Визначення та керування валютними ризиками підприємством ЗЕД на прикладі ТОВ “Корпорація “Агросинтез”

У зв’язку з тим, що підприємства зовнішньоекономічної діяльності здійснюють свої операції (експорт, імпорт) на зовнішніх ринках, відповідно оперуючи іноземною валютою (або одержуючи, або здійснюючи платежі у валюті), то в будь-якому випадку їм доводиться мати справи з банками, за допомогою яких відбувається продаж або купівля іноземної валюти в обмін на національну або ж підприємства звертаються до банків, щоб здійснити страхування можливих валютних ризиків. Таким чином, банки відіграють центральну роль на зовнішніх валютних ринках і в діяльності підприємств, безпосередньо зв'язаних з валютними операціями, тому що вони:

- продають і купують іноземну валюту, що, безумовно, є суттєвим елементом у міжнародних торгових угодах;

- допомагають торговцям усунути або звести до мінімуму експозицію до іноземної валюти безліччю різних способів.

Банки є одними із самих багатонаціональних організацій. Щоб диверсификувати свої кредитні операції, залучити нові депозити і піти від регулювання, банки охоче працюють у міжнародному масштабі. А тому що й інвесторам, і менеджерам бізнесу часто доводиться мати справи з багатонаціональними банками, то знання того, як працюють саме ці структури і які основні функції вони виконують, може виявитися корисним.

Реформування зовнішньоекономічної діяльності нашої країни викликає необхідність відповідних змін у роботі банків у всьому різноманітті їхніх зовнішніх і внутрішніх зв'язків. При здійсненні міжнародних угод постає питання про валютні операції як форму банківської участі в них. Багато комерційних банків, одержавши ліцензію на проведення валютних операцій, зіткнулися з труднощами по їхньому проведенню. У цьому зв'язку виникає необхідність вивчення і використання досвіду роботи іноземних банків на валютних ринках і механізму проведення валютних операцій на ньому. Міжнародні зв'язки, що розширюються, зростаюча інтернаціоналізація господарського життя викликає об'єктивну необхідність обміну одних грошових одиниць на інші. Реалізація цієї необхідності відбувається через особливий валютний ринок, де під впливом попиту та пропозиції стихійно формується валютний курс. У зв'язку з цим у банківських структурах існують фахівці, трейдери, що працюють з валютою і валютними фінансовими інструментами. Проте це тільки початок шляху. Ще не всі інструменти освоєні, деякі нам ще не цілком зрозумілі, до багатьох у нас немає поки доступу. Але учитися всьому цьому треба.

Сьогодні вже можна стверджувати, що в 1997 р. на українському валютному ринку був закладений фундамент термінового ринку, на який спирається система керування валютними ризиками. Тому головна мета даної дипломної роботи полягає в тому, щоб описати й охарактеризувати світову практику хеджування валютних ризиків, висвітити вітчизняний досвід і розкрити перспективи його розвитку.

Дана робота розкриває актуальні питання і проблеми, що виникають у результаті міжнародної діяльності підприємств безпосередньо з іноземною валютою і є інформаційною базою, що допомагає фінансистам і менеджерам підприємств, що працюють на валютному ринку, прийняти правильне рішення, спрямоване на максимізацію ефективності фінансової діяльності підприємства.

Вивчивши дані, надані в цій роботі і застосувавши їх практично до конкретних ситуацій, я вважаю, що підприємства, що потребують у методах страхування валютних ризиків, що виникають у результаті їхньої фінансової діяльності, зможуть у значній мірі підвищити ефективність своєї діяльності.

Ця інформація буде корисна всім підприємствам, суб'єктам ЗЕД, тому що жодне з них не зможе здійснювати свою діяльність без залучення іноземної валюти при проведенні експортно-імпортних операцій.

Тому що коливання валютних курсів лежать в основі виникнення валютних ризиків, і ці коливання відбуваються непередбачено як убік збільшення, так і убік зменшення, то імовірність незапланованих збитків чи прибутку велика. Тому підприємства повинні досить серйозно відноситись до даної проблеми, проблеми керування валютними ризиками, тому що зневага використання даної стратегії може викликати глобальні негативні наслідки для фінансової сторони діяльності підприємства.

Важливість даної роботи і вивчення проблем, описаних у ній, також полягає в тому, що ця сфера є ще мало відомою на українському ринку. Недостача кваліфікованих кадрів, досвіду і як результат - споживачів у цій області, на жаль гальмує розвиток цього, досить важливого аспекту міжнародної діяльності.

