Витрати виробництва. Їх критерії та класифікація

До внутрішніх джерел фінансування витрат підприємств здебільшого відносять такі:

– чистий прибуток;

– амортизаційні відрахування;

– забезпечення наступних витрат і платежів.

Дискусійним є  питання віднесення до внутрішніх джерел фінансування витрат грошових надходжень від інвестиційної діяльності, зокрема, процентів, дивідендів, виручки від реалізації необоротних активів, фінансових інвестицій тощо.

Прихильники віднесення зазначених надходжень до зовнішніх  фінансових джерел обґрунтовують свою позицію тим, що дезінвестиції та фінансові доходи не є результатом операційної діяльності, а отже, не можуть розглядатися як внутрішнє фінансування.

Загалом, віднесення згаданих надходжень до внутрішніх джерел фінансування витрат є виправданим, оскільки за їх рахунок можна покрити потребу підприємства в капіталі, не вдаючись до зовнішніх фінансових джерел, які мобілізуються на ринку капіталів. Принциповим є те, що при внутрішньому фінансуванні капітал, який був вкладений в необоротні та оборотні активи (за винятком грошових еквівалентів), вивільняється і трансформується в ліквідні засоби, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на підприємстві після сплати всіх податків. Інакше кажучи, це та частина фінансових ресурсів підприємства, джерелом формування якої є операційна та інвестиційна діяльність і яка не пов’язана із залученням ресурсів на ринку капіталів.

Окрім вищезгаданих форм фінансування, внутрішню природу мають також фінансові ресурси, які формуються завдяки впровадженню раціоналізаторських заходів. Метою цих заходів є зменшення грошових видатків підприємства в результаті поліпшення організації оборотних активів, зокрема шляхом скорочення операційного циклу та економії на витратах. Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспроможність чи інвестиційну привабливість, недостатнє кредитне забезпечення), внутрішнє фінансування є єдиним способом забезпечення фінансовими ресурсами. Однак суттєвою проблемою, яка при цьому виникає, є проблема контролю власниками за ефективним використанням фінансових ресурсів. Зовнішніми джерелами фінансування витрат підприємств можуть бути комерційні банки, небанківські фінансові установи (страхові компанії, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди), приватні фірми, урядові і регіональні програми, продаж акцій, кошти родичів і друзів та ін. Кожен вид зовнішнього фінансування витрат підпадає під одну з двох категорій: фінансування шляхом отримання позик і фінансування шляхом випуску акцій. Як правило, фінансування з допомогою позик вимагає майнового забезпечення позики (автомобіль, дім, земля, коштовності тощо). Фінансування з допомогою випуску акцій, як правило, не вимагає забезпечення і дає інвестору право на частку власності. Отже, не треба змішувати довгостроковий кредит із залученням коштів шляхом продажу акцій.

Між цими двома  формами фінансування є велика різниця. В останньому випадку не вимагається  повернення грошей. Власник фірми  отримав їх в обмін на повну  частку участі в його фірмі. В такий спосіб власник приймає в свою фірму людей, які здатні ризикувати капіталом. їх більше цікавить потенційний дохід, ніж негайний прибуток на інвестований капітал. Серед інших зовнішніх джерел фінансування витрат можна виділити кошти родичів і друзів.

Це джерело  за своїми розмірами і строками є  далеко не основним. Такі кошти використовуються для формування стартового капіталу або в екстраординарних випадках функціонування бізнесу. Часто – це короткострокові безпроцентні позики, які не проходять через бухгалтерію, тому встановлення їх розміру є проблемою.

Ще одним  джерелом фінансування малих підприємств  є багаті люди, тобто власники приватних  фірм (приватні інвестори). В США, наприклад, з цього джерела фінансується близько 30 тис. фірм-початківців. В Україні це явище також існує, але у незрівнянно менших розмірах. При цьому, існує ще безліч альтернативних джерел фінансування витрат підприємства.

 

3.2 Планування витрат підприємства на виробництво та обіг продукції

 

 

На підприємствах України при плануванні витрат на виробництво та обіг продукції визначається величина цих витрат, які необхідні для виробництва продукції щодо кожної калькуляційної одиниці, а також для випуску всього обсягу продукції в цілому по підприємству. Визначають планову собівартість продукції на основі методу калькулювання, що застосовується на конкретному підприємстві. Розрахунок планової собівартості складається для визначення:

– загальної суми витрат у цілому та за окремими видами продукції в тому році, що планується;

– собівартості продукції за окремими процесами (групами калькуляції) за статтями витрат;

– резервів зниження витрат, пов’язаних з виконанням та реалізацією продукції. Крім того, розрахунок планової собівартості дає змогу здійснити контроль за використанням матеріальних та грошових коштів. Кошторис витрат та планові калькуляції складають на основі норм витрачання матеріалів, що застосовуються, палива, енергії, норм виробітку та обслуговування робочих місць.

