6. Програмі дій Спільноти
на 2001-2006 роки по боротьбі з
дискримінацією на всіх підставах,
перелічених у ст. 13.
Принцип найбільшого сприяння
в міжнародному праві один
з найважливіших принципів регулювання
економічних, у тому числі торгівельних,
стосунків між різними державами. Означає,
що кожна з договірних держав зобов'язалася
надавати іншому в тій або іншій області
їх взаємин права, переваги, привілеї і
пільги, настільки ж сприятливі, які воно
надає або надасть в майбутньому будь-якому
третьому державі. Торгові угоди часто
передбачають поширення режиму найбільшого
сприяння на область заборон і обмежень
в торгівлі, маючи на увазі при цьому, що
Н. би. п. застосовується у випадках надання
яких-небудь пільг або полегшень, що встановлюються
в рамках таких заборон і обмежень для
будь-якої іншої держави. Найбільш важливою
приватною сферою застосування найбільшого
сприяння є митний режим (мита, податки
і ін. збори, правила і формальності, вживані
при митній обробці товарів, і т.п.).
Встановлення режиму найбільшого
сприяння може здійснюватися
як у двосторонньому порядку
(міжнародним договором), так і
у односторонньому (національним
актом законодавства бенефікуючої
держави). У більшості випадків
держави обумовлюють встановлення
режиму найбільшого сприяння
взаємністю, проте іноді цей режим
держава встановлює безумовно
або обумовлює певними політичними
чи іншими вимогами, безпосередньо
не пов’язаними з міжнародними
економічними відносинами. Так,
наприклад, надання Радянському
Союзу режиму найбільшого сприяння
з боку США згідно з відомою
поправкою Джексона – Веніка
було обумовлене вимогою до
СРСР забезпечити свободу еміграції
з СРСР до Ізраїлю та інших
західних держав. Незважаючи на
те, що зараз еміграція з країн-правонаступниць
СРСР є вільною, США не скасовують
поправку Джексона – Веніка
і не встановлюють режим найбільшого
сприяння для держав-правонаступниць
СРСР, застосовуючи у відносинах
з ними режим недискримінації,
що з урахуванням сучасного
стану світової економіки фактично
є проявом економічної дискримінації.
Хоча подібні дії з боку
розвинутих держав і наражаються
на справедливу критику, але
є правомірними, оскільки встановлення
режиму найбільшого сприяння у відносинах
з іноземними державами є суверенним правом,
а не обов’язком держави.
Так
само як і при режимові недискримінації,
бенефікуюча держава може встановити
вилучення з режиму найбільшого
сприяння, запровадивши пільги (преференції)
для окремих держав. Але з метою
недопущення економічної дискримінації
перелік випадків, в яких можуть
запроваджуватися вилучення з
режиму найбільшого сприяння, є
обмеженим. До таких випадків,
зокрема, відносяться:
• пільги (преференції), що надаються
товарам, послугам і особам у рамках
прикордонного співробітництва;
• пільги (преференції), які
надаються країнам, що розвиваються,
у рамках системи загальних преференцій
ГАТТ/СОТ;
• пільги (преференції), що надаються
державам, які не мають виходу до
моря;
• пільги (преференції), що витікають
із участі держави в економічних
інтеграційних об’єднаннях (ЄС, ЄврАзЕС,
НАФТА тощо).
У будь-якому
з наведених випадків пільги (преференції)
мають надаватися не окремій
державі з відповідної групи,
а їм усім одночасно, наприклад,
усім прикордонним державам або
усім державам, що входять економічної
інтеграційної організації).
Принцип
національного режиму вказує
на те, що у кожній державі,
яка виступає суб'єктом міжнародних
економічних відносин, юридичним
і фізичним особам іншої держави
надаються такі самі права
і вони мають такі самі обов'язки,
що й юридичні та фізичні
особи першої держави, тобто
іноземні суб'єкти прирівнюються
у своєму правовому статусі
до власних національних суб'єктів.
Цей принцип знайшов своє закріплення
в. Декларації про встановлення
нового міжнародного економічного
порядку, 1974 р., Хартії економічних
прав та обов'язків держав 1974р,
Заключному акті загальноєвропейської
наради. Цей принцип нерідко застосовується
в інтересах окремих держав, коли в умовах
економічної нерівності принцип національного
режиму надається сильнішому іноземному
партнеру, а не національному партнеру,
що дає можливість фактичного отримання
переваг іноземному партнеру. Зазначений
принцип широко використовується в торговельно-договірних
відносинах США.
