Вступ…………………………………………………………………………….……3
1. Поняття та система принципів
МЕП………………………………………...…..4
2. Cпеціальні принципи
МЕП…………………………………………………….…7
3. Юридична сила і функції
принпиців МЕП………………………….................17
Висновки……………………………………………………………………………19
Cписок використаних джерел……………………………………………………..20
Вступ
Прогресуюча
інтенсифікація розширення і
поглиблення різноманітних економічних
відносин між народами, державами
і континентами обумовила появу
і стрімке формування порівняно
нової галузі сучасного міжнародного
права - міжнародного економічного
права. Як поняття, воно являє
собою сукупність принципів і
норм, які регулюють різноманітні
економічні відносини, що носять
міжнародний характер. Цей об'єкт
дуже складний за структурою
тому, що він охоплює торговельні,
транспортні, виробничі, валютні,
кредитні, науково-технічні та інші
господарські відносини. До складу
суб'єктів міжнародного економічного
права входять як держави, так
і різноманітні юридичні та
фізичні особи.
Найбільш важливими є міждержавні
економічні відносини, хоча останнім
часом усе більше і більше
розширюються економічні відносини
за участю приватних юридичних
і фізичних осіб.
Принципи
міжнародного економічного права
за своєю юридичною природою
засновуються і випливають із
змісту основних принципів сучасного
міжнародного права. Найбільш
наочно це виявляється при
аналізі таких принципів, як
принцип суверенної рівності
держав, принцип співробітництва
держав, принцип сумлінного виконання
міжнародних зобов'язань, принцип
невтручання у внутрішні справи
держав та ін.
1. Поняття та
система принципів МЕП
Система
принципів міжнародного економічного
права включає дві їх групи:
-основні (загальні) принципи
міжнародного економічного права;
-спеціальні принципи
міжнародного економічного права.
До основних
(загальних) принципів міжнародного економічного
права належать принципи, які одночасно
є загальними принципами міжнародного
права в цілому. Найважливішими з них є:
принцип суверенної рівності
держав;
принцип співробітництва
держав;
принцип невтручання у
внутрішні справи держави;
принцип сумлінного виконання
міжнародних зобов'язань.
Принцип суверенної рівності
держав складає основу сучасних
міжнародних відносин. Це означає,
що кожна держава зобов'язана
поважати суверенітет інших учасників
системи, тобто їхнє право в
межах власної території здійснювати
законодавчу, виконавчу і судову
влад без якогось утручання
з боку інших держав, а також
самостійно проводити свою зовнішню
політику. Підтримку міжнародного
правопорядку може бути забезпечено
лише при повній повазі юридичної
рівності учасників..
Основне
призначення принципу суверенної
рівності — забезпечити юридично
рівну участь у міжнародних
відносинах усіх держав незалежно
від розходжень економічного, соціального,
політичного або іншого характеру.
Оскільки держави є рівноправними
учасницями міжнародного спілкування,
усі вони мають принципово
однакові права й обов'язки.
Відповідно
до принципу співробітництва
держав держави зобов'язані, незалежно
від відмінностей в їх політичних,
економічних і соціальних системах,
співпрацювати один з одним
в різних областях міжнародних
відносин з метою підтримки
міжнародного миру і безпеки
та сприяння міжнародній економічній
стабільності і прогресу, загальному
добробуту народів і міжнародного
співробітництва, вільного від
дискримінації, що має в своїй
основі такі відмінності.З цією
метою:
а) держави співпрацюють
з іншими державами у справі підтримання
міжнародного миру та безпеки;
б) держави співпрацюють
у встановленні загальної поваги
і дотримання прав людини та основних
свобод для всіх і в ліквідації
всіх форм расової дискримінації
і всіх форм релігійної нетерпимості;
в) держави здійснюють свої
міжнародні відносини в економічній,
соціальній, культурній, технічній
та торгової областях відповідно до принципів
суверенної рівності і невтручання;
г) держави - члени ООН
зобов'язані у співпраці з ООН
приймати спільні та ін-індивідуальні
заходи, передбачені відповідними положеннями
Статуту.
Принцип
невтручання у внутрішні справи
є одним з основних принципів
сучасного міжнародного права.
