Методичні підходи до оцінки кредитоспроможності підприємства

Також мають бути враховані  фактори суб'єктивного характеру:

• ефективність системи управління;
• ринкова позиція позичальника i його залежність від циклічних та 
  структурних змін в економіці та галузі;
• професіоналізм керівництва;
• склад засновників;
• історія погашения кредиторської заборгованості в минулому [1].

Кредитоспроможність як складне та багатоаспектне явище  дозволяє банківській установі визначити коло показників, які враховуються при оцінці конкретного позичальника.

Класифікація видів  кредитоспроможності позичальника за основними ознаками наведена в  табл. 1.2.

               

 

 

Таблиця 1.2

Класифікація  видів кредитоспроможності за основними ознаками

Ознака	Вид
За строком запозичення коштів	- комерційна (короткострокова)кредитоспроможність;  - інвестиційна (довгострокова) кредитоспроможність
За статусом кредитора	- кредитоспроможність, що оцінюється  приватною особою; - кредитоспроможність, що оцінюється  підприємством; - кредитоспроможність, що оцінюється  кредитною організацією; - кредитоспроможність, що оцінюється  державою
За регіональною приналежністю  позичальника	- кредитоспроможність національного  позичальника; - кредитоспроможність іноземного  позичальника
За статусом позичальника	- кредитоспроможність корпоративного  позичальника; - кредитоспроможність індивідуального  позичальника
За масштабом діяльності корпоративного позичальника	- кредитоспроможність великого позичальника; - кредитоспроможність середнього  позичальника; - кредитоспроможність малого позичальника
За сферою діяльності корпоративного позичальника	- кредитоспроможність виробничого  підприємства; - кредитоспроможність підприємства, працюючого у сфері торгівлі i послуг; - кредитоспроможність фінансової  організації

 

Слід зазначити, що до основних класифікаційних ознак  можна віднести такі: строк запозичення  коштів; статус кредитора та позичальника; регіональну та галузеву приналежність; масштаб діяльності. Така класифікація дозволяє враховувати специфіку різних аспектів кредитоспроможності при прийнятті конкретного кредитного рішення.

Кредитоспроможність позичальника залежить від багатьох факторів, кожен  з яких повинен мати оцінку i бути дослідженим.

Таким чином, достовірність  оцінки кредитоспроможності позичальника впливає як на результат кредитної  угоди, так i на ефективність кредитнoї  діяльності банку в цілому. Kpiм  того, точність оцінки важлива i для  позичальника, оскільки від неї залежить прийняття рішення про отримання кредиту.

 

1.2. Сучасні концепції  оцінки кредитоспроможності підприємства-позичальника

 

На сучасному етапі  розвитку економіки при організації  кредитних відносин використовується значна кількість підходів та методів  щодо визначення оцінки кредитоспроможності позичальника. Вдалою, на наш погляд, є запропонована професором I.B. Вишняковим класифікація підходів до оцінки кредитоспроможності позичальника (рис. 1.1) [11].

Рис. 1.1. Підходи до оцінки кредитоспроможності позичальників

 

Серед існуючих вітчизняних  та зарубіжних методів i моделей оцінки кредитоспроможності позичальників  виділяють наступні:

• класифікаційні (статистичні) методи оцінки, до яких належать рейтингові (бальні) системи оцінки та моделі прогнозування банкрутств;
• моделі комплексного аналізу (на основі "напівемпіричних" методологій, тобто які базуються на експертних оцінках аналізу економічної доцільності надання кредиту): "правило п'яти Ci", PARTS, CAMPARI, MEMO RISK, PARSER, система 4FC [11].

Отже, сучасні підходи  до методології оцінки кредитоспроможності  позичальників у банківських  установах базуються на комплексному застосуванні кількісних i якісних показників.

Використання різних підходів у комплексі дає можливість здійснити та доповнити оцінку кредитоспроможності позичальника, виходячи iз реальних умов господарювання, що постійно змінюються.

