Стратегічне планування на підприємстві

Моделі стратегічного  планування, що враховують розміри  підприємств Для невеликих фірм малого бізнесу використовується спрощений варіант стратегічного планування, оскільки обсяги інформації, що використовується при формуванні планів, досить невеликі, більшість рішень, що приймаються, стосуються незначної кількості осіб і дуже часто не оформлюються у вигляді складної системи планових документів (планів, проектів та програм). Фірми малого бізнесу можуть мати перелік стратегій, закріплений у вигляді протоколу зборів (наприклад, членів кооперативу), або невеликого за обсягом плану. Якість плану залежить від підготовки керівника та власника в питаннях стратегічного управління. Незважаючи на спрощеність підходу для підприємств малого бізнесу, існування підсистеми планування (нерідко із залученням консультантів) дає позитивні результати. Систематичне ефективне стратегічне планування (на відміну від практики інтуїтивного прийняття рішень) потребує формування та ефективного використання специфічної організаційної системи, де передбачається існування (призначення) відповідальних осіб (підрозділів), які здійснюють окремі роботи з розробки та виконання різних стратегічних планів.

Розділ 2. Основні  етапи процесу стратегічного  планування

2.1 Визначення місії,  цілей та завдань підприємства

Основна загальна мета організації  — чітко виражена причина її існування  — позначається як її місія.

У закордонних джерелах під місією часто розуміють: "лінію поведінки  фірми", "лінію діяльності підприємства, філософію фірми", а іноді й "політику організації.

Місія деталізує статус фірми і  забезпечує напрямок і орієнтири  для визначення цілей, стратегії, тактики і політики в досягненні запланованого результату.

Добре сформульована місія підприємства повинна містити наступне:

1. Завдання фірми з погляду  її основних послуг чи товарів,  її основних ринків і основних  технологій. Простіше кажучи, якою  підприємницькою діяльністю займається фірма.

2. Опис зовнішнього середовища  стосовно фірми, що визначає  параметри фірми.

3. Характеристику культури організації.  Який робочий клімат існує  всередині фірми? Якого типу  людей залучає цей клімат?

Щоб заробити прибуток, фірма повинна стежити за середовищем, у якім вона функціонує. Прибуток ніколи не може бути проголошений головною метою організації, тому що прибуток— цілком внутрішня справа організації. Місія ж відбиває шлях, по якому фірма повинна рухатися, щоб заробити прибуток і забезпечити умови для свого процвітання.

Щоб вибрати відповідну місію, керівництво  повинно відповісти на два питання: „Хто наші клієнти?” і „Які потреби наших клієнтів ми можемо задовольнити?”. Клієнтом у даному контексті буде будь-який суб'єкт, що використовує результати діяльності організації. Клієнтами некомерційної організації будуть ті, хто використовує її послуги і забезпечує її ресурсами.

В умовах ринкової економіки  поняття місії повинно відбивати  намір тієї чи іншої фірми в  напрямку максимально ефективного  задоволення потреб своїх клієнтів і власних потреб.

Для місії не існує стандартних  формулювань. У той же час формулювання місії повинно задовольняти її основні завдання і, наскільки це можливо, включати відповіді на перераховані вище питання. Досягти цього в короткому формулюванні місії (одна-дві пропозиції) аж ніяк не є простим завданням.

Стратегічні цілі і завдання

Виділяють два типи ключових цілей і результатів: фінансові і стратегічні.

Фінансові цілі відтворюють насущні  потреби компанії для забезпечення її нормальної роботи й ефективної віддачі результатів, тобто вони визначають у цілому умови виживання  компанії. Фінансові цілі, як правило, встановлюються на більш короткі терміни в порівнянні зі стратегічними цілями і повинні відтворювати зміни .в галузі, на ринку чи в самій компанії.

Стратегічні цілі — відносяться  в більшій мірі до напрямку зміцнення  становища компанії в галузі, збереження і підвищення її довгострокових конкурентних позицій на ринку. Ці цілі, як правило, встановлюються на більш довгострокові періоди в порівнянні з фінансовими цілями й орієнтовані на досягнення ефекту в досить віддаленому майбутньому.

Стратегічні цілі компанії виявляють її стратегічний намір займати конкретну ринкову позицію. Стратегічний намір великої компанії може полягати в досягненні лідерства в галузі в національному і міжнародному масштабах. Стратегічний намір малої фірми може бути домінування у певній ринковій ніші. Стратегічним наміром компанії, що розвивається, може бути, наприклад, перегнати ринкових лідерів. Стратегічний намір технологічної інноваційної компанії — зробити важливий винахід і відкрити цілу нову перспективну галузь товарів і ринкових можливостей, як це зробили Хеrох, Аррlе Соmрter, Місrosoft, Меrck і Sоnу.

