Виробничий цикл

Об’єднання підприємств  утворюються на невизначений строк  або як тимчасові об’єднання і  є юридичною особою.

Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднання.

Господарське об’єднання – об’єднання підприємств, утворене з ініціативи підприємств, незалежно  від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність.

Господарські об’єднання діють на підставі установчого договору та/або статуту, який затверджується їхніми засновниками.

Державне (комунальне) господарське об’єднання – об’єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України  або у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять  підприємства, що утворюють об’єднання) або рішенням компетентних органів  місцевого самоврядування.

Державне (комунальне) господарське об’єднання діє на підставі рішення  про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв  рішення про утворення об’єднання. Господарськими об’єднаннями є асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об’єднання підприємств, передбачені законодавством.

Асоціація – договірне  об’єднання, створене з метою постійної  координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації  однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації  та кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціаціі повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств – учасників асоціації. За рішенням учасників асоціації може бути уповноважена представляти їхні інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією визначається договірне  об’єднання, створене на основі поєднання  виробничих, наукових і комерційних  інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – тимчасове  статутне об’єднання підприємств для  досягнення його учасниками певної спільної господарської мети(реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти,якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, у порядку, визначеному його статуту У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном визнається статутне об’єднання підприємств, а також  інших організацій, на основі їхньої фінансової залежності від одного або  групи учасників об’єднання, з  централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їхні інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть одночасно  бути учасниками іншого концерну.

Державні й комунальні господарські об’єднання утворюються  переважно у формі корпорації або концерну незалежно від найменування об’єднання (комбінат, трест тощо).

Підприємства – учасники об’єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно  від організаційно-правової форми  об’єднання.

Підприємство – учасник  господарського об’єднання – має  право:

1. добровільно вийти з об’єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об’єднання;
2. бути членом інших об’єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об’єднання не встановлено іншого;
3. одержувати від господарського об’єднання в установленому порядку інформацію, пов’язану з інтересами підприємства;
4. одержувати частину прибутку від діяльності господарського об’єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об’єднання відповідно до законодавства.

Підприємство, яке входить  до складу державного або комунального господарського об’єднання, не має  права без згоди об’єднання виходити з його складу, а також об’єднувати  на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб’єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Рішення про утворення  об’єднання підприємств (установчий договір) та статут об’єднання погоджуються з  Антимонопольним комітетом України  в порядку, встановленому законодавством.

Учасники об’єднання підприємств  можуть робити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові вклади (вступні, членські, цільові тощо).

Майно передається об’єднанню його учасниками у господарське відання  або в оперативне управління на підставі установчого договору чи рішення  про утворення об’єднання. Вартість майна об’єднання відображається у  його балансі.

Господарське об’єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств.

Об’єднання товариств  не відповідає за зобов’язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо іншого не передбачено установчим договором або статутом об’єднання.

Підприємство може бути учасником  промислово-фінансової групи (або транснаціональної  промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи).

Промислово-фінансова група  є об’єднанням, яке створюється  за рішенням Кабінету Міністрів України  на певний строк і з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також із метою виробництва кінцевої продукції.

До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові й  проектні установи, інші установи та організації  усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має право діяти від  імені промислово-фінансової групи  як учасника господарських відносин.

Промислово-фінансова група  не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб’єкт  господарювання.

Асоційовані підприємства (господарські організації) – це група суб’єктів  господарювання – юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами  економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність між  асоційованими підприємствами виникає  у разі, якщо одне з них має  можливість блокувати прийняття  рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між  асоційованими підприємствами виникає  у разі, якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умовами отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої  та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної  реєстрації залежного (дочірнього) підприємства й опубліковано в офіційному друкованому  виданні.

Суб’єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом  акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнається холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування.

Якщо з вини контролюючого  підприємства дочірнім підприємством  було укладено (здійснено) невигідні  для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно  компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки.

Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у стані неплатоспроможності  й буде визнане банкрутом, то субсидіарну  відповідальність перед кредиторами  дочірнього підприємства нестиме контролююче  підприємство.

Законом можуть визначатися  й інші форми об’єднання інтересів  підприємств (союзи, спілки, асоціації  підприємств тощо).

 

 

Розділ ІІ Техніко-технологічна база і виробнича потужність підприємства.

В даному розділі ми детальніше ознайомимося з поняттям та характеристиками техніко-технологічної бази виробництва, поняттям, видами та чинниками формування виробничої потужності підприємства, а також детальніше розглянемо технічний  розвиток виробництва, механізм розрахунку виробничої потужності підприємства та визначенням рівня її використання, а також розглянемо питання визначення максимально можливого випуску  продукції за наявної потужності.

 

2.1 Поняття та  характеристика техніко-технологічної  бази виробництва.

Техніко-технологічна база підприємства – системна сукупність найактивніших елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання  робіт, надання послуг), що здійснюється за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних  транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства загалом.

Техніко-технологічну базу підприємства можна охарактеризувати також як кількісну та якісну сукупність складових частин матеріально-технічної бази, що забезпечує виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг) і визначає рівень розвитку всіх елементів процесу виробництва.

Техніко-технологічна база виробництва включає такі сторони  виробництва, як технологічну та технічну.

Технологічна складова характеризує технологічні процеси і містить:

• операції з видобутку, обробки, переміщення, складування, контролю та інших складових частин виробничого процесу;
• сукупність способів і прийомів переробки ресурсів та одержання готової продукції;
• комплекс технологічної документації загального і спеціального призначення.

Технічна складова містить:

• енергетичну базу;
• виробничі машини й устаткування та транспортні засоби;
• технічну базу інформаційних процесів.

Техніко-технологічна база відрізняється від основних засобів  виробництва. До її технічної складової  входять тільки ті види знарядь і  засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій. Це дає можливість:

1. виділяти основні сукупні характеристики, що випливають з об’єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва;
2. виявляти взаємозв’язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і відповідної виробничої техніки.

На підприємствах виробничої сфери існують певні тенденції  розвитку її техніко-технологічної  бази, які необхідно враховувати  при формуванні технічного базису підприємства. Ці тенденції полягають у:

• підвищенні наукомісткості засобів праці;
• розширенні масштабів застосування сучасного мікроелектронного устаткування;
• перетворенні засобів праці на технічну цілісність більш високого рівня;
• трансформації техніко-технологічних засобів у більш універсальні системи;
• значному підвищенні ступеня автоматизації техніки й технічних систем.

 2.2 Технічний розвиток виробництва.

Технічний розвиток виробництва  відображає процес формування та вдосконалення  техніко-технологічної бази підприємств, що має бути постійно зорієнтованим  на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності[].

Технічний розвиток охоплює  різноманітні форми, які повинні  відображати відповідні стадії процесу  розвитку виробничого потенціалу і  забезпечувати просте й розширене  відтворення необоротних активів  підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виділити такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної  бази підприємств, а з другого  – її безпосередній розвиток через  вдосконалення та нарощування виробництва.