Сучасна монетарна політика США

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

 

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальна робота на тему:

«Сучасна монетарна  політика США»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка

Янушкевич Д.А.

6-ої групи, 

2-го курсу

Спеціальність 6508

 

Викладач:

Москалюк Н.П.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2013 
Зміст

 

1. Монетарна політика  федеральної резервної системи  США

2.Антикризова монетарна  політика та прогноз розвитку  економіки США 

3.Аналіз проблеми за  статтями

 

Додатки

 

Монетарна політика федеральної резервної системи США

Найуспішнішою країною  серед країн з мішаними монетарними  режимами є США, тож її досвід є  досить корисним щодо досягнення цінової  стабільності. Термін «монетарна політика»  у контексті реалізації монетарної політики Федеральною резервною системою США (ФРС) належить до заходів центрального банку, вжитих з метою впливу на обсяги і вартість грошово-кредитних ресурсів для забезпечення повної зайнятості та стабільності цін і помірних довгострокових відсоткових ставок. Відповідальність за проведення грошово-кредитної політики покладена на ФРС Законом про Федеральні резерви, ухваленим 1913 року.

Федеральна резервна система вважається незалежним центральним  банком у тому розумінні, що її рішення  не підлягають ратифікації президентом  або іншою посадовою особою у виконавчій гілці влади (уряді). Однак Конгрес США здійснює нагляд за її діяльністю, оскільки Конституція наділяє Конгрес США повноваженнями щодо вироблення грошових знаків та встановлення їх вартості – повноваження, яке згідно із Законом 1913 року було делеговане Федеральному резерву. Таким чином, Федеральна резервна система повинна функціонувати в рамках загальних цілей економічної та фінансової політики, встановлених урядом, і, таким чином, характеристика «незалежний всередині Уряду» є більш точною.

Федеральна резервна система складається з 12-ти регіональних федеральних резервних банків –  округів (додаток Г) та Ради управляючих  Федерального резерву, яка нараховує 7 членів, функціонує у столиці США  – Вашингтоні (округ Колумбія).

Функціональні обов’язки щодо проведення грошово-кредитної політики у структурі Федеральної резервної системи є розподіленими. Рада управляючих Федеральної резервної системи (додаток Г) несе відповідальність за дисконтну політику та встановлення нормативів резервних вимог, а Федеральний комітет відкритого ринку (Federal Open Market Committee – FOMC) – за операції на відкритому ринку. FOMC також встановлює межі зростання грошових агрегатів та здійснює управління операціями Федерал Резерв на валютних ринках. FOMC проводить 8 регулярних (згідно з графіком) засідань на рік та, в разі потреби, позачергові засідання і, за їх результатами, публікує прес-релізи та протоколи. На цих засіданнях Комітет аналізує економічну ситуацію та ситуацію у фінансовій сфері, визначає орієнтацію монетарної політики і оцінює наявні ризики для перспектив економічного зростання. Рішення Комітету мають сприяти забезпеченню довгострокових цілей цінової стабільності та стабільного економічного зростання [Error: Reference source not found].

Федеральна резервна система здійснює управління грошово-кредитного ринку за допомогою трьох інструментів монетарної політики – операцій відкритого ринку, облікової ставки та резервних вимог. Використовуючи ці три інструменти, Федеральна резервна система впливає на попит і пропозицію на залишки коштів (резервів), які депозитні установи тримають у банках Федеральної резервної системи, і таким чином змінює процентну ставку на федеральні кошти. Процентна ставка на федеральні кошти – це процентна ставка, за якою депозитні установи надають у позику залишки коштів у Федеральній резервній системі на одноденний термін («овернайт»).

Зміни процентної ставки на федеральні кошти запускають у  дію механізм, який впливає на інші короткострокові процентні ставки, обмінний курс, обсяги грошово-кредитних ресурсів і, врешті-решт, низку економічних змінних, включаючи показники зайнятості, ВВП та ціни на товари і послуги.

У Законі Хамфрі – Хокінса  визначено орієнтири монетарної політики. Цим законом встановлено: щолютого кожного року Федеральний резерв має оголошувати публічно його цілі зростання грошей та кредиту і всередині року він має переглядати ці цілі і, в разі необхідності, коригувати їх. Передбачалося, що контроль за грошовою масою фактично зможе виконувати роль якоря рівня цін. Разом з тим закон передбачав необхідність перегляду (цілей) у разі непередбачуваної зміни швидкості грошово-кредитних агрегатів. За цих обставин дотримання початкових цілей зростання грошово-кредитних агрегатів призвело б до небажаних наслідків для ВВП або цін. Федеральний резерв

не зобов’язаний досягати проголошені цілі щодо цих агрегатів, проте в тому разі, якщо він цього  не зробив, він має пояснити причини  Конгресу та громадськості.

