Визначення та керування валютними ризиками підприємством ЗЕД на прикладі ТОВ “Корпорація “Агросинтез”

Трансляційний (бухгалтерський) ризик пов'язаний з переоцінкою активів і пасивів і прибутку закордонних філій у національну валюту, а також може виникати при експорті чи імпорті інвестицій. Він впливає на показники балансу, що відбивають звіт про одержання прибутку і збитки після перерахунків сум інвестицій у національну грошову одиницю. Врахувати трансляційний ризик можна під час складання бухгалтерської і фінансової звітності. На відміну від операційного, трансляційний ризик не пов'язаний із грошовими потоками чи ж розмірами виплачуваних сум. Ризик збитків чи зменшення прибутку виникає при складанні консолідаційних звітів міжнаціональних корпорацій і їх іноземних дочірніх компаній чи філій.

При складанні консолідаційного звіту про активи, пасиви і розмір прибутку відповідні показники дочірніх компаній, розраховані в окремих національних валютах, перетворюються у ведучу валюту консолідаційного балансу по місцеві розташування материнської компанії.

Найбільш показовим прикладом, що ілюструє виникнення трансляційної валютної експозиції, є переведення чистих інвестицій іноземної дочірньої компанії материнській. Під такими інвестиціями розуміють балансову вартість коштів материнської компанії і різницю між загальними активами дочірньої компанії і її зовнішніх зобов'язань (зобов'язаннями дочірньої компанії перед іншими фірмами, крім материнської, і інших компаній групи). Вартість чистих інвестицій, перелічена в національну грошову одиницю країни розміщення материнської компанії, збільшується чи зменшується відповідно зміні курсу валют.[2]

Цей ризик ще відомий як розрахунковий, чи балансовий, ризик. Його джерелом є можливість невідповідності між активами і пасивами, вираженими у валютах різних країн. Наприклад, якщо британська компанія має дочірню філію в США, то в неї є активи, вартість яких виражена в доларах США. Якщо в британської компанії немає достатніх пасивів у доларах США, що компенсують вартість цих активів, то компанія піддається ризику. Знецінення долара США щодо фунта стерлінгів приведе до зменшення балансової вартості активів дочірньої компанії, тому що балансовий звіт материнської компанії буде виражатися у фунтах стерлінгів. Аналогічно, компанія з чистими пасивами в іноземній валюті буде піддана ризику у випадку підвищення курсу цієї валюти. Наприклад, компанія взяла кредит у швейцарських франках, тому що у Швейцарії були низькі процентні ставки, а потім обміняла франки на фунти стерлінгів для фінансування проекту в Сполученому Королівстві. Балансовий звіт покаже збільшення вартості пасивів у фунтах стерлінгів у випадку, якщо курс швейцарського франка стосовно фунта стерлінгів зросте.

Важливо дати відповідь на питання, наскільки серйозну погрозу представляє трансляційний ризик. Якщо компанія вважає, що він не має особливого значення, то тоді немає необхідності хеджувати такий ризик. Ця точка зору виправдана, якщо зміни курсу розглядаються як відхилення від відносно стабільного курсу. Однак, якщо існує визначена тенденція зміни курсу, то сама ця тенденція може виявитися суттєвою, хоча відхилення від курсу в ту чи іншу сторону можуть і не мати значення.

Ігнорування відхилень обмінного курсу в ту чи іншу сторону від постійного в цілому курсу в довгостроковій перспективі цілком виправдано для активів, наприклад, дочірніх компаній, оскільки подібні активи носять довгостроковий і навіть безстроковий характер. Для активів короткострокового характеру виникає проблема з термінами їхнього погашення, тому що ці терміни можуть збігтися з періодом, коли буде особливо несприятливий рівень обмінного курсу. Подібному ризику піддані боргові зобов'язання компаній, виражені в іноземній валюті. Боргові цінні папери можуть мати термін погашення без права його продовження. Активи і пасиви, які не можна розглядати як безстрокові, особливо якщо умови і терміни погашення не є гнучкими, створюють імовірність валютного ризику, що є суттєвим для компанії. З цієї причини в даному випадку необхідно з усією серйозністю поставитися до хеджування трансляційних валютних ризиків.[3]

Економічний валютний ризик пов'язаний з можливістю втрати доходів по майбутніх контрактах через зміну загального економічного стану як країн-партнерів, так і країни, де розміщена компанія. Насамперед, він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків по експортних і імпортних операціях, інтенсивність яких, у свою чергу, може залежати від коливань валютних курсів.[2]

Економічний ризик визначається як імовірність несприятливого впливу змін обмінного курсу на економічне становище компанії, наприклад, імовірність зменшення обсягу товарообігу чи зміни цін компанії на фактори виробництва і готову продукцію в порівнянні з іншими цінами на внутрішньому ринку. Ризик може виникати внаслідок зміни гостроти конкурентної боротьби, як з боку виробників аналогічних товарів, так і з боку виробників іншої продукції, а також зміни прихильності споживачів певній торговій марці. Вплив можуть мати й інші джерела, наприклад, реакція уряду на зміну обмінного курсу чи стримування росту заробітної платні в результаті інфляції, викликаної знеціненням валюти.

