Закономірності та шляхи переходу України від адміністративно-командної до ринкової системи господарювання

Сферою його застосування стали галузі, що підлягали першочерговій приватизації: переробна і місцева промисловість, виробництво будівельних матеріалів, легка і харчова промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне та ремонтне господарство.

Крім того, в Законі сформульовано способи приватизації шляхом викупу об'єктів, що підлягають приватизації, працівниками цих об'єктів та продажу на аукціоні за конкурсом. Закон України "Про приватизаційні папери" визначив види приватизаційних паперів, умови і порядок викупу їх, розміщення серед громадян України, обліку, використання та погашення.

Приватизаційні папери стали особливим видом державних цінних паперів, що формально засвідчило право їхнього власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частини майна державних підприємств, державного житлового та земельного фондів. За формою приватизаційні папери можуть бути лише іменні. Проте практично вони широко скуповувались у населення під виглядом утворення холдінгових компаній тощо.

Право на одержання у власність приватизаційних паперів мають лише громадяни України, які проживають на її території, проживають або тимчасово перебувають за її межами у службових справах в період, який визначає Державна програма приватизації майна державних підприємств. Ця програма визначає також пріоритети та умови проведення приватизації, завдання та прогноз щодо зміни структури власності.

Висновки до 1 розділу

Перехід до ринку - одна з ключових проблем, вирішення якої визначить перспективи розвитку економіки України, подальшу долю української нації.

Логіка переходу України до соціально орієнтованого ринкового господарства потребує здійснення державотворення через розбудову політичної незалежності країни та її національної економіки.

Вхід України в ринкове середовище полягає тільки у виробленні довгострокової економічної політики переходу до соціальне орієнтованих ринкових відносин, спрямуванні економічних реформ на тісний зв'язок з соціальними гарантіями. Україна має ставати на більш реалістичний, цивілізований шлях переходу до ринкових відносин з урахуванням наявних можливостей.

Роздержавлення і приватизація, розвиток підприємництва мають вплинути на зміну структури виробництва; сприяти розвитку ринкової конкуренції й нового, не волюнтаристського, ціноутворення; зумовити жорстку фінансову політику держави.

Пропорційність між всіма формами власності має бути такою, щоб забезпечити функціонування ринку.

Необхідність існування різноманітних форм господарювання, а отже, і форм привласнення зумовлена вимогами об'єктивної дійсності.

Досвід розвинених країн підтверджує, що науково-технічний прогрес не лише не виключає різноманітності форм господарювання, а, навпаки, залежить від такої різноманітності. Отже, різноманітність форм привласнення і господарювання - властивість не лише сьогоднішнього, а й завтрашнього дня.

Розділ 2. Економічні проблеми перехідного періоду в Україні та шляхи їх вирішення

2.1. Економічні проблеми перехідного періоду

Оптимальність структури національної економіки значною мірою зумовлюється ефективністю співвідношення галузей, що виробляють товари та послуги. За даними світового банку, для високорозвинених країн характерний випереджувальний розвиток сфери послуг, для країн з низьким рівнем доходів, якою є Україна - навпаки, панівні позиції займає матеріальне виробництво.

У структурі високорозвинених країн питома вага, скажімо, сільського господарства не перевищує 2%, хоча продовольча проблема там повністю вирішена. В Україні хоч і має місце зменшення сільськогосподарського виробництва, але це відбувається, головним чином, за рахунок скорочення абсолютних обсягів виробництва. Проте кардинальних змін в галузевій структурі ВВП ще не відбулося. Країна продовжує перебувати на стадії індустріалізму, де панівні позиції займає АПК, тоді як високорозвинені країни активно формують постіндустріальний тип виробництва. Сучасна макроекономічна структура дрейфує в бік не лише стимулювання тінізаційних процесів, а й створення блокіраторів економічного зростання.

Глибока реформа в соціальній сфері України потрібна з багатьох причин: зменшення чисельності населення та очікуваної тривалості життя, збільшення поширеності захворювань, тоді як система медичного страхування, що базується на внесках громадян, ще не введена; якість багатьох послуг у соціальній сфері залишається низькою, тоді як пільги і соціальні виплати, що надаються, не завжди є достатньо виправданими.

Соціальні витрати в Україні поділяються на три різновиди: витрати соціального страхування і фонду Чорнобиля, соціальні видатки бюджету та соціальні витрати підприємств.

Показник сукупних соціальних витрат має тенденцію до зменшення, що пов’язано із зменшенням соціальних видатків бюджету. Проте це не означає, що соціальній політиці приділяється менше уваги. Після введення програми житлових субсидій, яка передбачає надання допомоги лише малозабезпеченим сім’ям, державні соціальні витрати змістилися в бік сімей, що дійсно мають у цьому потребу. Така зміна є дуже бажаною і зробила частину державних витрат більш ефективною.