Розрахунок  витрат на матеріали, покупні вироби та напівфабрикати, технологічне паливо та енергію складають, виходячи з обсягів замовлень, що плануються, в облікових одиницях на окремих процесах підприємств та норм матеріальних ресурсів, що застосовуються, на облікову одиницю (замовлення) з урахуванням передбачених змін у техніці, технології та організації виробництва.

При аналізі  управління фінансовим блоком підприємства можна виділити такі основні питання:

– облік надходжень грошових коштів від реалізації;

– організація планування та калькулювання собівартості продукції;

– порядок формування звітності.

Облік надходжень грошових коштів від реалізації ведуть, як правило, комерційно-збутові служби. Відповідно до делегованих повноважень, вони мають інформацію про:

– кінцеві ціни на реалізовану продукцію;

– структуру реалізованої продукції за споживачами і ціновими характеристиками;

– поточні потреби покупців продукції підприємства;

– поточні та планові надходження від реалізації.

Але ці служби не аналізують питання співвідношення рівня цін та витрат, швидкість обороту активів та інші фінансово-економічні показники. Планово-економічні відділи ведуть планування та калькуляцію собівартості. Складені плани мають скоріше формальний характер, ніж реальне керівництво до виконання. Плани складаються в основному таким чином:

– завдяки опитуванню основних споживачів продукції за рівнем цін;

– складається попередня виробнича програма випуску продукції;

– визначається необхідна величина обсягу продажів для прибуткової роботи підприємства;

– складається план по продукції на основі отриманого потрібного обсягу та цін, що забезпечує прибуткову роботу.

Немає поточного контролю за виконанням планів та немає підсумкових звітів про виконання планів. Крім того, плани, що складаються, мають виробничий акцент, не беручи до уваги поточні можливості підприємств та коливання кон’юнктури ринку. Структура витрат оцінюється в основному за рік (при виникненні необхідності за квартал), при цьому неможливо проаналізувати негативні тенденції та вплинути на їхню зміну. Аналітичні матеріали про рівень витрат, які формуються, придатні для внутрішнього користування, але не здійснюють суттєвого впливу на прийняття управлінського рішення. Формування фінансової звітності веде бухгалтерія. Вона консолідує інформацію для відображення в стандартній звітності. Практика роботи підприємств засвідчує, що на підприємствах України облік витрат на виробництво продукції здійснюється відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.07.1999 р., а також відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, затвердженого Міністерством фінансів України від 27.04.2000 р. Загалом, для розробки плану витрат на виробництво та обіг продукції використовують показники всього комплексу тактичних планів підприємства, а саме:

– обсяг виробництва та реалізації продукції, його структуру (виробнича програма або план випуску);

– обсяг товарообороту;

– показники плану матеріально-технічного забезпечення виробництва (потреба в матеріалах, обладнанні, паливі);

– показники плану з праці та персоналу (потреба в чисельності, оплата праці);

– показники плану інвестицій (витрати на інноваційні заходи, обсяг необхідних інвестицій);

– прогресивні норми і нормативи тощо.

Отже, планування витрат підприємства на виробництво та обіг продукції передбачає розробку наступних документів: розрахунок зниження собівартості продукції за техніко-економічними чинниками; планові калькуляції на окремі види продукції (робіт і послуг); кошториси витрат; зведений план витрат підприємства.

 

ВИСНОВКИ

 

 

Отже, поняття “витрати” характерне для діяльності будь-якого підприємства, однак аналіз літературних джерел та останніх наукових публікацій зазначив, що на сьогодні не існує єдиного погляду щодо його трактування. Досить часто авторами ототожнюються такі поняття, як “витрати”, “затрати”, “видатки” на підґрунті спільної бази використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. При цьому, основним завданням класифікації витрат є формування собівартості продукції.

