Соціологія Еміля Дюркгейна

Відмітна ознака соціальних фактів -- їхнє незалежне від індивідів буття й здатність чинити на останніх примусовий вплив. Кожний індивід, зазначав французький соціолог, при народженні застає соціальну реальність готовою, яка функціонує незалежно від нього. Індивід не створює мови, якою розмовляє, а навчається їй у ході своєї соціалізації; не винаходить методів праці, а набуває їх від "соціального оточення; не вигадує власної релігії, а визнає одну з уже існуючих. Отже, свої способи мислення, почування та дії індивід повинен пристосовувати до способів, які вже є і визнані суспільством. Істотна риса останніх у тому, що вони існують поза індивідуальною свідомістю.

Проте визнані у суспільстві способи мислення, почування та дії володіють щодо індивідів силою примусу, завдяки чому їхня поведінка контролюється і коригується. У тих випадках, коли індивіди не адаптуються до існуючих способів мислення і дії, вони наштовхуються на різні негативні реакції (правові санкції, суд, осуд громадськості тощо) з боку суспільства.

В цілому соціальна реальність, за Дюркгеймом, включає до свого складу два типи явищ. По-перше, способи мислення, почування та дії, які, уже зазначалося, є зовнішніми і примусовими щодо індивідів, їх носієм виступають або суспільство в цілому, або окремі його групи: релігійні, політичні, професійні та ін. По-друге, інші сталі явища, які для індивідів так само об'єктивні й примусові. До них французький соціолог зараховує різноманітні «соціальні течії», що породжуються не індивідуальною свідомістю, а грунтуються на колективному ентузіазмі, обуренні та співчуванні.

Природу соціального Дюркгейм вбачає у різноманітних формах колективності, які можуть мати вираження в «колективних уявленнях», «колективних віруваннях», «колективних почуттях», «колективній свідомості». Поза зазначеними утворюваннями, вважає вчений, соціологія не має свого предмету.

В цьому зв'язку він над усе прагне провести демаркаційну лінію поміж соціальним і психічним. Психічна реальність, за Дюркгеймом, є своєрідною надбудовою над біологічною структурою і породжується в результаті впливу на неї зовнішнього середовища.

У свою чергу, соціальне, як виявлення колективних утворень, є реальністю вищого типу. Колективні вірування, почуття, уявлення суть цілісності, які не зводяться до індивідуальних психічних станів. Отже, соціальне як ціле особливої природи не можна пояснити, відштовхуючись від окремих його складових частин. Ніякі стани індивідуальної свідомості не можуть стати причиною соціальних фактів. Не можна, підкреслює французький соціолог, висновувати колективні уявлення з індивідуальних, як не можна висновувати суспільство з індивіда, ціле -- з частини, складне -- з простого. Причини соціальних фактів треба шукати в інших соціальних фактах, а не в стані індивідуальної свідомості.

На основі зовнішніх ознак соціальних фактів Дюркгейм певним чином упорядковує предметну царину соціології. Він виокремлює у структурі соціологічного знання соціальну морфологію і соціальну фізіологію. Соціальна морфологія, на думку вченого, вивчає «матеріальні форми суспільства», до яких належать демографічні, геологічні, економічні, соціокультурні фактори. В цьому зв'язку Дюркгейм звертає увагу на географічні координати суспільства, форму його кордонів, розміри території, чисельність і густоту населення, розміри й заселення сіл, міст, провінцій, характер комунікацій тощо.

