Релігія та філософія Стародавньої Індії

Найважливішим досягненням філософії сан кх'я стала онтологія -учення про буття, що розглядає двадцять чотири найголовніших принципи побудови світу. За вченням про буття, всі речі у світі, включаючи і свідомість, мають три загальних властивості: здатність викликати задоволення, страждання і байдужість. Такі властивості - гуни - називають відповідно саттва, раджас, тамас. Поняття саттва - те, що реальне, те, що існує. Саттва - здатність об'єктивної реальності сприйматися свідомістю, почуттями, інтелектом. Прихильники санкх'я розуміли саттву як необхідну умову добра, задоволення, знання, ясності. Раджас - спонукаючий початок, джерело діяльності, з ним пов'язують збудження, неспокій, є причиною прагнення до влади і насолоди. Тамас - початок пасивний і негативний, стримує дії, породжує байдужість, апатію. За природою тамас протилежний саттві і раджасу. Усі три гуни (саттва, раджас, тамас), за санкх'єю, складають внутрішню єдність світу і є в усіх речах. І хоча жодна з гун не може нічого створити без участі двох інших, їх внесок у походження того чи іншого об'єкта може бути різним. Інакше кажучи, природа речі визначається переважаючою гуною. Завдяки гунам стала можливою класифікація усіх об'єктів світу. Прихильники санкх'я розуміли, якщо усі речі суть лише поєднання гун, то слід припустити такий стан світу, в якому ще не виникли речі або вже не існують. Таке становище мислилося як рівновага гун, деяка однорідна маса гун. Становище рівноваги гун називається у санкх'ї «Пракриті» - матерія.

В ученні санкх'ї говориться, що матеріальне (пракриті) є реальна, нічим не зумовле на, вічна і всепроникаюча причина світу. Будучи станом рівноваги гун, матеріальне (пракриті) мислиться як всеохоплююча можливість породження непроявленого (ав'яктаму). Проте пракриті не єдина первісна реальність санх'яїків. Пракриті активна, але позбавлена свідомості. Щоб виник світ з усією його складною організацією, має бути реальність, суть якої складає свідомість. Такою реальністю у філософії санкх'я є духовна свідомість (пуруша Я або Душа). Лише контакт свідомості духовного і матеріального - дійсна причина виникнення світу. Контакт (саньйога) має концептуальне значення в ученні санкх'я. Контакт не тільки початок процесу еволюції, але й необхідна умова перетворення матеріального (пракриті) в реальність руху і життя світу. Разом з тим контакт розкриває і відмінність матерії і душі.

Зіткнення душі і матерії, вчить санкх'я, порушує рівновагу гун, дає початок розвитку еволюції світу. Розгортання видимої різноманітності зовнішнього світу не є лише комбінацією сліпих механічних сил, а свідомий процес духовного (досвід пуруші). Матерія на всіх етапах еволюції, починаючи з великої єдності (Махат) і закінчуючи утворенням фізичних елементів, за санкх'єю, надає духу досвід -можливість насолоджуватися і страждати. Тим самим матерія служить кінцевій меті - припиненню усіх страждань, звільненню людини. Духовне (свідомість), будучи суб'єктом будь-якого досвіду, залишається трансцендентним відносно нього, тобто духовне (свідомість), вище за будь-яку активність і зміни. Змінюються лише матерія та її продукти: тіло, почуття, свідомість. Свідомість (духовне) - безкінечна всепроникаюча реальність, не зумовлена простором і часом суть духовного буття людини. Причина помилок, за санкх'єю, коріниться у хибному ототожненні реальності з активністю свідомості, в результаті чого Душа усвідомлюється як така, що мислить, відчуває, страждає. Саме помилкове розуміння суті Душі, стверджує санкх'я, основна причина прив'язаності Душі до світу -джерело страждань. Усунення страждань можливе лише на шляху набуття знання істинної природи духовного (свідомості), розуміючи його принципову відмінність від світу речей і духовного досвіду. Якщо усвідомлюється, що Я (Душа) не є духом, що народжується і помирає, то можливе звільнення від усіх нещасть і страждань. Дух, що досяг звільнення, більше не зазнає мінливості долі, як тіло і почуття, а спокійно існує у самому собі як безсторонній свідок драми життя. Так і матерія, виконавши свою місію, припиняє дальше розгортання. У «Санкх'я-кариці» говориться: відбувається подібне до того, як танцюристка після виступу перед глядачем припиняє танцювати і йде, так і матерія припиняє діяти і розгортати світ.

