Суть макроекономічного аналізу

 
Змішана економіка – це така економічна система, яка поєднує в собі різні форми власності (приватну, колективну, державну) і два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний. Проте в кожній країні зі змішаною економікою співвідношення між ринковим і державним регулюванням, або розподіл регулювальних функцій між ринком і державою, є неоднаковим. В одних країнах держава відіграє більшу, в інших – меншу роль у регулюванні економіки. Залежно від ступеня державного втручання в економіку змішана економіка кожної країни має особливу модель з переважанням елементів лібералізму або дирижизму.  
Координація короткострокових і довгострокових цілей, вибір інструментів і розробка альтернативних стратегій фіскальної і монетарної політики є безпосереднім об'єктом дослідження в макроекономічній теорії.

 
Макроекономіка розрізняє в економіці країни чотири агреговані суб'єкти:  
1. Домашні господарства містять у собі всі приватні господарства, що задовольняють споживання, яке пов'язане з життям сімей (індивідів). Домашні господарства мають у своїй приватній власності чинники виробництва, продаж або оренда яких приносить прибуток. Доход домашніх господарств направляється на витрати, що пов'язані з поточним споживанням, і на заощадження.

 
2. Підприємства – усі фірми країни, що виробляють і реалізують товари і послуги з метою одержання прибутку. Підприємства закуповують чинники виробництва, продають товари і послуги, інвестують виробництво.

 
3. Держава – усі державні організації і заклади, що виробляють суспільні блага (державна охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища, оборона, охорона суспільного порядку, будівництво доріг тощо). Держава купує для виробництва суспільних благ товари і послуги, вироблені підприємствами. Виробництво суспільних благ покривається податками, стягнутими з домашніх господарств і підприємств. Однією з важливих функцій держави є функція пропозиції грошей (емісія), необхідних для домашніх господарств, підприємств і самої держави.

 
4. Сектор закордон – усі іноземні господарські суб'єкти і державні інститути. Взаємодіє з господарськими суб'єктами даної країни через обмін товарами, послугами, національними валютами і т.п.

 

 

 

                               2. Макроекономічні моделі

2.1.Система національних  рахунків як модель економічного  кругообігу.

 

Система національних рахунків — це система взаємопов'язаних економічних показників та особлива форма їх представлення, яка. відображає найзагальніші й найважливіші аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів, і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни.

Усі інституційні одиниці об'єднуються у сектори: підприємства, що виробляють товари й  послуги, крім фінансових послуг (нефінансові підприємства); фінансові установи; державні установи; громадські й приватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв'язки.

Перший сектор охоплює інституцінні одиниці, основною функцією котрих є виробництво продуктів і нефінансових послуг для реалізації на ринку. В цей сектор включаються всі підприємства незалежно від форми власності.

Сектор “фінансові установи” складається з інституційних  одиниць, зайнятих фінансовими операціями на комерційній основі та операціями з страхування незалежно від форми власності.

Сектор «Державні  установи» охоплює інституційні одиниці, що зайняті наданням неринкових послуг, призначених для колективного споживання, а також перерозподілом національного доходу й багатства.

Сектор «Громадські  та приватні організації, що обслуговують домашні господарства», охоплює інституційні одиниці, котрі надають неринкові послуги для домашніх господарств, задовольняючи при цьому їхні як індивідуальні, так і колективні потреби.

Сектор «Домашні господарства» складають одиниці-резиденти, основною функцією яких є споживання, а також підприємницька діяльність з виробництва продуктів і послуг, яка не може бути відділена від домашнього господарства.

Сектор «Зовнішньоекономічні зв'язки» охоплює ті зарубіжні економічні одиниці, які здійснюють операції з резидентами даної країни.

Для вивчення процесів виробництва й  балансу між ресурсами і використанням продуктів та послуг у СНР здійснюється групування за галузями.

Одним з базових понять у системі  показників макроекономічного рахівництва є економічна операція, котра відображає групування елементарних потоків за їх змістом. Економічні операції в СНР поділяються на три групи: операції з продуктами й послугами, розподільчі й фінансові.

Для характеристики діяльності кожної групи  одиниць і сукупної економіки  загалом усі економічні операції в СНР подаються у вигляді  рахунків. При цьому кожний рахунок  належить до одного аспекту економічної  діяльності. Відповідно до подвійного запису, прийнятого у СНР, кожна операція відображається в рахунках двічі: один раз — у ресурсах, другий — у використанні. Підсумки операцій на кожному боці рахунку балансуються за допомогою розрахунку або з використанням балансуючої статті.