За допомогою  класифікації витрати групуються за видами і прямо або побічно  відносяться на собівартість продукції. Собівартість продукції, що складається  з різних видів витрат можна проаналізувати і виявити за рахунок яких витрат вона збільшилася або зменшилася і потім вплинути на її розмір у майбутньому. Виходячи з цього, варто зауважити, що діяльність будь-якого суб’єкта господарювання розпочинається зі здійснення витрат. Спочатку підприємству необхідно придбати основні фонди, тобто будівлі, приміщення, устаткування, транспортні засоби, які будуть забезпечувати його діяльність протягом тривалого періоду часу. Потім треба закупити матеріальні ресурси, які в процесі виробництва будуть перетворюватися на готову продукцію. У процесі реалізації підприємство відшкодовує здійснені витрати, якщо воно працює ефективно, отримує прибуток.

Чим більша величина понесених витрат і рівень їх віддачі, тим більше прибутку отримає підприємство. Разом з тим, управляти витратами означає: організувати облік витрат по кожному підрозділу, аналізувати структуру витрат та її вплив на результати діяльності підприємства; приймати обґрунтовані управлінські рішення; планувати рівень витрат; планувати прибуток з урахуванням обсягів здійснюваних витрат та змін у ринковому середовищі; формувати дієву систему мотивації працівників до контролю та зменшення витрат; контролювати рівень витрат та вживати заходів для їх зменшення. Також загальновідомо, що до внутрішніх джерел фінансування витрат підприємств здебільшого відносять такі: чистий прибуток; амортизаційні відрахування; забезпечення наступних витрат і платежів. Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що зовнішніми джерелами фінансування витрат підприємств можуть бути комерційні банки, небанківські фінансові установи (страхові компанії, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди), приватні фірми, урядові і регіональні програми, продаж акцій, кошти родичів і друзів та ін.

Зі сказаного  випливає, що на підприємствах України при плануванні витрат на виробництво та обіг продукції визначається величина цих витрат, які необхідні для виробництва продукції щодо кожної калькуляційної одиниці, а також для випуску всього обсягу продукції в цілому по підприємству. Визначають планову собівартість продукції на основі методу калькулювання, що застосовується на конкретному підприємстві.

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

 

1. Андрущенко Н. С. Суть і значення витрат : історичний аспект / Н. С. Андрущенко // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 5. – С. 3–7.

2. Базилевич В. Д. Економічна теорія: політекономія : підручник / В. Д. Базилевич. – К. : Знання-Прес, 2001. – 581 с.

3. Бєляєв О. О. Політична економія : навч. посібник / О. О. Бєляєв, А. С. Бебело. – К. : КНЕУ, 2001. – 328 с.

4. Гетьман О. О. Економіка підприємства : навч. посібник / О. О. Гетьман, В. М. Шаповал. – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 488 с.

5. Гладчук Г. Г. Управління витратами виробництва як необхідна ланка ефективного господарювання / Г. Г. Гладчук // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – № 5. – С. 52–57.

6. Золотарьова І. М. Напрямки підвищення ефективності управління виробничими витратами на вітчизняних підприємствах / І. М. Золотарьова // Управління розвитком. – 2012. – № 5 (126). – С. 21–22.

7. Кальєніна Н. В. Стан та проблеми управління витратами машинобудівних підприємств [Електронний ресурс] / Н. В. Кальєніна. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Dtr_ep/2011_1/files/EC111_21.pdf.

8. Качмарик Я. Д. Шляхи оптимізації витрат торговельного підприємства / Я. Д. Качмарик, М. П. Гольонко // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.1. – С. 211–215.

9. Колісник Г. М. Економічна сутність витрат і управління ними / Г. М. колісник // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.8. – С. 252–258.

10. Лисенко А. О. Сутність та зміст економічної категорії “витрати” : основні проблеми визначення / А. О. Лисенко // Комунальне господарство міст. – 2012. – Вип. 102. – С. 194–200.

11. Міценко Н. Г. Собівартість продукції як економічна категорія та її місце серед витрат підприємства / Н. Г. Міценко // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.4. – С. 129–132.

12. Мочерний С. В. Економічна теорія : підручник / С. В. Мочерний. – К. : Видавничий центр “Академія”, 2001. – 656 с.

13. Панасюк В. Управління витратами виробництва : підручник / В. Панасюк. – Тернопіль : Економічна думка, 2009. – 118с.

14. Партин Г.  О. Управління витратами підприємства : концептуальні засади, методи та  інструментарій: Монографія. – К. : УСБ  НБУ, 2008. – 219 с.