Оскільки учасниками даного виду операцій (форвардних, ф'ючерсних, опціонів і т.д.) є не тільки підприємства, але і банки і біржі, то можна сказати, що дана робота буде корисна і для цих структур, тому що в ній описується діяльність останніх, як форма участі в цих операціях. Не менш важливим є також і те, що інформація про банківську і біржову діяльність у керуванні валютними ризиками буде досить важливою і корисною для підприємств, тому що вони є однією із сторін при укладанні контрактів про страхування валютних ризиків.

1 ВАЛЮТНИЙ РИНОК ЯК МІСЦЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВАЛЮТИ

1.1 Валютний ринок: визначення й основні поняття

Світовий валютний (форексний) ринок включає окремі ринки, локалізовані в різних регіонах світу, центрах міжнародної торгівлі і валютно-фінансових операцій. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій, пов'язаних із зовнішньоторговельними розрахунками, міграцією капіталу, туризмом, а також зі страхуванням валютних ризиків і проведенням інтервенційних заходів.

З одного боку, валютний ринок — це особливий інституціональний механізм, в основі якого лежать відносини по купівлі-продажу іноземної валюти між банками, брокерами й іншими фінансовими інститутами. З іншого боку, валютний ринок обслуговує відносини між банками і клієнтами (як корпоративними, так і урядовими й індивідуальними). Таким чином, учасниками валютного ринку є комерційні і центральні банки, урядові одиниці, брокерські організації, фінансові інститути, промислово-торгові фірми і фізичні особи, що оперують з валютою.

Максимальна вага в операціях з валютою належить великим транснаціональним банкам, що широко застосовують сучасні телекомунікації. Саме тому валютні ринки називають системою електронних, телефонних і інших контактів між банками, пов'язаних зі здійсненням операцій в іноземній валюті.

Під міжнародним валютним ринком розуміється ланцюг тісно пов'язаних між собою системою кабельних і супутникових комунікацій регіональних валютних ринків. Між ними існує перелив коштів у залежності від поточної інформації і прогнозів ведучих учасників ринку щодо можливого положення окремих валют. Виділяються такі найбільші регіональні валютні ринки, як Європейський (у Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху), Американський (у Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі) і Азіатський (у Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні). Річний обсяг угод на цих валютних ринках складає, по оцінках ведучих центральних банків, понад 250 трлн. дол. На цих ринках котируються ведучі валюти світу. Тому що окремі регіональні валютні ринки знаходяться в різних годинних поясах, міжнародний валютний ринок працює цілодобово.

Валютний ринок у вузькому значенні слова – особливий інституціональний механізм, що опосередковує відносини з приводу купівлі і продажу іноземної валюти, де більшість угод укладаються між банками (а також при участі брокерів і інших фінансових інститутів). Валютний ринок у широкому значенні слова – це відносини не тільки між його суб'єктами (тобто в основному між банками), але і між банками і їхніми клієнтами.

Головна характерна риса валютного ринку полягає в тім, що на ньому грошові одиниці протистоять один одному тільки у вигляді записів за кореспондентськими рахунками. Валютний ринок представляє переважно міжбанківський ринок, оскільки саме в ході міжбанківських операцій безпосередньо формується курс валюти, операції проводяться за допомогою різних засобів зв'язку і комунікацій, найбільш розповсюдженою з яких є, приміром, система електронних комунікацій SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunication), що діє з травня 1977 р. і по якій щодня передається більш 160 млн. повідомлень. Центри комунікацій розміщені в Брюсселі, Амстердамі, Кульпепері (США, штат Вірджинія).

Роль валютного ринку в економіці визначається його функціями:

- обслуговування міжнародного обігу товарів;

- формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції;

- механізм захисту від валютного ризику і додатку спекулятивних капіталів;

- інструмент держави для цілей грошово-кредитної й економічної політики;

- конвертування національної валюти в іноземну для використання її купівельної спроможності за кордоном;

- кліринг розрахунків між резидентами різних країн;

- надання кредитів для розвитку міжнародної торгівлі.

Розрізняють два види валютного ринку – внутрішній і зовнішній.

