Контрольная работа по "Финансовому менеджменту"

В умовах інфляції необхідно  одночасно включати інфляційну премію і в середньозважену вартість капіталу, і в множники нарощування. Для визначення реального інвестиційного доходу здійснюється інфляційна корекція грошових потоків.

На кількісну оцінку вартості капіталу впливають безліч чинників, які можна  об'єднати в три групи:

• рівень дохідності за варіантами використання капіталу, які є достатньо досяжними  для власника капіталу, тобто він  може легко використати капітал  з якоюсь середньою дохідністю. Це буде альтернативна дохідність капіталу. Наприклад, дохідність за банківськими депозитними сертифікатами;

• рівень ризику. Він складається  із загальноекономічного системного ризику, що характеризує загальний стан економіки  країни та вірогідність кризових подій  в економіці, та із ризику інвестування конкретного проекту (вірогідність значних помилок менеджерів при  реалізації проекту);

• рівень інфляції на період, що прогнозується  за проектом використання капіталу.

Структура інвестованого капіталу може складатися з трьох складових:

• власний капітал (статутний фонд, накопичений прибуток);

• залучений капітал (як правило, акціонерний);

• позики (банківські кредити, емісія позикових цінних паперів: облігацій, векселів тощо).

Вартість капіталу (С) розраховується як величина очікуваного можливого  прибутку та одиницю капіталу. Для  цього прогноз прибутку (П) ділиться на величину наявного капіталу (К):

На практиці для розрахунку вартості власного капіталу використовується:

• співвідношення очікуваного на наступний рік прибутку і наявного на початок прогнозного року капіталу;

• співвідношення отриманого за звітний  рік прибутку і наявних на його початок активів підприємства;

• середня за звітний період дохідність (прибуток, поділений на вартість активів  на початок року) підприємства плюс премія (у відсотках) за ризик майбутнього  періоду.

Вартість залученого в акціонерній  формі капіталу визначається за співвідношенням  очікуваних річних дивідендів на одну акцію та її поточної ринкової ціни.

Вартість позиченого капіталу у  кредитній формі дорівнює відсотку, який банк зафіксував у кредитному договорі після відповідних переговорів  з одержувачем позики.

При використанні позиченого капіталу, що отримується через емісію і  продаж боргових цінних паперів, вартість (С) такого капіталу для інвестора  дорівнюватиме:

• величині співвідношення щорічних відсотків (В), які емітент зобов'язався виплачувати власникові цінного  папера, і поточної ціни (Ц) купівлі  цінного папера:

• середньому за Τ років темпу  співвідношення номінальної вартості (Н) цінного папера і фактичної  ціни (Ц) його придбання інвестором (різниця Н-Ц дає інвестору  прибуток від володіння борговим цінним папером):

де Τ — кількість років  до погашення боргового зобов'язання у вигляді цінного папера (виплати  емітентом коштів у сумі номіналу зобов'язання).

Використання позиченого капіталу досить поширений спосіб збільшення коштів інвестора. Але є межа безпеки  при користуванні позиками, а саме 50 %, тобто відносно безпечною можна  вважати стратегію інвестора, коли не менше половини інвестованого  капіталу становлять власні активи інвестора. В інших випадках таке інвестування небезпечне для інвестора і підозріле  для його партнерів.

Використання позик також дає  змогу збільшити дохідність власного капіталу. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2.Амортизація основних фондів та нематеріальних активів, їх визначення, використання.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів — це поступове віднесення затрат з їхньої придбання, виготовлення чи поліпшення, зменшення скоригованої прибутку платника податків не більше норм амортизаційних відрахувань.

Амортизации підлягають Витрати:

– придбання основних фондів і нематеріальних активів задля  власного виробничого використання, включаючи Витрати придбання  племінного худоби і придбання, закладку і вирощування багаторічних насаджень  на початок плодоносіння;

– самостійне виготовлення основних фондів для власних потреб, включаючи Витрати виплату заробітної плати працівникам, котрі трудилися  на виготовленні таких основних фондів;

– проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації існуючих і інших напрямів покращення основних фондів;

– капітальні поліпшення землі, які пов'язані з будівництвом, саме: іригація, осушення, збагачення й  інші капітальні поліпшення землі.

Не підлягають амортизації  й цілком ставляться до складу валових  витрат:

– придбання та годівлю  продуктивного худоби;

– вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

– придбання основних фондів чи нематеріальних активів з метою  їх продажу іншим особам чи його використання як комплектуючих (складових  частин) інших основних фондів, виділені на продажу іншим особам;

– зміст основних фондів, що є на консервації.

Не підлягають амортизації  здійснюються з допомогою відповідних джерел фінансування:

– витрати бюджетів для  будівництва і змістом споруд благоустрою і житлових будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів;

– витрати бюджетів для  будівництва і змістом автошляхів загального користування;

– Витрати придбання і  збереження Національного архівного  фонду України, і навіть бібліотечного  фонду, що формується міститься з  допомогою бюджетів, бібліотечних і  архівних фондів;

– Витрати придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію й інші покращення невиробничих фондів.