У найменшому ступені економічному ризику піддаються компанії, що несуть витрати тільки в національній валюті, не мають альтернативних джерел факторів виробництва, на які могли б уплинути зміни валютного курсу. Ці компанії реалізують продукцію тільки усередині країни і не зустрічають конкуренції з боку товарів, на які ціни можуть стати більш виграшними в результаті сприятливої зміни курсу. Однак навіть такі компанії не цілком захищені, тому що зміни обмінного курсу можуть мати наслідки, яких не зможе уникнути жодна фірма.

Коливання обмінних курсів можуть уплинути на ступінь конкуренції з боку інших виробників, зробивши вплив на структуру їхніх витрат чи на їхні продажні ціни, виражені в національній валюті. Компанія, що продає винятково на внутрішньому ринку, з витратами, оплачуваними тільки в національній валюті, постраждає від підвищення курсу внутрішньої валюти, оскільки конкурентні імпортні товари будуть більш дешевими, так само як і товари внутрішніх виробників-конкурентів, витрати яких оплачуються частково в іноземній валюті.

Зміни вартості валюти країни можуть мати додаткову значимість для компанії, що розмістила свою філію в цій країні з метою забезпечення дешевого джерела постачань або на свій внутрішній ринок, або на ринки інших країн-споживачів.

Деякі сировинні товари за традицією оцінюються  у визначених валютах. Яскравим прикладом цього є ціни на нафту в доларах США. Компанії, що отримують доход в інших валютах, можуть бути уразливі для ризику можливих збитків від підвищення курсу долара стосовно валют, у яких вони отримують свої доходи. Одним із прикладів таких фірм є авіакомпанії. Якщо вони до того ж купують літаки в США і мають у результаті боргові зобов'язання в доларах, то підсилюється їхня схильність ризику втрат від підвищення курсу долара щодо національних валют, у яких вони отримують доходи.

Раніше згадувалося, що моментом виникнення операційного валютного ризику варто вважати дату опублікування прейскуранта. Припустимо, що експортер спробує уникнути операційного ризику, пов'язаного з цінами в іноземній валюті, видавши прейскурант для закордонних покупців у національній валюті продавця. Тоді вплив коливань валютного курсу проявиться в обсягах продажів. Якщо підвищення курсу національної валюти і не знизить вартості надходжень від експорту, вираженої в національній валюті, то таке підвищення обумовить тенденцію до зменшення обсягу експорту, тому що ціни в перерахуванні на іноземну валюту зростуть.[3]

Економічний валютний ризик підрозділяють на два види:

- прямий, коли передбачається зменшення прибутку по майбутніх операціях унаслідок зниження обмінного курсу валют;

- усереднений (побічний), пов'язаний із втратою певної частини конкурентноздатності вітчизняних товаровиробників у порівнянні з іноземними.

Головним фактором виникнення прямого економічного валютного ризику є майбутні експортно-імпортні договори чи валютні операції. Після підписання договору (укладення контракту) і до настання терміну оплати згідно договору економічний валютний ризик трансформується в операційний.

Усереднений ризик характеризує можливість виникнення збитків, пов'язаних зі зниженням конкурентноздатності компанії в порівнянні з іноземними товаровиробниками й експортерами в зв'язку зі зміною валютних курсів, високою валютною собівартістю і відносно низькими цінами на вироблену продукцію.

Наприклад, на світовому ринку домінують два виробники компресорного устаткування – Україна і Росія. Продукція здебільшого експортується, а тому оцінюється в доларах США. Якщо зміни курсу долара до гривні і до російського карбованця будуть пропорційно однакові, то конкурентноздатність товаровиробників залишиться відносно стабільною: зі зниженням курсу долара одночасно і до гривні, і до російського карбованця конкурентноздатність товарів на світових ринках підвищується, і це буде вигідно обом країнам. У випадку такого ж підвищення курсу долара (і одночасного зниження курсів гривні і російського карбованця) конкурентноздатність товарів двох країн  між собою залишиться відносно незмінною, але доходи від продажу, виражені в доларах США, зменшаться.