Грошово-кредитні агрегати М1, М2, М3 та кредитна заборгованість  за кредитами, наданими федеральному уряду, уряду штатів та місцевим органам влади, домогосподарствам та нефінансовим підприємствам, відігравали різну роль у монетарній політиці, оскільки їх надійність як орієнтирів змінювалася.

Корисність грошових агрегатів як індикаторів стану економіки та для стабілізації рівня цін були піддані сумніву через часті відхилення їх швидкостей від історичної динаміки. Інші альтернативи (такі як процентні ставки та обмінний курс) не виявляють достатньо тісного та послідовного зв’язку з кінцевою ціллю монетарної політики. Тому було вирішено дотримуватися еклектичного підходу – використовувати широкий набір індикаторів та всю наявну інформацію щодо фактичної динаміки ВВП та цін для оцінки тенденцій в економіці та висновків щодо орієнтації монетарної політики.

Разом з тим із 1994 року FOMC почав оприлюднювати інформацію щодо змін в орієнтації своєї політики, а з 1995-го – відкрито декларувати  орієнтир щодо відсоткової ставки за федеральними коштами.

У рамках реалізації заходів, проголошених 19 січня 2000 року, FOMC, невдовзі після кожного із засідань, публікує заяву, яка містить його оцінку ризиків у найближчій перспективі для досягнення довгострокових цілей цінової стабільності та стабільного економічного зростання. І хоча монетарна політика ФРС не належать до виду політик із чіткими транспарентними правилами, як це є в разі валютної прив’язки або інфляційного таргетування, тим не менш результати останніх 17 років стосовно контролювання інфляції вражають .

 

Антикризова монетарна  політика та прогноз розвитку економіки США

Негативні тенденції  останніх двох років у світовій економіці  дозволяють говорити про новий етап її розвитку, пов'язаний з подоланням кризових явищ. Фактично всі розвинені  країни та багато країн, що розвиваються, застосували однакові пакети антикризових заходів, більшість з яких пов’язані з накачуванням ліквідністю фінансових установ. У зв’язку з цим надзвичайно важливою є антикризова монетарна політика фінансових органів США, на яку орієнтуються інші країни.

Економісти й політики різних країн усе більше переконуються, що світова економіка не зможе вийти з кризи доти, доки не почнеться економічне зростання у США. Це викликане тим фактом, що долар відіграє роль міжнародної одиниці розрахунків у світовій торгівлі, по суті, перетворившись із національної валюти в міжнародну.

 Перетворення долара  у міжнародну грошову одиницю  дозволяє США мати негативне  торговельне сальдо, яке оплачується  в основному за рахунок емісії  нової грошової маси американською  банківською системою. При цьому подібна економічна політика США вигідна і країнам-експортерам, яким відкриваються величезні ринки для збуту своєї продукції.

 Усе це привело  до того, що грошово-кредитна політика  ФРС визначає тенденції розвитку  не тільки економіки США, але  й усієї світової економічної системи. Емісія доларової маси, що активно проводиться американською фінансовою системою, сприяє збільшенню обсягу експорту інших країн у США й, відповідно, стимулює економічне зростання в усьому світі.

Починаючи з 1970-х років  ФРС постійно нарощувала грошову базу (що означає збільшення грошової пропозиції), однак у другій половині 2008 року відбулося різке зростання грошової пропозиції з боку ФРС (рис. 1). Очевидно, що настільки значне збільшення грошової бази співпало з періодом рецесії. Поряд з абсолютним зростанням грошової бази змінилася і її структура. Якщо до кризи більшу частину грошової бази становили долари (92,62%), половина яких перебувала за межами США, то за станом на 28 січня 2009 року менше половини грошової бази складали резерви депозитних інститутів у ФРС, а частка готівкових доларів у грошовій базі скоротилася до 49,45%

Усі кошти, що виділяються  Федеральним резервом, направляються  по 3 умовних каналах.

 Перший канал –  кошти надаються в рамках так  званих програм ліквідності для фінансових компаній, де Федеральний резерв виступає як класичний кредитор, наповнюючи ліквідністю фінансові інститути. У ІІ кв. 2009 року значення даного каналу насичення коштів ліквідністю знизилося, оскільки впав попит на надлишкову ліквідність з боку американських банків і одночасно зріс обсяг купівлі цінних паперів Федеральним резервом.

 Так, на 9 липня 2009 року на балансі ФРС значилося  273 млрд. дол., виданих банкам через  інноваційний кредитний механізм Term Auctіon Facіlіty (TAF), у рамках якого банки отримують кошти на аукціонній основі.