Принцип національного
режиму означає, зокрема : обов'язок
держави забезпечити іноземним
державам , іноземним фізичним та
юридичним особам , а також товарах
на своїй території ті ж
умови в узгодженій сфері ,
що й національним товарам
і суб'єктам економічної діяльності
. Тут теж закладено метод зрівнювання
умов ( «стандарт» ) , але на іншій
основі.
Однією
з основних сфер застосування
національного режими є сфера
оподаткування товарів внутрішніми
податками та зборами. Як правило,
імпортовані товари проходять
митну очистку, тобто обкладаються
імпортним (ввізним) митом. Якщо
ці товари будуть додатково
обкладатися будь-яким внутрішнім
податком, то вітчизняні товари
таким чином отримають непряму
державну підтримку. Саме тому
встановлення національного режиму
для товарів передбачає заборону
обкладення імпортованого товару
будь-яким податком чи збором,
що перевищує аналогічний для
вітчизняних товарів. Таким чином
імпортовані та вітчизняні товари
мають обкладатися однаковими
податками та зборами, також
однаковими мають бути порядок
сплати податків і зборів, умови
та способи звільнення від
оподаткування чи зменшення податкових
платежів.
Значення
принципу надання національного
режиму зростає. Даний принцип
сприяє якоїсь конвергенції правових
систем різних держав , яка простежується
у світі. На тлі процесів
формування єдиного світового
економічного простору йдуть
процеси уніфікації внутрішнього
законодавства , гармонізації та
конвергенції національних правових
систем , які ведуть в перспективі
до формування єдиного правового
простору
Принцип взаємної вигоди —
один із загальновизнаних принципів
міжнародного права, яким найчастіше
керуються у міжнародних економічних
відносинах. Цей принцип тісно
пов’язаний з таким принципом,
як суверенна рівність держав.
Адже лише в межах рівності
можна врахувати взаємні інтереси,
досягти обопільної вигоди. Тому
в Хартії 1974 р. ці принципи розглядаються
як такі, що взаємно доповнюють
один одного. Недодержання цього
принципу у міжнародних економічних
відносинах спричиняє неоколоніалізм,
дискримінацію, нерівноправність
і нееквівалентність обміну, врешті-решт
призводить до політичної й
економічної залежності, особливо
ще недостатньо розвинутих країн.
Водночас
не слід вважати якимось відступом
від принципу взаємної вигоди
встановлення, як виняток, для
країн, що розвиваються, певних
пільг, режиму найбільшого сприяння.
Йдеться про так звані преференції
(з латинської — віддаю перевагу),
які застосовуються лише щодо
тих країн, яким їх надано, і
не поширюються на інші країни,
навіть якщо вони користуються
режимом найбільшого сприяння. Зазначене
«порушення» принципу взаємної
вигоди забезпечує фактичну рівність
і фактичну взаємну вигоду
в економічних стосунках між
розвинутими країнами і країнами,
що розвиваються.
Принцип взаємної вигоди закріплений
у багатьох міжнародно-правових
актах: Принципах міжнародних
торговельних відносин і торговельної
політики, які сприяють розвитку,
прийнятих на І Конференції
з торгівлі і розвитку в
1964 р., Декларації про встановлення
нового міжнародного економічного
порядку, прийнятій на VI спеціальній
сесії Генеральної Асамблеї ООН
у 1974 р., Хартії економічних прав
та обов’язків держав, Заключному
акті загальноєвропейської наради.
Принцип преференційного режиму
передбачає встановлення певних
пільгових (преференційних) умов
діяльності для окремих держав,
фізичних та юридичних осіб, товарів,
послуг чи інвестицій. У сучасному
міжнародному праві домінують
три основні напрями встановлення
преференційного режиму:
• встановлення преференційного
режиму державою-учасницею інтеграційного
економічного об’єднання для інших
держав-учасниць такого об’єднання, їх
фізичних та юридичних осіб, товарів,
послуг чи інвестицій;
• встановлення преференційного
режиму для країн, що не мають виходу
до моря;
• встановлення преференційного
режиму для країн що розвиваються.
Безпосередній
зміст преференційного режиму
визначається багатосторонніми
та двосторонніми міжнародними
договорами, а також національним
законодавством бенефікуючої держави.
