Ринок праці та роль профспілок на ринку праці

Внутрішній ринок передбачає рух кадрів в середині підприємства, переміщення з однієї посади на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі – переведення на інше місце роботи без змін у кваліфікації, без підвищення на посаді. По вертикалі – переведення на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.

Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство зацікавлене в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва. Зовнішні і внутрішні ринки тісно пов’язані у країнах з розвинутою економікою, може переважати як один, так і інший ринок праці. Наприклад, у США переважає зовнішній ринок праці, в Японії – добре організований внутрішній ринок. Ось як це описує А. Востокова у книзі «Страна восходящего солнца»; «Главным в управлении персоналом считается долгосрочный «пожизненный» - наем работников, должностное продвижение, оплата по старшинству. Повышение заработной платы  осуществляется ежегодно. Мастерство, должность и образование определяют должностное продвижение. К 30 годам специалист может стать заведующим подсекциями, а в возрасте 40 лет им разрешается продвинуться до заведующего секциями, а в 50 лет – до заведующего отделами и далее до директоров». Цю систему не можна скопіювати, але на цій моделі, необхідно вивчити сильні і слабкі сторони власного ринку праці. [3, 274]

У той же час існує і класифікація ринків праці за обсягом: внутрішній, національний, міжнародний та світовий.

Протягом останніх десятиліть відбувається загальний процес глобалізації ринку праці, формування єдиного механізму задоволення пропозиції робочої сили поза залежністю від конкретного місця проживання тієї чи іншої людини (групи людей).

Ринку праці характерна сегментація – поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, що обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.

Ознаками сегментації можуть бути: територіальне положення – регіон, місто, район, демографічні характеристики – статево-віковий і сімейний склад населення; соціально-економічні характеристики – рівень освіти, професійно кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо; економічні категорії – розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим складом, розподіл покупців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.; психографічні показники – особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства; поведінкові характеристики – мотивація зайнятості та ін.. Великого значення набуває створення елементів для тих, хто особливо потребує соціальної підтримки з боку держави. Це – мало конкурентоспроможні групи осіб, яким потрібна робота: молодь, котра досягла працездатного віку, працівники похилого віку, інваліди, жінки з дітьми.

 

3. Попит і пропозиція на ринках праці.

 

Реальні ринки праці — різноманітні й дуже складні системи. Щоб розібратися в них, необхідно мати просту абстрактну модель ринку праці, яка б відтворювала лише його найсуттєвіші характеристики. Така модель ґрунтується на таких обмеженнях і спрощеннях:

· діяльність кожної людини і кожного підприємства спрямована на максимальне задоволення особистих інтересів. Для підприємств узагальненим головним інтересом є прибуток. Для працівника головним інтересом, що враховується в цій моделі, є розмір оплати праці;

· на ринку праці продаються і купуються якісно однорідні трудові послуги, тобто припускається, що працівники мають робочу силу однакової якості і робочі місця не відрізняються одне від одного;

· покупці і продавці трудових послуг мають вичерпну інформацію щодо можливих альтернатив і чітку ієрархію переваг, тобто вони здатні вибрати оптимальний (найвигідніший для себе) варіант;

· продуктивність праці є сталою величиною і не залежить від тривалості робочого часу та інших факторів;

· затрати підприємства на робочу силу не мають інших складових, крім оплати праці згідно з відпрацьованим часом. Отже, для підприємства має значення лише загальна кількість праці, яка купується;

· базова модель ринку праці передбачає досконалу конкуренцію на ньому, основною умовою якої є велика кількість незалежних один від одного, конкуруючих між собою покупців та продавців. Зазначимо, що крім базової моделі ринку праці з досконалою конкуренцією, яку ми зараз розглянемо, існують моделі монопсонічного (монополія одного покупця), монополістичного, обопільно монополістичного (монополія одного покупця і одного продавця), обмежено монополістичного (кілька покупців і кілька продавців), олігополїстичного (кілька покупців і багато продавців або навпаки) тощо. Вони аналізуються в літературі, спеціально присвяченій дослідженню ринку праці.

Нагадаємо, що за умови досконалої конкуренції жоден окремий продавець чи покупець не має можливості впливати на ринкову ціну товару (на ринку праці — на ставки оплати праці). В процесі конкуренції ціна праці встановлюється на такому рівні, при якому попит дорівнює пропозиції. Ціна, при якій попит дорівнює пропозиції, називається ціною рівноваги.