Під терміном "невиробничі  фонди" слід розуміти капітальні активи, які використовуються в господарську діяльність платника податків. До таких  невиробничим фондам ставляться:

– капітальні активи (чи його структурні компоненти), підпадають під  визначення групи 1 основних фондів, включаючи  орендовані;

– капітальні активи, підпадають під визначення груп 2, 3 і 4 основних фондів, що є невід'ємною частиною, розміщені або використовуються задля забезпечення діяльності невиробничих фондів, які підпадають під визначення групи 1 основних фондів чи вилучених  з місця ведення господарську діяльність платника податків і переданих  безоплатне користування особам, які  є платниками цього податку.

У валові доходи платника податків у разі продажу невиробничих фондів включаються доходи, отримані (нараховані) від продажу, а валові витрати - сума витрат, пов'язані після придбання (виготовленням) таких невиробничих фондів (не враховуючи зносу) та його поліпшенням.

Під терміном "основні  фонди" слід розуміти матеріальних цінностей, що призначаються платником  податків від використання в господарську діяльність платника податків протягом періоду, перевищує 365 календарних днів із дати входження у експлуатацію, і вартість. кото рых поступово  зменшується у зв'язку з фізичним чи моральним зносом.

Просте і розширене  відтворення основних виробничих фондів відбувається у безперервному процесі  здійснення взаємозв'язаних різних його форм — ремонту, модернізації та заміни/ окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції  і розширення діючих цехів, виробництв і підприємств в цілому, а також  спорудження нових аналогічних  виробничих об'єктів. При цьому необхідною передумовою нормального перебігу

У сільському господарстві робоча та продуктивна худоба, довгорічні насадження виокремлюються у самостійні види основних фондів, в інших галузях  виробничої сфери відносяться до виду відтворювальних процесів слугують постійні облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизація основних фондів.

Спрацювання і старіння. Основні  фонди протягом свого тривалого  функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також  техніко-економічного старіння.

Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних виробничих фондів розуміють явище втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до поступового зменшення їх реальної вартості — економічного спрацювання. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень екстенсивного і інтенсивного використання, особливості технологічних процесів, якість технічного догляду і ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників та інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання будь-якого  знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини  одну його частину періодично усувають шляхом проведення ремонтів, а другу  таким чином усунути неможливо. З часом воно поступово накопичується  і зумовлює такий технічний стан того або іншого засобу праці, коли подальше використання його у виробництві  стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни такого знаряддя праці новим екземпляром аналогічного призначення. У зв'язку з цим виокремлюють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання  основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання  окремої одиниці засобів праці  можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (шляхом зіставлення фактичної і  нормативної величин з урахуванням  ліквідаційної вартості);

2) за даними обстеження  технічного стану відносної величини  економічного спрацювання, тобто  відношення їх вартості, перенесеної  на вартість виготовлюваної продукції,  до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання  під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується втрачанням засобами праці своєї споживної  вартості внаслідок удосконалення  застосовуваних та створення нових  засобів виробництва, впровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції. Старіння властиве перш за все знаряддям праці та транспортним засобам, зв'язане з  реальними економічними збитками для  підприємств, що експлуатують застарілу  техніку.

Ступінь техніко-економічного старіння того чи іншого засобу праці  можна визначити за допомогою  коефіцієнта (відносного показника) К_ТЕС розраховуваного за формулою

за формулою

де В₀, В₁ — повна вартість (ціна) застосовуваного і нового засобу праці; П₀, П₁ — відповідно продуктивність тих же засобів праці або витрати на їх експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10, 15 або 20 років.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна  усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між  окремими видами спрацювання і старіння засобів праці та формами їх відшкодування  існує певний взаємозв'язок

Амортизація. Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів  праці у натурі є їх відшкодування  у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію. Амортизація  основних фондів — це процес перенесення  авансової раніше вартості усіх видів  засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного  відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне  підприємство справляє амортизаційні  підрахунки, тобто певних сум грошей відповідно до розмірів фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують при продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що слугує відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування справляють за певними нормами, які  характеризують щорічний розмір відрахувань  у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюютіь  централізовано за формулою

де Ф — балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л — ліквідаційна вартість основних фондів; Ап — амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

 

 

Рис. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми  їх усунення.

 

При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів  праці, необхідності забезпечення повного  відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їх старіння.

При цьому найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох впливаючих факторів, зокрема загальної  фізичної довговічності і економічності  капітального ремонту засобів праці, умов їх експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення, доцільності застосування методу прискореної амортизації  тощо.