Психологічна спрямованість учення про буття (санкх'я) знайшла дальший розвиток у філософії йоги.

2.5.Філософія осмислення

Веданта - буквально «Завершення вед» - одна з ортодоксальних систем філософії Індії, релігійно-філософське вчення, що виникло на ґрунті Упанішад. Веданта і тепер займає важливе місце у філософії індуїзму. Вперше основні положення Веданти викладені Бадараяною у Веданта-сутрах (ПІ-ІУ стст.). Дальший розвиток Веданти зв'язаний з укладанням коментарів до твору і до Упанішад. В історії розвитку класичної Веданти виділяють три основних періоди. Перший період - прафілософське осмислення вед в Упанішадах, формування основних понять Веданти. Другий період - систематизація ідей ве-дантизму «брахма-сутрою» Бадараяни. Третій період - поява коментарів до «Брахма-сутри» і розвиток сформованого вчення.

 Вперше систематизовано  викладено Веданту в «Брахма-сутрі»  Бадараяни (ІІ-ІІІ стст. н. е.). У сутрах  Бадараяна прагнув створити єдину  концепцію Упанішад, а також обґрунтувати  можливість і правомірність такого  викладу. Надзвичайна стислість  сутр, кожна з яких складалася  з двох-трьох слів, допускала можливість  різних тлумачень, особливо коли  справа стосувалася однієї з  центральних проблем Веданти - відношення  Я (дживи) і Бога (Брахмана). Згодом у філософії склалося кілька коментаторських традицій, що пізніше оформилися у самостійні школи Веданти. Найбільш відомі з них: моністична, що стверджує принципову тотожність Я і Бога, школа адвайта-веданта Шанкари (УІП-ІХ стст. н. е.) і школа вішишта-адвайта Рамануджі - школа обмеженого монізму, що розглядає Я і Бог як частину і ціле (XI ст. н. е.).

Первісне під Ведантою розуміли Упанішади. Світогляд Упанішад неоднорідний. Багаточисленні тексти мають різні, іноді взаємовиняткові трактування філософських понять буття, Брахман, Атман та ін., що служило основою для критичних нападів представників неорто-доксальних філософських учень на ведичну традицію. Спробою відновити авторитет вед, досить серйозно підірваний критикою, стала філософська система Веданти. Основна мета «Брахма-сутри» Бадараяни, а також коментарів - прагнення обґрунтувати єдине вчення Упанішад, виключивши всі можливі різночитання. На думку ведантистів, знання про Брахмана, отримуване з Упанішад, повинно бути в усьому однаковим і несуперечливим. Брахман у філософії Веданти і іманентний і трансцендентний світові, і вираження найвищого принципу (Абсолюту), і реальний творець світу (Ішвара). Критерієм реальності Брахмана оголошувалися одкровення священного писання, що підкріплювалися релігійним досвідом. Тому у Веданті відсутні раціональні доводи онтологічного (тобто сущого) буття Бога. Логіка, за Ведантою, не може визнаватись самодостатньою формою осягнення істини. Цінність розуму - у згоді релігійного досвіду з істинами. Справжнє призначення філософії полягає в тому, щоб за допомогою істинного знання організувати релігійне життя людини, допомогти їй в пошуках шляхів уникнення страждань і досягнення звільнення.