Для економіки у цілому розробляють 10 рахунків. Для кожного сектора  внутрішньої економіки передбачається складання шести рахунків, а для окремих галузей — трьох рахунків:

Рахунок продуктів  і послуг

Рахунок виробництва 

Рахунки утвороння, розподілу й використання доходів

Рахунок капітальних  витрат разом з фінансовим рахунком

Рахунки зовнішньоекономічних зв'язків 

У складі СНР  є також зведена економічна таблиця  й таблиця “витрати-випуск”, які  відображають взаємозв’язки між  секторами, галузями, виробниками і  споживачами, тобто економічний  кругообіг на макрорівні.

Тепер розглянемо класичну макроекономічну виробничу функцію.

В макроекономічних моделях економічного зростання  класична виробнича функція відображає технологічний взаємозв'язок між  обсягом суспільного продукту (ВНП, ВВП, національного доходу) і різними  факторами виробництва: працею, капіталом, землею (природою), технічним прогресом  тощо. У цьому її економічний зміст.

Взаємозв'язок між обсягом продукту і виробничими  факторами визначається певними  числовими співвідношеннями у функціональній залежності:

Y= (K,L, N ...)

де Y - обсяг  продукту; - функціональна залежність; К - капітал; L - праця (робоча сила): N - земля (природні фактори) тощо.

Дана функціональна  залежність показує, що при даному рівні  технології обсяг продукту визначається обсягом капіталу, праці, природних  ресурсів тощо.

Якщо виробнича  функція така, що будь-який обсяг  суспільного продукту може досягатись шляхом різноманітних комбінацій виробничих факторів, то вона називається функцією із змінними коефіцієнтами. Виробничий коефіцієнт — це кількість певного  фактору, необхідного для виробництва  одиниці продукції.

Якщо для  створення певної кількості продукції  необхідно витратити визначену  кількість факторів виробництва, то така виробнича функція називається  функцією з постійним коефіцієнтом.

Якщо кількість  виробничих факторів зростає у тій  же пропорції, що і обсяг продукту, то така виробнича функція відображає постійність масштабу віддачі. Якщо обсяг продукту зростає швидше, ніж  кількість виробничих факторів, то виробнича функція є виразом  зростання віддачі. Нарешті, якщо обсяг  продукту зростає у менших пропорціях, ніж зростають фактори виробництва, то така функція відображав скорочення масштабу віддачі. В класичних моделях  економічного зростання, як правило, фігурує  виробнича функція з постійною віддачею. Це дозволяє їй виражати обсяг продукту (доходу) і капіталу в розрахунку на одного працівника.

Розглянемо  тепер модель міжгалузевого балансу, зокрема модель “затрати-випуск” Леонтьєва.

Розробка  міжгалузевого балансу розпочалась  ще в 20-х роках 20 ст. Особливий вклад  у цю проблему вніс відомий американський  економіст В.Леонтьсв, який свого часу емігрував із СРСР. Він розробив і обгрунтував економіко-иатематитичну микроекономічну модель «витрити-випуск», за що й одержав Нобелівську премію по економіці.

У цій моделі кожна виділена галузь (може бути укрупнений і деталізований варіанти) розглядається  як покупець (споживач) матеріальних благ і послуг із інших галузей, що складає  її витрати, і як продавець (виробник) своєї продукції іншим галузям, що складає її доходи (випуск). Міжгалузевий баланс розкриває прямі і зворотні зв'язки між галузями, які свідчать про напрями та обсяги потоків  товарів і послуг та доходів і  відповідні пропорції розподілу  суспільного продукту (ВВП). На основі цих пропорцій визначаються коефіцієнти  витрат виробничих ресурсів (капіталу, праці, природних ресурсів) на одиницю  продукції у відповідній галузі, що дозволяє виявити напрями регулювання  вказаних пропорцій.

Моделі міжгалузевого  балансу можуть існувати у вигляді  так званої «шахової таблиці» або  ж системи алгебраїчних рівнянь.

