Філософські проблеми синергетики

На перший погляд, може здатися, що вибір із наведених альтернатив є справою випадку. Створюється враження, що біфуркаційний скачок від од-нієї дисипативної структури до іншої нічим не детерміновано. Однак, при найближчому розгляді така думка виявляється хибною: відповідальність за вибір насправді лягає на внутрішню взаємодію протидіючих причин(частина з яких перебуває в стані конкуренції, а інша — кооперації), що й відіграє роль детектора.

Тут відразу звертають  на себе увагу три моменти. По-перше, боротьба ідеалів зовсім не зводиться до суто уявного зіткнення якихось суб’єктивних образів, а припускає соціальну конфронтацію їх носіїв у вигляді живих людей, готових заради реалізації своїх ідеалів часом піти на крайні жертви. Отже, боротьба ідеалів практично виявляється результатом зіткнення(колізії) жертвопринесень. По-друге, результат соціального відбору біфуркаційних можливостей(або, як говорять, історичних альтернатив) залежить не тільки від кількісного, а й від якісного співвідношення сил носіїв різних ідеалів. Тому результат відбору може бути несподіваним для носіїв усіх ідеалів, оскільки він у загальному випадку визначається рівнодіючою всіх соціальних сил, які беруть участь у взаємодії, і може не відповідати жодному з ідеалів. По-третє, та обставина, що соціальний відбір завжди здійснюється шляхом боротьби ідеалів, показує його принципову відмінність від біологічного відбору: якщо всю відповідальність за останній несе боротьба за існування, то за перший — зовсім не вона, а боротьба за перетворення(або те, що         Ф. Ніцше назвав «боротьбою за панування»). Якщо боротьба за існування спрямовує на конформізм(пристосування до середовища), то боротьба за перетворення — на трансформізм(зміну середовища).

З першого погляду може здатися, що тезаурусу і детектору вже досить для однозначного вибору. Глибший аналіз, проте, показує, що це не так. Річ у тому, що(як випливає з реальної практики відбору) один і той самий детектор може обирати з одного і того самого тезаурусу абсолютно різні елементи, якщо він керується різними настановами; і, навпаки, різні детектори з різних тезаурусів можуть обрати один і той самий елемент, якщо їх настанови збігаються. Отже, третій чинник відбору — селектор є керівним правилом, на підставі якого робиться вибір.

У разі довільної внутрішньої  взаємодії в дисипативній системі будь-якої природи таким правилом виступає об’єктивний закон, якому підкоряється ця взаємодія. Коли йдеться про дисипативні структури, таким законом, очевидно, є відповідний принцип стійкості: у дисипативних системах пошук стійкості відіграє роль природного відбору. Біфуркація є нестійким станом системи. При цьому різні біфуркації породжують різні види нестійкості. У свою чергу, різні типи внутрішніх взаємодій можуть бути пов’язані з різними критеріями стійкості. Тому принцип відбору(селектор) підкоряється другому началу соціальної синергетики і означає визначення того стану, в який система має перейти, аби її стан став за даних умов максимально стійким. При цьому зазначений принцип залежно від соціальної ситуації, а також від характеру детектора може мати декілька різновидів: 1) фундаменталізм(непримиренність); 2) компроміс; 3) арбітраж(нейтралізація); 4) конвергенція(синтез).