Соціальна морфологія репрезентує у соціології Дюркгейма його теорію щодо побудови й форми частин суспільства. Проте це не означає, що морфологічні соціальні факти французький соціолог бере за першооснову цілісності суспільного життя. Вже у ранніх своїх працях він підкреслює їхню обмежену роль у даному відношенні. Морфологічні факти, зрозуміло, можуть породжувати колективні уявлення. Але останні, виникнувши, самі, у свою чергу, стають безпосередньою причиною -- незалежно від морфологічної основи -- нових колективних уявлень. Здебільшого колективні уявлення здатні породжувати і морфологічні феномени. Так, релігійні вірування можуть впливати на народжуваність та ріст населення. Вирізнення соціальної фізіології французький соціолог обґрунтовує існуванням -- поряд з морфологічними -- функціональних або фізіологічних фактів. До них Дюркгейм зараховує факти колективної свідомості та способи колективних дій. Сам він перед усе цікавиться колективною свідомістю, впливом колективних уявлень на свідомість та поведінку індивідів. За словами вченого, у центрі його наукових інтересів перебуває не «тіло», а «душа» суспільного життя. Серед фактів колективної свідомості французький соціолог розрізняє релігійні традиції, народні легенди, політичні ідеї, правові та моральні норми, мотивацію економічної діяльності.

Разом з морфологічними фактами факти колективної свідомості утворюють так зване внутрішнє соціальне середовище. Причому морфологічні факти складають матеріальний, кількісний бік даного середовища, а факти колективної свідомості -- нематеріальний, якісний, духовний аспект. У такому широкому тлумаченні саме соціальне середовище визнавалось універсальним фактором, з допомогою якого можна пояснювати будь-які соціальні факти. Та згодом Дюркгейм став трактувати соціальне середовище вужче, винятково як царину колективної свідомості, що складається з ідей, вірувань, звичок тощо. Цим він намагався не тільки затвердити знайдену ним специфіку соціального, а й дати суспільним явищам специфічно соціальне пояснення.

Суспільство, за Дюркгеймом, -- не просто впорядкована емпірична система, яка безперервно веде боротьбу за самозбереження з різноманітними деструктивними силами, а й осереддя «внутрішнього морального життя», «джерелом і вмістилищем усіх цінностей». В цьому плані суспільство постає своєрідним божеством, яке «ззовні» впливає на індивідів, робить з них розумних і моральних істот. Зрештою, суспільство може існувати «тільки в нас і завдяки нам». З одного боку, індивід зобов'язаний суспільству тим, що в ньому є, що забезпечує йому виняткове місце серед інших індивідів, тобто своєю інтелектуальною й моральною культурою. Якщо людину позбавити мови, мистецтва, науки, моралі, вірувань, то вона деградує до рівня тварини. Характерні атрибути людської природи походять від суспільства. Але, з іншого боку, суспільство не існує і не живе інакше, як тільки в індивідах і завдяки їм. Якщо колективні вірування, традиції та домагання перестануть відчуватися і сповідуватися окремими індивідами, то суспільство загине, підкреслює французький соціолог. Стверджувати, що суспільство є «композицією будь-якого роду ї; ідей, вірувань і почуттів, які реалізуються завдяки посередництву І індивідів», Дюркгейм певним чином суперечить концепції соціологізму, яка постулює специфіку і автономію соціальної реальності, а головне -- її примат над індивідом. Його висновок про те, що суспільство існує і реалізується «тільки в нас і завдяки нам», скоріше вказує на взаємозумовленість суспільства та індивідів, що його складають, аніж на примат першого над другими. І тоді цілком правомірно, що не тільки колективні уявлення можуть бути продуктом суспільства, а й навпаки, саме суспільство може бути результатом колективних уявлень. Тавтологічний характер даного моменту аж ніяк не засмучує французького соціолога. Навпаки, саме таке трактування природи суспільства він вважав науковим. Якраз у ньому власне і міститься «центральний пункт» дюркгеймівської соціології.

4. Правила соціологічного методу

До методологічного рівня досліджень у соціології Дюркгейм ставиться з підкресленою увагою. Він критикує соціологів, праці яких підпадали під сильний вплив ідеологічних та прагматичних міркувань, за недостатню емпіричну обгрунтованість теоретичних узагальнень, невизначеність багатьох соціологічних понять тощо.