 Ще близько 109 млрд. дол. були надані іноземним  центральним банкам у рамках  свопових угод для підтримки  ними поточної ліквідності підзвітних  їм фінансових інститутів, оскільки  для багатьох з них можливості позичати на ринках значно погіршилися.

 Другий канал розподілу  коштів – прямі кредити позичальникам  та інвесторам на головних  кредитних ринках країни.

 Мета програм –  підтримати кредитні ринки та  знизити процентні ставки за  кредитами, які стали різко  підвищуватися через фінансову кризу. У рамках цього напрямку ФРС розробила 2 нові програми, метою яких стало відновлення ринків комерційних цінних паперів (Commersial Paper Fundіng Facіlіty) і сек'юритизованих активів (Term Asset-backed Securіtіes Loan Facіlіty). Виходячи зі змісту цих програм, ФРС скуповує цінні папери, у тому числі і при їхньому первинному розміщенні.

 Третій канал вливання  грошей в економіку – купівля  Федеральним резервом високоякісних  активів: цінних паперів Казначейства  США, зобов'язань агентств, пов'язаних з державою. На початок липня 2009 року обсяг подібних активів у балансі ФРС не перевищував 1228 млрд. дол. Однак згідно з планами, затвердженими Федеральним комітетом з відкритих ринків, передбачається скуповування подібних активів майже на 1,75 трлн. дол. (1,25 трлн. дол. в Mortgage-backed securіtіes, MBS) до кінця року. Мета подібних інфляційних вливань – зниження вартості та доступність кредиту для домогосподарств і бізнесу, і насамперед у сегменті ринку нерухомості.

 Таким чином, ФРС фокусується на скуповуванні активів з низьким ризиком і поступово відмовляється від програм ліквідності шляхом надання кредитів.

У кожної з перерахованих  програм є своє більш вузьке завдання, проте їх об'єднує спільна макромета: будь-якими способами вийти з депресійної спіралі зниження цін в економіці та, що важливо, послабити курс долара щодо інших валют – євро, ієни та фунту стерлінгів.

Найближчим часом ніякої доларової інфляції не буде через  тенденцію падіння цін в економіці. Однак якщо план Федерального резерву не спрацює в середньо- і довгостроковій перспективі, то подальші кроки поки що не визначені.

 Це побічно підтверджує  тезу про те, що у випадку  дефляційної спіралі центральні  банки провідних держав мають  можливість здійснювати емісію  валют без перекладання її наслідків на власне населення і бізнес.

 У випадку, якщо  почнеться серйозна інфляція  в самих США, а така ймовірність  існує в середньо- і довгостроковій  перспективі, то Федеральному  резерву буде потрібно стиснути  роздуту грошову базу, вимагаючи повернути видані раніше кредити або продавши частину наявного портфеля цінних паперів на відкритому ринку, тим самим підсиливши рецесію. Однак слід зазначити, що керівництво ФРС більше турбують проблеми сьогоднішнього дня, і саме їх вони намагаються вирішити.

 Хоча не зовсім  зрозуміло, наскільки сильною  буде економіка США у 2010 році, важливо заглянути вперед і  уявити, як вона функціонуватиме  у новому десятилітті.

 Зростання ВВП у  наступні десять років стане  свідченням позитивного ефекту  можливого виходу з нинішнього глибоко спаду, у поєднанні з незвичним зростанням потенційного обсягу виробництва економіки при повній зайнятості.

 Облік усіх ключових  компонентів дозволяє робити  висновок, що щорічне економічне  зростання у цьому десятилітті,  можливо, складатиме 1,9% - приблизно стільки ж, скільки у попередні десять років.

Міністерство праці США передбачило, що кількість робочої сили збільшиться у 2008-2018 роках лише на 8%, проти збільшення на 12% у попередні десять років. Це зростання підвищить потенційний ВВП тільки на 0,5% на рік.

 Хоча на зростання  капіталу позитивно вплине вищий  рівень заощаджень сімей, це  збільшення буде нейтралізоване  активнішим "проїданням" коштів  урядом, тому що бюджетний дефіцит  залишається високим. Небажання  іноземних інвесторів тримати доларові активи знизить приплив капіталу з іншого світу.

 Нарешті, динаміка  потенційного ВВП залежатиме  від швидкості зміни багатофакторної  продуктивності – тобто зміни  обсягу виробництва.

 Багатофакторна продуктивність  США зростала із стабільним  річним показником 0,75% з 1985 року по 2000 рік, а потім підскочила до 1,4% на рік у 2001-2008 роках. Неможливо дізнатися, чи буде швидкість зростання багатофакторної продуктивності незмінною чи повернеться до попереднього рівня.