Обсяг проведених реформ в даній сфері дуже малий, проекти щодо змін ще не впроваджені в життя. В сфері освіти зараз запроваджуються багато приватних закладів, що часто супроводжується зниженням вимог до розумових здібностей. Потрібно, наприклад, стимулювати надання безплатних послуг і запобігти витіснення здібних членів малозабезпечених сімей менш здібними студентами, здатними заплатити за навчання. Потрібно обмежити множинність видів соціальної допомоги, щоб запобігти зловживанню у даній сфері.

Банківська система потребує реформування, й ці реформи вже почалися. Усі державні банки та колишні державні банки є зараз задіяні так чи інакше у співробітництво з іноземними партнерами. НБУ запровадив нову концепцію банківської звітності, що відповідає ІАS (міжнародним бухгалтерським стандартам). Було встановлено нормативи для ризику комерційних банків (максимальний ризик банку на одного постачальника та зведений ризик з надання великого кредиту, максимальні позики на резидентів і для всіх резидентів, максимальні невиплачені міжбанківські позики, акціонерне інвестування і недержавні боргові обмеження до 50% капіталу банку). Було встановлено основні напрями для ефективної перевірки банку на місці та заочних перевірок звітності банку для 60% активів банку. Існує комплексна система ліцензування, що використовується для обмеження діяльності банків там, де їхня компетенція є сумнівною.

Фінансовий сектор відіграє провідну роль у розподіленні ресурсів за умов ринкової економіки. Банківський сектор України пройшов довгий шлях свого формування: було створено НБУ, відділення Держбанку реорганізовано у п’ять спеціалізованих банків, кількість комерційних банків складає близько 200.

В Україні вже вжито значних зусиль щодо покращення умов для проведення змін - були знижені субсидії промисловості та різні державні інвестиційні програми, відносні ціни прямують до світових. Проте потрібно докласти ще багато зусиль, щоб структура економіки зазнала вагомих змін.

Кризові явища в галузях економіки України спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи виробництва почали різко сповільнюватися. А намагання стримати спад виробництва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.

Відносно високий рівень розвитку економіки України може забезпечити їй економічну незалежність, але за умови конверсії оборотного потенціалу й незалежної економічної оцінки матеріально-сировинної бази. На сьогодні масштаби освоєння ресурсів і розвитку гірничовидобувної промисловості в країні стали одним з найочевидніших свідчень сировинного спрямування її економіки. Видобуток 40 основних видів корисних копалин перевищує 1 млрд. т на рік, або майже 5% світового обсягу.

Значні природні багатства та високий рівень освоєння їх визначають об’єктивно високу частку галузей мінерально-сировинного комплексу в економіці України. Постає питання, як має здійснюватися ця роль в умовах структурної перебудови народного господарства.

Якщо реалізувати політику пріоритетної підтримки мінерально-сировинних галузей народного господарства, то, враховуючи наш виробничий потенціал, можна збільшити валютні фонди країни. Проте, спрямовуючи на це значні кошти при великій фондомісткості цих галузей, Україна надовго закріпить за собою роль сировинного джерела для інших країн, тобто постачальника сировини при нерівноправних економічних відносинах.

Ціни на мінеральну сировину в країні занижені. Однак, незважаючи на вагомість запасів більшості традиційних для нас видів корисних копалин, великі масштаби видобутку за ряд років призвели до виснаження найбільш якісної і рентабельної частини запасів вугілля, залізних руд, окисних марганцевих руд, самородної сірки, інших корисних копалин. Тому на тривалу перспективу слід врахувати звуження ресурсних можливостей України з багатьох видів корисних копалин. Звідси випливає завдання: виходячи з реальної ціни вітчизняної мінерально-сировинної бази, здійснювати диференційну інвестиційну політику для забезпечення внутрішніх потреб і створення експортного потенціалу. Тут потрібні насамперед геолого-економічна переоцінка виявлених запасів корисних копалин, обґрунтування пріоритетних напрямів розвитку й освоєння сировинної бази, інтенсивніші методи використання її.

Стратегія конверсії мінерально-сировинного комплексу повинна визначатися скороченням залучення до нього трудових і матеріальних ресурсів, пріоритетом підвищення якості та розширення номенклатури товарної продукції, орієнтацію на задоволення соціальних і економічних потреб населення. Інвестиційна політика в цілому має характеризуватися різким скороченням коштів на будівництво гірничих підприємств.