Класифікаційні моделі дають можливість диференціювати позичальників  за відповідними ознаками, а саме:

• залежно від ix категорій, що встановлюється за допомогою розрахунку фінансових коефіцієнтів та визначення ix рангів на базі рейтингових моделей;
• залежно від ймовірності настання банкрутства на основі прогнозних моделей.

Застосування класифікаційних  методів оцінки кредитоспроможності  позичальника ставить за мету напрацювання стандартних підходів для об'єктивної характеристики позичальників, пошуку кількісних критеріїв для поділу майбутніх клієнтів на основі наданих ними матеріалів на надійних i ненадійних, тобто таких, які підпадають під ризик банкрутства, й тих, для кого загроза банкрутства малоймовірна.

Рейтингова (бальна) оцінка підприємства-позичальника визначається на основі розрахунку системи фінансових коефіцієнтів i переведения їx у бали. Бали обчислюються шляхом множення значення показника на його вагу в інтегральному показнику (рейтингу) [10].

Цінність рейтингової процедури полягає у використанні технологій, які оцінюють не тільки кількісні показники, але i якісні фактори, що дозволяють врахувати всю сукупність ризиків, пов'язаних з діяльністю позичальника. Рейтингові моделі не оцінюють кредитоспроможність позичальника на якусь конкретну поточну дату, а дають можливість оцінити ймовірністъ невиконання позичальником його зобов'язань у майбутньому.

Слід зазначити, що у  світовій практиці для оцінки кредитоспроможності  позичальника  на  основі  фінансових  коефіцієнтів  банки використовують п'ять груп коефіцієнтів, а саме: ліквідності, обертання, фінансового важеля, прибутковості та обслуговування боргу.

Модифікацією рейтингової  оцінки є кредитний скоринг (credit scoring) — технічний прийом, запропонований американським економістом Д. Дюраном на початку 40-х років для відбору позичальників за споживчим кредитом [26]. Вітчизняні банки досить широко застосовують даний метод при проведенні оцінки кредитоспроможності юридичних та фізичних oci6 у споживчому кредитуванні.

Кредитний скоринг - це одна iз складових процесу прийняття  рішень про видачу кредиту, основним завданням якого є відбір небажаних  для банку позичальників. Така оцінка здійснюється за допомогою скорингових таблиць, що поділяються залежно від вміщеної в них інформації на оціночні, індивідуальні та типові. Метою процесу розробки скорингових таблиць є визначення найбільш повного профілю ризику кожного клієнта. Результатом застосування скорингу є визначення вирогідності того, що кредитна операція закінчиться «поверненням в строк» чи «дефолтом» [8].

Відмінність кредитного скорингу від рейтингової (бальної) оцінки полягає в тому, що у формулу  рейтингової оцінки замість К_і (значення i-го показника) підставляється В_і - приватна бальна оцінка i-гo показника. При цьому для кожного показника визначаються декілька інтервалів значень, i кожному інтервалу відповідає певна кількість балів або визначається клас (1, 2, 3...). Практично, об'єднуючи piзнi скорингові оцінки в класи, отримуємо рейтингові оцінки.

Якщо одержаний позичальником  рейтинг (кредитний скоринг) нижче  встановленого фахівцями i експертами банку нормативного значення, то такому позичальнику в кредиті буде відмовлено. Якщо ж його оцінка відповідає встановленим нормативам, то його кредитна заявка буде задоволена. Особливістю даного методу є одночасне визначення процентної ставки за кредитом i виду забезпечення відповідно до рівня інтервалу, в якому знаходиться позичальник.

Перевагою рейтингових (бальних) моделей є простота їх застосування, яка проявляється в тому, що на основі розрахунку фінансових коефіцієнтів та використання вагових показників у загальному iнтегральному показнику швидко визначається клас позичальника. Але для розрахунку рейтингу беруть тільки тi значениня, які відповідають встановленим нормативам. Наприклад, невідповідність коефіцієнта поточної ліквідності значенню «2 i більше», а забезпеченості власними засобами значенню «0,1 i більше» є підставою для визнання підприємства банкрутом незалежно від значень інших коефіцієнтів.