Цей принцип закріплений у
п. 7 статті 2 Статуту ООН .Зміст
принципу невтручання у внутрішні
справи означає заборону державам
і міжнародним організаціям утручатися
у внутрішні справи держав
і народів у будь-яких формах:
збройним, економічним, дипломатичним
шляхом, шляхом засилання шпигунів,
диверсантів, відкрито або побічно,
із боку однієї держави, декількох
держав або під прикриттям
міжнародної організації.
Принцип
сумлінного виконання міжнародних
зобов'язань виник у формі міжнародно-правового
звичаю pacta sunt servanda (лат. — угоди
треба дотримуватися) на ранніх стадіях
розвитку державності, а в даний час знаходить
висвітлення в численних двосторонніх
і багатосторонніх міжнародних угодах.
В якості
загальновизнаної норми поведінки
суб'єктів зазначений принцип
закріплений у Статуті ООН,
преамбула якого підкреслює рішучість
членів ООН створити умови,
при яких можуть дотримуватися
справедливість і повага до
зобов'язань, що витікають із
договорів та інших джерел
міжнародного права.
Розвиток
міжнародного права підтверджує
універсальний характер принципу,
що розглядається. Відповідно
до Віденської конвенції про
право міжнародних договорів
1968 року кожен чинний договір
обов'язковий для його учасників
і повинний ними сумлінно виконуватися.
Більш того, учасник не може
посилатися на положення свого
внутрішнього права в якості
виправдання для невиконання
ним договору.
\
2.Спеціальні принципи
МЕП
Серед
спеціальних принципів міжнародного
економічного права можна виділити:
-принцип недискримінації;
-принцип (режим) найбільшого
сприяння;
-принцип національного
режиму;
-принцип взаємної вигоди;
-принцип преференційного режиму.
Застосування того чи іншого
режиму міжнародних економічних
відносин по суті є формою
реалізації спеціальних принципів
міжнародного економічного права,
перш за все, принципів недискримінації,
взаємної вигоди та сприяння
розвитку міжнародного економічного
і науково-технічного співробітництва.
Тому чимало авторів, зокрема,
В.М. Шумилов, І.І. Лукашук та
ін., відстоюють погляд, згідно з
яким ці режими також є спеціальними
принципами міжнародного економічного
права. М.М. Богуславський опонує
такій позиції, вказуючи, що принципи
міжнародного економічного права,
як загальні, так і спеціальні,
поширюються на усіх учасників
міжнародних економічних відносин,
тоді як режими міжнародних
економічних відносин завжди
встановлюються у договірному
чи односторонньому порядку для
кожної конкретної держави чи
їх груп. На такому підході
ґрунтується і законодавство
України, наприклад, Закон України
„Про зовнішньоекономічну діяльність”
від 16.04.1991 р. та Митний Кодекс
України від 11.07.2002 р.
Режим
недискримінації є історично
першим режимом міжнародних економічних
відносин. Він почав активно встановлюватися
державами наприкінці ХІХ –
початку ХХ століть і особливо
– між двома світовими війнами.
Принцип
недискримінації означає заборону
необґрунтованого відмінного ставлення
(а саме встановлення розрізнень,
винятків, обмежень чи переваг)
до осіб, які знаходяться в
однаковій ситуації чи однакового
підходу до осіб, які знаходяться
в різних ситуаціях.. Право на
захист від дискримінації є
одним із фундаментальних прав
людини, яке визнане міжнародним
правом і має бути забезпечене
сучасними державами.
Принцип
недискримінації є загальновизнаним
і засадничим у праві Ради
Європи. Стаття 14 Конвенції про захист
прав людини і основоположних
свобод 1950р. забороняє дискримінацію
за будь-якою ознакою при користуванні
визнаними в ній правами та
свободами.
Існує
досить багато легалізованих
винятків зі сфери дії даного
принципу . Не вважається , наприклад
, дискримінацією розвинених країн
надання загальних невзаємних
преференцій країнам, що розвиваються.