Учений відверто прагне побудувати соціологію на зразок природничих наук. Керуючись індуктивним методом, Дюркгейм гостро виступає проти представників психологізму, зокрема, за використовуваний ними інтроспективний метод досліджень. Як переконаний прибічник соціологізму, він вважає, що теорія, яка починається з індивіда та його психології, не здатна пояснити соціальні явища й процеси. Вихідним пунктом соціологічного аналізу може бути тільки суспільство в цілому або будь-яка з його складових. Зачинателями такого підходу були Сен-Сімон і Конт, але тільки у Дюркгейма він формується у розвинену методологічну концепцію.

В розумінні французького соціолога суспільство щодо окремого індивіда є передусім об'єктивною реальністю. Отже, методи вивчення цієї реальності повинні бути також об'єктивними. Для забезпечення такого методологічного підходу Дюркгейм формулює низку правил, які він викладає у книзі «Правила соціологічного методу». На думку вченого, наявність строгих правил соціологічного пізнання гарантує соціологам ефективність їхніх наукових пошуків.

Осьове правило соціологічного методу Дюркгейма -- правило об'єктивності -- говорить: «Соціальні факти потрібно розглядати як речі». Суть цього правила полягає в тому, щоб спонукати соціологів до погляду із зовні на предметну царину своєї науки. Щодо суспільства, вважає вчений, треба посідати таку саму об'єктивну позицію, як природничі науки посідають відносно свого предмета -- природи.

Вимога Дюркгейма розглядати соціальні факти як речі викликала на перших порах вельми неоднозначну реакцію представників соціальних наук. Багато з них вважали, що трактування, наприклад, права, моралі, релігії як речей методологічно неправомірне. Вважалось, що такий підхід націлює, по-перше, на розгляд зазначених суспільних явищ винятково як матеріальних предметів, ігноруючи їхню духовну специфіку. По-друге, він, мовляв, забороняє дослідникові спонтанне занурення в явище для того, щоб Інтерпретувати його з середини.

У передмові до другого видання своїх «Правил соціологічного методу» Дюркгейм пояснює, що коли він закликає розглядати соціальні факти як речі, то має на увазі понад усе необхідність вивільнення соціологічного підходу від будь-яких упереджень. Це означає, що вихідним пунктом дослідницького процесу повинні бути самі соціальні явища, а не ідеї щодо них. Для соціології це особливо важливо, тому що люди у своєму житті виробляють різноманітні уявлення, поняття, пояснювальні схеми тощо, які можуть стати небезпечним джерелом помилок у соціологічному аналізі. Такими, наприклад, можуть бути очевидності повсякденного мислення, здоровий глузд тощо. Від усього цього строга наука, на думку вченого, зобов'язана з необхідністю дистанціюватися.

Важливу роль у забезпеченні такої позиції відіграють, за Дюркгеймом, наукові визначення соціальних фактів. Правильне визначення факту -- одна з умов об'єктивності соціологічного пізнання. Метод визначень повинен бути строгим і об'єктивним. В цьому зв'язку соціологічне визначення покликане відображувати лише те, що безпосередньо притаманне явищу, яке вивчається. а

Подоланню суб'єктивізму в дослідницькому процесі сприяє та у правило фіксування повторюваності при вивченні соціальних фактів. Для цього, підкреслював учений, потрібно досліджувати не поодинокі явища, а «групи явищ», залучати до «вивчення усі явища, що відповідають даному визначенню»; винайдення повторюваності гасить індивідуальні прояви і створює твердий грунт для початкових соціологічних визначень. У пошуках повторюваності як вирішального доказу певних об'єктивних закономірностей Дюркгейма звертається передусім до статистики. Він вважає, що статистика таких соціальних фактів, як коливання народжуваності, укладання шлюбів, кількості самогубств, є найвиразнішим доказом того, що в них відображається певний колективний стан.

Правила соціологічного методу Дюркгейм є не тільки надбанням історії соціологічної думки, їхня інструментальна цінність збереглась і досі. Вона тісно пов'язана з орієнтацією даних правил на забезпечення об'єктивного підходу до соціальних явищ.

5. Нормальне і  патологічне

Важливе місце у соціології Дюркгейма посідають поняття «норма» і «патологія», що відображують нормальні та патологічні соціальні факти. Розрізняти нормальне і патологічне вчений рекомендує з точки зору структурно-функціонального стану суспільства. І, зрозуміло, підходити до цього в дусі правила об'єктивності, вивчати явища як речі.

