Контрольная работа по "Финансовому менеджменту"

В міру розвитку техніки, удосконалення технології і організації  виробництва змінюються тривалість та характер використання окремих видів  основних фондів, виникає об'єктивна  необхідність скорочення нормативних  строків їх функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань  періодично переглядають, уточнюють. Можливі  розробка і запровадження нових  норм амортизаційних відрахувань або  ж лише коефіцієнтів зміни (збільшення, зменшення) діючих норм.

Забезпечення нормального  відтворення основних фондів вимагає  правильного нарахування амортизації  за встановленими нормами. Щорічну  суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють шляхом множення середньорічної вартості їх на відповідні норми амортизації  і поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів яасобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається шляхом додавання до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом перемноження абсолютного його розміру і коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть введені в дію і вибудуть, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

В промисловості  та інших галузях народного господарства існує певний порядок нарахування  амортизації, якого слід дотримуватись  на всіх підприємствах. Амортизації  підлягають усі основні виробничі  фонди, за винятком законсервованих  елементів засобів праці. Амортизаційні  відрахування на реновацію основних фондів повинні справлятись впродовж часу, достатнього для відшкодування  повної їх вартості (з урахуванням  ліквідаційної вартості). З огляду на це існуючу на підприємствах практику нарахування амортизації протягом фактичного строку експлуатації основних фондів треба вважати економічно не виправданою.

Основні фонди, що знаходяться  на підприємствах, піддаються не тільки фізичному, але і моральному зносу. Моральний знос має дві форми. Перша форма морального зносу  полягає в тому, що з впровадженням  нових машин, з вдосконалюванням техніки, технології, організації виробництва  і праці вартість виготовлення, наприклад, машин і устаткування при збереженні їхніх конструктивних властивостей і експлуатаційних показників неухильно  знижується. Те ж відноситься і  до будинків, вартість яких у результаті індустріалізації будівництва знижується. Отже, ця форма морального зносу  виражає зменшення вартості машин  чи устаткування внаслідок здешевлення  їхнього відтворення. У відповідності  зі зниженням вартості виробництва  машин, устаткування й інших елементів  основних фондів переглядаються відповідно і ціни на них.

Друга форма морального зносу має місце в тому випадку, коли змінюються конструкція й експлуатаційні показники нових машин. Їхнє застосування дозволяє збільшити обсяг виробництва, підвищити продуктивність праці, зменшити витрати експлуатаційних матеріалів (пальне, електроенергія, мастильні  матеріали і т.д.), а в деяких випадках і основних матеріалів, знизити  витрати на виробництво одиниці  продукції і забезпечити більш  високу якість обробки. Таким чином, друга форма морального зносу  має місце тоді, коли машина технічно застаріла і заміняється досконалішою. У цьому випадку суспільство, застосовуючи застарілу техніку, затрачає більше робочого часу на виробництво тієї ж кількості продукції.

Вирішити проблему морального зносу можна за допомогою здійснення ряду господарсько-організаційних заходів. Насамперед машини і механізми повинні  використовуватися з максимальним завантаженням, щоб прискорити віддачу  їхнього корисного ефекту до настання моменту застаріння. От чому так  важливо скорочувати терміни  будівництва нових об'єктів і  терміни експлуатації машин і  устаткування, домагатися, щоб випущені машини не затримувалися на складах.

Серед найважливіших та найактивніших  проблем структури перебудови економіки  України одним з нерозроблених  питань є механізм амортизації та його місце серед інших фінансових джерел відтворення.

Відповідно до положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" під амортизацією розуміють систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних  активів протягом строку їх корисного  використання (експлуатації).

У зв'язку з цим слід визначити  поняття: "вартість, яка амортизується" і термін "корисної використання (експлуатації)".

