Аналітична характеристика майнового страхування страхових компаній

 

 

 

Майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страхування, що складають дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. До страхування майна юридичних осіб можна віднести такі види страхування як: страхування залізничного транспорту, страхування наземного транспорту, страхування повітряного транспорту, страхування морського транспорту, страхування фінансових ризиків, страхування виданих та прийнятих гарантій, сільськогосподарське страхування. А до страхування майна громадян відносять: страхування автомобілів, страхування будівель та інші види.

Страхування майна промислових підприємств від вогню є традиційним і найпоширенішим видом страхування.

У діяльності суб’єктів господарювання можуть виникати кредитні та фінансові ризики. Фінансово – кредитні ризики можна розмежувати за суб’єктом, у якого вони виникають, а саме:

– фінансові ризики – це ризики, які виникають у суб’єктів господарювання (насамперед, підприємств виробничої сфери) в ході розрахунків за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги; прямі ризики втрати або зменшення прибутку внаслідок перерв у виробництві та ін.;

– кредитні ризики – це ризики, які виникають у комерційних банків при здійсненні ними активних операцій. Найчастіше кредитний ризик проявляється у неповерненні позичальником отриманого кредиту і несплати відсотків за нього.

Усі різновиди страхування фінансово – кредитних ризиків здійснюються в добровільній формі.

Наступним видом майнового страхування є страхування наземного транспорту. До наземного транспорту належить автомобільний, залізничний і трубопровідний.

Страховий тариф залежить від кількості ризиків, типу і марки машини, терміну її експлуатації, вартості та інших факторів. Сумарний страховий тариф за повним каско в Україні коливається від 2 до 13 відсотків.

Пошкодження та загибель, крадіжка – це ризики, які супроводжують перевезення вантажів з давніх часів. Найбільшого поширення воно набуло на водному, автомобільному та авіаційному транспорті. Незалежно від виду транспорту страхування вантажів здійснюється в добровільній формі. Карго страхування передбачає покриття вантажу тільки на час його пересування.

В Україні надуває свого поширення страхування будівель громадян. Страхувальниками можуть бути фізичні особи, власники будівель або повнолітні члени їхніх родин, а також фізичні особи, які тимчасово користуються або розпоряджаються будівлями на законних підставах.

Об’єктами страхування є житлові, садові та дачні будинки, господарські (сараї, погреби, гаражі) та зовнішні (тротуари, тераси, огорожі) будівлі, зведені на постійному місці, у тому числі й ті, під заставу яких страхувальник одержав кредит в установі банку. Одночасно з будівлями приймається на страхування додаткове обладнання до них (газопровід, водяні, газові лічильники тощо).

У майновому страхуванні також виділяють страхування домашнього майна. Страхувальниками домашнього майна можуть бути фізичні особи – власники домашнього майна.

До такого майна відносять: меблі, радіо-, відео- та телеапаратуру, килимові вироби, одяг, взуття, вироби з дорогоцінних металів, господарський та спортивний інвентар, книги тощо.

Страхова сума для кожного застрахованого предмета домашнього майна має відповідати страховій оцінці.

Страхування майна на випадок вогню, стихійного лиха та крадіжки. Сутність страхування від вогню – відшкодування збитку від раптових і не передбачених випадків пожежі або вибуху, стихійного лиха та крадіжки а також деяких інших випадкових і непередбачених подій, додаткових щодо ризиків пожежі та вибуху, що призвели до знищення застрахованого майна.

Отже, страхування майна це комплексна галузь, в якій можна залежно від способу класифікації виділити різні підгалузі. Майно може страхуватися в обов’язковій і добровільній формах. Об’єкти, правила, страхові суми, форми договорів і тарифи для обов’язкових видів страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України і тому є однаковими для усіх страховиків і страхувальників. Загальні умови і порядок здійснення добровільних видів страхування та страхові тарифи для них розробляються страховими компаніями самостійно. Конкретні умови страхування, зокрема об’єкти, страхові суми, термін дії договорів, застереження, винятки та деякі інші деталі узгоджуються з власником і відображаються в договорі.

 

Розвиток майнового страхування на страховому ринку України

 

В Україні страховий ринок під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників зазнає кількісних і якісних змін. При чому частка страхових послуг на вітчизняному фінансовому ринку неухильно зростає, що свідчить про розвиток страхового ринку і про зростання доходів фізичних і юридичних осіб. Розглядаючи страховий ринок України в цілому, можна говорити, що найбільшу частку у його структурі займає майнове страхування. Обсяги страхових премій на страховому ринку України за 2010 рік становили – 10844,8 млн. грн., за 2009 – 10226,2 млн. грн., за 2008 – 13372,7 млн. грн. А частка добровільного майнового страхування в 2010 році становила 70,3 % вітчизняного страхового ринку.

