Релігія та філософія Стародавньої Індії

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Історико –соціологічний факультет

Кафедра всесвітньої історії

 

 

 

             Реферат на тему:

«Релігія та філософія Стародавньої Індії»

 

 

                    

 

Підготувала:

                                                                  студентка першого курсу

                                                                 історико – соціологічного факультету

                                                                  групи ІЮ-11

                                                                                            Чередніченко Ю.Ю.

                                                                 Перевірив:

                                                                 Слесаренко А.В.

 

 

 

                                             Рівне  2013                                                                    

                                            

                                               План

Вступ

1. Релігія Стародавньої Індії

  1.1. Ведизм

  1.2. Брахманізм

  1.3. Індуїзм

  1.4. Вішнуїзм

  1.5. Шиваїзм

2. Філософія Стародавньої Індії

  2.1. Філософська система чарвака-локаята

  2.2.  Буддизм

 2.3. Філософія істинного пізнання

 2.4.  Ортодоксальна система філософії Індії

 2.5. Філософія осмислення

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

            

 

 

 

 

 

                                                  Вступ

Одна з центральних проблем розуміння стародавнього світу - осмислення різноманіття і унікальності стародавніх культур, віддалених від сучасних часом і простором. Всі вони, взяті разом представляють певне цивілізаційне ціле, яке своїм різноманіттям і унікальністю вплинуло на формування і характер сучасної цивілізації. Саме своїми досягненнями та базою для створення нинішнього науково-технічного світу, їхня культурна єдність набуває значущості. З іншого боку, якщо вважати цивілізацію моральним, інтелектуальним та технічним оснащенням культури, як спосіб подолання етносом історичного простору на одній і тій географічній території, то тут на перший план виходить своєрідність культур і їх здатність співіснувати, не проникаючи одна в одну. Більш того, стан сучасного суспільства перестає бути обов'язковим, стають можливими інші культурні варіанти.

Стародавні культури Сходу і Заходу близько 500 років до н.е. пережили корінний історичний поворот - появу людини сучасного типу. Прийшов кінець міфологічній епосі з її спокійною стійкістю, почалася боротьба раціонального досвіду з міфом, вироблялися основні поняття і категорії, якими ми користуємося нині, зароджувалися основи світових релігій. В Індії в цей час виникли Упанішади, жив Будда; в Китаї розвивалися могутні філософські школи, в Ірані вчив Заратустра, в Палестині виступали пророки.

Саме тоді перед людиною відкрилися і власна безпорадність, і велич навколишнього світу, тому для життя знадобилися нові способи та інструменти її організації. Людина шукає нові відповіді на питання, переглядає свої рішення, звичаї і норми. Нова людина здатна слухати і розуміти те, про що раніше не задумувалася, і завдяки цьому відкривати в собі нові можливості.

 

 

          

 

 

 

 

                             1. Релігія Стародавньої Індії

1.1.Ведизм

Ведизм - це релігійне вірування давніх індійців періоду розпаду первіснообщинного ладу і формування класового суспільства, які знайшли відображення в давньоіндійських літературних пам'ятках — Ведах.

Основними рисами ведичної релігії було обожествления сил природи, анімізм і первісна магія. Головними богами вважали бога неба Варуна, богиню матері-землі Притхіви; богів сонця під іменами Сурья, Савітар, Мітра, Вішну, Пушан; бога місяця Сому; бога бурі Рудру; бога-громовержця Індру; бога вогню Агні та ін. Матір'ю богів була богиня Адита. За уявленнями індійців, боги перебували у постійній війні зі злими демонами - асурами. Богів і демонів вшановували безпосередньо як сили природи.

Із зростанням майнових та суспільних розшарувань боги почали уособлювати не тільки природу, а й суспільні сили, наприклад Індра став виступати як цар богів і як бог війни, Варуна — як охоронець порядку. Ведична релігія почала освячувати суспільну нерівність.

Культ богів полягав у жертвопринесеннях, які супроводжувалися гімнами на честь богів і магічними формулами, які відображали прохання до божества. Жреці утворили окремий стан — варну брахманів.

Деякі положення ведичної релігії (священний характер Вед, обраність вищих варн, культ богів Вішну, Рудри — Шиви та ін.) зберігаються і в сучасному індуїзмі. Пізньоведичну релігію часто називають брахманізмом.

У Ведах (санскр. — знання) зафіксовано основні уявлення й обрядність давніх індійців. Початок їх створення сягає II тис. до н.е. Спершу вони існували у формі усних сказань і тільки в І тис. були записані, зазнавши протягом цього часу значних змін.

Уся ведична література об'єднана в чотири групи: Самхити, Брахмани, Аран'яки, Упанішади. Кожна з них не є єдиним цілим.