Внутрішній валютний ринок діє в замкнутій економічній системі, у якій усі ділові операції й угоди відбуваються усередині країни, а розрахунки по них відбуваються у валюті цієї країни. У відкритій економічній системі, поряд з діловими операціями усередині країни, включені міжнародні економічні зв'язки і розрахунки по них вимагають використання іноземних валют.

Зовнішній валютний ринок – фінансовий ринок, на якому здійснюється міжнародна торгівля й обмін іноземних валют.

При розгляді валютних операцій вихідним моментом є визначення понять «валюта», «котирування валюти» і «валютна позиція».

Валюта — це не новий вид грошей, а особливий спосіб їхнього функціонування, коли національні гроші опосередкують міжнародні торгові і кредитні відносини. Таким чином, гроші, котрі використовуються в міжнародних економічних відносинах, стають валютою.[1]

Котирування валюти – це визначення її курсу. Повне котирування включає визначення курсу покупця (купівлі) і курсу продавця (продажу), відповідно до яких банк купує і продає іноземну валюту на національну. Різниця між курсами продавця і покупця – маржа – є для банку джерелом доходу, за рахунок якого він покриває витрати по здійсненню угоди і деякою мірою служить для страхування валютного ризику.

Існує два методи котирування іноземної валюти до національної – пряме і непряме. При прямому котируванні вартість іноземної валюти виражається в національній грошовій одиниці. При непрямому котируванні за одиницю прийнята національна одиниця, курс якої виражається у певній кількості іноземної валюти.

Валютна позиція - це співвідношення вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті. Якщо вимоги і зобов'язання збігаються, валютна позиція вважається закритою, при розбіжності – відкритою.

Відкрита позиція може бути двох видів: коротка і довга. Позиція, при якій зобов'язання по проданій валюті перевищують вимоги, називається короткою, а якщо вимоги перевищують зобов'язання – довгою.

1.1.1 Операції з іноземною валютою

Коли фірми беруть участь у міжнародній торгівлі, вони вступають у звичайні ділові відносини: купують, продають, беруть позичку та надають кредит.

У міжнародній торгівлі місцева валюта одного продавця є іноземною для іншого. Якщо експортеру вдається домовитися про здійснення платежів у валюті його країни, то іноземний покупець повинен мати певну кількість цієї валюти для виконання платежу. Для цього йому варто звернутися в банк і купити необхідну кількість іноземної валюти в обмін на валюту своєї країни.

Якщо експортер погодиться прийняти платіж у місцевій валюті іноземного покупця, то цей експортер отримає платіж в іноземній валюті і буде зобов'язаний щось з нею зробити. Його можливості наступні:

1)      Вести валютний рахунок у своєму банку у валюті платежу. Це рішення розумне, якщо:

- експортер очікує, що він регулярно буде виконувати платежі і мати надходження в цій валюті, отже, маючи валютний рахунок, він уникає необхідності купувати чи продавати іноземну валюту щораз, здійснюючи купівлю чи продаж у цій валюті;

- експортер припускає, що в дуже недалекому майбутньому йому доведеться здійснити платіж у цій валюті.

2)      Продати іноземну валюту банку в обмін на вітчизняну валюту (чи, можливо, навіть на іншу іноземну валюту).

Експортер може попросити виконати платіж у валюті, що є іноземною як для продавця, так і для покупця. Наприклад, експортер з Голландії може продавати товари покупцю з Мексики і просити про оплату в доларах США. У цьому випадку покупець повинен одержати іноземну валюту, звернувшись у свій банк, а експортер зобов'язаний розпорядитися цією валютою одним із раніше описаних способів.

Зовсім очевидно, що в міжнародній торгівлі торговцям може знадобитися або купити, або продати іноземну валюту, і вони будуть здійснювати ці операції через свій банк. Коли торговці купують валюту, банк продає її, а коли продають – банк купує її.

Варто мати чітке уявлення про те, чому експортеру може знадобитися одержувати оплату в його власній валюті і чому, одержавши платіж в іноземній валюті, йому доводиться позбавлятися її, звертаючись в банк і продаючи її в обмін на вітчизняну валюту. Чому, наприклад, експортер у Великобританії не повинен задовольнятися тим, що продав товари покупцю в США за американські долари, у Франції – за французькі франки, у Японії – за йени і т.д. і тримає в себе отримані валюти? Відповідь дуже проста:

- фірми рідко мають готівки більше, ніж потрібно на їхні безпосередні потреби, і як тільки гроші від продажу клієнтам отримані, вони відразу ж їх використовують;