Розрізняють наступні види цілей:

¾ за величиною охоплення  сфери впливу (загальні і специфічні);

¾ за значенням (головні  цілі і другорядні);

¾ за кількістю перемінних у меті (одне і багато перемінних);

¾ за місцем в ієрархії цілей (основні і підтримуючі);

¾ за взаємним співвідношенням цілей (комплементарні цілі, індиферентні і конкуруючі).

Розрізняють також довгострокові  та короткострокові цілі. Довгострокові  цілі виконують дві функції.

По-перше, встановлення цілей  на п'ять і більше років уперед підштовхує менеджерів починати діяти зараз, щоб досягти довгострокових цільових результатів пізніше (компанія, що має на меті подвоєння обсягу продажів на протязі 5 років, не може чекати настання третього чи четвертого років свого стратегічного плану, щоб починати збільшувати обсяг продажів і коло споживачів).

По-друге, наявність визначених довгострокових цілей спонукає менеджерів зважувані наслідки своїх сьогоднішніх рішень з погляду довгострокових результатів. Людська натура така, що більшість воліє приймати найбільш доцільні на даний момент рішення, а пізніше думати про майбутнє. Проблема з недалекоглядними рішеннями полягає в тому, що вони піддають довгострокову ринкову позицію компанії великому ризику.

Короткострокові цілі розкривають  безпосередні і короткострокові результати, які необхідно досягти. Вони показують швидкість, з якою повинна розвиватися організація в кожнім з напрямків, а також рівень результативності, запланований на найближчі два чи три поточних періоди.

Короткострокові цілі можуть бути ідентичні довгостроковим в той період, коли організація поступово досягає наміченого довгострокового рівня в якій-небудь галузі чи етапі. Наприклад, якщо організація має довгострокову мету — досягти підвищення прибутку на 15% щороку й у кожен період часу прагнути наблизитися до цієї мети, то короткострокова і довгострокова мета з досягнення зростання прибутку збігаються.

Довгострокові і короткострокові  цілі організації можуть не збігатися. Ця ситуація виникає в процесі  досягнення деякої комплексної, багатопараметричної мети, коли необхідна взаємодія декількох різних цільових напрямків на кожнім відрізку короткострокового планування. Наприклад, довгострокова мета — зайняти лідируюче місце в галузі з обсягів продажів — на кожнім етапі свого досягнення може мати різну короткострокову мету, що можливо навіть конкурують між собою в зв'язку з обмеженістю фінансових і матеріальних ресурсів фірми.

У стратегічному плануванні необхідно враховувати можливість розв'язання конфліктів цілей. До можливих варіантів відносяться:

¾ Домінування цілей. Одна з цілей виділяється як головна. Тільки після цього може бути прийнята інша мета.

¾ Оцінка цілей за значимістю. Упорядкування цілей за значенням, перебування компромісу.

¾ Антагонізм цілей. Обидві цілі, незважаючи на непримиренність, залишаються і далі для виконання, але в різних сферах чи в різний час.

¾ Зближення цілей. Конфліктуючі цілі трансформуються в єдину  ієрархічно упорядковану мету.

¾ Змішування критеріїв (діалог). Поступова зміна функції  вигоди, "витягування" на обопільний інтерес. Компроміс.

Загальні завдання стратегічного  керування полягають у відповідях на питання:

¾ Якими продуктами і  на яких ринках підприємство планує розвивати  активність у перспективі?

¾ За допомогою, яких дій  будуть досягнуті стратегічні цілі?

¾ У яких масштабах і з яких джерел відбудеться виділення ресурсів під стратегічні цілі?

¾ У рамках яких організаційних форм (структур) відбудеться виділення  ресурсів під стратегічні цілі?

¾ За допомогою якого  стилю керування, стратегічних змін і за допомогою якого інструментарію варто забезпечити регулювання, координацію і контроль стратегічного процесу.

2.2 Проведення  аналізу оточення підприємства

Багатофакторний системний  аналіз (PEST-аналіз)

Будь-яка організація  знаходиться і функціонує в середовищі. Кожна дія усіх без винятку підприємств можлива тільки в тому випадку, якщо середовище допускає її здійснення.

Внутрішнє середовище організації  є джерелом життєвої сили фірми. Воно вміщує в собі той потенціал, що дає  можливість організації функціонувати, а, отже, існувати і виживати у певному проміжку часу. Але внутрішнє середовище може також бути і джерелом проблем і навіть загибелі організації в тому випадку, якщо вона не забезпечує необхідного її функціонування.