Розвиток страхового ринку характеризується як кількістю страхових компаній, що працюють на ньому, так і його місткістю, що відбивається в сумах страхових платежів і страхового відшкодування. Ринок страхових послуг залишається найбільш капіталізованим серед інших небанківських фінансових ринків.

За результатами 2010 року основні показники страхової діяльності набрали тенденції якісних змін щодо скорочення падіння та стабілізації і в порівнянні до 2009 року динаміка показників свідчила про такі тенденції: на 29,6% збільшилась кількість укладених договорів (крім договорів з обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті), при цьому кількість договорів, укладених з фізичними особами, зросла на 34,3%; на 8,8% збільшились обсяги надходжень валових страхових премій, а обсяг чистих страхових премій зменшився на 3,8%; на 20,3% зменшились валові страхові виплати/відшкодування, а обсяг чистих страхових виплат – на 14,8%; на 5,2% зросли загальні активи, з них активи, визначені законодавством для представлення коштів страхових резервів – на 10,4%; загальна кількість страхових компаній становила 451, у тому числі СК «life» – 70 компаній, СК «non-life» – 381 компанія.

Обов’язкові види страхування не мають свого розвитку, окрім незначної частини страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності, яке займає лише 0,06% від загальної суми страхування.

Отже, актуальність питання розвитку майнового страхування в Україні обумовлює необхідність розробки державної політики ефективного розвитку страхування. Аналіз же сучасного стану, тенденцій і проблем розвитку вітчизняного ринку майнового страхування свідчить про певні здобутки та численні недоліки. Для поступального розвитку майнового страхування в Україні необхідно: завершити розробку та затвердити національну концепцію розвитку страхової системи; підвищити добробут громадян і поліпшити стан корпоративних і державних фінансів; підвищити рівень капіталізації страхових компаній, їх фінансову стійкість, конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість; розвивати сучасну інфраструктуру майнового страхування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ МАЙНОВОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

 

2.1. Аналітична характеристика  страхового ринку України 

Страховий ринок - це сфера економічних  відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги  і здійснюється акт їх купівлі-продажу. У деяких публікаціях наводиться ширше поняття страхового ринку. Іноді ним охоплюють усі форми надання страхового захисту. Із цим погодитися не можна. Адже при відшкодуванні збитків за рахунок централізованих фондів відносини купівлі-продажу відсутні. Немає їх і в разі формування та використання з цією метою коштів із фондів самострахування.

Існує також думка, що під страховим ринком слід розуміти сукупність його суб'єктів (страхувальників, страховиків та посередників) і страхових послуг, що є предметом купівлі-продажу. Можливо, з теоретичного погляду таке визначення не є досить коректним, проте воно також дістало визнання, особливо серед практиків.

Поняття "страховий  ринок" у пострадянській економіці  склалося на початку 90-х років. Саме на цей період припадає створення  поряд з Держстрахом перших альтернативних страхових організацій.

Зародження і розвиток страхового ринку України - процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціаліс-тичних країнах. Проте водночас нашій країні притаманні деякі специфічні риси.

Після законодавчого  введення деяких елементів ринкової економіки в колишньому Радянському Союзі (особливо з появою Закону "Про кооперацію" (1988 року) почали створюватися перші страхові кооперативи. Їх частка в загальних обсягах страхування була незначною - не більш як 1%. Проте існування кооперативів протягом 1988 - 1989 років мало велике значення щодо набуття першого досвіду роботи в ринкових умовах, підвищення кваліфікації кадрів, взяття під страховий захист "нетрадиційних" для Держстраху ризиків, зокрема вантажів, відповідальності за невиконання угод третіми особами тощо. З самого початку зародження страхового ринку альтернативні страховики більшою мірою звернули увагу на зміст страхових

продуктів (послуг), що пропонуються в Західних країнах. Завдяки цьому  в Україні почав зростати асортимент страхових послуг, виник інститут перестрахування.

Коли в 1990 році рамки  законодавства в напрямку розвитку ринкових відносин були розширені, почали створюватися перші комерційні страхові компанії. Можна виокремити чотири основні чинники, які сприяли  розвитку на ринку повноцінних суб'єктів  страхування.

Чинник 1-й - створення  відносно великих страхових організацій  союзного значення з широкою мережею  периферійних філій, у тому числі  й в Україні, що згодом перетворилися  на самостійних юридичних осіб. Так  виникли теперішні компанії АСКА, "Славія" та інші страховики. Нині зв'язки з московськими холдингами лишаються здебільшого у сфері перестрахування, хоча з кожним роком таких зв'язків стає дедалі меньше.

