Платоспроможність підприємства як об’єкт фінансового менеджменту

   За таким трактуванням фінансових ресурсів втрачається сутність сучасних підприємств. У теперішніх умовах власність і управління на підприємстві чітко розмежовані. Це означає, що підприємство як юридичний суб'єкт кожну свою зароблену копійку має розглядати як зобов'язання перед тими, хто авансував у нього свої кошти раніше. Відрізняється лише форма цього авансування: ви можете авансувати в підприємство кошти як його власник (акціонер) або ж як його кредитор. Різниця між цими двома видами фінансування підприємства полягає тільки в певних аспектах при обчисленні оподатковуваного прибутку (відсотки за кредит, як правило, вираховуються до оподаткування, на відміну від дивідендів), при банкрутстві підприємства (вимоги кредиторів задовольняються раніше за вимоги акціонерів) і в деяких інших незначних відмінностях.

   Якщо розвивати тему зобов'язань ще глибше, то можна побачити, що на менеджерів покладено додатковий обов'язок саме щодо акціонерів, а не щодо кредиторів: вони (менеджери) повинні так управляти компанією, щоб максимізувати добробут її власників (тобто акціонерів). Таке трактування пов'язане з останніми тенденціями у фінансовому менеджменті, коли мету підприємства — отримання максимального прибутку при мінімальному ризику було замінено на нову — максимізація добробуту власників (акціонерів) через зростання ринкової ціни акцій (хоча після останніх корпоративних скандалів у США і ця мета може зазнати модифікації). З цього випливає, що навіть нерозподілений прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, продовжує бути власністю акціонерів, просто останні дають змогу управлінню реінвестувати його в компанію, бо вдала реінвестиція обертається підвищенням ринкової ціни акцій, збільшуючи у такий спосіб добробут власників. Таким чином, у підприємства як у юридичної особи завжди є зобов'язання перед своїми акціонерами й кредиторами і весь його пасив відображає склад цих зобов'язань. Або ж, як пише про це В.В. Ковальов: "Пасив балансу — це сума зобов'язань організації".

   Цікаво, що зовсім протилежної точки зору, ніж В. Г. Бєлолипецький, дотримується І.В. Зятковський: "Погляд науковців, які вважають, що фінансовими ресурсами підприємства слід вважати всі грошові фонди, в тому числі й позичені кошти, навряд чи є достатньо переконливим". Не менш загадкове й висловлювання В.М. Опаріна: "...Є підстави стверджувати, що поняття "капітал" і "фінансові ресурси" — близькі за змістом... Водночас між капіталом і фінансовими ресурсами наявні суттєві відмінності. З одного боку, не вся сума капіталу виконує функції фінансових ресурсів, пов'язані із забезпеченням виробничого процесу. А з другого — не всі фінансові ресурси набувають ознак капіталу"[7, c. 76].

   Така невизначеність як щодо фінансових ресурсів, так і щодо капіталу змушує нас поглянути на теорію капіталу, яка функціонує в світі уже понад двісті років (ще з часів Адама Сміта) і майже не зазнала істотних змін.

   Сучасна економічна теорія визнає лише чотири фактори виробництва або види економічних ресурсів (слід зауважити, що серед них відсутні фінансові ресурси): капітал, землю, працю і підприємницькі здібності. Щодо першого, то на сьогодні у західній літературі склалася така концепція капіталу.

   Капітал (фінансовий) — сукупний термін для товарів і грошей, від використання яких може бути отриманий майбутній дохід. Загально прийнято вважати, що споживчі товари і гроші для теперішніх потреб і особистого задоволення не входять до складу капіталу. Таким чином, бізнес розглядає свою землю, будівлі, споруди, обладнання, устаткування і сировину поряд з акціями, облігаціями і банківськими рахунками як капітал. Будинки, меблі, автомобілі й інші товари, які споживаються для особистого задоволення (або гроші, обміняні на ці товари), не вважаються капіталом у традиційному розумінні.

   У практичному використанні (наприклад із метою бухгалтерського обліку) капітал визначається як власність, що належить фізичним або юридичним особам у даний момент і чітко відокремлена від доходу, отриманого від цієї власності протягом певного періоду.

   Відповідно до цього кожна компанія має рахунок руху капіталів (який часто називається балансом), що відображає активи фірми на певну дату і рахунок доходів/надходжень (котрий називається звітом про фінансові результати), що підсумовує потік товарів і вимог до них протягом певного періоду (зазвичай рік).

   Серед економістів XIX століття термін "капітал" належав лише до того сегмента багатства, котрий був продуктом минулого виробництва. Багатство, яке не було виробленим, таке, як земля або родовища корисних копалин, було вилучене з визначення капіталу. Дохід від капіталу (визначений у такий спосіб) називався прибутком або процентом, тоді як дохід від природних ресурсів називався рентою. Сучасні економісти, для яких капітал означає просто сукупність товарів і грошей, що використовується для створення ще більшої кількості товарів і грошей, уже не вдаються до такого поділу.

