Світова економічна криза (2007 – 2009 рр.) та міжнародні тенденції посткризового розвитку

Основними напрямами  спільної антикризової політики країн  ЄС щодо підтримки реального сектора  економіки є:

• заходи грошово-кредитної політики – включають зниження відсоткових ставок Європейським центральним банком; підтримку ліквідності; відновлення та стабілізацію, ринків кредитування; удосконалення діяльності Європейського інвестиційного банку та Європейського банку реконструкції та розвитку щодо фінансової й кредитної співпраці з країнами ЄС та їх суб'єктами;
• бюджетна політика – передбачає стимулювання пожвавлення економічного зростання шляхом вливання в економіку ЄС у 2010 р. коштів на суму 170 млрд. євро (1,2 % ВВП Євросоюзу); стимулювання попиту; підтримання зайнятості тощо;
• реалізація чотирьох пріоритетів Лісабонської стратегії (зайнятість і робочі місця, підприємництво, інфраструктура та енергетика, наукові дослідження та інновації) [32; c. 11].

Основна частина  коштів (63 %) припадає на два напрями  – стимулювання промисловості, торгівлі, підприємництва та інвестиційні ініціативи. Це означає, що в економічній політиці робиться акцент на інвестиціях, від яких очікується середньостроковий синергетичний ефект в рамках єдиного ринку.

Що ж до інструментів реалізації антикризової політики окремих  країн Європейського Союзу і світу, то вони наведені в Додаток Г.

Поряд із загальними імперативами проведення спільної антикризової політики кожна з країн ЄС розробляє  власні механізми виходу з кризи.

Так, Пакет антикризових заходів Німеччини, прийнятий наприкінці 2008 р., передбачав виділення 50 млрд. євро на відновлення економіки. У міру накопичення негативних тенденцій програма неодноразово коригувалась, були збільшені обсяги вливань в економіку.

Основними напрямами  оздоровлення економіки Німеччини (поряд із визначеними Європейським планом відновлення економіки) є:

• інвестування в інфраструктуру, зокрема, будівництво автомобільних доріг, залізничних колій, шкіл, дитячих садків;
• зниження податкового тиску на підприємства та фізичних осіб, зниження відрахувань у фонд медичного страхування;
• збереження робочих місць;
• підтримка автомобілебудування шляхом виділення 2500 євро за утилізацію старого авто та придбання [17].

Що ж до Франції, то Президент Франції Ніколя Саркозі  оприлюднив пакет заходів із подолання  соціальних наслідків економічної кризи. План екстреної допомоги населенню передбачає асигнування на потреби безробітних і малозабезпечиним до 2,65 млрд. євро. При цьому Саркозі висловив думку про те, що у Франції з її бюджетом соціального забезпечення в 550 млрд. євро, або 31 % від ВВП, найщедріша в світі мережа соціальної безпеки. Пакет запропонованих заходів включає податкові послаблення для 4 млн. сімей, підвищення допомоги з безробіття і багатодітним родинам та одноразові виплати по 400-500 євро для деяких категорій громадян, які втратили роботу. Французький уряд виділив банкам додатково 10,6 млрд. євро [ 33; c. 12].

У Великобританії уряд Гордона Брауна на початку 2009 р. пообіцяв виділити 500 млрд. фунтів стерлінгів ($758 млрд.) для боротьби з безробіттям  і вирішення загальноекономічних проблем у найближчі два роки. Британський план порятунку передбачив виділення 50 млрд. фунтів стерлінгів (785 млрд. дол.) для викупу часток у великих банках і ще 200 млрд. ф. ст. на короткострокові кредити Банку Англії, а також надання гарантій міжбанківських кредитів на суму 250 млрд. ф. ст. До кінця 2009 р. діяв знижений податок на додану вартість, аби підтримати купівельну спроможність британців [17].

Отже, що стосується національних антикризових заходів, то вони мають бути скоординованими, але не ідентичними. Втім, спільним є їхня соціальна орієнтованість. Антикризові заходи насамперед покликані компенсувати зниження купівельної спроможності населення, адже без споживання економіка не зростатиме. Та пріоритети у кожної країни свої.

РОЗДІЛ ІІІ. СВІТОВА ЕКОНОМІЧНА КРИЗА (2007 – 2009 РР) В УКРАЇНІ: ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

3.1. Світова фінансова  криза: причини та вплив на  економіку України

 У 2000-х роках у світовій економіці спостерігався бум  споживання, який супроводжувався ростом цін на сировину, нерухомість, зростанням вартості акцій та інших фінансових інструментів, боргів населення, держав і приватного сектору. У більшості країн світу, в першу чергу в США, відбувалося надування іпотечного, кредитного, боргового, сировинного та фондового «пузирів», які створили світ фіктивного капіталу.

