Соціологія Еміля Дюркгейна

В цілому каузальне і структурно-функціональне пояснення соціальних фактів є, за Дюркгеймом, тією умовою руху соціологічного методу, яка приводить безпосередньо до останнього етапу соціологічного пізнання -- соціологічного доказу. Саме на цьому етапі, стверджує учений, досягається соціологічна істина в її строгості та повноті. Найбільш продуктивним для соціологічного доказу він вважав порівнювальний метод. Чим складніше соціальне явище, тим необхідніше досліджувати його ознаки у якомога більшому числі різноманітних типів людського суспільства. Тому соціологія уявляється скоріше порівняльною наукою, яка не може обмежуватися вивченням тільки якогось певного суспільства чи суспільного типу. Порівнювальний метод найбільш прийнятний для такої науки. Із врахуванням історичної перспективи даний метод дає змогу порівнювати соціальні явища у різних суспільствах і у різних часових параметрах, що, безумовно, актуально й для сучасної соціології.

7. Соціальна солідарність і її перевтілення

Дюркгейм був одним із перших соціологів, які стали менше розумувати щодо суспільства взагалі, а більше приділяти уваги аналізові конкретних суспільних форм, структур і механізмів. Особливе значення він приділяв з'ясуванню природи зв'язків солідарності між людьми, що об'єднуються у певний «суспільний вид». Суспільство, згідно з Дюркгеймом, взагалі немислиме без солідарності людей. Реально існують і доступні спостереженню різні форми солідарності: родинна, професійна, національна та ін.

Проблема солідарності розроблялася й до Дюркгейма, наприклад, у працях Спенсера, Тьонніса. Проте у Дюркгейма вона отримує нове висвітлення. Причиною цьому є, безумовно, концепція соціологізму, якої він дотримується і реалізовує у своїх розробках.

У пошуках джерел соціальної солідарності вчений звертається до суспільного поділу праці. Він вважає, що, обмінюючись продуктами своєї діяльності, члени суспільства підпадають у залежність один від одного. В цьому плані суспільний поділ праці інтегрує індивідів, забезпечує єдність соціального організму, створює почуття солідарності. Солідарність, за Дюркгеймом, -- вищий моральний принцип, універсальна цінність, шо визнається всіма членами суспільства. Оскільки «потреби у суспільному порядкові, гармонії, солідарності визнаються всіма за моральні», то моральним є; поділ праці,

Суперечності між працею і капіталом, різні економічні та моральні кризи у суспільстві, сучасником яких був Дюркгейм, мислитель розглядає як відхилення від норм, нездоровий елемент у житті суспільства, що в цілому уявляється йому як солідарне, єдине, спаяне. Саме поділ праці, вважає вчений, складає у суспільстві, яке значною мірою втратило цементуючу силу релігійної свідомості, той механізм, що утворює бажаний суспільний зв'язок, солідарність поміж людьми.

Відповідно до своєї методології, згідно з якою соціальний факт треба вивчати за його зовнішніми, об'єктивними виявами, Дюркгейм шукає подібний об'єктивний показник (спостережуваний ззовні) і для соціальної солідарності. Таким показником, на його думку, є право. У соціальному житті саме право слугує його організації, воно найбільш стале і детально розроблене. Але головна його особливість, вважає вчений, полягає у тому, що воно виявляє загальну, колективну свідомість.

За Дюркгеймом, існують два види правових розпоряджень, що принципово відрізняються, вага яких зовсім не однакова у різних суспільствах. Одним з них є репресивне (карне) право, яке використовує репресивні санкції проти кожного, хто порушує правові розпорядження. Інший вид права -- реститутивне (поновлювальне) право -- пов'язується із .вживанням винятково реститутивних санкцій, метою яких є не стільки покарання винуватих за порушення закону, скільки повернення речей до початкового стану, у якому вони перебували до порушення правових розпоряджень. Такий характер мають, за Дюркгеймом, санкції громадянського, комерційного, адміністративного права.

На думку французького соціолога, різниця між двома видами права відображає різницю між двома видами соціальної солідарності. Історія показує, що значення репресивного права постійно зменшується: чим далі від актуальної організації перебуває суспільство, тим більше місця у ньому для репресивного права. І навпаки, чим ближче суспільство до актуальної організації, тим більше значення в ньому має реститутивне право.

В історії, вважає Дюркгейм, можна виокремити суспільства з переважанням репресивного права, тобто такі, у яких під соціальним контролем опинилося повністю, або майже повністю, життя кожного індивіда. В них існує відносно монолітний, обов'язковий для всіх членів суспільства, комплекс вірувань і почувань. Всі індивідуальні відхилення від прийнятих взірців сурово караються. Індивід у такому суспільстві ще не є особистістю, він становить тут лише «просте відображення колективного життя». Саме суспільство недиференційоване, його зв'язок з індивідом здійснюється безпосередньо. Солідарність, що існує у такому суспільстві, французький соціолог називає механічною. На його думку, найпервиннішим соціальним утворенням в історії, яке засновувалося на механічній солідарності.