Самхити складаються з чотирьох збірок: Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа. Вони прославляють мудрих, милосердних, могутніх божеств і сили природи, адресуючи їм молитви, прохання, жертвопринесення.

Брахмани (книги, написані брахманами для брахманів) — це коментарі до Самхитів, мета ких полягала в зміцненні ролі та авторитету жерців, обґрунтуванні кастового поділу суспільства.

Аран'яки ("лісові тексти") й Упанішади — це збірки правил для пустельників, старців, заглиблених у пізнання природи, буття. Упанішади (санскр. — сидіти біля вчителя задля пізнання істини) є своєрідним завершенням циклу. До них входять 250 богословсько-філософських творів, поданих у формі роздумів легендарних чи напівлегендарних мудреців. Вони засвідчили рівень духовного розвитку тогочасного індійського суспільства, особливості богословських та філософських поглядів. З певною умовністю Упанішади складаються з шести класичних, чи ортодоксальних, систем: Веданта, Міманса, Санкхья, Вайшешика, Йога і Ньяя.

Один з провідних мотивів Упанішад — походження, розвиток й перспективи людства. У них йдеться і про те, чому людина існує то в стражданнях, то в блаженстві, хто спричиняє це: час, природа, необхідність, випадковість чи Пуруша (особа, яка є Верховним Духом)?

Веданта ("кінець Вед") і Міманса — суто богословські твори, які розглядають співвідношення людської душі Атман зі світовою душею Брахмою. Світова душа розсіяна в усьому світі. Для повного злиття Атмана з Брахмою слід безоглядно прийняти все написане у Ведах і достеменно виконувати всі ритуали. В цьому мета і сенс життя. Веданта і Міманса оригінальне вирішують проблему пізнання світу: Всесвіт — це Брахман, пізнає його Атман, але для цього треба спочатку пізнати Атмана. Атман — це людське "Я". Отже, пізнання світу має починатися з самопізнання, самовдосконалення. Самопізнання — вища форма знання, джерело щастя.

Йога і Ньяя розробляють практичні проблеми самовдосконалення за допомогою релігійних і філософських принципів. Йога реалізує принципи Санкхья для досягнення психічного і фізичного самокерування: потрібно звільнити дух, душу від перероджень, перевтілень. Йога пропонує цілу систему вправ, особливо дихання і правил поведінки, для очищення душі, яка після цього може досягти злиття з Атманом.

Ньяя вдається до міркувань щодо логічних засобів самовдосконалення, розвитку аналітичного мислення, форм пізнання. Пізнанню піддане не тільки матеріальне, а й духовне, в тому числі й Атман. За допомогою логічних побудов Ньяя доводить необхідність перевтілення, досягнення мокші (спасіння).

Санкхья вважає, що Брахма не розсіяний в природі, а природа існує незалежно від духу. Це вже матеріалістична тенденція в розумінні світу. Вайшешика містить думки, близькі до атомістичної теорії.

Ведична література дає змогу простежити, як поступово увага давніх індійців переносилася з явищ зовнішнього  світу на людину, її психіку, мислення. Вона справила великий вплив на розвиток індуїстських релігійно-філософських шкіл і релігійних течій. Ведичні книги вважають священними й пізніші ведичні релігії — брахманізм та індуїзм.

1.2. Брахманізм

У VI—V ст. до н.е. серед рабовласницьких держав у Давній Індії особливо виділялися Магадха, Кошала і Гандхара. Вільні громадяни і раби — дві основні соціальні групи цих держав. Рабство здебільшого мало патріархальний характер, рабів використовували переважно в домашньому господарстві, для обслуговування вільного населення. Так тривало недовго, згодом рабовласництво стає важливим чинником виробництва.

Населення поділялося на варни — спадкові соціальні групи, пов'язані передусім професійною діяльністю, що визначало їх місце в суспільстві. Шлюби дозволяли тільки в межах варн. Пізніше варни стали називати кастами. Кастова структура суспільства, була зафіксована приблизно у V ст. до н.е. в збірнику "Закони Ману".

Ці закони встановлювали поділ суспільства на чотири касти (варни): брахманів, кшатріїв, вайшіїв і шудр. Найвища — брахмани — жреці, які тлумачили Веди, здійснювали жертвопринесення та інші релігійні церемонії, брали участь у керівництві державою. Варну кшатріїв становила військово-племінна адміністрація. Вони обіймали державні посади, були воїнами, володіли землями. Вайшії — вільні члени общин, які займалися землеробством, скотарством, ремісництвом, торгівлею. Шудри — найнижча варна неповноправних, залежних і підлеглих людей. До неї входили особи, які прибули до общин, або місцеві збіднілі вайшії — ремісники, селяни, слуги, дрібні службовці. Вони були обмежені соціальне, в тому числі щодо участі у релігійних церемоніях.