Надання
преференційного режиму в рамках
ГАТТ/СОТ здійснюється за Системою
загальних преференцій які передбачають
диференційоване надання пільг
та преференцій усім країнам,
що розвиваються. Серед країн,
що розвиваються, виділяються найменш
розвинуті, яким надаються найбільші
пільги та преференції. Найбільш
розвинутим – „новим індустріальним
країнам” (Південна Корея, Сінгапур,
Аргентина, Бразилія, Мексика, Малайзія,
Індонезія та ін.) пільги та
преференції надаються у значно
меншому обсязі. У міру розвитку
економіки ці держави втрачатимуть
статус країн, що розвиваються
і виходитимуть із Системи
загальних преференцій.
На встановлення
преференційного режиму для країн,
що розвиваються, спрямовані і
Ломейські конвенції між ЄС
та країнами, що розвиваються. Учасниками
нині діючої IV Ломейської конвенції
є 68 країн, що розвиваються, з
регіонів Африки, Карибського та
Тихоокеанського басейнів. За Ломейськими
конвенціями преференційний режим
встановлюється лише для окремих
груп товарів – 12 груп товарів
за системою „Стабекс” (арахіс,
какао, кава, кокосові, продукти пальм,
шкіра, деревина, чай, залізна
руда та ін), 10 груп товарів
стратегічної мінеральної сировини
за програмою „Сисмін” (мідь, кобальт,
боксити, алюміній, фосфати, марганець,
олово, залізисті пірити, уран), а
також для цукру за окремим
Протоколом до Ломейських конвенцій.
Необхідно
зауважити, що наведені режими
встановлюються, як правило, окремо
для товарів, окремо – для
послуг і окремо – для об’єктів
інтелектуальної власності. Так,
у системі СОТ встановлюються
такі загальні режими:
• для товарів – національний
режим (ст. ІІІ Генеральної угоди
з тарифів і торгівлі (ГАТТ));
• для послуг – режим
найбільшого сприяння (ст. ІІ Генеральної
угоди з торгівля послугами (ГАТС));
• для об’єктів інтелектуальної
власності – національний режим
та режим найбільшого сприяння (ст.
3, 4 Угоди з торговельних аспектів
прав інтелектуальної власності (ТРІПС)).
3. Юридична сила
і функції принципів МЕП
Принципи
міжнародного економічного права
за своєю юридичною природою
засновуються і випливають із
змісту основних принципів сучасного
міжнародного права. Найбільш
наочно це виявляється при
аналізі таких принципів, як
принцип суверенної рівності
держав, принцип співробітництва
держав, принцип сумлінного виконання
міжнародних зобов'язань, принцип
невтручання у внутрішні справи
держав та ін.
Поряд
із цими загальними принципами,
з огляду на специфіку галузі,
в міжнародному економічному
праві сформульовані і спеціальні
принципи, що сприяють розвитку
світового економічного співробітництва.
До них належать:
- принцип невід'ємного
суверенітету держав над їхніми
природними ресурсами й економічною
діяльністю;
- принцип свободи вибору
форм і способів організації
зовнішньоекономічних зв'язків;
- принцип неприпустимості
будь-яких форм економічної дискримінації;
- принцип рівності і
взаємної вигоди держав;
- принцип розвитку взаємовигідного
співробітництва у сфері торгівлі,
економіки, науки і техніки;
- принцип найбільшого
сприяння;
- принцип національного
режиму;
- принцип взаємності.
У
загальному плані міжнародні
економічні договори можна класифікувати,
в основному, за тими ж критеріями,
за якими класифікуються міжнародні
договори взагалі. З огляду
на це, можна відзначити, що міжнародні
економічні договори можуть класифікуватися:
- за числом суб'єктів
(багатосторонні, двосторонні);
- за учасниками (міждержавні,
міжурядові, міжвідомчі, а також
договори за участю юридичних
і фізичних осіб);
- за змістом (загальні
- про дружбу і торгівлю, контингентні
- із зазначенням видів і термінів
постачання товарів).
Крім того, міжнародні економічні
договори можуть бути класифіковані
за певними фінансовими характеристиками.
У цьому плані вони розрізняються
як:
- кредитні угоди - про
надання коштів або товарів
у борг під зобов'язання про
його погашення на певних умовах;