Термін корисного використання (експлуатації) – це очікуваний період часу, протягом якого 03 використовуватимуться  підприємством або з їх використанням  буде вироблено очікуваний обсяг  продукції. Тобто термін експлуатації може визначатися як кількістю років, так і кількістю одиниць продукції. Згідно з П(С)БО 7 термін корисної експлуатації встановлюється підприємством самостійно з урахуванням таких чинників:

очікуване використання об'єкта з урахуванням його потужності або  продуктивності;

передбачуваний фізичний і моральний знос;

правові обмеження щодо термінів використання.

Усі ці критерії досить суб'єктивні, отже, оспорити встановлені підприємством  терміни експлуатації неможливо.

П(С)БО 7 «Основні засоби», передбачає використання шести методів амортизації. До них належать:

метод прямолінійного списання;

метод зменшення залишкової вартості;

метод прискореного зменшення  залишкової вартості;

кумулятивний метод;

виробничий метод;

метод, передбачений податковим законодавством.

Не будемо зупинятися на механізмі  розрахунку амортизаційних відрахувань  за кожним конкретним методом , а відзначимо лише особливості застосування кожного  з них.

Відмінність застосовуваних методів амортизації полягає  в різному рівні нараховуваних  амортизаційних відрахувань, а також  у способі їх розподілу. Залежно  від виду основних засобів, умов експлуатації, моральної зношуваності підприємством  на власний розсуд застосовується найбільш економічно доцільний метод амортизації. Наприклад, метод прямолінійного списання характерний рівномірним розподілом вартості основних засобів протягом усього періоду експлуатації. Цей  метод найдоцільніше застосовувати  для пасивної частини основних засобів, таких, як будівлі, споруди, меблі тощо.

Застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості найбільш економічно виправдане стосовно активної частини, зокрема машин, механізмів, верстатів, іншого виробничого обладнання. Справа в тому, що при використанні цього методу амортизаційні відрахування в перші роки експлуатації, коли об'єкт основних засобів експлуатується найбільш інтенсивно, досить високі, але  з часом знижуються. В результаті цього значна частина вартості основних засобів замортизується вже в  перші роки експлуатації об'єкта. Те ж саме стосується і кумулятивного  методу.

Метод зменшення залишкової вартості характерний тим же: з  часом амортизаційні відрахування мають тенденцію до зменшення. Його використання з урахуванням умов та інтенсивності експлуатації, морального зносу, інших факторів. Така самостійність  цілком виправдана: для кожного підприємства перелічені фактори будуть різні, тому і термін експлуатації одного і того ж об'єкта основних засобів на різних підприємствах буде відрізнятися. Саме ця самостійність і засмутила  багатьох бухгалтерів, котрі звикли відображати кожну операцію виключно згідно з нормативними документами.

Бухгалтер опинився між двома  вогнями: з одного боку, самостійне визначення терміну корисного використання об'єкта основних засобів передбачає значну свободу дій, з іншого боку, при явно перекрученому визначенні цього терміну податкові органи можуть застосувати штрафні санкції  за неправильне ведення бухгалтерського  обліку.

Зазначений документ, хоча і був досить деталізований, все  ж таки встановлював єдині норми  амортизації для основних засобів, використовуваних підприємствами різних галузей народного господарства в різних умовах і, зрозуміло, не враховував особливості експлуатації кожного об'єкта окремо. Звідси невідповідність даних бухгалтерського обліку (а також фінансової звітності) до реального стану основних засобів.

З цієї точки зору П(С)БО 7 внесло позитивні нововведення до порядку  визначення амортизаційних відрахувань.

Зазначимо, що згідно з п. 4 П(С)БО 7 під терміном корисного  використання (експлуатації) розуміється  очікуваний період часу, протягом якого  необоротні активи будуть використовуватися  підприємством або з їх застосуванням  буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Термін корисного використання основних засобів визначається керівництвом підприємства самостійно з урахуванням  економічної доцільності. Іншими словами, керівництво підприємства при придбанні  основних засобів може самостійно встановити термін їх корисного використання з  урахуванням умов та інтенсивності  експлуатації, морального зносу, інших  факторів. Така самостійність цілком виправдана: для кожного підприємства перелічені фактори будуть різні, тому і термін експлуатації одного і того ж об'єкта основних засобів на різних підприємствах буде відрізнятися. Саме ця самостійність і засмутила  багатьох бухгалтерів, котрі звикли відображати кожну операцію виключно згідно з нормативними документами.

