Бюджетна політика держави, суть і завдання

Ключовим моментом щодо державної  підтримки інноваційних проектів та програм соціально-економічного розвитку територій є створення сприятливих  економічних умов для реалізації інноваційних проектів. Це питання  є основою для вдалої регіональної стратегії інноваційного розвитку.

Досі визначення заходів, що фінансуються за рахунок відповідної  статті видатків, носило хаотичний  характер, у супереч нормам, зазначеним у Бюджетному кодексі України. У  даному акті зазначено, що інвестиційні проекти реалізуються відповідно до порядку та умов надання субвенцій  на зазначені цілі, визначаються Кабінетом  Міністрів України.

Однак протягом семи років  ця норма не виконується. І лише планом заходів із реалізації Державної  стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року, затвердженого  розпорядженням Кабінету Міністрів  України від 21 липня 2006 року № 1001 визначено  розроблення та затвердження Кабінетом  Міністрів України порядку та умов надання субвенцій на реалізацію інвестиційних проектів [6].

У даному порядку доцільно врахувати наступні напрями реалізації інвестиційних проектів, що спрямовуються  на соціально-економічний розвиток регіонів, та фінансуються за рахунок  Державного бюджету України:

- компенсація процентної  ставки банків наданих суб’єктам  господарювання кредитів для  ведення економічної діяльності  у визначеній державою сфері  господарювання та території;

- пряме фінансування: реалізація  угод щодо регіонального розвитку; реалізація проектів та програм  із розроблення енергозберігаючих  технологій; реалізація венчурних  проектів тощо.);

- фінансування угод щодо  регіонального розвитку між Кабінетом  Міністрів України та регіональним  представницьким органом, укладених  відповідно до чинного законодавства.

Тобто, держава може по-різному  брати участь в інвестиційному процесі. При безпосередній участі в інвестиційному процесі вона інвестує ресурси на виконання інвестиційних програм, що передбачені в державному бюджеті, чи безпосередньо бере участь в інвестиційних  проектах у формі надання субсидій, субвенцій та бюджетних позик  на основі повернення (субсидіювання  позикового відсотка з кредитів для  фінансування інвестицій; спільне пайове фінансування з державного та регіональних бюджетів тощо).

Головною умовою отримання  права реалізувати інвестиційні проекти має бути відбір на конкурсних умовах, з проведенням ретельної  експертизи як самих проектів, так  і суб’єктів, що бажають їх реалізовувати.

Критеріями відбору компенсації  процентної ставки мають бути наступні результати реалізації проектів:

- значення розвитку відповідного  напряму для соціально-економічного  розвитку території, на якій  пропонується реалізація проекту;

- збільшення суми сплати  податків до всіх рівнів бюджетів;

- створення нових робочих  місць та підвищення соціальних  стандартів наявним працівникам;

- розбудова та модернізація  інфраструктури території.

Для цього при центральному органі виконавчої влади, завданням  якого є реалізація державної  регіональної політики, доцільно створити допоміжний орган - Фонд регіонального  та місцевого розвитку, керівництво  якого буде здійснюватися колегіально  з числа керівних осіб (перші заступники та заступники міністрів, або голів  комітетів) інших зацікавлених центральних  органів виконавчої влади, провідних  науковців та представників громадськості, а головуватиме відповідний представник  центрального органу виконавчої влади, завданням якого є реалізація державної регіональної політики.

Важливим інструментом реалізації державної та європейської політики регіонального розвитку в Австрії  виступає фінансова установа «Австрійський  економічний сервіс» (AWS), до компетенції  якої віднесено й питання управління фінансовою допомогою з європейських фондів сприяння. Банком надаються  субвенції, пільгові кредити (із середньою  річною ставкою 3,75%), гарантії по приватних  банківських кредитах, а також  сервісне обслуговування проектів. В  залежності від статусу та розміру  підприємств (мале, середнє чи велике за класифікацією ЄС), сукупний розмір допомоги з усіх джерел фінансування на європейському та національному  рівнях може досягати 100%. Натомість, сьогодні відсталі регіони Австрії отримують  підтримку на реалізацію проектів в  середньому розмірі 15% від їх вартості, у землі Бургенланд ця межа збільшена  до 40%. Відповідно до фінансового звіту AWS вже за 2005 рік сума вимог по зобов’язанням фінансового характеру, що надані в рамках підтримки Євросоюзу, перевищила 1,2 млрд. євро [5, с. 126].

У Російській Федерації також  використовується подібна практика [4]. Інвестиційний Фонд Російської Федерації  був сформований 1 вересня 2006 року, і  через рік віднесений до відання  Міністерства регіонального розвитку Російської Федерації (постанова Російської Федерації від 25 жовтня 2007 року № 701 «Про деякі питання структури  і організації діяльності Міністерства регіонального розвитку Російської Федерації». Бюджетне асигнування (у  формі прямого фінансуванні) Інвестиційного фонду надається для реалізації проектів, спрямованих на соціально-економічний  розвиток території країни, що мають  загальнодержавне значення.