На схемі  по вертикалі показуються усі  витрати галузей на виробництво  продукції, а по горизонталі —  усі доходи. Сума витрат, з одного боку, і доходів — з іншого, утворюють вартість ВВП.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розподіл		Виробниче споживання			Кінцевий продукт
Матеріальні витрати		1	3	4	Спо-жи-вання	Наг-ромадження
1	Промисловість	Міжгалузеві поставки продукції (І  квадрант)			Галузеві елементи кінцевого продукту, ІІ квадрант		ВВП
2	Сільське господарство
3	Будівпицтво
4	Транспорт, зв'язок, торгівля
Амортизація		Амортизація і чистий продукт по галузях,III квадрант
Чистий продукт
Валовий внутрішній продукт

У математичній формі міжгалузевий баланс — це система, алгебраїчних рівнянь такого типу:

A11X1 +A12Х2+А13X3+...+А1nХn+у1=В1

А21Х1+ А22Х2 + А23ХЗ +...+А2nХп +y2=В2

A31X1+А32Х2+А33X3+...+А3nХп-+у3=В3

…

Аn1Хі +An2X2+AnЗXЗ+…+AnnXn+yn=Bn

V1+V2+V3+...+Vn=V

m1+m2+m3+...+mn=m

B1+B2+В3+...+Bn=В,

де A11, A32, An3 і т.д. — напрям руху продукції галузі (скажімо, А32 показує, що продукт 3-ї галузі спрямовується у 2-гу галузь); Х1, Х3, Хп і т.д. — обсяг (вартість) продукту, що переходить із галузі в галузь (зокрема, вираз A22Х2 показує, скільки продукту другої галузі зеалізусться у цій же галузі, а А31Х1 — вартість продукту 3-ї галузі, по продасться у І-шу галузь); у1, у2, у3 і т.д. — вартість кінцевого -іистого продукту кожної галузі; V1, V2, V3 і т.д. — вартість необхідного тродукту кожної галузі; т1, т2, т3 і т.д. — вартість додаткового тродукту кожної галузі; В1, В2, Вn і т.д. — вартість всього продукту кожної галузі: V, т і В— відповідно, величини необхідного, додаткового і валового внутрішнього продукту суспільства.

Принцип обчислення ВВП тут такий же: по вертикалі  — сума продукту, розрахована за витратами галузей, по горизонталі  — сума продукту, обчислена по доходах.

Розробки  В.Леонтьсва широко і успішно застосовувались в Японії, Півд.Кореї, Кувейті, Сінгапурі та інших країнах для побудови збалансованої ринкової економіки. Моделі міжгалузевого балансу розробляються також іншими вченими, зокрема, російським економістом Л.Канторовичем (теж лауреатом Нобелівської премії). Слід також відзначити, що дані моделі не визначають магістральних напрямів досягнення макроекономічної рівноваги, їx втілення у практику можливе лише за значного впливу держави на економіку.

Моделі міжгалузевого  балансу визначають пропорції між  окремими галузями, що дозволяє побудувати збалансовану економіку. Ці моделі враховують усі економічні зв'язки в комплексі. Проте їх втілення у практику можливе  лише при значному державному регулюванні  процесу відтворення.

Розглянемо  тепер моделі ринків(національний ринок  і ринки товарів, робочої сили, фінансовий зокрема).

 

Основними складовими частинами національного ринку є ринок товарів та платних послуг, ринок грошей та цінних паперів, ринок робочої сили.

Ринок товарів  та платних послуг являє собою систему економічних відносин між продавцями та покупцями з приводу руху товарів та послуг, які задовольняють споживчий та інвестиційний попит макрокономічних суб'єктів.

Умови рівноваги товарного ринку у  відкритій економіці з урахуванням  діяльності держави:

,

де I –інвестиції; S –заощадження; -зовнішньоторгівельне сальдо; G –державні витрати.

Грошовий  ринок -це ринок короткострокових кредитних операцій (до 1 року), на якому попит на гроші та їхня пропозиція визначають рівень процентної ставки (тобто ціну грошей).

Ринок грошей утворюється в результаті взаємоді Національного банку з комерційними, а також у результаті взаємодії комерційних банків.

Умови загальної рівноваги на ринку  грошей та цінних паперів:

,

де  -пропозиція грошей; -операційний попит; -спекулятивний попит;

 -лаг між отриманням і використанням грошей; -рівень цін; -ліквідна пастка.

Ринок робочої сили являє собою систему економічних відносин між його суб'єктами з приводу купівлі-продажу трудових послуг, які пропонуються найманими працівниками за цінами, що скапаються під впливом співвідношення попиту та пропозиції.

Суб'єктами ринку  робочої сили є працедавці та наймані  працівники.

Об'єктами ринку  робочої сили є умови найму  на роботу та якість трудових послуг.

Рівновага на ринку робочої сили встановлюється тоді, коли попит на робочу силу дорівнює пропозиції робочої сили (L° = L^S) і рівень заробітної плати задовольняє як працедавців, так і найманих робітників.(Див. додатки)