В базовій моделі ринку праці залежність попиту на працю від ціни праці визначається дією ефекту масштабу і ефекту заміщення. Механізм дії ефекту масштабу такий: якщо з якихось причин зростають ставки оплати праці, це призводить до збільшення витрат виробництва і, відповідно, ціни продукції, що викликає скорочення масштабів виробництва і в результаті — скорочення попиту на працю. Навпаки, при зменшенні ставок заробітної плати ефект масштабу спричиняє зростання попиту на працю.

Ефект заміщення відображає зменшення попиту на працю у випадку її подорожчання в результаті заміни дорожчого фактора виробництва (праці) відносно дешевшим фактором (капіталом). І навпаки, зменшення ціни праці веде до заміни відносно дорожчого фактора (капіталу) відносно дешевшим (працею), що викликає зростання попиту на працю.

Як бачимо, обидва ефекти діють в одному напрямку і спричиняють обернену залежність попиту на працю від її ціни (ставок оплати праці). Таким чином, графік попиту на працю має вигляд, зображений на рис. 1.1.

Слід особливо підкреслити, що ця спрощена модель відображає залежність величини попиту на працю лише від однієї змінної — ціни праці. В реальному житті на попит впливає багато інших чинників, що збільшують або зменшують його при будь-якому рівні оплати праці. Наприклад, під час економічної кризи внаслідок згортання ділової активності попит на працю дуже зменшується, а під час економічного підйому — різко зростає. В таких випадках змінюється не величина попиту, а весь попит на працю, і його крива зміщується на графіку вліво при зменшенні (Пі), вправо — при збільшенні (П2) (рис. 1.2.)

Складніша залежність пропозиції праці від розміру її оплати, що в спрощеній моделі визначається дією ефекту доходу і ефекту заміни. Ця залежність проявляється суперечливими тенденціями. По-перше, розмір оплати праці значною мірою визначає рішення людей про участь у найманій праці: за інших рівних умов більше громадян захоче працювати при високих ставках оплати, ніж при низьких. Ця тенденція пояснюється дією ефекту заміни, який найпростіше можна виразити приказкою "Час, який ми маємо, — це гроші, яких ми не маємо". Тобто, якщо гроші (тобто товари та послуги, які можна на них купити), зароблені за додаткову годину праці, корисніші для людини, ніж година вільного часу, людина надає перевагу найманій праці порівняно з вільним часом (заміняє вільний час оплачуваною працею), тобто збільшує пропозицію праці.

 

Зрозуміло, що чим вища оплата праці, тим вищою буде її пропозиція під дією цього ефекту (відрізок АВ на рис. 1.5.)

По-друге, люди можуть змінювати кількість праці, яку вони пропонують на ринку. Іншими словами, вони можуть працювати від кількох годин на тиждень до двох повних ставок і більше. Добре забезпечені люди дужче цінують вільний час, особливо якщо його у них мало. Починає діяти ефект доходу, який найпростіше виразити приказкою "Гроші, які ми маємо, — це час, якого ми не маємо". Тобто якщо гроші, зароблені за годину праці, менш корисні для людини, ніж година вільного часу, людина надає перевагу вільному часу порівняно з найманою працею, зменшуючи пропозицію праці. Зрозуміло, що чим вища оплата праці, тим меншою буде її пропозиція під дією цього ефекту (відрізок ВС на рис. 1.5.)

Рис.1.5. Крива пропозиції праці

 

Таким чином, графік залежності пропозиції праці від рівня її оплати має приблизно такий вигляд, який показано на рис. 1.5.

Як і стосовно попиту, ця спрощена модель відображає залежність величини пропозиції праці лише від однієї змінної — ціни праці. В реальному житті на пропозицію праці впливає багато інших чинників, що збільшують або зменшують її при будь-якому рівні оплати праці. Передусім до них належить рівень життя населення, падіння якого веде до різкого зростання пропозиції праці. В таких випадках змінюється не величина пропозиції, а вся пропозиція праці, і її крива зміщується на графіку вліво при зменшенні (Пр1), вправо — при збільшенні (Пр2) (рис. 1.6.).