Однак норма і патологія, за Дюркгеймом, не абсолютні, раз і назавжди закріплені за тими чи тими соціальними фактами, а перебувають у співвідношенні одна з одною. Конкретний соціальний факт може бути нормальним в одній соціальній структурі й ненормальним -- в іншій; функціональним в одному випадку і дисфункціональним -- в іншому. Так, самогубства і злочини не завжди патологічні. У певних соціальних структурах або середовищах ці факти можуть розглядатися як нормальні, гадає Дюркгейм.

Об'єктивний показник нормальності соціального факту міститься в його поширеності в даному суспільстві. Широке розповсюдження певного соціального факту вказує на те, що він корисний чи необхідний суспільному організмові. Критерієм зарахування одних соціальних фактів до нормальних, а інших -- до патологічних, править певне статистичне «середнє число», яке збігається із взірцем здоров'я конкретного соціального цілого. Будь-яке відхилення від цього взірця є показником хвороби соціального цілого, слугує підставою для зарахування відповідного соціального факту до патології.

В цілому правило Дюркгейма для розмежування соціальних фактів на нормальні та патологічні має раціональне зерно. Проте застосування цього правила є далеко не простою справою. Статистичний критерій, взятий сам по собі, недостатній, бо він усе нове з самого початку зображує не як правило, а як виняток, патологію. Така методологічна позиція, безперечно, здатна народити формалізм. Вона не тільки абсолютизує кількісний підхід до соціальних явищ, пошкоджує їхній якісний аналіз, а й веде до парадоксів. Так, оскільки злочинність є в усіх або в більшості суспільств, вона розглядається французьким соціологом як нормальний факт, як елемент соціального здоров'я. Воднораз деякі соціальні явиша, характерні для суспільства XIX ст. (зростання кількості вбивств, послаблення морального осуду самогубств, усякі типи економічних криз, аномія) кваліфікувалися Дюркгеймом як патологічні.

Під впливом критики французький соціолог намагався уточнити свою концепцію норми й патології. Хоча, як зазначається в історико-соціологічній літературі, це йому не вдалося здійснити повністю, проте вимога відповідності соціального явища суспільним умовам, що його породили, залишається значущою.

6. Соціологічне пояснення

Однією з важливих проблем Дюркгейм вважав наукові пояснення соціальних фактів. На його думку, соціологічне пояснення повинне базуватися на двох необхідних, але неподібних між собою, підходах: каузальному і функціональному.

Каузальний, або історичний, підхід займається переважно проблемами змінювання, трансформації і розвитку соціальних інститутів, вірувань, цінностей, взірців поведінки й форм організації. У його фокусі перебуває не те, як суспільство взаємопов'язане і що дозволяє йому функціонувати як інтегрованому цілому, а передусім процес і причини його змін.

Дюркгейм -- непохитний прибічник принципу причинності у соціології. Він вважає, що єдиною доступною для соціології причинною залежністю є залежність частини від цілого, елементів -- від структури. Це означає, що соціальні факти постають і визначаються не з індивідуальних потреб або нестатків частини, а з потреб соціального організму в цілому. Істотною особливістю соціологічного пояснення є те, що воно у межах каузального підходу зорієнтоване на пошук причини в актуально функціонуючому соціальному середовищі, а не у його історичному минулому.

Учений відрізняє причини соціальних явищ від їхніх функцій, з. каузальний підхід до них -- від функціонального підходу. Визначаючи функцію, Дюркгейм робить акцент на тому, як частина задовольняє потреби цілого, тобто функція трактується як деякий вид відповідності. З'ясувати функцію певного соціального явища, -- це, за Дюркгеймом, дослідити, якій потребі цілого вона відповідає. Таким чином, соціальні явища функціонально залежні від соціального цілого. Ця цілісність має структуру й функції, а тому може бути пояснена структурою функціональних зв'язків.