Світова економічна криза (2007 – 2009 рр.) та міжнародні тенденції посткризового розвитку

Кризи бувають  глибокими і легкими. Глибокі, гострі кризи часто ведуть до руйнування різних структур соціально-економічної  системи. Вони протікають складно і нерівномірно, часто акумулюють безліч протиріч, зав’язують їх у заплутаний клубок. Легкі, м’які кризи протікають більш послідовно і безболісно. Їх можна передбачати, ними легше управляти [23; с. 34].

Існують загальні і локальні кризи. Загальні кризи охоплюють соціально-економічну систему, локальні – тільки частину її. Це поділ криз за масштабами прояву. Звичайно, він носить умовний характер. У конкретному аналізі кризових ситуацій необхідно враховувати межі соціально-економічної системи, її структуру і середовище функціонування.

За проблематикою  можна виділити макро- і мікрокризи. Макрокризі властиві досить великі обсяги і масштаби проблематики. Мікрокриза охоплює тільки окрему проблему чи групу проблем.

Особливістю кризи  є те, що вона, будучи навіть локальною  чи мікрокризою, як ланцюгова реакція  може поширюватися на всю систему  чи всю проблематику розвитку, тому що в системі існує органічна  взаємодія всіх елементів, і проблеми не зважуються окремо. Але це виникає тоді, коли немає управління кризовими ситуаціями, немає заходів локалізації кризи і зниження її гостроти чи, навпаки, коли здійснюється обмірювана мотивація розвитку кризи (можливо і таке) [9].

Кризи бувають  регулярні (циклічні) чи періодичні, котрі повторюються з визначеною закономірністю, і нерегулярні. Регулярні кризи надвиробництва дають початок новому циклу, у ході якого економіка послідовно проходить чотири фази, і підготовляє базу для наступної кризи. Вони характеризуються тим, що охоплюють усі сфери економіки, досягаючи великої глибини і тривалості. До нерегулярних економічних криз відносять проміжні, часткові, галузеві і структурні. Проміжна криза не дає початку новому циклу, а перериває на визначений час плин фази чи підйому пожвавлення. Вона менш глибока і менш тривала у порівнянні з періодичною і, як правило, носить локальний характер [37; с. 6].

Часткова криза  відрізняється від проміжної  тим, що вона охоплює не всю економіку, а яку-небудь сферу суспільного  відтворення. Характерним прикладом є банківська криза в Німеччині 1932 р.

Галузева криза  охоплює одну з галузей народного  господарства. Приводом для цього  можуть послужити різноманітні причини, в тому числі й диспропорції в  розвитку галузі, структурна перебудова, надвиробництво. Такі кризи бувають національними і міжнародними. До останньої відноситься криза світового судноплавства в 1958-1962 pp. і криза в текстильній промисловості у 1977 р.

Доктор економічних  наук О. Ю. Мамедов розділяє кризу  виробництва на «кризу перевиробництва» і «кризу недовиробництва» товарів. Він стверджує, що для ринкової економіки найбільш характерна криза перевиробництва, яка виявляються в наступному:

1. Виникає перевиробництво товарів в порівнянні з платоспроможним попитом на них, в результаті маса вже вироблених товарів не знаходить відповідного збуту.
2. Внаслідок перевищення пропозиції товарів над попитом відбувається різке падіння цін.
3. Різко скорочується обсяг виробництва.
4. Як наслідок, багато підприємств виявляються неспроможними сплатити за своїми борговими зобов’язаннями і терплять крах.
5. Скорочення обсягів виробництва веде до збільшення числа безробітних, зниження життєвого рівня зайнятих і ще більшого зниження попиту [23; с. 34].

Отже, класифікувати  кризи можна за різними критеріями. Вони можуть бути економічними, політичними, фінансовими, технологічними; загальними і локальними; природними, суспільними, екологічними; передбачуваними та непередбачуваними; глибокими, легкими; затяжними та короткочасними і тому подібне.

2. Причини виникнення та наслідки криз

Явище економічної кризи являє собою циклічний процес змін в економіці, які призводять до перебудови старої, або побудови абсолютно нової економічної системи. Кризові процеси призводять до формування таких умов, коли система опиняється в точці біфуркації, тобто в критичному стані. Для даного стану характерна нестійкість економічної системи до періодичних змін, тобто виникає невизначеність щодо подальшого існування даної системи [28; с. 254]. Функціонування системи можливе лише у двох варіантах: існуюча система перебуватиме в хаотичному стані або ж вона перейде на абсолютно новий, більш високий рівень впорядкованості.