Зовнішнє середовище є джерелом, що забезпечує організацію  ресурсами, необхідними для підтримки її внутрішнього потенціалу на належному рівні.

Аналіз далекого оточення фірми

РЕSТ — це абревіатура  чотирьох англійських слів: Р —  Роliсу — політика, Е — Есоnоmу  — економіка, S — Sосіеrу — суспільство (соціум), Т — Тесhnologу — технологія.

З назви методу видно, що серед незліченної безлічі  факторів, що характеризують вплив  зовнішнього З назви методу видно, що серед незліченної безлічі  факторів, що характеризують вплив  зовнішнього середовища на організацію, РЕSТ-аналіз виділяє 4 основні групи. Це означає, що даним інструментом стратегічного аналізу досліджуються політичний, економічний, соціокультурний і технологічний аспекти зовнішнього середовища організації.

У РЕSТ-аналізі домінуючими  є наступні дві позиції:

Стратегічний аналіз кожного з зазначених 4-х компонентів повинен відповідати принципам системності, тому що в житті всі ці компоненти між собою тісним і складним чином взаємозалежні. Значна зміна кожного з компонентів, як правило, впливає на весь ланцюжок. Такі зміни для конкретної організації й у кожній конкретній ситуації можуть стати погрозою, чи, навпаки, новою стратегічною можливістю її майбутнього бізнес-успіху.

РЕЗТ-аналіз — це інструмент історично сформованого чотирьохелементного  стратегічного аналізу далекого зовнішнього середовища. Але реальне життя, по-перше, ширше і багатогранніше 4-х складових його елементів. А по-друге, для кожної конкретної організації в її зовнішнім середовищі існує свій особливий набір ключових факторів, що безпосередньо і найбільш істотним чином впливає на її конкретний бізнес.

При проведенні системного стратегічного аналізу зовнішнього  середовища організації доцільно розрізняти далеке і близьке зовнішнє середовище.

РЕSТ-аналіз — це конкретний інструмент стратегічного аналізу  саме далекого зовнішнього середовища організації.

Окремі фактори зовнішнього  середовища на різні організації  роблять різний вплив. При цьому  вважається загальновизнаним, що великі організації від далекого зовнішнього  середовища залежать більше, ніж дрібні.

Серйозний стратегічний аналіз далекого зовнішнього середовища для конкретної організації означає вихід на свій особливий перелік ключових факторів даного середовища і відповідний специфічний багатофакторний системний аналіз. При такому стратегічному аналізі в організації як мінімум повинен бути повний перелік:

¾ факторів і тенденцій  далекого зовнішнього середовища, що роблять значний вплив на бізнес організації;

¾ факторів, що містять  потенційні погрози бізнесу організації;

¾ факторів, розвиток яких містить нові можливості для бізнесу організації.

Метод SWOT

Метод SWOT, що застосовується для аналізу середовища — сила (strength), слабість (weakness), можливості (opportunities) і погрози (threats) — є широко визнаним підходом, що дозволяє провести спільне  вивчення зовнішнього і внутрішнього середовища. Застосовуючи метод SWOT, вдається установити лінії зв'язку між силою і слабістю, що притаманні організації, і зовнішніми погрозами і можливостями. Методологія SWOT припускає спочатку виявлення сильних і слабких сторін, а також погроз і можливостей, і після цього встановлення ланцюжків зв'язків між ними, що надалі можуть бути використані для формулювання стратегії організації.

Томпсон і Стрикланд  запропонували наступний зразковий  набір характеристик, висновок по який повинно дозволити скласти список слабких і сильних сторін організації, а також список погроз і можливостей для неї, ув'язнених у зовнішнім середовищі.

Сильні сторони:

¾ видатна компетентність;

¾ адекватні фінансові  ресурси;

¾ висока кваліфікація;

¾ гарна репутація в покупців;

¾ відомий лідер ринку;

¾ винахідливий стратег  у функціональних сферах діяльності організації;

¾ можливість одержання  економії від росту обсягу виробництва;

¾ захищеність (хоча б  десь) від сильного конкурентного  тиску;

¾ придатна технологія;

¾ переваги в області  витрат;

¾ переваги в області  конкуренції;

¾ наявність інноваційних здібностей і можливості їхньої реалізації;

¾ перевірений часом  менеджмент.

Слабкі сторони:

¾ немає ясних стратегічних напрямків;

¾ конкурентна позиція, що погіршується;

¾ застаріле обладнання;

¾ більш низька прибутковість  тому, що .;

¾ недолік управлінського таланта і глибини володіння  проблемами;

¾ відсутність деяких типів ключової кваліфікації і компетентності;