Перший різновид проповідує культ перемоги(«жодних поступок супротивнику — боротьба до переможного кінця!»). Повна перемога припускає повну й беззастережну капітуляцію переможеного, причому не тільки у фізичному, а й у духовному сенсі. Духовну поразку переможеного означає відмова його від свого ідеалу, заради якого було принесено так багато жертв, і ухвалення ідеалу переможця. Тріумф звитяжного полководця у Стародавньому Римі з його розробленим до дрібниць урочистим ритуалом утілював цей культ перемоги в історії найяскравіше. Інший різновид — компроміс припускає пошук взаємних поступок і готовність у чомусь «поступитися принципами», тобто відступити від якихось ідеалів, що борються. Арбітраж означає взаємну нейтралізацію альтернативних ідеалів і передання вибору «третій силі» (сторонньому ідеалу, відмінному від тих, що беруть участь у боротьбі). Нарешті, конвергенція вимагає для виходу з критичної ситуації формування нового ідеалу на основі синтезу ідеалів, що борються. Відзначимо, що успіх у використанні того чи іншого виду принципу як селектор залежить від співвідношення сил між носіями ворожих ідеалів. Якщо носій ідеалу А значно перевершує за силою носія ідеалу В, то принцип непримиренності принесе йому успіх, а принцип компромісу — принаймні, часткову невдачу. Навпаки, для В намагатися робити вибір історичних альтернатив, керуючись принципом непримиренності, рівнозначно самогубству, тоді як принцип компромісу може дозволити йому вийти «сухим з води». При однаковій силі А і В принцип непримиренності стає безглуздим(патова ситуація) і навіть небезпечним для обох(взаємне виснаження). Якщо перенести ці думки на політичну сферу, то можна відзначити, що самоорганізація суспільства в точках біфуркації ставить породжену соціаль-ним відбором політичну владу перед вибором одного з багатьох варіантів подальшого розвитку. Здійснивши вибір, ця влада діє відповідно до обраного нею варіанту. Самоорганізаційні засади системи вступають у взаємодію з організаційними, що реалізовуються владою. Відповідність останніх внутрішнім тенденціям біфуркуючої системи максимізує їх ефективність, невідповідність — мінімізує. У результаті самоорганізація реалізується за допомогою організації, за допомогою динамічного синтезу і організаційних засад, самоорганізацій. Такий вибір і динамічний синтез самоорганізації й організації притаманні владним фігурам на макрорівні. На мікрорівні у повсякденних життєвих ситуаціях він притаманний кожній особі. Кожна людина за своє життя тисячі разів здійснює цей акт творчого синтезу самоорганізації і організації в таких самих за кількістю точках життєвих біфуркацій, тому життя просякнуте творчим началом. Це творче начало синтезу самоорганізації і організації, об’єктивності та суб’єктивності до сьогодні, на жаль, не відображено ні в роботах основоположників синергетики, ні в наукових публікаціях з соціальної синергетики.

Таким чином, необхідною і  достатньою умовою для однозначного(чи, принаймні, близького до однозначного) відбору є поєднання тезаурусу, детектору та селектору. Загальна ж картина дії відбору є такою. Випадкові кількісні зміни, накопичуючись і досягаючи критичного порогу, створюють для відбору новий в якісному відношенні матеріал (біфуркаційні структури); взаємодія(«боротьба») протидіючих причин здійснює саму процедуру вибору конкретних елементів з цього матеріалу; закон стійкості, якому ця взаємодія підкоряється, проводить попереднє сортування матеріалу, відіграючи роль селекційного фільтру. Результатом відбору є мутація, або флуктуація, тобто реалізація однієї з біфуркаційних структур. Звертає на себе увагу незвичайно складний і тонкий характер механізму відбору, який характеризується тим, що всі селекційні чинники(тезаурус,детектор, селектор) діють спільно і зливаються в процесі відбору в дещо єдине, яке надає всьому процесу надзвичайно загадкового вигляду. Тому не-випадково, що для того, хто не знає описаних чинників відбору і не уявляє собі їх взаємовідношення, народження нової якості як віртуозної комбінації незвичайних елементів і хитромудрої структури здається справжнім дивом, іраціональним актом(таємниця емерджентності, якій уXX ст. приділяли так

багато уваги Семюел Олександр та інші філософи).

У світлі наведеного соціальну  синергетику можна розглядати як теорію утворення нових соціальних якостей. Підставою для цього є, зокрема, та важлива обставина, що синергетика пояснює суто математично(за допомогою систем нелінійних диференціальних рівнянь), яким чином відбувається розгалуження старої якості на нові(теорія біфуркацій). Механізм біфуркацій робить зрозумілим, як може суто кількісне зростання приводити до якісно нового вибору.

З аналізу механізму соціального  відбору випливають два висновки. По-перше, історія людства, або в найвищій її абстракції, — історія розвитку соціальної матерії, полягає в пульсаційному чергуванні її проходження через переважання порядку і хаосу як різних форм існування соціальної матерії.

При цьому згідно з першим началом соціальної синергетики  відбувається не загибель соціальної матерії, а лише її перехід від одного стану до іншого (руйнування однієї держави/імперії/цивілізації супроводжується становленням нового). Фундаментальною прихованою основою цього підтверджуваного історією чергування є складний динамічний синтез порядку і хаосу у дисипативних структурах, які розвиваються у перебігу цього чергування. Отже, сенс розвитку соціальної матерії не зводиться ні до однобічного зростання її впорядкованості, ні до однобічного зростання її хаотичного стану.