Якщо ж курс гривні підвищиться на більший відсоток, ніж курс російського карбованця, конкурентні цінові переваги будуть на боці українського експортера; якщо навпаки – то на боці російського. У даному прикладі підвищення чи зниження цінової конкурентноздатності товаровиробників буде залежати, крім зміни курсу долара, ще і від зміни курсового співвідношення між гривнею і російським карбованцем. У випадку підвищення курсу гривні щодо російського карбованця цінові переваги будуть на боці російського експортера компресорного устаткування, у випадку зниження – навпаки.

Визначаючи валютні ризики і розробляючи способи їхнього запобігання, необхідно чітко представляти можливі наслідки кожного виду валютної експозиції.

Операційний валютний ризик може скоротити чистий приплив коштів, прибутку і доходів, а також привести до скорочення ринків збуту.

Нарахування економічного валютного ризику приводить до зниження конкурентноздатності експортерів на зовнішніх ринках, до зниження рівня рентабельності продукції і прибутковості підприємств.

Трансляційний ризик може викликати зменшення вартості іноземних активів (чи збільшення вартості пасивів) в іноземній валюті, що стане причиною зниження загальної вартості підприємства (статутного капіталу), а також зниження курсової вартості акцій і їхньої прибутковості.

Основою запобігання трансляційних ризиків є вибір валютного курсу, по якому здійснюється трансляція, - по поточному (на дату розрахунків) чи історичному (на дату здійснення операції). З огляду на це можуть бути використані кілька методів перерахунку балансу:

- усі поточні операції здійснюються за поточним курсом, а довгострокові – по історичному;

- фінансові операції враховуються за поточним курсом, а товарні – по історичному;

- усі валютні операції здійснюються за одним курсом.

              Перевага тому чи іншому методу перерахунку балансу надається в залежності від конкретних умов, обсягів операцій і перспектив коливань валютних курсів.

              Основою керування валютним ризиком є чітке визначення його кількісних характеристик, що дає можливість банкам і корпораціям застосувати селективне керування, тобто страхувати тільки неприйнятний валютний ризик – ризик, імовірність настання якого дуже висока. Це пов'язано з тим, що на практиці валютний ризик існує при будь-якій валютній операції, але не усі вони приводять до збитків, тим більше в обсягах, що загрожують існуванню підприємства чи банку. Найчастіше при чіткій організації фінансової роботи майбутні збитки можна звести до мінімуму чи ж перекрити незначні суми збитків відповідним прибутком.

              Основними елементами оцінки операційного ризику є визначення:

- виду іноземної валюти, по якій відбуваються розрахунки;

- суми валют;

- тривалості періоду валютного ризику;

- виду валютних розрахунків (платежі/виторг).

              Вибір валюти для здійснення розрахунків можна розглядати як своєрідний метод страхування ризику. Оптимальним було б використання національної грошової одиниці, оскільки при цьому валютний ризик практично відсутній. Але на практиці ця проблема зважується по-різному. Так, наприклад, у США 98% експорту і 85% імпорту оцінюються в доларах США. В Англії у фунтах стерлінгів розрахунки ведуться тільки при 76% експорту і 30% імпорту, а в Японії в йенах оцінюються тільки лише 29% експорту і 3% імпорту. Останнім часом у країнах – членах ЄС навіть серед дрібних підприємців і приватних осіб значного поширення придбали розрахунки в ЄВРО.

              Загальним правилом вибору валюти розрахунків є орієнтація експортерів на сильну валюту, тобто таку, купівельна спроможність якої щодо національної грошової одиниці підвищується, а імпортерів – на слабку валюту, купівельна спроможність якої має тенденцію до зниження.

              Період операційного ризику охоплює проміжок часу між укладенням договору й оплатою контракту, а тому в числовому вираженні ризик буде тим менше, ніж коротше цей період і чим менше сума договору.

              В економічній практиці окремі види валютного ризику дуже часто переплітаються між собою, а тому загальну суму ризику можна визначити тільки лише тоді, коли складається підсумковий баланс, тобто як бухгалтерський ризик.

              Сховані ризики. Існують операційні, трансляційні й економічні ризики, що на перший погляд не очевидні. Наприклад, постачальник на внутрішньому ринку може використовувати імпортні ресурси, і компанія, що користується послугами такого постачальника, побічно піддана операційному ризику, тому що підвищення вартості витрат постачальника в результаті знецінення національної валюти змусило б цього постачальника підвищити ціни. Ще одним прикладом може бути ситуація з імпортером, якому виписується рахунок-фактура в національній валюті і який виявляє, що ціни змінюються його закордонним постачальником відповідно до змін обмінного курсу з метою забезпечення сталості цін у валюті країни постачальника.