Бухгалтер опинився між двома  вогнями: з одного боку, самостійне визначення терміну корисного використання об'єкта основних засобів передбачає значну свободу дій, з іншого боку, при явно перекрученому визначенні цього терміну податкові органи можуть застосувати штрафні санкції  за неправильне ведення бухгалтерського  обліку.

Тому питання щодо правомірного визначення терміну експлуатації того чи іншого об'єкта основних засобів  досить актуальне.

На нашу думку, вибір того чи іншого способу визначення терміну  корисного використання має бути визначено в обліковій політиці підприємства, оформленій відповідним  наказом.

Деякі фахівці у сфері  бухгалтерського обліку пропонують один з найпростіших варіантів –  установлення терміну корисного  використання у цілому для груп основних засобів, визначених відповідно до Закону про податок на прибуток. Наприклад, по першій групі основних засобів  – 20 років, по другій – 4 роки, по третій – 7 років. Однак, незважаючи на простоту, подібне групування не може враховувати  специфіку окремого об'єкта основних засобів, не кажучи вже про умови  його використання, моральний знос тощо.

Ліквідувати цю похибку, на нашу думку, можна шляхом видання окремих  наказів, в яких би враховувалася  специфіка кожного об'єкта при  його надходженні. Ця специфіка може визначатися технічними працівниками підприємства, відповідальними за утримання  і експлуатацію об'єкта. Іншими словами, йдеться про експертну оцінку, результати якої оформляються відповідним  наказом по підприємству. Саме експертна  оцінка, здійснювана технічними фахівцями  підприємства, найповніше відображає реальний стан справ.

Якщо у процесі експлуатації стає зрозуміло, що об'єкт основних засобів може використовуватися  довше (або менше) встановленого  терміну, то згідно з п. 25 П(С)БО 7 термін корисного використання може бути змінено. Це відбувається у випадку зміни  очікуваних економічних вигод від  використання об'єкта основних засобів  внаслідок, наприклад, проведених капітальних  і поточних ремонтів, зміни ринкової кон'юнктури. Амортизація об'єкта основних засобів нараховується виходячи з нового терміну корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни терміну корисного  використання.

Зазначимо, що проблема визначення терміну корисного використання основних засобів не нова і полягає  не стільки в чисто технічному способі його визначення, скільки  в науковій (економічній) обґрунтованості. Чим коротший термін служби, тим  вища норма амортизації – необхідно  швидше відтворювати основні засоби і тому більшу частину їх вартості у вигляді амортизації слід включати до собівартості продукції, що призводить до її збільшення. Чим триваліше  термін, тим нижче норма амортизації, більше період відшкодування зносу  і, отже, менше можливостей для  своєчасного використання новітніх технічних досягнень. А це, звичайно, збільшує масштаби морального знецінення основних засобів.

Підбиваючи підсумок визначення терміну корисної експлуатації основних засобів, зауважимо, що фізично можливий термін їх служби не може бути основою  для визначення норм амортизації. Він  повинен визначатися виходячи з  економічно доцільного терміну служби, який може бути менше фізично можливого. При цьому розрив між фізично  можливим та економічно доцільним періодами  функціонування техніки, що інтенсивно морально застаріває (комп'ютери та інша електроніка), буде найбільшим.

Інше питання полягає  у визначенні ліквідаційної вартості об'єкта основних засобів, що нерозривно пов'язана із сумами нараховуваної амортизації.

У більшості випадків розрахунок сум амортизації передбачає наявність  інформації про ліквідаційну вартість, адже амортизування вартість розраховується як різниця між первісною (або переоціненою) вартістю основних засобів та їх ліквідаційною вартістю.