Головними причинами світової фінансової кризи є такі:

1. Надвиробництво продукції й перенагромадження капіталу в одних країнах світу і недолік його в інших. На долю п’яти найбільших розвинених країн приходиться біля 60 % світового ВВП. В США, де проживає 5 % населення, зосереджено 27 % світового багатства.
2. Ріст диференціації рівня життя населення як країн світу, так і усередині кожної з них. На долю багатих країн світу, де проживає 20 % населення, приходиться 86 % особового споживання, тоді як на долю найбідніших (20 % населення) лише 14 %. Половина населення світу живе менше, ніж на 2 дол. на день. В США 1 % самих багатих контролює 33 % всього багатства, тоді як на долю 80 % найбіднішого населення приходиться всього лише 17 % національного багатства.
3. Збільшення диспропорції в розвитку «нових» (інформаційних)  і «традиційних» секторів світової економіки.
4. Перерозподіл інвестиційного капіталу на користь фінансового сектора світової економіки. Із загальної доларової маси 10 % обслуговує оборот реального сектора економіки, а 90% – обіг фінансових активів.
5. Стрімкий розвиток ринку похідних цінних паперів, у тому числі деривативів з їх наступною сек’юритизацією. Обсяг реальних деривативів досяг 680 трлн дол., при тому що світовій ВВП сягає тільки 60 трлн дол.  
6. Фінансова спекулятивна політика інвестиційних банків і хедж-фондів, які одержували  прибутки на операціях купівлі-продажу цінних паперів і їхніх похідних, усе далі віддаляючи їхню вартість від вартості реальних активів. У результаті сформувалися величезні за масштабами суми фактично віртуальних капіталів, які були забезпечені заставою сильно переоцінених активів.
7. Ліберально-монетарна макроекономічна політика ФРС США по накачуванню американської економіки дешевими грошима через споживчі кредити населення для стимулювання його попиту.
8. Відхід від золотовалютного стандарту в світовій фінансовій системі і неефективна архітектроніка світової фінансової системи в умовах глобалізації, яка склалася з домінуючою роллю США у світовій економіці (майже 25 % світового ВВП), з його дефіцитом державного бюджету (600 млн дол. щорічно) й негативним зовнішньоекономічним сальдо (500-600 млн дол. щорічно), доларом як головній валюті у світових розрахунках (86,3 % обороту глобального валютного ринку) і резервах центральних банків країн світу (39,6 % валютних глобальних резервів).
9. Емісія долара США без будь-якого його товарного забезпечення й без контролю з боку інших учасників світової економіки. Емісія доларової маси значно перевищує світовий ВВП. При цьому від інших країн МВФ вимагає жорстко дотримуватися певного співвідношення грошової маси й ВВП.
10. Ризикована активна політика іпотечних банків США, коли споживчі позички стали видаватися малозабезпеченим верствам населення без будь-якого забезпечення. Неповернення таких кредитів склало більше 20% усіх виданих позичок на споживчі товари й придбання житла.

Світова фінансова  криза значно підсилила кризові  явища в економіці України, які  почалися в першій половині 2008 року:

1. За підсумками січня 2009 року, падіння ВВП, по відношенню до січня 2008 року, склало 20 %, а скорочення промислового виробництва – 34,1 %.
2. У січні 2009 року чистий відтік капіталу із країни склав – 2,3 млрд. доларів США.
3. З жовтня 2008 року по лютий 2009 року банківська система країни втратила 75 млрд. грн. депозитних вкладів, або 25 % обсягу ресурсів.
4. Втрати НБУ золотовалютних резервів на підтримку валютного курсу гривні за IV квартал 2008 року і січень 2009 року склали 11 млрд. дол., або третину від усієї їх суми.

Наростання  явищ фінансової кризи, яке спостерігалося в Україні з осені 2008 року, викликало  чималі дискусії з приводу співвідношення впливів світової валютно-фінансової кризи та внутрішніх суперечностей, нагромаджених в українській  економіці.

Підґрунтям економічної дестабілізації в Україні стали довгострокові системні суперечності:

• надмірна частка споживання та недостатні обсяги нагромадження в умовах нерозвиненості внутрішнього ринку, що призвело до необхідності покриття надлишку внутрішнього попиту за рахунок випереджаючого зростання імпорту, а відтак – стабільного погіршення сальдо зовнішньої торгівлі та ризиків валютної дестабілізації;
• інституційна нерозвиненість фінансової системи та вузькість механізмів рефінансування банківської системи, що обумовило активний вихід комерційних банків на зовнішні ринки запозичень, причому використання споживчих кредитів зосередилося насамперед на придбанні товарів імпортного асортименту та в іпотечному сегменті ринку;
• несприятливі умови для довгострокового інвестування, що обумовило переважаючу інвестиційну привабливість секторів з високою ліквідністю та якнайшвидшим обігом коштів, випереджаючі темпи інвестування в сектори, які здійснюють перерозподіл сукупного продукту, над інвестиціями у виробництво, що посилю<span class="da