Досягнення істинного знання - брахмавід'ї, тобто знання Брахмана - передбачає ряд умов: прагнення до звільнення, віру, усвідомлення відмінності між вічним буттям Брахмана і мінливим, тимчасовим характером сансари (світу речей і людських бажань), спокій духу, помірність, відчуженість, терпіння і зосередженість. Якщо людина починає розуміти, що світ недосконалий і має існувати вічна основа світу, приходить до ідеї Бога як творця і вседержителя світу («Вішишта-адвайта» Рамануджи). Дальші роздуми про буття Бога як про абсолютну реальність дозволяють зрозуміти, що лише Бог - єдина реальність, а світ - тільки видимість («Адвайта веданта» Шан-кари). Усі відмінності між явищами зовнішнього світу, між Я і Богом - суть лише ілюзорні породження людської необізнаності, справжня суть людини, за Ведантою, є Душа, яка тотожна Брахману. Той, хто пізнав Брахмана, приходить до усвідомлення безкінечної тотожності з ним і, укоренившись у такій істині, набуває повної свободи. У працях багатьох індійських мислителів Веданта нерідко проголошується єдиною філософською доктриною, здатною здійснити найдавніші ідеали людства, вказати практичні шляхи гармонійного розвитку світового співтовариства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         Висновок

Культурно-релігійний феномен Стародавньої Індії склався до середини І тис. до н. е. шляхом синтезу "арійського" та місцевих, протодравідійського й протомундівського культурно-релігійних субстратів. Пізніше духовний світ населення "країни тисячі чудес" зазнав відчутних зовнішніх впливів (елліністичного, мусульманського), проте ніколи не втрачав своєї етнічної основи, не переставав бути індійським. Це перша його важлива особливість. Друга полягає в тому, що світогляд індійців формувався в умовах безпрецедентного етнокультурного розмаїття в самій країні. Увібравши в себе безліч місцевих культурно-релігійних традицій, духовна культура Стародавньої Індії постала не як арифметична сума цих традицій, а як цілісний духовний феномен, у якому кожна окрема етнокультура становила органічну частину єдиної загально-індійської культури.

Релігія та філософія Давньої Індії справили великий вплив на культуру інших країн. Вже з глибокої давнини, релігійні та філософські традиції Індії перепліталися з традиціями інших країн Сходу. У період Харапської цивілізації встановилися культурні й торговельні відносини з Месопотамією, Іраном, Середньою Азією. Трохи пізніше з'явилися культурні та економічні контакти з Єгиптом, Південно-Східною Азією, Далеким Сходом. Особливо тісними були зв'язки з Іраном: вплив індійської релігії,філософії та культури позначився на культурі цієї країни.

Внесок стародавніх індійців у скарбницю світової культури неможливо переоцінити. Культура Стародавньої Індії суттєво вплинула на духовний розвиток народів Ірану, Середньої Азії, Тибету, Цейлону, Камбоджі, Сіаму, Індонезії. Чимало її досягнень запозичили також європейці, на яких особливе враження завжди справляла релігійно-філософська думка Стародавньої Індії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Список використаної літератури

1. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. 3- е изд. М., 1976.

2. Бонгард – Левин Г. М. Древнеиндийская цивилизация: философия, наука, религия. М., 1980.

3. Корнеев В. И. Буддизм  и его роль в общественной  жизни стран Азии. М., 1983.

4.История Востока (Восток в древности). - М., 1999. Т.1.

5. История и культура древней  Индии: Тексты. Пер. А.А. Вигасина и  др. - М., 1990.

6. Лысенко В.Г., Терентьев А.А., Шохин  В.К. Ранняя буддийская философия, философия джайнизма. - М., 1994.

7.Авдеев В.И. “История Древнего  Востока”, 1948 г.

8.Ольденбург С. Ф. Культура Индии. М., 1991.

9. Рой, Моноронджон .Индийская философия. — М., 1958.

10. Радхакришнан С. Индийская философия. Т. 1—2. — М., 1956—1957. (Репринт: СПб., 1994.)

11. Пятигорский А. М. Материалы по истории индийской философии. — М., 1962. 

12. Аникеев Н. П. О материалистических традициях в индийской философии. — М., 1965.

13.Косамби Д. Культура  и цивилизация древней Индии./ Пер. с англ. М., 1968.