Не є дискримінацією також
:
- Заходи щодо захисту
внутрішнього ринку та національної
економіки ( обмеження , заборони
імпорту , експорту тощо) , якщо
вони застосовуються до всіх
держав в однаковому положенні;
- Відповідні заходи ( реторсії),
покликані забезпечити дотримання
права державою - порушником ;
- Заходи з надання вільного
доступу до моря для країн,
що не мають виходу до нього
;
- Переваги, надані державами
в рамках прикордонної торгівлі
;
- Переваги, надані в рамках
інтеграційних об'єднань .
Саме тому нині має місце
тенденція розглядати режим недискримінації
як такий, що не в повній
мірі відповідає принципам міжнародного
економічного права, зокрема,
принципам суверенної рівності
держав та недискримінації. В
цілому має місце тенденція заміни режиму
недискримінації більш м’якими режимами
– національним режимом та режимом найбільшого
сприяння. Незважаючи на це, режим недискримінації
відносно часто застосовується у міжнародній
торгівлі. Наприклад, режим недискримінації
застосовується Сполученими Штатами Америки
до Росії. України, Білорусі, Казахстану
та деяких інших держав-правонаступниць
СРСР.
Протокол № 12 до Конвенції
встановлює загальну заборону
дискримінації за будь-якою ознакою
виходячи з того, що всі особи
є рівними перед законом і
мають право на рівний захист
за законом. Разом із тим
у преамбулі Протоколу підкреслюється,
що принцип недискримінації не
перешкоджає державам-учасницям
уживати заходів для сприяння
повній та реальній рівності,
якщо ці заходи є об’єктивно
й обгрунтовано виправданими.
Для
з’ясування сутності дискримінації
принципове значення має практика
Європейського суду з прав
людини і його попередника
– Комісії з прав людини. Європейський
суд з прав людини при розгляді
спорів про дискримінацію досліджує
три питання:
1. Про наявність дійсної
відмінності в ставленні за
аналогічної ситуації.
2. Про виправданість відмінності
в ставленні до осіб, що знаходяться
в аналогічній ситуації. Виходячи
із практики Суду відмінність
у ставленні повинна мати об'єктивне
і розумне обгрунтування, тобто
мати легітимну мету.
3. Про додержання розумної
співмірності між засобами, що
використовуються, і метою, що
досягається. Ця вимога випливає
з принципу пропорційності та
передбачає справедливий баланс
між захистом публічного інтересу
і повагою до основних прав
людини.
Відповідь
на ці три питання дозволяє
відокремити розрізнення, які
є правомірними, від тих, які
є неприйнятними, і таким чином
констатувати наявність чи відсутність
дискримінації.
Недискримінація є фундаментальним
принципом Європейського Союзу.
Стаття 13 Договору, що засновує Європейське
співтовариство, передбачає вжиття
заходів, потрібних для боротьби
проти дискримінації на підставі
статі, раси, етнічного походження,
релігії чи віри, психічних чи
фізичних вад, віку, сексуальної
орієнтації.
Відповідно
до ст. 13 Договору в ЄС було
запроваджено стратегію боротьби
з дискримінацією, яка, зокрема,
відображена в:
1. Директиві Ради Європейського
Союзу 2000/43/ЄС від 29 червня 2000р.,
яка імплементує принцип рівного
ставлення до людей незалежно
від расового або етнічного
походження.
2. Директиві Ради Європейського
Союзу 2000/78/ЄС від 27 листопада
2000р., яка встановлює загальні
засади рівного ставлення у
сфері зайнятості та професійної
діяльності.
3. Директиві Ради Європейського
Союзу 2004/113/ЄС від 13 грудня 2004р.
про імплементацію принципу рівного
ставлення до чоловіків і жінок
у питаннях доступу до товарів
і послуг та їх надання.
4. Директиві Європейського
парламенту і Ради 2006/54/ЄС від
5 липня 2006р. про імплементацію
принципу рівних можливостей
і рівного ставлення до чоловіків
і жінок у питаннях зайнятості
та професійної діяльності.
5. Рамковій стратегії
Спільноти щодо гендерної рівності
(2001-2005) і "Дорожній карті"
для досягнення рівності між
жінками і чоловіками 2006-2010, прийнятій
Європейською комісією 1 березня
2006р.