Рис.1.6. Зміна пропозиції праці під впливом нецінових чинників

 

Зіставивши рисунки 1.3. і 1.5., ми одержимо найпростішу модель ринку праці (рис. 1.7). На ній можна розглянути механізм встановлення рівноваги на цьому ринку. Припустимо, що ставки оплати праці знаходяться на рівні W1. Як бачимо, попит за такого рівня оплати буде значно перевищувати пропозицію, виникне дефіцит працівників, і щоб залучити їх, роботодавці стануть підвищувати заробітну плату. Наприклад, ставки оплати праці піднімуться до рівня W2. Це призведе до різкого скорочення попиту і, в той же час зростання пропозиції праці.

Рис. 1.7. Модель ринку праці

Безробіття, що виникне, вимусить працівників погоджуватися на нижчу заробітну плату, що, в свою чергу, спричинить зростання попиту і скорочення пропозиції праці. Внаслідок таких коливань попит і пропозиція наближаються до рівноваги, а ставка оплати праці — до рівня W, при якому немає ні нестачі, ні надлишку, тобто роботодавці заповнюють всі робочі місця, а всі бажаючі працівники знаходять роботу. Ринок праці знаходиться в стані рівноваги, доки ставки оплати праці залишаються на рівні W0.

Ринкова пропозиція праці складається із суми всіх індивідуальних пропозицій праці домогосподарств. Якщо є криві індивідуальної пропозиції, то криву ринкової пропозиції можна утворити шляхом горизонтального підсумовування індивідуальних кривих; тобто для кожного рівня ставки заробітної плати треба підсумовувати індивідуальні обсяги пропозиції праці, що дасть ринковий обсяг пропозиції праці для цієї ставки. Ринкова крива пропозиції має традиційний вигляд кривої пропозиції з нахилом угору і може бути без відхилення назад. Це пояснюється тим, що при поєднанні індивідуальних кривих пропозицій відхилення назад нівелюється, адже ефекти доходу і заміщення, які визначають ці відхилення, поєднуються для кожної людини індивідуально. До того ж можливе скорочення обсягу пропозиції з боку тих, хто вже перебуває на ринку праці, може бути компенсоване за рахунок появи на цьому ринку нових працівників з інших ринків праці.

 Чинниками, що впливають на  пропозиції певного виду праці, є умови праці в цій галузі, умови праці та рівень оплати  її на інших ринках, загальна  чисельність працездатного населення (робоча сила).

Сума попиту на працю всіх фірм визначає ринковий попит на працю.

Попит характеризується такими чинниками, як ринковий попит на кінцеву продукцію, технологія виробництва, і, відповідно, продуктивність праці, рівень цін на інші фактори, які можуть бути замінниками або доповнювачами для фактора праці, рівень податків.

Еластичність ринкового попиту на працю визначається зміною обсягу попиту на працю у процентах в результаті збільшення ставки заробітної плати на один відсоток.

Еластичність попиту залежить від таких чинників:

• інтенсивність використання праці у виробничому процесі (еластичність вища при більшій частці праці у процесі виробництва порівняно з іншими факторами, ніж при меншій частці);
• швидкість спадання граничного продукту праці (еластичність вища при меншій швидкості спадання);
• можливості заміщення

Якщо на ринку праці відомі і попит і пропозиція, тоді стан рівноваги визначається так само, як для ринків готової продукції, за умови балансу обсягів попиту і пропозиції праці. Стан рівноваги змінюється при змінах нецінових чинників попиту і пропозиції.

 

Індивідуальна пропозиція праці

 

Розглянемо індивідуальну функцію пропозиції праці. Будемо виходити з того, що при визначенні обсягу пропозиції праці індивід вводиться так само, як при визначенні обсягу попиту на блага, тобто прагне  максимізувати свою функцію корисності.

Вільний від роботи час індивід розглядає як благо хоча б тому, що воно необхідне для споживання всіх інших  благ. Оскільки загальний час обмежений, то  кожна година праці скорочує вільний час, а отже, і добробут суб’єкта. Щоб наочно уявити вплив  вільного часу на добробут  індивіда, побудуємо його карту байдужості в просторі двох благ: вільного часу (F) і грошей (M), які виражають  усі інші блага .

 

 

Рис. 1.1. Карта байдужості

 

Карта байдужості  характеризує переваги суб’єкті щодо різних комбінацій  вільного часу і грошей. Випуклість кривих байдужості до початку координат  вказує  на те, що збереження добробуту  індивіда додаткової години  вільного часу  повинно компенсуватися  всезростаючою  сумою грошей. Чим далі знаходиться крива байдужості від початку координат, тим вищий рівень добробуту вона зображає.