Чинник 2-й - створення  комерційних страхогих організацій  на базі розміщених в Україні установ  системи колишнього Держстраху СРСР і їндержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано.

Оскільки до кінця 1993 p. Держстрах запишався повністю державною організацією, то в умовах слабкого розвитку на тон час ринкового  законодавства він був істотно обмежений у можливостях підписання вигідних страхових угод, отримання доходів від інвестиційної діяльності, упровадження ефективних форм мотивації праці тощо. Система ще тривалий час пропонувала підприємствам і населенню "застарілі" шаблонні страхові продукти доринкового періоду. На державного страховика було покладено здійснення обов'язкового страхування, яке з більшості видів було збитковим. Великої шкоди завдали іміджу Держстраху гіперінфляція і неможливість з багатьох (здебільшого не залежних від страховика) причин своєчасної компенсації і виплат громадянам за попередніми договорами змішаного страхування життя, укладеними ще за радянських часів.

Усе це зумовило тенденцію  переходу кваліфікованих працівників  до інших компаній, створення держстрахівськими працівниками страховиків-супутників, які певною мірою залучалися до страхування "вигідних" ризиків, запровадження тих видів страхування, яким не надавалося належної уваги в Держстраху. Навіть і тоді, коли в ! 992 - 1993 pp. загальне законодавство поставило Держстрах (на той час уже Національна акціонерна страхова компанія "Оранта") в однакові умови з іншими компаніями, страхові компанії-супутники не зникли, а, здобувши досвід, працювали й далі (щоправда, поступово втрачаючи зв'язки зі своєю "базою"). Зауважимо, що зазначений процес не набрав форми спеціальної політики з боку Держстраху, а здебільшого здійснювався на місцях працівниками регіональних установ. 
Що ж до їндержстраху, то він ще до розпаду СРСР перетворився на холдинг з великими правами своїх філій, у тому числі й в Україні. Тому створення протягом 1991 - 1992 pp. самостійних страховиків на базі цих філій не потребувало великої роботи.

Чинник 3-й - створення  страхових компаній комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами.

Перші роки самостійності  української держави характеризувалися  заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій, інвестиційних компаній, інших комерційних структур. Ці суб'єкти, розвиваючи свій бізнес, доходили висновку про необхідність здійснення страхування. Оскільки на страховому ринку ще не було великих надійних компаній, то структури в інших галузях бізнесу почали засновувати своїх страховиків з метою власного обслуговування. Надалі страхові компанії такого типу почали працювати універсальніше, і не тільки в межах потреб своїх засновників. 
Чинник 4-й - створення "кепчивних" страховиків при галузях, підгалузях, сферах виробництва.

З розвитком ринкових відносин у різних сферах виробництва  постала потреба у створенні  обслуговуючої, комерційної інфраструктури. Тому поряд з виникненням банків, торговельних посередників, зовнішньоекономічних фірм почали засновуватись і страхові компанії, які на перших порах брали на себе внутрішньогалузеві ризики. Характерною особливістю таких компаній був великий вплив на їхню роботу міністерств, відомств, державних корпорацій тощо. 
Окрім цих головних чинників на процес масового виникнення страхових компаній у 1990 - 1993 pp. впливали (щоправда, набагато менше) такі чинники:

а) ініціатива науковців, фахівців, які запозичували досвід роботи страхового ринку в розвинених країнах; 
б) засновницька робота профспілок, громадських організацій; 
в) участь зарубіжних інвесторів (такі компанії були, як правило, невеликі і створювалися здебільшого з метою розвідки ринку, але після встановлення 20 %-вої межі участі нерезидентів у статутному фонді страховика майже всі вони припинили існування).

Не можна обминути й такий чинник, як створення страхових  компаній з метою суто трастової  діяльності - "гри на інфляції". Хоча зазначених компаній було не більш як 3 - 5 відсотків ринку, вони у свій час завдали великої шкоди багатьом своїм клієнтам, не повернувши їм належних коштів і підірвавши цим довіру громадян до страхових компаній.

Отже, період 1990 - 1993 pp. характеризувався бурхливим зростанням кількості страхових компаній в умовах невпорядкованого законодавства. 
Після виходу в травні 1993 року Декрету Кабінету міністрів України "Про страхування" (далі - Декрет) та створення восени 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю почався новий етап розвитку страхового ринку України.

Було зареєстровано  страхові компанії і видано ліцензії. Страхову діяльність визначено як виключний  вид діяльності. При цьому здійснювати  страхову діяльність стало можливим лише за тими видами, які вказані в ліцензії. Була запроваджена обов'язкова звітність страховиків за результатами року. Установлено певну залежність між обсягами максимального зобов'язання і розмірами страхових резервів.