Слід зазначити, що для підприємств торгівлі та сфери послуг, малого та середнього бізнесу більш вдалим є проведення оцінки фінансового стану позичальника методом аналізу грошового потоку.

У зв'язку iз складністю прогнозування зміни платоспроможності позичальника банку доцільно здійснювати оцінку грошових потоків підприємства. Тому при аналізі фінансового стану клієнта з точки зору його спроможності в майбутньому необхідно своєчасно розраховуватися за одержані кредити головна увага повинна бути приділена оцінці здатності позичальника генерувати потоками грошових коштів, що є первинним джерелом погашення кредиту i відсотків. Ця оцінка грунтується на даних про рух коштів у минулому (обсяг реалізації, собівартість продукції, прибутки, склад дебіторської i кредиторської заборгованості, обсяги ліквідних активів, позичені кошти), а також аналогічних планових показниках на період кредитування (техніко-економічне обгрунтування кредиту, бізнес-план, тощо) [27].

Основним джерелом погашення кредиту позичальника є грошові надходження на поточний рахунок, тому з метою оцінки можливості надання кредиту доцільно розраховувати співвідношення виплат, які мають здійснюватись за кредитом, i надходжень на рахунок.

Стійке перевищення надходжень над витратами свідчить про стабільний фінансовий стан i кредитоспроможність клієнта, коливання — низьку кредитоспроможність, систематичне перевищення вибуття над надходженням – не кредитоспроможність. Середня позитивна величина загального грошового потоку показує, в якому poзміpi позичальник може погашати свої боргові зобов'язання. На основі співвідношення величини загального грошового потоку i розміру боргових зобов'язань клієнта визначається клас кредитоспроможності.

Величина співвідношення обсягу валового грошового потоку i розмipy боргових зобов'язань клієнта (X) розраховується за формулою:

X=Валовий грошовий потік / Боргові зобов’язання клієнта

Клас позичальника визначається залежно від величини отриманого значения показника (X), характеристика якого наведена в табл. 1.3.

Таблиця 1.3

 Визначення класу позичальника на основі аналізу грошових потоків

Значення показника X	Клас
0,75	1
0,30	2
0,25	3
0,20	4
0,15	5

 

Аналіз грошового потоку дозволяє зробити висновки про слабкі місця в управлінні фінансами позичальника.

Щоб розв'язати питания  про доцільність i розмір надання кредиту на відносно тривалий строк, аналіз грошового потоку здійснюється не тільки на основі фактичних даних за минулі періоди, a i на основi прогнозних даних на плановий період. Фактичні дані використовуються для оцінки прогнозних даних. В основі прогнозу величини окремих елементів надходження i вибуття коштів покладене їx середнє значения за минулі періоди та плановані темпи зростання виручки від реалізації.

Прогнозні моделі банкрутства використовуються для оцінки якості потенційних позичальників i базуються на статистичних методах, найбільш поширеним з яких є множинний дискримінантний аналіз (МДА), відомий також як «кластерний аналіз» [24].

Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та обчислюється інтегральний показник, на підставі якого з достатньою ймовірністю можна передбачити банкрутство підприємств [10].

Для застосування множинного дискримінантного аналізу (МДА) необхідна достатньо репрезентативна вибірка підприємств, диференційованих по галузях та обсягах виробництва. Складність використання даного підходу полягає в тому, що усередині галузі не завжди можливо знайти достатню кількість збанкрутілих підприємств, щоб розрахувати коефіцієнти peгрecii [93].

Аналогічний метод дослідження може бути проведений i в умовах економіки України, але при цьому відповідні показники та їx граничні значення вимагають свого попереднього визначення на основі статистичних методів обробки емпіричних даних.

На Заході найвідомішими з таких МДА є Z-модель Альтмана i модель нагляду за кредитами Чессера.

У 1977 poцi групою вчених, а саме: Альтманом, Хольдерманом i Нарайаною було запроваджено «7-аналіз», відомий під назвою модель Альтмана. Z-модель Альтмана мае вигляд [21]:

Z = 1,2х₁ +1,4х₂ +3,3х₃ +0,6х₄ +1,0х₅