Основною відмінністю  пропонованої нами моделі від діючої в Російській Федерації є те, що окрім прямого фінансування передбачено  надати Фонду регіонального та місцевого  розвитку право здійснювати компенсацію  процентної ставки банків наданих суб’єктам  господарювання кредитів для ведення  економічної діяльності у визначеній державою сфері господарювання та території.

Для підвищення ефективності здійснення даних заходів варто  розглянути можливість вибору одного із державних банків (Укрексімбанк, Ощадбанк), у яких на стандартних  умовах будуть надаватися кредити суб’єктам, які будуть брати участь у реалізації інвестиційних проектів, спрямованих  на соціально-економічний розвиток регіонів.

Окрім цього, покласти на Фонд наступні обов’язки:

- залучення міжнародних  грандів регіонального розвитку;

- організація конкурсів  проектів регіонального розвитку, в т.ч., що фінансуються міжнародними  організаціями;

- надання методичної та  практичної допомоги агентствам  регіонального розвитку в регіонах;

- моніторинг поточного  і перспективного законодавства  України;

- рейтингова оцінка територій  та міст України;

- організація і проведення  всеукраїнських виставок регіонів  країни, а також представляє їх  за кордоном;

- участь у розробленні  стратегій розвитку держави та  регіонів, відповідних цільових  програм;

- дослідження конкурентних  переваг регіонів;

- організація проведення  соціологічних досліджень.

В Україні вже зараз  реалізується подібний механізм стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу. В регіонах за ініціативою Мінекономіки та Деркомпідприємництва створені регіональні  та місцеві Фонди підтримки підприємництва, завданням яких є компенсація  на конкурсній основі частини процентної ставки за рахунок регіональних та місцевих бюджетів. Однак, дані установи не володіють достатньою фінансовою спроможністю. В середньому їхні річні  фінансові ресурси складають 1 млн. гривень на регіон. Тобто, можна впевнено сказати, що держава переклала весь фінансовий тягар на плечі регіональних та місцевих бюджетів. З іншої сторони, держава має залишити за собою  функції здійснення контролю за розподілом відповідних ресурсів та гарний інструмент здійснення комплексного, збалансованого соціально-економічного розвитку усіх територій країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

В результаті проведеного  дослідження ми прийшли до наступних  висновків:

1) Бюджетна політика є  ключовим інструментом фінансування  інвестицій в технічні, інституційні  інновації, в людський капітал,  що значно підвищує конкурентоспроможність  національної економіки;

2) бюджетна політика має  забезпечувати комплекс позитивних  факторів, які сприяють поліпшенню  параметрів ринкової діяльності, інноваційній активності, товарній  диверсифікації на міжнародних  ринках, зрештою глобальній ринковій  експансії;

3) важливим виміром конкурентоспроможності  є формування за допомогою  бюджетних важелів соціального  профілю інформаційної економіки,  класу інноваторів, широких верств  соціуму, які заінтересовані в  інноваціях та які формують  попит на інновації;

4) за сучасних умов  функція перерозподілу ВВП через  бюджет набуває цілковито нового  значення. Фіскальну політику слід  орієнтувати на стимулювання  підприємницької активності та  пошук нових форм державно-приватного  партнерства в інвестуванні транспорту, інфраструктури тощо. Антикризові  механізми повинні передбачати  створення стабілізаційного фонду  для підтримки фінансової стійкості  економіки, скорочення витрат, в  тому числі соціальних, поточної  збалансованості бюджетів усіх  рівнів;

5) в Україні посилились  негативні тенденції непослідовності  в розробці та реалізації бюджетної  політики, про що свідчать значні  відхилення фактичних бюджетних  показників від запланованих, незважаючи  на їх коригування до чотирьох  разів на рік, а також переважне  спрямування бюджетних видатків  на поточні цілі та низький  рівень інвестиційної активності  держави;

6) бюджет України не  повністю виконує функцію фінансового  забезпечення цілей соціально-економічного  розвитку країни, що мають стратегічний  характер та спрямовані на  зміцнення конкурентних переваг  держави;

7) головним в подальшому  реформуванні бюджетної політики  буде укріплення законодавчої  бази про державний бюджет. Надійні  правові норми повинні регламентувати  формування i витрачання бюджетних  коштів, бюджетний процес має  відбуватися виключно згідно  з бюджетними законами. У наповненні  бюджету мають брати участь  всі суб’єкти господарської діяльності, а державні фінанси - орієнтуватися  на виконання як фіскальної  функції, так і стимулюючої  та регулюючої.