Тривала конверсія полягатиме у заміщенні потужностей, що вивільнятимуться, виробництвом дефіцитної для народного господарства продукції. Це насамперед нові високотехнологічні метали, меліоранти, сорбенти, будівельні матеріали тощо. Пріоритетними ресурсними джерелами для них мають стати відходи виробництва, супутня мінеральна сировина, техногенні родовища. Великі комбінати повинні експлуатувати невеликі, розташовані поряд з ними родовища, які досі вважали нерентабельними.

Слід звернути увагу на доцільність створ малих підприємств з незакінченим циклом виробництва. Прикладом подібної стратегії може бути освоєння Мужіївського золоторудного родовища на Закарпатті, де будівництво комбінату з повним виробничим циклом мало виправдане, незважаючи на потребу в золоті. Проте для розробки цих руд можна використати потужності гірничо-збагачувального комбінату в Кривбасі.

Суттю конверсії повинен стати розвиток найпрогресивніших технологій видобутку, збагачення та комплексної переробки корисних копалин, різке зниження витрат, загальна екологізація виробництва. З вторинною ресурсною базою пов'язуються технологічні можливості й економічна доцільність виробництва ванадію, нікелю, ртуті, стронцію, заліза. На основі гірничопромислових відходів можна розширювати й диверсифікувати сировинну базу промислово-будівельних матеріалів.

З динамічністю економіки пов'язане посилення комплексності, що здійснюється у різних формах і на різних рівнях. Про це свідчить формування міжгалузевих комплексів – паливно-енергетичного та агропромислового, а також розвиток економіки в цілому. Особливу увагу слід приділити постійному вдосконаленню базових галузей, які є фундаментом народного господарства і забезпечують функціонування й послідовний розвиток економіки України в цілому. Пріоритетного розвитку мають набути галузі, найтісніше пов'язані з НТП, які є його своєрідним каталізатором, - електроенергетика, хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування. Структурні зрушення пов'язані насамперед з розвитком галузей, які здебільшого забезпечують прискорення самого технічного прогресу, - радіоелектроніки, виробництва обчислювальної техніки та ін. На передній план висувається електронізація економіки, інформатизація всіх сфер діяльності людини, перехід до цехів і підприємств-автоматів, систем автоматизованого управління.

Великого значення повинні набути галузеві, міжгалузеві та інтегральні комплекси різних типів, які забезпечували б ефективне використання природних і трудових ресурсів, особливостей географічного положення, ефекту концентрації.

Повніше має розкрити свої можливості міжгалузева концентрація виробництва внаслідок поліпшення технологічних процесів, прогресу на транспорті, посилення уваги до виробничої інфраструктури, формування єдиних інфраструктурних систем: транспорту, енергетики, газопостачання.

2.2. Структурна перебудова народного  господарства України в умовах  переходу до ринкових реформ

Протягом 2000-2003 років українська економіка демонструвала стабільно високі темпи зростання. У 2000-2003 pp. зростання ВВП становило 132,9, у т. ч. за 2003 р. - 109,3%. Ще динамічніше розвивалася промисловість, обсяги виробництва якої зросли відповідно на 60,3 та 15,8%. За розрахунками, інвестиції в основний капітал за чотири роки збільшилися на 92,2%, експорт товарів - на 99,3, імпорт товарів - на 94,3%. Відповідно до визначених цілей випереджальними темпами (порівняно зі збільшенням ВВП) зростали реальні наявні доходи населення. У 2000-2003 pp. вони підвищилися на 42,7%. За цей же час реальна заробітна плата збільшилася на 61,0 та 15,2%.

Така динаміка зростання має вагомі економічні передумови. Вона стала результатом насамперед глибоких ринкових перетворень, а також ефективної політики, спрямованої на забезпечення надійної макроекономічної стабілізації української економіки. Йдеться про стабілізацію національної грошової одиниці, відчутне підвищення рівня монетизації економіки, забезпечення мінімальної дефіцитності державного бюджету, суттєве зростання позитивного сальдо поточного рахунку платіжного балансу, вагоме скорочення державного боргу, у т. ч. зовнішнього, істотне нарощування міжнародних валютних резервів Національного банку України.

Загалом за темпами зростання всього комплексу економічних показників у 2000-2003 pp. Україна увійшла до групи країн, які сьогодні лідирують у світі. За оцінками ЄБРР, середньорічні темпи зростання ВВП країн Центральної Європи та Балтії, які раніше лідирували, за відповідний період становили 3,3%, тоді як в Україні - 7,4%. Варто зазначити, що досягнуті темпи економічного зростання суттєво перевищують темпи збільшення валового суспільного продукту в колишній УРСР, які у 1976-1980 pp. становили 3,4%, у 1981-1985 pp. - 3,3, 1986-1990 pp. -1,7%.

Таблиця 2.1

Макроекономічні показники економічного розвитку України [15, 15]