   Такий підхід до капіталу свідчить про те, що весь капітал, який перебуває в розпорядженні підприємства, відображається у балансі, причому тільки в лівій його частині (актив), тобто це основні й оборотні засоби. Пасив, власне, відображає джерела фінансування цього капіталу, тобто що і кому підприємство заборгувало на даний момент за той реальний капітал (основні й оборотні засоби), яким воно розпоряджається. Усі ці зобов'язання являють собою не просто щось аморфне, а чітко визначені корпоративні цінні папери (у вигляді акцій, облігацій), кредиторську заборгованість (у вигляді векселів), зобов'язання перед банками (у вигляді підписаних кредитних договорів), зобов'язання за розрахунками з бюджетом (у вигляді відповідних податкових декларацій), зобов'язання за розрахунками з оплати праці (у вигляді підписаних трудових договорів) тощо. І те, що розділ І пасиву називається "Власний капітал", у жодному разі не означає, що цей капітал належить підприємству, зменшуючи тим самим суму його зобов'язань. Цей капітал називається лише тому власним, що він належить суб'єктам, які через свою причетність до даного підприємства мають право називатися власниками підприємства. Дуже часто (в контексті корпорацій) він називається просто акціонерним капіталом.

   Усе, чим може розпоряджатися компанія, знаходиться в лівій частині балансу (актив) і тільки там[8, c. 110-113].

   У зв'язку з цим виникає запитання: яким практичним цілям відповідає поняття фінансових ресурсів? Що, власне, спонукає виділяти їх в окрему категорію? На це запитання тільки один із вищенаведених авторів, а саме О. Д. Василик, дає впевнену відповідь: "... для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинне відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення". Проте конкретнішого пояснення цих критеріїв щодо фінансових ресурсів автор не наводить.

   Повернемося до тих визначень фінансових ресурсів, які були наведені на самому початку, але тепер уже у контексті двох важливих категорій — капіталу і доходу, і ми побачимо, що одні автори виділяють фінансові ресурси із доходів підприємства, другі — з його капіталу, а треті і з капіталу, і з доходу одночасно. В такій ситуації важко не погодитися з І.В. Зятковським, який недвозначно пише: "Хоча в економічній літературі й на сьогодні немає єдності щодо визначення фінансових ресурсів, усі дослідники єдині в тому, що не визнають їх економічною категорією". На цьому фоні і на фоні визначення (під номером 5) фінансових ресурсів, яке наводить цей автор, дещо суперечливою видається його думка, що "основними ознаками фінансових ресурсів підприємств... є джерела їх походження і право суб'єкта господарювання розпоряджатися ними без будь-яких обмежень". Це, по суті, означає, що автор відносить до фінансових ресурсів лише те, що надходить до підприємства на правах власного капіталу.     Складається враження, ніби у світі існують підприємства, що можуть безконтрольно використовувати кошти, які вкладені в підприємство і від яких вони очікують певної віддачі. Згадаймо про те, що власний капітал, як було сказано вище, не є власністю компанії, а належить її власникам (акціонерам)[2, c. 123-127].

   Отже, під фінансовими ресурсами на сьогодні слід розуміти сукупність усіх грошових ресурсів, які надійшли на підприємство за певний період або на певну дату у процесі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг — операційна діяльність), основних і оборотних засобів (інвестиційна діяльність) і видачі зобов'язань (майнових і боргових — фінансова діяльність).

   Можливість залучати фінансові ресурси з різних джерел (Рис. 2.1), у тому числі на фінансовому ринку, дає змогу підприємству відносно вільно маневрувати структурою цих ресурсів, вибираючи оптимальні їхні комбінації. Однак є певні чинники, що впливають на обсяг і структуру фінансових ресурсів підприємства. До них належать: форма власності й організаційно-правові форми підприємства (так, наприклад, державні підприємства багато в чому залежать від складу і обсягу державних фінансових ресурсів як додаткового джерела формування капіталу), галузева приналежність підприємства, мета і завдання фінансово-господарської діяльності на певному проміжку часу, внутрішня фінансова політика підприємства тощо.

ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

Рис. 2.1. Схема складу основних джерел фінансових ресурсів підприємства

   Структура джерел фінансового забезпечення впливає на балансування між фінансовою стійкістю і фінансовим ризиком діяльності підприємства. Так, згідно з ефектом фінансового левериджу наявна певна залежність між часткою позикових коштів у структурі фінансового забезпечення та рентабельністю власного капіталу. Зв'язок між ними такий: чим більша частка позикових коштів, тим вища рентабельність власного капіталу (якщо підприємство взагалі отримує прибуток). Отже, кожне підприємство має балансувати між цими чинниками, що впливають на фінансові результати його діяльності.

