Прогнозування як наукове обґрунтування і вирішення альтернативних шляхів перспективної діяльності підприємства

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 30 Мая 2013 в 18:54, контрольная работа

Краткое описание

Прогноз (від гр. prognosis — передбачення) — це спроба визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання (розробки) прогнозу називають прогнозуванням. Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації — це наукове обгрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямів діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

Прикрепленные файлы: 1 файл

к.р економика.doc

— 128.50 Кб (Скачать документ)

У результаті господарської  діяльності підприємства одержують  чистий дохід, що є частиною вартості валової продукції після вирахування  витрат на її виробництво.

Прибуток господарств  — це реалізована частина їх чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств і сільського господарства в цілому не повністю відображає їх внесок у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості та фактичних цін реалізації.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств у цілому, недостатньо визначити величину прибутку, необхідно також зіставити її з виробничими витратами. Для цього використовують такі показники, як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається як процентне відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Він показує величину прибутку на 1 грн. Затрат і характеризує ефективність їх використання у поточному році. При цьому кожний процент ретабельності відповідає отриманню однієї копійки прибутку з розрахунку на гривню виробничих витрат.

Рівень рентабельності визначається в цілому по господарству і його називають сукупним рівнем. Дані річного звіту підприємств також дають змогу визначити рівень рентабельності виробництва певного виду продукції, окремої культури або галузі.

Рівень' рентабельності характеризує ефективність спожитих засобів виробництва. Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовуються у розрахунках.

Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу). Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рентабельність  активів (Ра) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою:

 

де П(з/ч) — загальний (чистий) прибуток підприємства за рік;

Ка — середня сума активів за річним балансом.

Обчислюючи цей показник, виходять як із загального (до оподаткування), так і з чистого (після оподаткування) прибутку. Єдиного методичного підходу тут не існує. Тому треба обов’язково зазначити, який саме прибуток узято.

Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагрегований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за її диверсифікації). У  цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається рентабельність за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).

Рентабельність  власного капіталу (Рвк) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

 

 

де Пч — чистий прибуток підприємства; Кв — власний капітал підприємства.

Величина власного капіталу береться за даними балансу підприємства або його звіту про власний капітал на певну дату.

Рентабельність  акціонерного капіталу (Рак) свідчить про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється так:

 

 

де Кст — статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).

Цей показник можна обчислювати  також як рентабельність акціонерного капіталу від звичайних акцій. Тоді з прибутку Пч віднімають фіксовані дивіденди на привілейовані акції, а зі статутного капіталу — номінальну вартість цих акцій. Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного і залученого капіталу. Для цього використовуються різні показники, які називають коефіцієнтами. З-поміж них найбільш поширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.

Коефіцієнт автономії (Ка) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства:

де Кв — власний капітал підприємства;

Кб — підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування). Коефіцієнт забезпечення боргів (Кзб) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто:

 

 

де Кз. — капітал залучений (боргові зобов’язання підприємства.)

Для визначення економічної ефективності основних і оборотних фондів використовують такий показник, як норма прибутку.

Норма прибутку визначається як процентне відношення прибутку до середньорічної вартості оборотних і необоротних активів. Цей показник розраховується по господарству в цілому і показує величину прибутку, що припадає на 1 грн оборотних і необоротних активів. Практично в різних господарствах часто досягають однакового рівня рентабельності при виробництві однойменної продукції, але мають різні показники норми прибутку. Це свідчить про те, що оборотні й необоротні активи господарств використовуються з різною ефективністю.

У більшості сільськогосподарських  підприємств України склалися головні галузі виробництва, які визначають її економіку, фінансові результати і нагромадження. Тому досягнення високого рівня рентабельності таких галузей забезпечує оптимальну рентабельність сільськогосподарського підприємства в цілому.

На сучасному етапі при переході сільськогосподарських підприємств на приватну основу потрібно підвищити їх ефективність.

Багато підприємств має порівняно  низький рівень рентабельності, що в умовах ринкових відносин може призвести до їх банкрутства.

Сільськогосподарські підприємства з урахуванням конкретних умов господарювання визначають необхідний рівень рентабельності, який дає змогу перейти на повний госпрозрахунок і здійснювати свою діяльність на принципах самоокупності і самофінансування.

Самоокупність характеризує певний рівень економічної ефективності виробництва в господарствах. Самоокупне підприємство повинне за рахунок власних доходів відшкодовувати виробничі витрати і одержувати прибуток, достатній для внесення в бюджет установлених платежів, повернення банку позичок і процентів по них, утворення фонду матеріального заохочення і підтримання діяльності невиробничих галузей. При цьому маса прибутку забезпечує тільки просте відтворення виробництва.

Досягнення необхідного рівня  ефективності при самоокупності є передумовою переходу підприємства до самофінансування, здійснення розширеного відтворення і матеріального стимулювання. В умовах самофінансування обсяг прибутку підприємства забезпечує його самоокупність, а також відрахування від прибутку з метою збільшення оборотних і необоротних активів та на соціально-культурні заходи.

 

 

 


Информация о работе Прогнозування як наукове обґрунтування і вирішення альтернативних шляхів перспективної діяльності підприємства