Кожна криза  має свої причини та передумови. Залежно від характеру кризового  явища причини можуть бути абсолютно  різними. Хоча всі кризи за своєю  сутністю є економічними (через взаємопов’язаність соціально-економічних процесів), можна виділити свої специфічні причини, характерні для кожної з них.

Причини криз можуть бути різними. Вони поділяються на об’єктивні, пов’язані з циклічними потребами  модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб’єктивні (Додаток А), що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні [23; с. 35-36].

Причини криз можуть носити також природний характер, що відбивають явища клімату, землетрусу, повені й інших катаклізмів природного походження. А можуть носити техногенний відбиток, пов’язаний з діяльністю людини.

Причини кризи  можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші пов’язані з тенденціями  і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі – з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою.

З моменту появи  перших криз вчені намагалися з’ясувати  головну їх причину, виробити рекомендації для їх відвернення. Було названо  до 200 причин виникнення криз. Серед  них поверхневі та наукові [26; с. 254].

Причини виникнення та особливості протікання 6 останніх економічних криз, які можна вважати світовими, систематизовано у Додатку Б (за даними [39]).

Таким чином, як бачимо, протікання усіх світових криз відбувалося за схожою послідовністю: одна умова спричинювала появу іншої, аж поки це все не виливалося у кризу однієї країни чи групи країн. Згодом наслідки криз торкалися більшої частини світу.

Спільною ознакою  всіх вищевказаних криз є однакова поведінка суб’єктів ринку. Під  час наближення до кризової ситуації споживачі, інвестори, фінансисти в переважній більшості піддаються паніці, що й спричиняє масштабність кризи, – відбувається так зване «проколювання мильної бульбашки». Зазначені процеси певним чином пояснює та вивчає поведінкова економіка – галузь економічної науки, яка займається дослідженням впливу психологічних факторів на прийняття рішень людьми у різноманітних економічних ситуаціях.

У розумінні  кризи велике значення мають не тільки її причини, а й різноманітні наслідки: можливе відновлення організації (економіки країни, групи країн) чи її руйнування, оздоровлення чи виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов’язаний з позитивними наслідками. Не можна виключати перехід у стан нової кризи, навіть ще більш глибокої і тривалої. Кризи можуть виникати як ланцюгова реакція. Існує можливість і консервації кризових ситуацій на досить тривалий час. Це може пояснюватися певними політичними причинами. Взагалі наслідки кризи найтісніше пов’язані з двома факторами: її причинами і можливістю управління процесами кризового розвитку.

Наслідки кризи  можуть призвести до різких змін чи м’якого тривалого і послідовного виходу. Післякризові зміни в розвитку організації (економіки країни, групи  країн) бувають довгостроковими  і короткостроковими, якісними і  кількісними, оборотними і необоротними. Причому вони можуть носити як позитивний, так і негативний характер як для самої системи, так і для навколишніх (соціум, екологія тощо). Тому керівництву необхідно вкрай відповідально підходити до прийняття рішень антикризового характеру.

Отже, причини криз можуть носити природний, техногенний характер, можуть бути зовнішніми, внутрішніми, об’єктивними, суб’єктивними. Кризи можуть мати різноманітні наслідки: можливе відновлення організації (економіки країни, групи країн) чи її руйнування, оздоровлення чи виникнення нової кризи та інше.

РОЗДІЛ ІІ. ПРОЦЕС РОЗГОРТАННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ ТА АНАЛІЗ АНТИКРИЗОВИХ ЗАХОДІВ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ КРАЇН ЄС

2.1. Оцінка чинників, які сприяли виникненню кризи 2007 – 2009 рр.

Глобальна господарча криза 2007 – 2009 рр. є найгіршою кризою з часів Великої депресії. Вона розпочалася як криза фінансова, далі логічно перейшла у кризу промислово-виробничу, валютну й набула подальшого розвитку як криза соціальна. Враховуючи масштабність і глибину світової економічної кризи, необхідно говорити про комплекс чинників, які до неї призвели.

Глобальній  економічній та соціальній кризі  передувало посилення диспропорцій, спричинених глобалізаційними процесами, зокрема, збільшення нерівномірності  доходів усередині країн. Крім того, сприяла кризі і домінуюча стратегічна концепція державного регулювання, що переоцінювала здатність ринків до саморегулювання, недооцінювала роль держави і знецінювала гідність праці, дбайливе відношення до довкілля та надання товарів і послуг для суспільного споживання та соціального захисту [36; с. 45].