   І тут на перший план виступає необхідність діагностики рівня й структури фінансового забезпечення. Тут діагностика має бути націлена насамперед на виявлення достатності загального обсягу фінансових ресурсів, а потім — на контролінг відповідності їхньої фактичної структури тим цільовим параметрам, які були сформовані на етапі розробки фінансової стратегії підприємства[3, c. 45].

   З метою підвищення ефективності механізму фінансового забезпечення доцільно впровадити його діагностику, в процесі якої необхідно виявити і відповідно класифікувати рівень фактичного стану фінансового забезпечення й ступінь його ефективності за обраними критеріями.

  Для цього необхідно визначити склад і структуру джерел фінансування виробничої діяльності; рівень фінансової стійкості, який досягається завдяки наявній структурі джерел фінансового забезпечення; ступінь відповідності структури сформованих джерел фінансування структурі активів підприємства, виходячи з особливостей його виробничо-господарської діяльності[3, c. 48].

  Аналіз джерел формування фінансових ресурсів підприємства на прикладі ВАТ "Взуттєва фабрика "Київ"

  Аналіз структури капіталу є передумовою для визначення ефективності його використання. Функціонування капіталу на підприємстві характеризується його постійним кругообігом, під час якого він може перебувати у будь-який час на різних стадіях, зазнавати змін як у джерелах формування, так і у розміщенні. Тому вивчення динаміки капіталу доцільно зосередити на аналізі структури джерел його формування (пасивів), напрямах їх структурного, раціонально збалансованого розміщення (активів).

  Оптимізація структури капіталу — це одне із найважливіших і найскладніших завдань, що розв'язуються у процесі фінансового менеджменту. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і залучених коштів, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності й коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

  У процесі оптимізації структури капіталу треба враховувати основні особливості кожного елемента його складу.

  Власний капітал характеризується, по-перше, простотою залучення, тобто рішення, пов'язані зі збільшенням частки власного капіталу, приймаються фінансовими менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших суб'єктів господарювання; по-друге, високою віддачею за критерієм норми прибутку на вкладений капітал, бо у цьому разі не потрібна сплата позикового відсотка, зокрема за користування кредитом; по-третє, зменшенням ризику небезпеки фінансової нестійкості й банкрутства підприємства.

   Водночас у використанні власного капіталу має місце низка недоліків. Зокрема, обмежений обсяг залучення, а відповідно і менше можливостей суттєвого розширення господарської діяльності підприємства за сприятливої кон'юнктури ринку; не використовувана потенційна можливість приросту рентабельності власного капіталу шляхом залучення ресурсів позикового капіталу. В цьому разі коефіцієнти економічної і фінансової рентабельності по суті рівнозначні[9, c. 138-139].

  У свою чергу, позиковому капіталу притаманні такі позитивні риси: збільшення фінансового потенціалу підприємства за необхідності суттєвого піднесення темпів зростання обсягів виробництва; можливість збільшення приросту рентабельності власного капіталу за рахунок забезпечення розширеною відтворення виробництва.

  Воднораз у використанні позикового капіталу проглядають деякі негативні моменти:

— складність залучення коштів, оскільки це залежить від рішень кредиторів, які за будь-яких негативних обставин узагалі можуть відмовити підприємству у таких коштах;

— необхідність надання відповідних гарантій, зокрема страхових компаній, інших суб'єктів господарювання, або застави. При цьому гарантії надаються, як правило, на платній основі;

— зниження норми прибутку активів, оскільки прибуток підприємства зменшується на суму сплачених відсотків за кредит;

— зниження фінансової стійкості підприємства і відповідно зростання ризику банкрутства.

  Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал (поряд із власним), має вищі фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту рентабельності власного капіталу, але може і втрачати свою фінансову стійкість, бо при збільшенні частки позикового капіталу коефіцієнт автономії дорівнюватиме нулю.

Процес  оптимізації структури капіталу підприємства характеризується певними  етапами (див. рис. 2.2).

Аналіз  джерел формування фінансових ресурсів підприємства на прикладі ВАТ "Взуттєва фабрика "Київ"

   Аналіз структури капіталу є передумовою для визначення ефективності його використання. Функціонування капіталу на підприємстві характеризується його постійним кругообігом, під час якого він може перебувати у будь-який час на різних стадіях, зазнавати змін як у джерелах формування, так і у розміщенні. Тому вивчення динаміки капіталу доцільно зосередити на аналізі структури джерел його формування (пасивів), напрямах їх структурного, раціонально збалансованого розміщення (активів).