу в менш прибуткові, але вкрай необхідні для суспільства галузі економіки.

Третім методом  фінансування бюджетного дефіциту є упровадження зваженої податкової політики. Збільшення податкових надходжень призводить до порушення можливості накопичення заощаджень та інвестицій, уповільнює економічне зростання, а також зменшує податкову ставку та унеможливлює розширення бази оподаткування. Прикладом зв’язку податкового тиску та обсягу податкових надходжень до бюджету ілюструє крива Лаффера. Ця крива ілюструє пряму залежність між прогресивністю оподаткування та доходами бюджету. Схематичне зображення представлено на рис. 1.5.

               

 

 

 

Рис.1.5. Крива Лаффера

 

Аналізуючи криву Лаффера, можна зробити висновок, що підвищення податків до певного рівня (а саме до 50 %) сприяє збільшенню доходів бюджету до максимального рівня, подальше збільшення ставок оподаткування зумовлює падіння податкових надходжень до бюджету, оскільки сприяє падінню ділової активності в країні: немає сенсу працювати, якщо відбирають більше ніж половину заробленого. Отже, податковий тиск у розмірі більшому ніж 50 % призводить до того, що податкові надходження починають зменшуватися й прямувати до нульової відмітки.

Оподаткування у розмірі 75 % дає такий самий обсяг надходжень до бюджету, як і оподаткування у розмірі 35 %. Тому недоцільно збільшувати податковий тиск на платників податків, адже це спричинить тільки ухилення від оподаткування та збільшення розвитку «тіньової» економіки. На Заході оподаткування понад 50 % називається забороненою зоною                  оподаткування [25].

Отже, одним з головних завдань фінансової науки є розроблення таких податкових концепцій, які дозволили б визначити економічно оптимальний і соціально справедливий рівень оподаткування, який буде достатнім для фінансування державних функцій та не перешкоджав стимулам інвестування і мотивацій до праці.