Пульсаційний перехід  соціальних систем від порядку до хаосу і назад істотною мірою викликається взаємодією прямих організаційних впливів соціальних сил, що набули влади в результаті соціального відбору, і зворотних зв’язків, дій саморозвитку соціальних систем. Коли соціальна система просякнута критично гострими суперечностями і застарілими соціальними структурами(відносинами), які гальмують її прогрес, тоді всупереч організаційним зусиллям влади до впорядкування системи вона неминуче проходить через частковий чи повний біфуркаційний хаос, аби вирішити найгостріші суперечності та очиститися від усього застарілого. У цьому разі зворотні зв’язки, що відповідають внутрішній тенденції розвитку системи, яка самоорганізовується, виявляються сильнішими, ніж прямі організаційні дії влади, оскільки останні не відповідають реальній внутрішній тенденції системи. У такій самоорганізації системи через хаос до вищого порядку виявляється реактивна не лінійність еволюції системи третього роду. Її сутність полягає не тільки у здатності соціальних систем до самовиживання, самоочищення та самооновлення у зазначених пульсаційних нелінійних переходах, а й у здатності зберігати і вдосконалювати на кожному новому циклі чергування порядку і хаосу всі позитивні властивості зруйнованих хаосом попередніх соціальних систем. Тим самим соціальні системи враховують свій минулий досвід або, інакше кажучи, отримують історичні уроки з динаміки і чинників якісної зміни свого змісту, зберігаючи у ньому все, що сприяє зростанню стійкості і локальних систем, і світової соціальної матерії в цілому. Так, сучасна глобальна соціальна система, пройшовши крізь хаос двох світових воєн і потенційну загрозу повного знищення в ядерній війні, сьогодні, поза сумнівом, потенційно перебуває в найбільш стійкому стані за всю історію людства. Найбільшою мірою зросли в її найрозвиненіших системотворчих дисипативних структурах також ступінь щільності і складності динамічного синтезу порядку та хаосу.

По-друге, біфуркаційний  механізм еволюції дисипативних структур є дуже складним. На елементарному рівні аналізу дисипативних структур він полягає в динамічному синтезі у них порядку і хаосу, що породжується взаємодією цих структур з середовищем; на феноменологічному — в чергуванні їх ускладнення і спрощення в перебігу ієрархізації і деієрархізації соціальної системи; на сутнісному — у спонтанно-суб’єктивному функціонуванні детектору і селектору соціального відбору провідної соціальної сили, що перетворюється на атрактор нової структуризації соціальної системи. Крім того, сутнісний рівень включає пульсаційні переходи соціальних систем від порядку до хаосу і назад, у перебігу яких особливо швидко підвищується ступінь складності і щільності динамічного синтезу порядку та хаосу в дисипативних структурах, що заново виникають.

З наведеного зрозуміло, що синергетичний підхід до соціальних явищ

зовсім не зводиться до перефразовування відомих істин. У  результаті такого

підходу формується нова система  соціальних понять і виявляються нові соціальні закономірності, відкрити які без урахування цих понять було б неможливо. Завдяки ж урахуванню зазначених закономірностей такі старі соціальні проблеми, як соціальний детермінізм, критерії соціального розвитку, причини виникнення і природа соціальних криз, існування меж культурного розвитку людства, причини виникнення і ролі соціальних утопій та ін., одержують істотно нове вирішення [11].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

1. Синергетика - напрямок і загальнонаукова програма міждисциплінарних досліджень, що вивчають процес самоорганізації та становлення нових упорядкованих структур у відкритих системах.

2. Синергетика ставить своїм завданням пізнання загальних закономірностей і принципів, що лежать в основі самоорганізації в системах різної природи : фізичної, хімічної, біологічної, технічної, економічної, соціальної і т.д.

3. Під самоорганізацією в синергетиці розуміються процеси виникнення упорядкованих структур у складних динамічних системах, що знаходяться в станах , далеких від рівноваги , поблизу особливих точок - біфуркацій . У цих точках система під впливом найменших дій ( флуктуацій ) може якісно змінити свій стан. Цей перехід характеризують як виникнення порядку з хаосу.

4. У синергетики відбувається конструктивне переосмислення хаосу. Абсолютного хаосу і абсолютного порядку не буває. Хаос і порядок завжди співіснують, вони взаємоперехідні один у одного навіть в простих динамічних системах, будучи проявом їх нелінійності. При цьому хаос характеризує системи з нестійким поведінкою , а порядок - із стійкою.

5. Синергетика передбачає якісно нову картину не тільки в порівнянні з тією , яка лежала в основах класичної науки , а й тим , що прийнято називати квантово - релятивістської картиною некласичного природознавства першої половини ХХ ст. У цьому сенсі синергетика постнекласичної, плюралістична, як плюралістичний образ світу , який нею передбачається.

6. Завдяки недавнім результатами в області синергетики (теорії самоорганізації) починають встановлюватися внутрішні зв'язки між природними і гуманітарними науками , східним і західним світосприйняттям, наукою і філософією, зокрема діалектикою.