З просуванням суспільства до сучасного стану в ньому активно чиниться ломка меж локальних сегментів, розширюються суспільні зв'язки, комунікації, ростуть міста, збільшується густота населення. Найважливішою характеристикою суспільства стає бурхливий розвиток поділу праці. Посилення реститутивного права свідчить про те, що вісь солідарності у сучасному суспільстві базується не на уподібненні індивідів один до одного, а на суспільному поділі праці. Саме поділ праці зумовлює відповідно до спеціалізації розвиток особистісних здібностей і талантів. Тут кожний індивід -- особистість, яка усвідомлює, що вона залежить від інших особистостей і що всі вони пов'язані єдиною системою суспільних зв'язків, які утворюються поділом праці. За таких умов індивіди солідарні між собою передусім тому, що вони різні і взаємно відчувають потребу один в одному. Цього типу солідарність Дюркгейм називає органічною. Вона властива сучасному промисловому суспільству. Тут уже не контролюються усі сфери життя індивіда, як за репресивного права. Вірування і звичаї дедалі більше втрачають релігійний характер, зростає значення раціонального мислення, монолітність минулої моралі поступається місцем диференційованій моралі соціальних груп, дістає визнання і розповсюджується індивідуалізм.

Заміна механічної солідарності органічною у концепції Дюркгейма не трактується у дусі еволюціонізму. У випадку типології соціальної солідарності не йдеться про схему історичного розвитку людського суспільства. Ця типологія скоструйована французьким соціологом скоріше з метою порівнювальних досліджень. Обидва види соціальної солідарності, підкреслює вчений, співіснують в усіх конкретних суспільствах. Звідси згадана типологія придатна не тільки для аналізу первісних і сучасних суспільств, а й для розгляду будь-яких окремих суспільств як джерел обох видів соціальної солідарності.

Проблеми органічної солідарності Дюркгейм пов'язує з неврегульованістю відносин у соціальному цілому. Пояснення аномалій він рекомендує шукати у нерозробленості економічних, правових і моральних правил, які повинні регулювати відношення соціальних функцій, не пристосованих одна до одної. В цьому плані особливе значення, за Дюркгеймом, мають моральні правила, які визнаються всіма членами суспільства. Покора їм вважається не тільки обов'язковою, а й бажаною. Звідси моральні норми виступають головною цементуючою силою промислового суспільства, яка здатна забезпечувати високий ступінь інтеграції різноманітних соціальних структур -- чи то родина, церква, політична партія, держава та ін.

Французький соціолог є оригінальним мислителем, що зробив різнобічний та вагомий внесок у прогрес сучасної соціології. У його працях є чимало цікавих, хоча й спірних концепцій та ідей, опанування яких може дати у теоретичному плані багато повчального.

 

Висновки

Дюркгейм продовжував традиції позитивізму, вважаючи соціологію близькою до природничих наук з характерним для них індуктивним методом і принципом об'єктивного спостереження. У своїй книзі «Метод соціології» він формулює низку правил соціологічного пізнання, які, на його думку, гарантують об'єктивність і ефективність наукового пошуку. Основне правило соціологічного методу формулюється так: «Соціальні факти потрібно розглядати як предмети». Сутність його в тому, що суспільство як реальність слід вивчати ззовні, об'єктивними методами.

Дюркгейм активно займався аналізом змін, що відбуваються у суспільстві, намагаючись розглядати їх з точки зору розвитку розподілу праці як складові процесу індустріалізації. Він вважав, що розподіл праці значно ослаблює роль релігії як основи соціального зв'язку. З посиленням розподілу праці люди стають залежнішими між собою, бо їх потреби задовольняються внаслідок праці багатьох людей. А процеси і зміни у світі настільки швидкоплинні та інтенсивні, що не всі здатні включитись у них. Внаслідок швидкого оновлення соціального життя розриваються традиційний порядок і моральні устої, підтримувані релігією. У суспільстві стає все більше людей, які живуть без усвідомлення мети, сенсу і відчувають свою непотрібність. З цим процесом Е. Дюркгейм пов'язував виникнення та існування явища «аномії» -- такого стану суспільства, за якого значна частина громадян, знаючи про існування обов'язкових для них норм, ставиться до них негативно або байдуже. Відчуття невдоволення людини своїм життям, усвідомлення безцільності свого існування породжується певними соціальними умовами.

Велику увагу Е. Дюркгейм приділяв проблемам самогубства, розглядаючи його як дію людини, спровоковану невдоволенням життям (нещастям), як соціальний факт, породжений соціальним середовищем. Самогубство, за Е. Дюркгеймом, -- своєрідна аномія.

Його творчість справила значний вплив на розвиток соціології. Важко знайти таку її галузь, від загальної соціологічної теорії до прикладних досліджень, де б не простежувався вплив ідей Е. Дюркгейма.

 

Список використаної літератури

1. Арон Реймон. Етапи розвитку  соціологічної думки: Монтескє, Конт, Маркс, Токвіль, Дюркгейм. - К. 2004. - 688 с.

2. Захарченко М. В., Погорілий  О.І. Історія соціології (від античності до початку XX ст.) -- К.: Либідь, 1993. -- 335 с.

3. Очерки истории социологической  мысли. - К,. 1992. - 264 с.

4. Ручка А.А., Танчер В.В  Курс історії теоретичної соціології. - К., 1995. - 223 с.

5. Ручка А.А., Танчер В.В. Очерки истории социологической  мысли.-- К: Наук. думка, 1992. -- 263 с.