Ринок праці та роль профспілок на ринку праці

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ І. Ринок праці в соціально-економічних системах………………………...5

1. Праця, як головний елемент виробничо-господарської діяльності…5
2. Структура, типи і форми ринку праці………………………………...7
3. Попит і пропозиція на ринках праці………………...……………….11

Розділ ІІ. Види ринків праці……………………………………………………….22

1. Конкурентний ринок праці…………………………………………...22
2. Монопсонічний ринок праці…………………………………………25

Розділ ІІІ. Роль профспілок на ринках праці……………………………………..27

1. Діяльність профспілок на ринках праці……………………………..27
2. Сучасний ринок праці в Україні……………………………………..33

Висновок……………………………………………………………………………37

Список використаних джерел……………………………………………………..39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Зазначимо насамперед, що ринок праці є одним із типів ринків за економічним призначенням. Крім нього найчастіше в економічній літературі виокремлюються: ринок товарів і послуг та ринок капіталів. Наприклад, існує думка, що зазначені типи ринків неоднакові за своєю значущістю й на чолі ринкової системи країни стоїть ринок капіталів. Вважається, що оскільки капітал є грошовим еквівалентом усіх ресурсів, представлених на ринку, він визначає кон’юнктуру всіх товарних ринків. Таку здатність ринку капіталів визначати кон’юнктуру всіх товарних ринків і взаємозв’язок між ними пояснюють впливом зміни норми відсотка на поведінку підприємців

Як відомо, зміна суспільних потреб у послугах і товарах формує попит на фінансові, сировинні, трудові та інші ресурси, рух яких сприяє створенню нової або вдосконаленої існуючої виробничої структури. У разі збільшення норми відсотка підприємцям вигідніше купувати цінні папери. Що призводить до стримування зростання або й скорочення кількості робочих місць. У разі зниження норми відсотка підприємцям вигідніше вкладати капітал безпосередньо у виробництво, що сприяє розширенню сфери прикладання праці, тобто створенню нових, робочих місць. При цьому потреба в інвестиціях і робочій силі зростає доти, доки товарні ринки не просигналізують про насичення потреб у тих чи інших товарах, послугах і про падіння попиту на них, а отже, й на капітал. Відповідно зреагує ринок капіталів. 

Ринок починається з придбання робочої сили і засобів виробництва (інвестиційних ресурсів). Без цих елементів продуктивних сил, без їхнього об’єднання за допомогою капіталу не може функціонувати виробництво. Ринкова система, і зокрема ринок праці, не можуть ефективно функціонувати також без ринку освітніх послуг, ринку житла, ринку інформації, ринку духовних благ і ринку робочих місць. Кожен з типів ринків, зокрема ринок праці, формується як одна з найважливіших органічних ланок ринкової системи. Однак він може функціонувати лише у взаємозв’язку з іншими типами ринків, які всі певною мірою реагують на ситуацію. Що складається в економіці.

Аналіз наведених тут міркувань відносно ролі та значення ринку праці дає підстави стверджувати, що цей вид ринку є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, водночас функціонально пов’язаною з ринком товарів і послуг, ринком капталу,ринками житла, інформації, освітніх послуг та духовних благ, ринком робочих місць і з одного боку, безпосередньо залежною від зазначених ринків, а з іншого – такою, що впливає на їхнє формування.

Досі ми вважали, що робітники виступають на ринку праці як індивідуальні власники робочої сили, які конкурують між собою за вільні робочі місця. Але в сучасній економіці чимало робітників об’єднанні в профспілки. Вони виступають на ринку праці колективно. Профспілка виступає як єдиний продавець робочої сили певної кваліфікації, як своєрідний монополіст. Монополія профспілок на ринках праці вносить суттєві зміни в їх функціонування.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти мікроекономіки.

Предмет дослідження – ринок праці та профспілки.

Метою курсової роботи: дослідити взаємозв’язок ринку праці і профспілок в ринковій економіці.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• Дослідити ринок праці і його основні характеристики;
• Визначити роль профспілок на ринку праці.

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Ринок праці в соціально-економічних системах

 

1. Праця як головний елемент виробничо-господарської діяльності

 

«Економіка» - слово, що утворилося від давньогрецького «οἰκονομία» означає управління господарством, в якому обмежені ресурси використовуються для задоволення потреб людей, котрі живуть у суспільстві.

Праця – діяльність людини, спрямована на зміну предметів та сил природи з метою задоволення її потреб. Її джерелом являється робоча сила – сукупність фізичних та розумових здібностей людини, її здатність до праці. Це усвідомлена діяльність, в процесі якої змінюється не лише природа, а й сама людина, нагромаджуючи знання, досвід, уміння. У цьому розумінні праця створила людину і є головним чинником її розвитку і вдосконалення. В роботі «Творча еволюція» А. Бергсон про це сказав: «Наш інтелект має здатність схоплювати окремі прояви фізичної природи в формах, придатних для подальшого здійснення дій». [12, 227]

Ці дії і є праця. Праця невіддільна від людини, вона є формою життєдіяльності особи і тому не може бути об’єктом купівлі-продажу. Тому на ринку праці продається і купується не сама праця, а послуги праці, кількість і якість яких залежить від багатьох чинників – рівня професійної підготовки працівника, його кваліфікації, досвіду, сумління та інших.