Зафіксований в "Законах Ману" міф так пояснює виникнення варн: Брахма для збереження Всесвіту створив з частин свого тіла людей: з уст — брахманів, щоб вивчали Веди, здійснювали обряд жертвопринесення, отримували і роздавали милостиню; з рук — кшатріїв, щоб охороняли підданих, роздавали милостиню, приносили жертви і вивчали Веди; із стегон — вайшіїв, щоб пасли худобу, роздавали милостиню, приносили жертви, вивчали Веди, займалися гендлярством, лихварством і землеробством; з ніг — шудрів, які повинні покірно служити попереднім варнам.

Дотримання кожним свого закону веде на небо й у вічність, порушення — до загибелі від змішання варн.

Народжені в перших трьох варнах після досягнення певного віку (брахмани — семи років, кшатрії — десяти, а вайшії — одинадцяти) відбували ритуал посвячення у свою варну і отримували шнур, який клали на ліве плече і пропускали під правою рукою. Ця церемонія вводила людину в коло своїх спільників по варні, її називали другим народженням, а членів варн — двічі народженими.

Суспільний розвиток всередині І тис. до н.е. був дуже інтенсивним і потребував ідеологічного обґрунтування. А духовний розвиток суспільства мав переважно релігійний характер. Це спричинило поступове перетворення ведичної релігії на брахманізм (назва походить від назви збірника релігійних текстів — Брахман). Написання текстів Брахмана відносять до VIII—VI ст. до н.е., їх вважають найдавнішими зразками давньоіндійської прози. Брахман містить ведичні за своїм корінням міфи і перекази про історію та культуру індійської давнини. Головне в них — релігійні, ритуальні настанови, обґрунтування особливої ролі та становища жерців цієї релігії — брахманів.

Брахманізм є вищим ступенем релігійної свідомості, новим етапом опанування людським розумом богів. Його пантеон очолює тріада богів — Трімурті. Головний серед них — Брахма, творець Всесвіту. Поруч з ним доброчинний бог-охоронець Вішну і грізний бог Шива. У них є багато інших функцій, які доповнюють головні. Недарма Вішну і Шива мають по тисячі імен та епітетів. Трімурті і раніше вважали богами, вони становили і ведичний пантеон. Це антропоморфні боги, які мають дружин, дітей, родичів. Наприклад, дружина Шиви — богиня Калі (Друга) — це богиня-матір, яка уособлює народження і смерть, нагороджує і карає. Діти Шиви — Ганеша (людина з головою слона) — бог мудрості й добробуту, успіху і розвитку, та Сканда — бог війни, захисник від ворогів і злих духів.

Особливим у брахманістському пантеоні є бог Вішну. Він уособлює вічну благодійну природу, що доброзичливо ставиться до людини. Як бог-охоронець, дбає про долю людства, будь-коли готовий прийти йому на допомогу. В його образі втілено індійське розуміння спасителя людства. Вішну досягає цього, оселяючись в конкретній людині,

тварині, явищі, об'єкті природи і прислужуючись їм у потрібний час. Це вчення пізніше деталізував індуїзм. Брахманізм наводить десять втілень Вішну, головні з них — в людей-героїв, людей-богів — Раму і Кришну.

В пантеоні брахманізму є й племінні боги, боги окремих місцевостей, сіл і навіть родин, кі борються зі злими духами, демонами.

Брахманізм — яскраво виражена анімістична релігія: уся природа одухотворена, всюди існують духи і душі. Душа людини вічна. Після її смерті вона переселяється в тіло іншої людини, тварини, навіть в предмети природи. Таке перевтілення зветься сансарою. Перевтілення людських душ є результатом оцінки людського життя. Винагорода за добро, покарання за вчинене зло в житті — це карма. У кожної людини своя карма, що означає неминучість, збіг не відворотних причин. Ця карма має свої особливості, свої правила для кожної варни, бо Брахма встановив для них дхарми — норми, закони життя — і стежить за їх дотриманням, відповідно оцінюючи життя людини. Якщо людина дотримувалася дхарми, душа її переселиться в тіло людини, яка процвітатиме, матиме успіх у варні, як і попередня людина. Душа може переселитися і в тіло людини вищої касти, навіть в тіло брахмана, а душа брахмана, якщо він дотримувався вимог своєї дхарми, потрапляє в рай. Душа того, хто порушував закони та правила своєї варни, потрапляє в тіло людини нижчої касти, в тіло шудри, раба, навіть тварини, а потім — у пекло.