Більшість експертів  причинами цієї кризи називають  проблеми в американській економіці, а саме у фінансовій сфері, що виникли  внаслідок різкого скорочення заощаджень, зростання дешевих кредитів, неадекватного споживання та спекуляцій на ринку ризикованих іпотечних цінних паперів. Зокрема, Ю. Пахомов пояснив причину виникнення кризи в США так: «Спочатку Сполучені Штати дійшли до вищого ступеню комфорту завдяки тому, що країна повністю жила в борг, але це не могло продовжуватися завжди... Іпотечна криза стала початком глобальної фінансової, яка як сніжна грудка зачепила всі галузі глобальної економіки» [12; c. 8].

Серед головних причин виникнення фінансової кризи  А. Гальчинський акцентує увагу на перетворенні американських банків на «…інститути обслуговування спекулятивних потоків. Майже 2 трлн. дол. – щоденний обсяг операцій на світовому валютному ринку. За експертними оцінками, лише 5–7 % їхньої загальної суми пов’язані з реальною економікою, а решта – спекулятивні трансакції. Їхні потоки пришвидшувалися останнім часом темпами в 15–20 % на рік» [36].

Фінансова криза зі Сполучених Штатів почала стрімко поширюватися на інші світові фондові ринки, спричиняючи  першу хвилю вже глобального  масштабу, яких, на думку Б. Данилишина, вже було три.

Перша хвиля поширилась у 2007 р., коли на світових фондових ринках відбулося перше падіння фондових індексів провідних банків і фінансових компаній. За таких обставин спекулятивний  капітал, який шукає стабільні ринки  з найвищими прибутками, перейшов із ринків розвинених країн до країн з економіками, що розвиваються, які продовжували демонструвати високі темпи зростання та прибутковості. За оцінками фінансових експертів, співвідношення ризику та прибутковості в таких країнах було досить привабливе. Як наслідок, у 2007 р. фондові ринки таких країн продемонстрували зростання. Китай і Україна стали лідерами такого зростання. Так само значними були обсяги припливу кредитів. За 2007 р. українська економіка запозичила 24,3 млрд. дол. США середньо- та довгострокових кредитів [38; c. 5].

Друга хвиля розпочалася  на початку 2008 р., коли падіння фондових ринків світу, що тривало, зумовило переорієнтацію фінансових потоків із одних активів  в інші. Зокрема, сировинні та енергетичні. За підсумками січня – липня, ціна на метал у середньому за вісьмома регіонами світу зросла майже на 81 %, вартість нафти марки «Brent» – на 32 %.

Третя хвиля світової кризи  – це, коли глобальна фінансова  криза вже переросла в економічну. Її наслідками стала серія банкрутств провідних світових фінансових компаній та поширення фінансової кризи на реальний сектор світового господарства, падіння попиту на світових ринках і, як результат, обвал цін на сировинних ринках, стагнація провідних економік світу. Вже у серпні – вересні ціна на метал у середньому за вісьмома регіонами світу впала на 18,3 %, ціни на нафту знизилися на 26,5 %. І ця тенденція протягом жовтня – листопада лише посилювалася, завдаючи збитків сучасним локомотивам світової економіки [33; c. 208].

На даному етапі фахівці ефективно обговорюють причини її виникнення, наслідки, і найголовніше – шляхи передбачення та подолання кризових явищ. Проте усі вони сходяться на одному, що основною причиною виникнення кризи 2007-2009 рр. є проблеми в фінансовій сфері Сполучених Штатів Америки.

2.2. Аналіз антикризових заходів у сфері економік країн світу

Антикризова економічна політика – це система дій, яка спрямована на корекцію економічних процесів з метою виправлення кризової ситуації.

Антикризова економічна політика складається з таких  компонент: бюджетна політика, зовнішньоекономічна політика, державна боргова політика, грошово-кредитна та банківська політика, валютна політика, податкова політика та соціальна політика (Додаток В).

Першою реакцією країн Європейського Союзу на виклики фінансово-економічної кризи, що мала міждержавний характер, стала декларація щодо спільного плану дій країн Єврозони (проголошена на саміті ЄС 12 жовтня 2008 р.). У грудні 2008 р. країнами ЄС прийнято рішення про впровадження Європейського плану відновлення економіки (European Economic Recovery Plan – EERP), спірні положення якого узгоджені в квітні 2009 р. на саміті G-20 у Лондоні. Планом визначаються основні напрями проведення антициклічної економічної політики, подолання кризових явищ в усіх сферах та активізації реального сектора економіки. План включає два ключових імперативи: перше – виділення 200 млрд. євро (1,5 % ВВП ЄС) на подолання кризових явищ; друге – впровадження короткострокових антикризових заходів має стати фундаментом для забезпечення конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі [35; c. 23-24].