А. Дж. Тойнбі яскраво описав значення праці у створенні взірця культури – Еллади. Коли легкий і каменистий грунт Аттики піддався денудації (оголенню), народ лишився можливості займатися землеробством і тваринництвом. Вони вийшли з положення – розбили оливкові плантації і почали обмінювати масло на скіфське зерно. Транспортували масло морель, пофасувавши його в глиняні глечики, а це в свою чергу стимулювало гончарне ремесло і розвивало мистецтво мореплавання. Скіфський ринок вплинув і на розробку рудників срібла. Експорт, промисловість, торгові суди, гроші – визвали до життя розвиток воєнно-морського флоту, з’явилися багатства, що стали економічною основою політичної, духовної, художньої культури. Афіни стали «шкалою» Еллади.

І зовсім поруч, у районі Беотії долини з прекрасним кліматом, даючи стабільні урожаї зернових, не потребували ніяких змін, залишили населення на значно нижчому ступені розвитку.

Лише жива праця спроможна воскресити з мертвих і перетворити в діючі засоби виробництва, тому вирішальним елементом будь-якого виробництва є людина з її умінням, виробничим досвідом, і навичками праці. В результаті взаємодії особистого та речових факторів виробництва виникає нова категорія – продуктивні сили.

Упродовж цієї історії людства одним із найголовніших інструментів впливу на окремих людей і суспільства в цілому була культурна система та її головна складова – Людський капітал, значущість якого в умовах постіндустріального суспільства зростає. Засновники теорії людського капіталу Г. Беккер і Т. Шульц трактують людський капітал як надбанні знання, навички, а інвестиціями в людський капітал називають затрати на здобуття освіти, кваліфікації, виховання тощо. Накопичений людиною запас здібностей, знань, навичок, умінь використовуються у сфері суспільного відтворення, сприяють зростанню продуктивності праці і тим самим впливають на збільшення доходів цієї особи. Професійна дія охоплює в себе поведінку, орієнтовану на досягнення професійної мети, вирішення завдань або просування до якогось становища. Перетворює професійні можливості працівника на реально використовуваний людський капітал. Тому саме професійна діяльність реалізує потенційний людський капітал і зумовлює соціальний стан індивіда. [16, 427]

Суспільне накопичення людського капіталу пов’язане з професійною мобільністю індивіда, яка призводить до реальної зміни професійної диференціації суспільства. Представники того чи іншого рівня культурного людського капіталу потенційно здатні, як правило виконують різну за складністю професійну працю з різною трудовою результативністю. Вони є власниками різних рівнів потенційного, біологічного, освітнього, інтелектуального, людського капіталу, а отже мають різний рівень здоров’я, обсяг загальних умінь і навичок, природжених здібностей, творчих навиків, працездатності, соціального іміджу, зв’язків, тобто різного сукупного культурного потенціалу. Останній є найважливішим чинником при отримані індивідом соціального професійного статусу на ринку праці, кар’єрного зростання і переходу з однієї структурної соціальної групи в іншу, що змінює рівень доступу до влади і економічних ресурсів.

Людський капітал дає людині керівну можливість доступу і участі в професійній трудовій діяльності, керівний внесок у спільні трудові дії, нерівну результативність трудових дій, нерівні економічні результати праці, і як підсумок – нерівні доходи і доступ до матеріальної власності і споживання.

Налагодження реальних природних механізмів ринкових відносин, нові критерії соціальної диференціації: власність, влада, гроші, зайнятість і т. ін. сприяють усвідомленню особистостями суті цього поняття і зміні відношення до власних здобутків, здоров’я, цінностей життя.

 

2. Структура, типи і форми ринку праці

 

Ринкова система являє собою сукупність взаємопов’язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.

Складовими ринкової системи є ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, грошей) і ринку праці.

Ринок праці – це передусім система суспільних відносин, пов’язаних з купівлею і продажем товару «робоча сила», крім того, ринок праці є сфера працевлаштування, формування попиту і пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливістю ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює.

Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми. У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати; як зайнятих, так і не займаних найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

• Особи, що не працюють, але бажають працювати і шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності;  особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);
• Особи, котрі хоча і мають роботу, проте незадоволенні нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;
• Особи, які зайняті, проте явно ризикують втратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці. Отже ринок праці – це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.

Для виникнення, формування і функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати.

Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для введення свого господарства як джерела для одержання засобів існування або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

 

Ринок праці виконує такі функції:

• Узгоджує економічні інтереси суб’єктів трудових відносин;
• Забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;
• Забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;
• Підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицію;
• Формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;
• Сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;
• Стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;
• Впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;
• Дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, коньюктуру ринку тощо.

Основними суб’єктами ринку праці, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець є покупцем цього товару. Для найманого працівника основним джерелом засобів існування і індивідуального відтворення є праця.

Суб’єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками – держава, профспілки і спілки роботодавців.

Вище вказані функції тісно пов’язані між собою і доповнюють одна одну. Вони характерні для всіх видів ринку праці: внутрішнього, зовнішнього або потенціального, та для циркулюючого, що складають національний ринок праці.

Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабі країни, галузі, регіону. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідно професії, спеціальності, а отже потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення змісту. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.